Музичне мистецтво як засобу естетичного виховання

Вирішуючи завдання естетичного виховання дошкільнят, важливо враховувати існуючі взаємозв'язки між природними явищами та їх художнім втіленням в музичному мистецтві, у практичній музичній діяльності дітей, а також можливості впливу музики естетичних якостей. Перш за все у дітей розвивають здатність сприймати і розрізняти емоційний зміст і характер музичних творів. Музика зазвичай відображає навколишню дійсність: виразні інтонації людської мови, звуки, що передають особливості природних явищ (шум моря, дзюркіт струмка, спів птахів), людські переживання [12].

Таким чином, можна зробити висновок про те, що музика найпотужніший і емоційний вид мистецтва. Саме вона збагачує сприйняття творів живопису, літератури, сприяє розумінню їх змісту, розвиває естетичне почуття. Образи мистецтва, викликаючи резонанс в душі дитини, формують уявлення про добро, красу, духовних цінностях.

ІІ Розділ. Музика – провідний  засіб естетичного виховання

2.1. Методика естетичного виховання дошкільнят за допомогою музики

Уявлення про прекрасне в житті та мистецтві формується в дитинстві. Багато хто вважає особливо цінним і виправданим для цього етапу в житті людини комплексний метод у вивченні мистецтв. Вони стверджують, що для гармонійного розвитку необхідно прилучення до трьох базових видів мистецтва: музиці, живописі, літературі. Найемоційніший вид мистецтва – музика. Саме вона збагачує сприйняття творів живопису, літератури, сприяє розумінню їх змісту, розвиває естетичне почуття. Образи мистецтва, викликаючи резонанс в душі дитини, формують уявлення про добро, красу, духовних цінностях [18].

Педагог знайомить дітей із засобами музичної виразності: темпом, динамікою, ритмом, регістрами і т.д. Дошкільнята вчаться розрізняти ці кошти у зв'язку з утриманням музичного твору. Розвиток у дітей здатності визначати характер музики, її виразні особливості, яскравий музичний образ дозволяє встановлювати взаємозв'язок між естетичними якостями природи і художнім втіленням її образів у музиці [12].

Виразність музичної мови, яскравість і поетичність віршів допомагають дітям відчути теплоту і сердечність пісень, що оспівують красу рідної природи. Так, у пісні «Листопад» (муз. Т. Попатенко, сл. Е. Авдієнко) малюється картина осені. М'яка, неквапливо звучить мелодія пісні викликає одночасно почуття смутку і почуття милування картиною осінньої природи [19].

Зовсім інший настрій, пов'язане з образом весни, передано в пісні «Прийшла весна» (муз. 3. Левиной, сл. Л. Некрасової). У ній чується спів птахів, дзюрчання струмка, відчувається тепло весняного сонця. Широка співуча мелодія цієї пісні ніби запрошує слухача помилуватися картинами рідної природи – зеленню лісів, високими горами, морями, сонячними долинами, цвітінням садів [19].

Діти здатні під музику передавати за допомогою виразних рухів образи різних тварин: лисиці в п'єсі «Це лисиця» (муз. В. Косенко), веселих ведмежат у п'єсі «Танець ведмежат» (муз. М. Красева), манірного котика і сердитого козлика в п'єсі, «Котик і козлик» (муз. Е. Тілічеевой) та ін Слухаючи музику, діти намагаються передати настрій і певне ставлення автора музики до персонажа у своїх рухах, підкреслюють особливості, характер того чи іншого персонажа. В результаті у них поступово складається і своє ставлення до цих образів [20].

Педагог розвиває у дитини здатність порівнювати і оцінювати явища, що спостерігаються з естетичних і моральних позицій. Дорослий впливає на характер естетичних переживань дитини, на його ставлення до всього, що той бачить, сприймає. У кожному конкретному випадку педагог вибирає найбільш підходящу форму роботи з дітьми. Однією з них є організація спостережень за природними явищами під час екскурсій, прогулянок, розмов. Мета таких спостережень – навчити вихованців вдивлятися в навколишній, помічати гарне у природі, виховувати дбайливе ставлення до неї, розширювати знання та уявлення дітей про різні природні явища [8].

Спостерігаючи природу в природних умовах (на ділянці дитячого саду, на прогулянці в парку, під час екскурсії на сусідню вулицю), діти з допомогою педагога намагаються відзначати сезонні зміни в природі, різноманітність фарб, звуків і форм. Наприклад, ранньою весною вони спостерігають пробудження природи від зимового сну, помічаючи, як тане і чорніє на сонці сніг, течуть бурульки, дзвенить весняна крапель. Пізніше – як починають набухати бруньки на гілках дерев і з'являються із землі перші зелені паростки. Спостерігаючи все це, вони ніби слухають «музику» весни [21].

