Специфіка та принципи формування загальнолюдських цінностей особистості в учбовій діяльності

Процес прийняття і  присвоєння цінностей, званий интеріорізацією, включає ряд умовних етапів: пізнання цінності; переклад інформації про  неї на власну індивідуальну мову; активну діяльність суб'єкта, в результаті якої пізнана цінність приймається  або відкидається; включення пізнаної цінності в особистісно-визнану  систему цінностей; зміна особистостей , що випливає з прийняття або  заперечення цінності. 
Якщо особиста зустріч школяра з культурною цінністю не відбудеться, то вона (культурна цінність) залишиться поза учнем і буде для нього незрозумілою і непотрібною. У такому випадку можуть утвердитися псевдоцінності, коли кругова порука підміняє дружбу, бандитські з’ясування відносин є єдино вірним способом вирішення конфліктів, а сексуальні відносини трактуються як любов. 
Таким чином, людство за багато століть свого розвитку накопичило досить багато цінностей, які можуть слугувати орієнтирами як у виховній роботі вчителя, так як і в процесі самовиховання школярів. Мова йде про загальнолюдські цінності, які вироблялися і відбиралися на протязі розвитку людських цивілізацій, витримавши випробування часом. [23; 5].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4 Провідні концепції сучасної педагогічної теорії з проблеми формування загальнолюдських цінностей в особистості

Проблема людини завжди була головною проблемою філософії, подібно  до того, як поняття особистості  завжди було головним поняттям педагогіки. Сьогодні практичні завдання педагога визначаються не лише передачею знань, умінь і навичок, а й виявленням і розвитком усіх сутнісних сил  дитини, у вселенні вихованцям усвідомлення власної неповторності, в спонуканні їх до самовиховання . 
В даний час почала розвиватися теорія особистісно-орієнтованої освіти. Вона спрямована на виховання людини, здатної жити серед людей за законами добра, справедливості, любові і т. п. - тобто всього того, що вписується в поняття загальнолюдських цінностей. Оскільки мова йде про людину, становленні її особистості, закономірно постає питання про пріоритетні співвідношеннях навчання, розвитку та виховання. Раніше ми говорили про навчання і виховання, сьогодні головне - навчання і розвиток. Адже виховання - це теж розвиток особистості, особливо в моральному аспекті. І в нинішніх умовах слід було б говорити не стільки про виховання, скільки про самовиховання. «Дитина робить себе сама, а ми – лише її помічники… Найпотужнішим засобом розвитку, а, отже, і виховання є навчальна діяльність »[11; с. 222].  
Культура як фактор спадкоємності накопиченого людством досвіду, соціальних і моральних цінностей оперує поняттям «справедливість», «краса», «добро» і т.д. Вона визначає провідні ціннісні категорії для всіх поколінь. Культура не може існувати поза людиною. Багатство її здібностей, форм спілкування і видів діяльності спрямоване на створення різноманітних цінностей. Одна з особливостей культури в тому, що володіючи безліччю цінностей, вона об'єктивно дає можливість людині при їх прийнятті зробити самостійний вибір. Держава за своїми соціальними функціями має стимулювати ті способи і засоби, які з самого раннього віку привчають дитину вміти робити доцільний вибір [13]. 

У сучасній освіті відбувається орієнтація на індивіда, на розвиток особистості, що перетворює культуру в найважливіший  фактор духовного оновлення як суспільства  в цілому, так і окремої особистості.

В сучасній педагогіці особливо загострилося увагу до культури як до фактору соціального розвитку. Багато вчених приходять до висновку, що духовні та соціокультурні ознаки конкретного народу чи окремого регіону роблять істотний вплив на розвиток всього суспільства. Р. М. Чумічева зазначає, що «індивідуально-творчий розвиток особистості неможливий без зв'язку дитини зі культурою. Саме культура виступає об’ єднує два фактори особистості – соціальний та генетичний, робить людину членом цивілізованого суспільства. [29; №5

Про необхідність знайомства дитини з культурою, що створює початкову освіту і спрямовує розвиток внутрішнього світу дитини, писали Б.Г. Ананьєв, Л.С. Виготський, Н.В. Гусєва А.В. Запорожець та інші. 
І.Б. Котова і Е.Н. Шиянов в центрі аксіологічної концепції виділяють ціннісне мислення, що забезпечує людині розуміння цінності всього світу і кожної людини в ньому. Система цінностей, що утворюють аксіологічний аспект педагогічної свідомості, включає: 
1) цінності, пов'язані із затвердженням особистістю своєї ролі в соціальній сфері; 
2) цінності, які задовольняють потреби у спілкуванні; 
3) цінності, що орієнтуються на саморозвиток творчої індивідуальності; 
4) цінності, що дозволяють здійснити самореалізацію; 
5) цінності, що дають можливість задовольнити практичні можливості [18; с.142]. 

