Автор работы: Пользователь скрыл имя, 03 Ноября 2014 в 10:56, контрольная работа
Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.
Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.
Дозволене використання земельної ділянки становить користування останньою з урахуванням її цільового призначення, встановлених обмежень та обтяжень. Воно визначається на основі зонування земель, містобудівної і землевпорядної документації. Перелік вимог до дозволеного використання земельної ділянки встановлюються незалежно від прав на неї.
Вимоги можуть поширюватись на способи використання земельної ділянки (зокрема, передбачати заборону тих з них, які призводять до деградації земель, зниження родючості ґрунтів, погіршення стану навколишнього природного середовища); компактність, висоту і глибину забудови, здійснюваної відповідно до містобудівної документації та будівельних норм і правил; розміщення соціально-культурних, комунально-побутових, промислових та інших будинків, будівель, споруд у межах відповідної зони або земельної ділянки; види використання, які справляють негативний вплив на здоров'я людини або пов'язані з підвищеною для неї небезпекою; гранично припустимі норми навантаження на навколишнє природне середовище; збереження земельних насаджень тощо.
Принцип пріоритетності сільськогосподарського використання земель та їх охорони. Чинне земельне законодавство, як і попереднє, ґрунтується на закріпленні пріоритету правового регулювання земель сільськогосподарського призначення. Це означає, що землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Для несільськогосподарських потреб мають надаватися землі, непридатні для ведення сільського господарства, або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. 1 це справедливо, якщо враховувати кількість і якість цих земель. Земельне законодавство встановлює також спеціальні вимоги до охорони земель сільськогосподарського призначення, запроваджуючи стандарти і нормативи щодо їх охорони і відтворення родючості ґрунтів.
Принцип державного контролю за використанням і охороною земель. Згідно зі ст. 14 Конституції земля знаходиться під особливою охороною держави. Тому зазначений принцип передбачає наявність спеціальних організаційно-правових засобів здійснення контролю за використанням та охороною земель. Державний контроль за цим здійснюється органами земельних ресурсів, а за додержанням законодавства щодо охорони земель — органами з питань екології і природних ресурсів.
Принцип платності використання земель. Відповідно до Податкового кодексу України Принцип забезпечення захисту прав юридичних осіб і громадян на землю. Зміст цього принципу розкривається у нормах земельного законодавства, яке передбачає такі спеціальні способи зазначеного захисту: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання правочину недійсним; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків, а також інші, передбачені законом способи. Крім того, в земельному законодавстві передбачені спеціальні гарантії прав власників у випадку викупу земельних ділянок для суспільних потреб або відчуження (вилучення) їх з мотивів суспільної необхідності. Отже, під принципами земельного права треба розуміти закріплені у земельному законодавстві керівні засади, які виражають сутність норм земельного права й основні напрями правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з раціональним використанням та охороною земель.
Під системою земельного права розуміють сукупність правових інститутів, кожен з яких складається з групи юридичних норм, що регулюють однорідні земельні відносини, які характеризуються певною єдністю. Так, правові норми, що регулюють правовий режим окремих категорій земель, утворюють правові інститути земель сільськогосподарського призначення, водного фонду тощо. Два й більше інститутів можуть бути об'єднані в один, більш складний. Прикладом цього є інститут державного управління земельними ресурсами, який охоплює інститут державного контролю за використанням і охороною земель та інститут ведення державного земельного кадастру і здійснення землеустрою. Отже, правовий інститут — це система взаємозалежних правових норм, які регулюють відносно відособлену групу однорідних суспільних відносин.
Земельно-правові норми становлять норми, об'єктом регулювання яких є земля, що є одночасно як нерухомим майном, природним об'єктом і об'єктом господарювання. Більшість норм земельного права належать до матеріальних норм. Водночас у ньому є процесуальні норми, що утворюють механізм реалізації матеріальних норм.
Кожен правовий інститут посідає у структурі земельного права певне місце. Найважливіші земельно-правові норми, які визначають сутність земельного права, утворюють загальні інститути, а ті, що регулюють окремі види земельних відносин, — спеціальні. Така диференціація норм, які визначають зміст земельного права як галузі права, відповідає усталеній традиції поділу галузі права на загальну й особливу частини.