Восени, гуляючи в парку, діти збирають різнобарвні листя, розглядають їх форму, барвисті візерунки, прислухаються до звуків осінньої природи – шуму вітру, шелесту листя.

Завдяки спостереженням і бесід про природу у дітей накопичуються цікаві зорові і слухові враження, які дозволяють їм більш емоційно і свідомо сприймати музичні твори, в яких передані образи природи, а також відображати ці враження в музичній діяльності (при виконанні пісень, танців, ігор, у творчих імпровізаціях) [21].

Після виконання пісні «Листопад» (муз. Т. Попатенко, сл. Е. Авдієнко) діти підготовчої до школи групи спробували за допомогою дитячих музичних інструментів передати настрій, яке виникло у них під впливом виконання пісні. Плавно водячи рукою по мембрані бубна, вони імітували шурхіт листя, що падають на доріжки парку. Більш активними рухами вони зображували шум вітру. Деякі діти спробували зобразити на металофоні нудний осінній дощик, повторюючи один і той же придуманий ними нескладний ритмічний малюнок [19].

Крім безпосереднього спостереження за природою, педагог може організувати і перегляд діапозитивів, діафільмів, фотографій, репродукцій з картин художників, на яких зображені різноманітні картини природи. Цей спеціально підібраний педагогом матеріал вчить дітей бачити красу і своєрідність природних явищ – соковиту зелень лісів, гарний вигин гілок дерев, червоногрудий снігурів, мальовничо зайчик, якому холодно в лісі взимку, і малюють хатинку, в якій він може сховатися і зігрітися. Своє ставлення до зображуваних персонажів діти передають не тільки в малюнках. В іграх, танцях, хороводах вони зображують характерні рухи птахів, звірів, підбираючи виразні рухи, що узгоджуються з музикою [22].

Педагог може запропонувати дітям несподівану, пошукову ситуацію, коли необхідно самим підібрати виразні рухи, характерні для того чи іншого персонажа, інсценувати зміст знайомої пісні і т. д. Слухання музики, відчуття краси музичних звуків викликає у дітей відповідне почуття співпереживання і не може не впливати на формування у них мотивів естетичного ставлення до всього, що їх оточує.

Використання репродукцій з картин художників, віршів, фрагментів з художньої літератури під час сприйняття музики на музичних заняттях посилює художні враження дітей, викликаючи різноманітні асоціації [23].

Під час слухання інструментальної п'єси «Море» (зі вступу до опери М. Римського-Корсакова «Казка про царя Салтана») дітям пропонувалося одночасно розглянути репродукцію з картини І. Айвазовського «Серед хвиль», що зображає грізне розбурхане море. Діти відзначили спочатку тривожне, але неголосне звучання музики. Поступово воно ставало грізним, наче величезні хвилі накочувалися на берег, а потім знову відступали [2].

Відомо, що сприйняття інструментальної музики, де відсутній літературний текст, досить складно, тому іноді можна використовувати прийом включення художнього тексту, відповідного змісту музики. Це допомагає дітям краще відчути характер музичного образу. Наприклад, перед виконанням п'єси П. Чайковського «Пісня жайворонка» педагог читає рядки з вірша В. Жуковського «Жайворонок». Текст у цьому випадку допомагає дітям уявити яскраву картину весни, почути безтурботне спів жайворонка. Згодом діти прагнуть відобразити свої музичні враження, своє ставлення до музичних образів в малюнках. Вони малюють море, маленького жайворонка або інших улюблених ним персонажів [5].

У пісенних імпровізаціях діти вчаться передавати настрій, співзвучне образам природи: сумний, ліричний у зв'язку з настанням осені або радісне, жваве в зв'язку з пробудженням природи навесні.

Плануючи самостійну художню діяльність дітей, педагог враховує отримані дітьми враження, знання та навички, набуті на музичних заняттях, і заохочує їх до виконання знайомих пісень, поспівок, ігор, пов'язаних з образами природи, імпровізацій на дитячих музичних інструментах.

Таким чином плануючи роботу, заняття з музичного і естетичному вихованню, педагог використовує в своїй роботі з дітьми такі методи і прийоми, які спрямовують увагу дітей на ті чи інші явища, відображені в музиці, розвивають здатність порівнювати реальні образи навколишнього з художніми образами музичних творів.

2.2. Музично-театральна діяльність у естетичному вихованні школярів - засіб естетичного виховання

На основі вивчення широкого кола наукових поглядiв, думок, положень і тверджень з мистецтвознавства, психології та педагогіки визначаємо низку функцій музично-театральної діяльності в естетичному вихованнi школярiв, зокрема такі, як художньо-пізнавальну, емоційно-оцінну, мистецько-творчу, мистецько-комунікативну і художньо-гедоністичну.