Проблемам морального виховання на всіх етапах розвитку освіти надавалося першорядне значення. Докутіна О.М. у журналі, Початкова школа» перелічує складові частини змісту виховання. Це – виховання любові до рідної землі, народу, його культури та мови; братського ставлення до інших народів, осуду національної та расової неприязні. Виховання гуманних почуттів, доброзичливого ставлення до людей, потреби надавати їм безкорисливу посильну допомогу. Формування свідомої дисципліни, відповідального ставлення до колективної праці, бережливого – до її результатів [9; с. 54].

Гнатюк В. у журналі, Рідна школа» № 5 зазначає, що зміст морального виховання учнів визначає тріада:, громадянин – патріот – гуманіст». Кожен з цих компонентів має свої специфічні ознаки:

1. Громадянин:

• громадянська свідомість;
• громадянська відповідальність;
• громадянська гідність;
• громадянська освіта.

2. Патріот.

Характерні ознаки патріота:

• розуміння і сприймання української ідеї;
• сприяти розбудові державної незалежності України;
• любов до рідної культури, мови, національних свят і традицій;
• збереження і зміцнення власного здоров'я і здоров'я однолітків.

3. Гуманіст:

Характерні ознаки гуманної людини:

• доброта;
• толерантність;
• справедливість;
• щирість;
• сумлінність;
• взаємоповага;
• принциповість;
• непримиренне ставлення до фальші, цинізму, лицемірства, підлабузництва [17; с. 17-19].

Питання виховання, на жаль, поки що вирішуються  погано. На мою думку, причина - не низькій професійній компетенції вчителів, а в тому, що в нашому суспільстві так і немає згоди в цінностях, на яких можна і потрібно виховувати молодь. 
Проблему, поставлену перед сучасним вчителем сформував І. А. Ільїн, кажучи, що «освіта без виховання є справа помилкове і небезпечне. Воно створює найчастіше людей напівосвіченої, зарозумілості і зарозумілих, пихатих сперечальників, напористих і безсоромних кар'єристів, воно ... розв'язує і заохочує в людині вовка »[ 12; с. 94-95].

Мета ціннісно-орієнтованої освіти Є.В. Бондаревська визначає як «виховання цілісної людини культури, що має взаємопов'язані  природну, соціальну та культурну  сутності» [5].

Е.В. Бондаревська виділяє наступні поняття, характерні для виховного процесу: 
а) виховання гуманної особистості (милосердя, доброчесність і т.д.); 
б) виховання вільної особистості (високий рівень самосвідомості, самостійність прийняття рішень і т.д.); 
в) виховання людини культури (знання рідної та іноземних мов, літератури, історії інтелігентність і т.п.); 
г) виховання творчої особистості (життєтворчість, розвинений інтелект, знання, вміння, навички і т.п.); 
д) виховання духовної особистості (потреба пізнання, потреба в красі і т. д.); 
е) виховання моральної особистості (честь, гідність, совість, поняття про борг, повага людської гідності і т. д.)  
Таким чином, зміст навчальних занять має складатися із наукового і культурного досвіду, існуючого до і незалежно від процесу навчання, тобто у вигляді навчально-програмних матеріалів (освітній стандарт) і особистісного досвіду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 Специфіка та принципи формування загальнолюдських цінностей особистості в учбовій діяльності

    2.1 Психологічно-педагогічні принципи формування моральних цінностей особистості.