Сукупність інститутів, що охоплюють відправні, загальні положення, принципи, дія яких поширюється на всі або більшість регульованих земельним правом відносин, становить загальну частину цього права. До неї зазвичай включають інститут права власності на землю (земельні права громадян і юридичних осіб, котрі є власниками земельних ділянок, підстави виникнення, зміни і припинення прав на землю), інститут права землекористування тощо. Ці інститути впливають на формування змісту і складу інститутів особливої частини земельного права.
Особлива частина земельного
права є більш конкретною. її інститути
підпорядковані інститутам загальної
частини, а їх зміст стосується певного виду земельних
відносин. У цій частині містяться інститути,
які визначають правовий режим окремих
категорій земель залежно від їх цільового
призначення.
Кожен правовий інститут має свої характерні
риси, обумовлені своєрідністю регульованих
ним суспільних відносин, і об'єднує усі
пов'язані з ними норми, що має велике практичне
значення. Інститути тієї або іншої галузі
права — це основа розвитку та вдосконалення
того чи іншого законодавства. У земельному
праві, як й у будь-якій іншій самостійній
галузі права, не може бути ізольованих
один від одного інститутів. Незважаючи
на різноманіття форм прояву, безліч видів
і підвидів земельних відносин, вони знаходяться
в тісному взаємозв'язку. Тому різні правові
інститути тісно пов'язані між собою.
Висновок. Земля стає об'єктом земельних відносин тому, що використовується людьми, які привласнюють продукти землі і використовують її корисні властивості. При цьому земля продовжує залишатися об'єктом природи. Особливості земельних відносин полягають в тому, що їх виникнення і розвиток безпосередньо пов'язані з об'єктивними закономірностями розвитку людського суспільства і суспільного виробництва.
Земельне право виходить із множинності суб'єктів права власності на землю і видів прав на земельні ділянки. Воно регулює поведінку суб'єктів земельних прав у сфері раціонального використання та охорони землі, земельного обігу, встановлює порядок діяльності державних органів щодо організації раціонального використання Й охорони земель, а також захищає права та інтереси громадян і юридичних осіб, пов'язані з використанням земельних ділянок у всіх сферах життєдіяльності суспільства.
3.Місце земельного
права в правовій системі
Земельне право є складовою частиною національної правової системи і знаходиться в тісному взаємозв'язку з-іншими галузями права. Його місце у системі права визначається роллю і значенням правового регулювання земельних відносин, які складають предмет цієї галузі.
Земельне право як складова частина системи права України тісно пов'язана з іншими галузями вітчизняної системи права. Це залежить від ступеня взаємопроникнення відповідних груп суспільних відносин та засад їх законодавчого врегулювання. При цьому воно визначається тим, що земельне право становить фундаментальні засади для певних галузей права. Таке значення земельного права має місце у врегулюванні усього комплексу природно-ресурсних відносин. Для інших суспільних відносин, які врегульовані відповідними галузями права, земельне право має основоположне значення, коли вони випливають із відносин, пов'язаних з використанням та охороною земельних ресурсів, зокрема природоохоронних, підприємницьких тощо.
Земельне право тісно пов'язане з конституційним правом, норми якого мають основоположне значення, як для нього, так і для усіх галузей правової системи. При цьому відмітною рисою земельного права є те, що предмет його регулювання становлять економічні відносини. Так, у нормах земельного права закріплено поділ земель на відповідні категорії, визначено цільове призначення кожної з категорій зі встановленням відповідного правового режиму, зафіксовано положення, пов'язані з вирішенням питань розміщення виробничих об'єктів і використання земель як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві тощо. А норми конституційного права визначають державний устрій нашої держави, її адміністративно-територіальний поділ, територію тощо. При регулюванні земельним правом відносин з приводу землі як території вона розглядається як територіальний базис розміщення продуктивних сил. Норми ж конституційного права регулюють питання організації та визначення меж території як обов'язкової ознаки держави.
Земельне право має тісний зв'язок з адміністративним правом. У багатьох випадках адміністративно-правові акти є підставою виникнення, зміни або припинення земельних відносин. Так, в адміністративному порядку вирішуються питання відведення земельних ділянок, встановлення їх меж, видачі правовстановлюючих документів, здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, притягнення до адміністративної відповідальності осіб, винних у його порушенні тощо.
Крім того, зв'язок земельного й адміністративного права дістає вияв у застосуванні імперативних методів регулювання певних суспільних відносин. Проте предмети цих галузей відображають принципові відмінності між ними. Так, предметом адміністративного права є діяльність органів виконавчої влади, у тому числі у сфері раціонального використання й охорони земель. Адміністративне право визначає характер діяльності цих органів, їх компетенцію щодо здійснення відповідних управлінських функцій. У земельному праві окремі елементи адміністративної підпорядкованості дістають вияв під час вирішення питань, пов'язаних з порядком набуття і припинення права власності на земельну ділянку і права користування нею, з правами й обов'язками землевласників та землекористувачів, зі встановленням правового режиму різних категорій земель тощо. Однак при цьому функції і компетенція органів державної влади і місцевого самоврядування, які здійснюють регулювання земельних відносин, обмежені нормами земельного законодавства. Крім того, специфіка земельних відносин породжує необхідність здійснення специфічних функцій управління, наприклад, таких, як ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення землеустрою тощо.
Важливе значення для земельного права має його зв'язок з цивільним правом. Проявом цього зв'язку є тісне переплетення земельних і майнових відносин, обумовлене зв'язком права на земельну ділянку з правом на насадження, будівлі, посіви, які знаходяться на ній. Зазначений зв'язок дістає вияв і при визначенні суб'єктів права власності на землю, встановленні земельного сервітуту, під час судового захисту земельних прав громадян і юридичних осіб, регулюванні договірних відносин, пов'язаних із земельними ділянками, відшкодуванні збитків, завданих порушенням земельного законодавства тощо.
Особливості землі як об'єкта правового регулювання обумовлюють відмінності у методах і принципах між цивільним і земельним правом. Так, у цивільному праві домінує принцип свободи волевиявлення суб'єктів регульованих ним відносин, тобто воно виходить з автономії волі цих суб'єктів, недопустимості втручання у приватні справи тощо.
У земельному праві превалюють елементи, притаманні публічно-правовому регулюванню земельних відносин і встановленню межі реалізації права власності на землю. Причому воно не тільки наділяє суб'єктів права земельної власності правами, а й покладає на них обов'язок використовувати землю за її цільовим призначенням.
Особливості землі як природного ресурсу зумовлюють необхідність нормування площ земельних ділянок, а екологічні й соціальні інтереси суспільства — необхідність державного контролю за використанням та охороною земель, здійсненням відповідних правочинів, а також обов'язкової державної реєстрації прав на землю. Отже, цивільне право ґрунтується на забезпеченні майнових прав суб'єктів, а земельне — на забезпеченні використання й охорони земель як основи життя та діяльності людей.
Зв'язок земельного права з природноресурсовим правом обумовлений тим, що використання природних ресурсів без використання такого просторового базису, як земля, неможливе. Свідченням самостійності окремих видів природноресурсових відносин (гірничих, водних, лісових тощо) є роздільна кодифікація відповідного законодавства. Причому в законодавстві про природні ресурси передбачені спеціальні норми, які враховують їх взаємозв'язок і регулюють питання запобігання несприятливим екологічним наслідкам впливу використання одних природних ресурсів на інші.
Наявність зв'язку між земельним та екологічним правом пояснюється визнанням землі об'єктом навколишньої природного середовища, який функціонує у складі екосистеми і знаходиться в екологічному взаємозв'язку і взаємодії з цим середовищем. Регулюючи переважно економічні земельні відносини, що виникають у зв'язку з наданням і вилученням земель, а також додержанням порядку їх використання, земельне право водночас містить норми, які передбачають спеціальні вимоги до забезпечення збереження навколишнього природного середовища.
А в екологічному законодавстві є багато норм загального і спеціального характеру, спрямованих на забезпечення охорони земель від несприятливого антропогенного впливу.
Висновок . Земельне право є самостійною галуззю права, має свій предмет і метод регулювання. В той же час земельне право — не відособлене право, бо має цілий ряд питань, за якими стикається з іншими галузями права. Застосування норм земельного права тісно пов'язується із застосуванням правових норм інших галузей права, а також враховуються принципи цих галузей. Найбільший зв'язок земельне право має з конституційним, цивільним, адміністративним та екологічним правом.
Информация о работе Основні положення Закону України "Про освіту"