Так, однією із особливо вагомих функцій музично-театральної  діяльності для розвитку особистості дитини вважаємо художньо-пізнавальну, спрямовану на розширення кругозору та збагачення музично-театрального тезаурусу дітей.

Загальновідомо, що дитина у процесі життя та навчання намагається  збагатити свій життєвий досвід:  постійно накопичує знання про світ, людські стосунки, набуває певних уявлень про естетику дійсності, художні явища мистецтва тощо. Творча діяльність школярів у сфері театру в силу своєї специфіки (здійснення інтелектуально-осмислювальної роботи учасників над роллю, залученння їх до  розроблення власних елементарних варіантів режисерських ходів, декоративного, музичного, хореографічного забезпечення постановки тощо)  сприяє активізації цих процесів.

У дитячому театрі учасники у процесі постановок музично-театральних вистав особливо охоче репрезентують уже набуті враження від  характерів персонажів, подій, явищ тощо. Таким чином, заняття театральною творчістю сприяють концентрації особливої уваги та чутливості до вчинків iнших людей у життi, розвитку вмiння бачити, розумiти мету i значення різноманітних дій людини.

Саме тому, чим змістовнішою є виконувана на сценi п’єса, багатшими  і яскравішими характери дійових  осiб, тим більше школярі-виконавці  дiзнаються не лише про її героїв, але і взагалi про життя, людей, час, в якому вони живуть, тим повнішими стають їхні уявлення про багатоманітність засобiв виразності внутрішнього духовного свiту людини. Починаючи краще розуміти вчинки людей, більш тонко вловлювати внутрiшнiй смисл людської мови, різноманітність її iнтонацiйних відтінків, дитина більш точно оцiнює  і свої власні вчинки.

Залучення дітей до музично-театральної  творчості сприяє не лише розширенню їхнього загального кругозору, а  й художнього, зокрема музично-театрального тезаурусу.

Участь школярів у  творчому процесі постановки музичної театралізації забезпечує осягнення ними специфічної сутності музичного театру, яка полягає у інтегрованому взаємопоєднанні різних за своєю природою мистецьких елементів: музики, театру, хореографії, живопису. Крім того, діяльність у галузі театралізованого музикування уможливлює усвідомлення школярами спільностей і відмінностей у механізмах втілення художніх образів засобами тих або інших мистецьких різновидів, а також формування у них елементарних уявлень про способи та основні  прийоми синтезування різновидового мистецького матеріалу в єдине художнє ціле.

Окрім значного потенціалу музично-театральної діяльності для  розширення загального і мистецького  кругозору школярів, вона є важливим фактором підвищення рівня емоційної сприйнятливості учнів, розвитку в них здатності до оцінних дій у сфері естетичних явищ, забезпечення психологічної розрядки дітей,  що обгрунтовує наявність емоційно-оцінної функції.

У якості аргументації висловлених  тверджень наводимо міркування Є.Шевцова: “Мистецтво посідає особливе мiсце в естетичному вихованнi, у розвитку чуттєво-емоцiйної сфери людини. Тому жодна iз систем естетичного виховання не залишала мистецтво поза своєю увагою. Водночас характер впливу мистецтва на формування емоційного свiту особистості досі залишається однією з найскладнiших проблем естетичного виховання. Емоцiйний вплив мистецтва виявляється у тому, що людина по-новому починає сприймати себе, свою діяльність. Це, у свою чергу, стимулює пошук нею такої діяльності, яка вiдповiдала б її  більш вирослим почуттям. Тому й немає протиріччя у тому, що мистецтво виховує почуття і одночасно сприяє формуванню і розвиткові життєдіяльності людини, орієнтує її на досягнення нової мети’’ [13].

Зазначаємо, що школярі, які беруть участь у музично-театральній постановці у якості акторів (а вони, як відомо, складають більшу частину учасників постановочної роботи), зазнають найбільшого впливу в аспекті трансформації емоційно-чуттєвої сфери. Це пояснюється насамперед тим, що жоден крок на сценi, жодна фізична дія у театральному мистецтвi не здійснюється механічно, без внутрішнього обґрунтування, і школяр-виконавець в силу специфіки роботи актора над роллю змушений постійно здійснювати спостереження щодо емоційних переживань – як своїх власних, так й  інших людей. Зауважимо, що прийоми накопичення та репрезентації “емоційних спостережень” широко використовував у репетицiях з акторами В.Немирович-Данченко, зокрема вимагаючи від акторів осмислення першопричин тієї або тієї поведінки персонажа та віднайдення, за визначенням режиссера, “зерна ролі”.