Реалізація будь-якого процесу, в тому числі і формування моральних  цінностей, спирається на принципи, які  є загальними керівними положеннями. Аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури дозволив мені віднести до основоположних принципів процесу  формування моральних цінностей  наступні: 
Принцип суб'єктності. Згідно з цим принципом джерело активності, енергії, що забезпечує успішність процесу формування моральних цінностей, знаходиться в самій дитині у вигляді потенціалу її особистісного саморозвитку, закладеного природою, і суб'єктивного досвіду. Тому акцент робиться на активній і зацікавленій участі кожної дитини, актуалізації її життєвого досвіду, прояві і розвитку її індивідуальності і суб'єктності, що можливо при реалізації ключової для сучасної української педагогіки ідеї про необхідність перетворення вихованця з переважно об'єкта освітньо-виховного процесу в його суб'єкт. 
На основі цього принципу, процес формування моральних цінностей здійснюється в суб'єктивному досвіді особи з його цінностями і сенсом, уміннями і здібностями, соціальними навичками і способами поведінки. Засобом становлення та розвитку суб'єктності є спільна діяльність дітей і дорослих в пошуку цінностей та їх смислів. 
Принцип ціннісного ставлення до Людини. Принцип ціннісного ставлення полягає у визнанні Людини найвищою цінністю, що передбачає безумовне повагу до людини, заборону будь-якого посягання на її особистість (як фізичного, так і морального) і прийняття Людини як даності. Він включає в себе орієнтацію на інтерпретування будь-якого поведінкового акту, предмета чи явища як способу вираження морального ставлення до Людини. Педагогічна інтерпретація того, що відбувається допомагає дитині бачити картину ціннісних відносин. І, якщо він бачить відносини там, де на поверхні лежить випадок, обставина, то дана подія стає чинником формування його моральних цінностей, оскільки він співпереживав, що трапилося, переживаючи ставлення. Позбавлена ж педагогічної інтерпретації подія, навіть найнезвичайніша, перетвориться лише в ряд дій. 
Прояв ціннісного ставлення в процесі формування моральних цінностей є вільний вибір суб'єктом моральної цінності в конкретних діях і поведінці в цілому. У той же час поведінка не завжди відображає моральне ставлення, якщо вона вимушена. Ціннісне ставлення завжди вільне й усвідомлене в тому сенсі, що воно є продуктом діяльності самого суб'єкта, тому свобода вибору і усвідомлення сенсу моральних цінностей є необхідною умовою, щоб поведінка стала вираженням ціннісного ставлення до Іншого. 
Слідуючи логіці даного принципу, досягнення навіть утилітарного блага матимуть моральну цінність, якщо будуть спрямовані на Іншого. Так, наприклад, прохання учня не виставляти отриману ним погану оцінку в журнал є досягнення утилітарного блага. Теж прохання, але за товариша, обумовлене ​​бажанням допомогти Іншому, є проявом ціннісного ставлення і відповідно має моральну цінність. [25].

Принцип діалогізму. Діалог забезпечує суб'єкт-суб'єктний характер взаємин  та ціннісно-смислову рівність учасників  процесу формування моральних цінностей; створює можливість вільної діалогічної  самореалізації суб'єктів даного процесу  в їх спілкуванні  з іншими. Формування моральних цінностей на основі діалогічної  взаємодії відбувається за допомогою  розуміння і взаєморозуміння, де зрозуміти - це значить отримати, розкрити сенс цінності. 
Саме в діалоговому просторі формується особистість і відбувається розуміння і усвідомлення її моральних цінностей, механізм засвоєння яких, на думку В.М. Клепікова, наступний: «у прикордонній точці зустрічі кількох поглядів на одну і ту ж цінність утворюється напружений діалоговий простір, в якому виникають резонансні явища, пов'язані з процесом визрівання індивідуального сенсу. Знайдений сенс закріплює в пам'яті моральну цінність, її індивідуальне і загальнолюдське розуміння, а також формує здатність до особистісного судженню »  [16; С.39.].

Принцип організації спільної діяльності в колективі передбачає, що педагог не передає готові зразки моральних цінностей, а створює  і виробляє їх разом зі школярами, здійснюючи їх пошук в процесі  спільної діяльності, де вони набувають  досвіду моральної поведінки, реалізують у вчинках свої моральні переконання  і почуття, формують моральні відносини. 
Організація спільної діяльності обумовлена ​​об'єктивно існуючою потребою особистості в спілкуванні, у спільних емоційних переживаннях, і як наслідок, потребою в колективі однолітків. З точки зору В.А. Караковський, «кожен клас - потенційний колектив, але аж ніяк не кожен клас - реально існуючий колектив. Щоб стати колективом, клас повинен перетворитися в органічну єдність організації та психологічної спільності, а не бути просто структурною одиницею » [15; С.37.]. 
У тому ж руслі міркує і сучасний вчений Б. Л. Вульфсон. «Якщо особистості, що входять в колектив, самоцінні, готові до постійного інтелектуального, емоційного та моральному розвитку, то сукупність таких особистостей, об'єднаних такими інтересами і осмисленою спільною діяльністю, створює синергетичний ефект ...; сума одиниць виявляється фактично більшою, ніж їх просте складання» [7; С.117.]. 
У зв'язку з цим, особливе значення сьогодні набувають процеси ідентифікації дитини з колективом і відокремлення її в колективі. Причому, ці процеси повинні виступати не доповнюючи один одного, а як єдиний процес, оскільки вони є наслідком потреб дитини «в інших», у спілкуванні з ними, у самореалізації та самоствердженні її «серед цих інших».  
Принцип актуалізації ситуації успіху. Ситуація успіху передбачає психологічну свободу, розкутість обох суб'єктів у їх спільній діяльності, обумовленої культурою і природністю взаємин. Реалізація даного принципу дозволяє закріпити у свідомості дитини моральну цінність. Тільки успішна діяльність, викликаючи задоволення, служить основою для формування моральних цінностей. Ситуація успіху породжує потребу в повторному проживанні цього успіху. А це означає для педагога, що, якщо він хоче сформувати у дитини моральні цінності, треба створити ситуацію успіху, в якій би дитина «проживає» ці цінності. 
Для актуалізації ситуації успіху педагогом виділимо найбільш сприятливі умови, які включають: 
- Уважність до особистості і віру в споконвічну доброту кожного; 
- Кредит довіри як відношення, при якому всі вчинки дитини розцінюються з точки зору його переваг; 
- Пошук причини вчинку, а не оцінка поведінки дитини, а також своєчасна оцінка моральної / аморальної поведінки школяра («тут і зараз»).

