Методичні рекомендації вчителям та батькам щодо виховання обдарованої особистості

При виявленні дітей з неабиякими розумовими здібностями постає проблема: чому саме і як таких дітей взагалі  навчати, щоб це сприяло їхньому подальшому розвитку? Оскільки обдаровані діти володіють деякими загальними особливостями, навчальні програми для них, ми вважаємо,  повинні деяким чином відрізнятися від інших звичайних програм. Адже хотілося б, щоб навчання таких дітей відповідало їхнім головним потребам. До таких загальних особливостей належать наступні:

1. Здатність швидко схоплювати зміст принципів, понять положень. Така особливість вимагає широти матеріалу для узагальнення.

2. Потреба зосереджуватися на зацікавлених сторонах проблеми і прагнення розібратися в них. Ця потреба рідко задовольняється при традиційному навчанні і тому, за для розвитку необхідних пізнавальних умінь, дитині треба дати реалізуватися в спеціальних навчальних програмах через самостійну роботу та завдань відкритого типу.

3. Здатність помічати, міркувати і висувати пояснення. Цілеспрямований розвиток вищих пізнавальних процесів у спеціальних навчальних програмах піднімає ці здібності на якісно новий рівень і позбавляє від тягаря нескінченних повторень очевидного [16, с. 11].

 Існують різні стратегії навчання обдарованих дітей, які можуть бути втілені в різні форми. Для цього розробляються спеціальні навчальні програми. До основних стратегій навчання дітей з високим розумовим потенціалом відносять прискорення і збагачення.

 Питання темпу навчання є предметом давніх нескінченних суперечок. Багато підтримують прискорення, вказуючи на його ефективність для обдарованих учнів. Інші вважають, що установка на прискорення – це односторонній підхід до дітей з високим рівнем інтелекту, так як не враховуються їх потреба спілкування з однолітками, емоційний розвиток. Прискорення пов'язане із зміною швидкості навчання, а не з змістовною його частиною. Коли рівень і швидкість навчання не відповідають потребам дитини, то завдається шкода як його пізнавальному, так і особистісному розвитку.

Заняття обдарованої  дитини у звичайному класі за стандартною навчальною програмою схожі на той випадок, коли нормальну дитину поміщають в клас для дітей з затримкою розумового розвитку. Дитина в таких умовах починає пристосовуватися, він намагається бути схожим на своїх однокласників, і через якийсь час його поведінка буде схожою на поведінку всіх інших дітей у класі. Вона почне підлаштовувати виконання завдань за якістю та кількістю під відповідні очікування вчителів. У неуважного, непідготовленого педагога така дитина може надовго затриматися в розвитку.

Але прискорення не є  універсальною стратегією, необхідної всім обдарованим. Прискорення лише скорочує число років, проведених у  школі.

 Основні вимоги  при включенні учнів у навчальні програми, побудовані з використанням прискорення, наступні:

1) учні повинні бути зацікавлені у прискоренні, демонструвати інтерес і підвищені здібності в тій сфері, де буде використовуватися прискорення;

2) діти повинні бути достатньо зрілими в соціально-емоційному плані;

3) необхідна згода  батьків, але не обов'язково їх активну участь [23, с. 5].

Вважається, що прискорення  – найкраща стратегія навчання дітей з математичними здібностями і обдарованістю до іноземних мов.

Існують деякі форми прискорення, наприклад, ранній вступ до школи. З одного боку такий прийом до школи виявляє ще у ранньому віці здібності дитини, з іншого ж – є можливості негативних наслідків, насамперед у стосунках з оточуючими та емоційному розвитку дитини. Ранній прийом до школи повинен проводитися ретельно, на основі комплексу показників, коли інтелектуальна готовність відповідає особистісній зрілості дитини.

Можливе і прискорене проходження стандартної навчальної програми в рамках звичайного класу. Вчитель організовує індивідуалізацію навчання для декількох обдарованих дітей (доцільно на етапі початковій школі). Проте така форма найменш ефективна.

Заняття в іншому класі. Обдарована дитина може навчатися того чи іншого предмету з дітьми старшого віку. Наприклад, першокласник, який дуже добре читає, може бути присутнім на уроці читання в другому, третьому, навіть в четвертому класі. Ця форма буде успішною лише за умови, що в ній бере участь не одна дитина.

Оптимальний результат  ефективної форми прискорення досягається при одночасній  відповідності змісту навчальних програм і методів навчання. Тільки прискорення використовується рідко, частіше навчальні програми грунтуються на поєднанні двох основних стратегій – прискорення і збагачення.

Зіставлення стратегій прискорення і збагачення можуть переходити одна в іншу в залежності від поставлених цілей і завдань. Але існує ряд недоліків у формах втілення цих стратегій. Обдарованість настільки індивідуальна і неповторна, що питання про оптимальні умови навчання кожної дитини повинен розглядатися окремо [19, с. 7].

При роботі з обдарованою дитиною  необхідно висувати ідею гармонійного розвитку дитини; озброювати її знаннями і вміннями, які допоможуть визначити  їй своє місце в суспільстві; розвивати  цілеспрямованість, працьовитість і силу волі. Тому потрібно давати таким дітям не тільки свободу діяльності, а й можливість обговорювати з дорослими свої наміри. Це допоможе дитині виробити самоповагу і здатність критично оцінювати власні дії.

Важливо не тільки не ігнорувати талановитість дитини, а й також не виказувати надмірного захоплення їхніми здібностями, щоб не викликати в неї пихатості та надмірної самовпевненості. Не можна нав'язувати учневі свої інтереси чи захоплення, змушувати його постійно займатися улюбленою справою. Це може не тільки послабити інтерес, а й спричинити психічні розлади.

У роботі з талановитими учнями педагогічний колектив повинен керуватися такими принципами:

• принцип індивідуалізації навчання (вищим рівнем реалізації цього принципу виступає розробка індивідуальної системи оптимальних умов розвитку обдарованого учня);
• принцип свободи вибору учням додаткових освітніх послуг, допомоги, наставництва;
• принцип максимальної різноманітності наданих можливостей;
• принцип зростання ролі позаурочної діяльності при зниженні в певному сенсі і в певній мірі навчальних вимог;
• принцип особливої уваги до проблеми міжпредметних зв'язків в індивідуальній роботі з учнями;
• принцип створення умов для спільної роботи учнів при мінімальній участі вчителя [30, с. 25].

Отже, для реалізації ефективної роботи з обдарованими дітьми, вчителя мають бути спрямованими на оптимальний розвиток здібностей учнів, а відношення повинне бути не директивним, а навпаки, мати характер допомоги та підтримки, тим самим створювати і формувати у дітей позитивну мотивацію до навчання та саморозвитку. 

2.2. Форми та методи педагогічної роботи з обдарованими учнями

Одним із важливих напрямків діяльності вчителя в умовах загальноосвітньої школи є його робота з учнями, яким властиві підвищені навчальні можливості. Тому відносно цієї категорії учнів мають бути зроблені акценти такого характеру:

а) повне задоволення  запитів найбільш підготовлених  дітей у поглибленому вивченні предметів  на основі широкого ознайомлення їх з  сучасною наукою;

б) створення умов для  задоволення їх різнобічних пізнавальних інтересів і одночасно для розвитку здібностей, виявлених в тій чи іншій галузі діяльності;

 в) забезпечення  можливостей для широкого прояву  творчих елементів в їх навчальній  і позашкільній роботі;

г) прилучення їх до надання  допомоги своїм однокласникам у  навчанні, в розвитку навчальних можливостей [25, с. 125].

Формами роботи з категорією учнів, що мають ознаки обдарованості, можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках та в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації для цих учнів має доповнюватись науковими відомостями, які вони можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у цей же проміжок часу, що інші учні, але за рахунок більшого темпу обробки навчальної інформації.

Серед методів навчання обдарованих учнів мають переважати самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення, систематизацію, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у практику, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні мати творчий, диференційований характер [16, с. 11].

Вище перелічені аспекти, які мають  бути органічно вплетеними в уроці, та доповнюватись системою позакласної та позашкільної роботи: виконання учнем позанавчальних завдань; заняття у наукових товариствах; відвідування гуртка або участь у тематичних масових заходах (вечорах любителів літератури, історії, фізики, хімії та ін.); огляди-конкурси художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з вченими тощо [14, с. 27].

Індивідуальні форми  позакласної роботи передбачають виконання  різноманітних інтелектуальних завдань, участь в олімпіадах, конкурсах на кращу науково-дослідну роботу тощо. Вчителі повинні уважно стежити за розвитком інтересів і нахилів учнів, допомагати їм в обранні профілю позашкільних занять.

Що стосується закордонного досвіду роботи з обдарованими учнями, то у зарубіжних школах найчастіше використовують такі форми навчання як: розподіл за потоками, сетами, бендами; створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей (відокремлене та спеціальне навчання) [25, с. 92].

Розподіл за потоками, сетами, бендами. Передбачає розподіл дітей на однорідні групи (потоки). У таких групах діти не відчувають дискомфорту, спричиненого конкуренцією, темп навчання відповідає їхнім здібностям. Але з часом ці групи знову стають неоднорідними, виникають проблеми, зумовлені внутрішньою диференціацією. Серед негативних рис такого підходу - відбір до груп за соціальними критеріями, зниження мотивації у навчанні, послаблення процесу змагання в класі. У британській школі практикують розподіл учнів за здібностями: бенди (три-чотири групи по 120-140 учнів, де відсутня внутрішня диференціація навчання) і сети (об'єднання учнів, котрі виявили здібності у вивченні одного предмета). Відповідно один предмет учні вивчають в одній групі, що працює з певною швидкістю, інший предмет – в іншій, яка працює з іншою швидкістю) [14, с. 27].

Створення спеціальних  класів і спеціальних шкіл для  обдарованих дітей. Зумовлене тим, що обдаровані діти краще почуваються з рівними собі за інтелектуальним розвитком. Проте більшість зарубіжних учених вважають це недоцільним, оскільки за такої форми навчання певною мірою відбувається соціальна дезінтеграція обдарованих особистостей: навчання ізольовано від ровесників може мати негативні наслідки для їх загального, соціального та емоційного розвитку [19, с. 5].

Доцільно використовувати  наступні творчі методи, які сприяють ефективній роботі з обдарованими дітьми:

• повага до бажання учнів працювати самостійно;
• вміння утримуватися в процесі творчої діяльності;
• надання дитині свободи вибору галузі застосування своїх здібностей, методів досягнення мети;
•   індивідуальне застосування навчальної програми залежно від особливостей учня;
• заохочення роботи над проектами, запропонованими своїми учнями;
• виключення будь-якого тиску на дітей, створення невимушеної атмосфери;
• схвалення результатів діяльності дітей в одній галузі з метою спонукати бажання випробовувати себе в інших видах діяльності;
• підкреслювання позитивного значення індивідуальних відмінностей;
• заохочення максимальної захопленості у спільній діяльності [26, с. 89].

Основні форми і методи роботи, які передбачають вчителі у своїй роботі з обдарованими учнями:

• участь в олімпіадах, конкурсах, змаганнях;
• індивідуальні завдання;
• участь у позакласній роботі, гуртках;
• опрацювання літературних джерел різного характеру;
• аналіз здобутих знань;
• аналітичне опрацювання матеріалу;
• написання повідомлень, рефератів, виступ перед аудиторією;
• ділові, рольові, інтелектуальні ігри;
• тестування;
• анкетування.

Кожна обдарована дитина унікальна по своєму, вона володіє лише їй властивими особливостями, але разом з тим слід розвивати в неї і більш загальні можливості.