Моральні цінності мають силу кардинального  впливу на життя людини. Отже, розвинена  духовно людина володіє великими можливостями стати щасливішою, ніж  людина низького духовно-морального розвитку. Невипадково здавна доброчесність  і щастя зв'язувалися в особливий  союз: чесноти збільшують можливості щастя, а щастя сприяє піднесенню людини до чеснот. 
При організації педагогічної діяльності з формування моральних цінностей школяра необхідно спиратися на виділені принципи, які становлять вихідні положення для реалізації даного процесу. Ці принципи існують як гармонійна єдність, вони не можуть діяти один без іншого, обумовлюючи тим самим успішність процесу формування моральних цінностей. [25].

 

 

 

   2.2 Прийоми виховної роботи вчителя по формуванню моральних якостей учнів у навчальній діяльності на конкретних прикладах

 

      Формування моральних норм поведінки в учнів - процес тривалий і вимагає правильного підходу до планування діяльності вихователя. Він повинен включати в себе певні етапи роботи. Працюючи над проблемою формування в дитини моральних якостей, я припускаю проходження кількох етапів: 
1-й етап. Введення в поняття «моральне виховання» у формі бесіди, проведення різних тестів, ігрових вправ з подальшим обговоренням. 
2-й етап.  Моральне виховання дитини в сім’ї. Для цієї мети передбачені спеціальні завдання для виконання в домашньому колі, наприклад, анкетування, спільне оформлення творчих робіт. 
3-й етап. Постанова перед дітьми різних проблемних ситуацій, вирішення яких потребує використання тих чи інших якостей. Тут можна використовувати такі форми роботи, як групова дискусія, інсценівка різних ситуацій, тестування. 
4-й етап. На даному етапі, можливе написання творів-роздумів на теми: «Яким я бачу наш світ?» , « Хто Я в світі і чого прагну досягти», « Чи є здоров’ найціннішим скарбом, подарованим людині?», « Природа навколо нас», « Моя Батьківщина – Україна».

5-й етап. Зворотній зв'язок  між вихователем, дітьми та  їхніми батьками. Обговорення з  ними проблем, виявлених у творах  дітей. 
 
Залежно від того, в якій формі проводиться заняття з проблеми, використовують різноманітні методи і прийоми. Це практичні (програвання життєвих ситуацій), словесні (використання віршів, загадок), наочні (малюнки, портрети, відеозапису, картини тощо), методи порівняння та узагальнення (при розгляданні ситуацій, при підведенні підсумків), аналізу і синтезу (при аналізі творів, при рефлексії). Наприклад, при роз'ясненні будь-яких норм моральності можна використовувати такі прийоми, як розповідь, бесіда з певної теми, обговорення фактів шкільного життя, бесіда з прочитаного розповіді. 
 
Моральне виховання молодших школярів є цілеспрямованим виховним процесом, який передбачає певну систему змісту, форм, методів і прийомів педагогічних дій. Рішення проблем морального виховання часто здійснюється через такі відомі активні і групові форми впливу, як етичні бесіди, конкурси, турніри ввічливості, творчі завдання. Ефективним засобом морального виховання є колективна творча діяльність. 
Найбільш переважними з точки зору розвитку особистості дитини є: