Сучасні педагогічні аспекти застосування інновацій в закладах освіти

1. Блок створення  нового у педагогіці. У його  контексті розглядаються такі  проблеми, як нове в педагогіці, класифікація педагогічних новацій, умови створення нового, критерії  новизни, міра готовності нового  до його освоєння та використання, традиції й новаторство, етапи створення нового у педагогіці. Всі вони утворюють предмет педагогічної неології (грец. neos - нове і 1оgos - слово, вчення) - галузі педагогічних знань, у якій систематизуються, узагальнюються та розвиваються наукові, експериментальні й дослідні дані про процес науково-педагогічної творчості, його особливості, основні результати.

Створення нового у педагогіці має свою специфіку, пов’язану з неповторністю особистості педагога, особливостями класу, групи, кожної дитини, типом, стилем діяльності навчально-виховного закладу.

До головних завдань педагогічної неології на сучасному етапі належать:

- розкриття суті та джерел зародження нового у педагогіці;

- розроблення типології нового у педагогічній науці й практиці;

- визначення критеріїв і ступеня новизни;

- виявлення сприятливих умов становлення, розвитку і утвердження нового у педагогіці;

- визначення категоріального апарату теорії нового у педагогіці;

- розкриття зв’язку технології з іншими науками і напрямами педагогічних досліджень;

- осмислення, систематизація функцій педагогічної неології в системі педагогічного знання;

- визначення ролі та значення неології у педагогіці.

Необхідність розроблення неології як напряму досліджень зумовлена посиленням інтенсивності інноваційних процесів, тобто процесів впровадження педагогічних новацій у теорію і практику.

2. Блок сприйняття, освоєння й оцінювання нового. Поняття і принципи, що належать  до цього блоку, розкривають специфіку  оцінювання, освоєння і усвідомлення  педагогічним співтовариством того, що виникає у педагогічній теорії й практиці. Явища консерватизму і новаторства у педагогіці, особливості інноваційного середовища, готовність педагогічного співтовариства до сприйняття і оцінювання нового вивчає педагогічна аксіологія (грец. axios - цінний і logos - слово, вчення) - розділ педагогіки, в якому досліджуються значущі для педагогічної праці цінності навчання і виховання.

У контексті сучасного наукового знання аксіологія розглядається як теорія цінностей з акцентом на їх загальнолюдських аспектах, що зумовлено утвердженням у свідомості людей гуманістичного мислення, новими соціальними реаліями. Педагогічна дійсність як частина соціальної охоплює всю сукупність конкретних педагогічних явищ, які беруть участь у цілеспрямованому процесі формування людини. До них належать суб´єкти цього процесу (педагоги й вихованці), зміст і процес навчання й виховання, різноманітні навчально-виховні засоби. Педагогічні явища утворюють першу велику групу цінностей, яку повинна досліджувати педагогічна аксіологія. Друга група охоплює науково-педагогічні явища: педагогічні теорії, ідеї, принципи та результати науково-педагогічної діяльності.

Педагогічні явища якісно відрізняються одне від одного. Будь-яке з них можна оцінити, однак не кожне може бути цінністю, оскільки деякі є деструктивними щодо розвитку особистості або з часом втрачають цінність.

3. Блок використання  та застосування нового (розроблення  рекомендацій). У його контексті  відбувається осмислення практики  застосування педагогічних інновацій, вивчення закономірностей і форм упровадження, використання нового. Всі ці явища вивчає педагогічна праксіологія (грец. praktikos - діяльний і logos - слово, вчення) - галузь педагогічних знань, яка досліджує ефективність механізмів застосування педагогічних інновацій, оптимальної інноваційної діяльності. З цього погляду безперечним є те, що процес впровадження і освоєння педагогічних інновацій повинен бути природним - у цьому запорука його ефективності.

Як відомо, впровадження означає перетворення практики на основі результатів досліджень за обов´язкового їх застосування з метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Сучасна педагогічна практика орієнтується на такий принцип впровадження нового, як варіативність, що передбачає раціональне поєднання різних його видів, найпоширенішими серед яких є:

- обов´язкове (регламентується директивними документами);

- вибіркове;

- ініціативне.

У педагогічній інноватиці утвердився такий алгоритм впровадження нового:

        1) вивчення завдань, передбачених нормативними документами;

2) аналіз  практики і зіставлення отриманих  у його процесі даних із  соціальними вимогами;

3) моделювання  еталонних результатів, яких очікують  у результаті перетворення педагогічної  практики;

4) пошук  ідей, рекомендацій, що можуть бути впроваджені;

5) розроблення  комплексної програми, яка охоплює  закономірності впровадження нового;

6) відбір  дидактичних, матеріальних, інформаційних, організаторських засобів тощо;

7) теоретична, методична, психологічна підготовка  учасників впровадження нового;

8) встановлення  зв´язку з авторами рекомендацій.

Інноваційні процеси, які поєднують створення, освоєння та застосування педагогічних нововведень, здатні значно прискорити процеси оновлення системи освіти загалом. Тому вивчення та реалізація всіх трьох блоків інноваційних процесів широко використовується в системі освіти на різних її рівнях.

Класифікація нововведень необхідна для з´ясування всебічної характеристики нововведення, пізнання, осмислення спільного і відмінного з іншими нововведеннями. Вона збагачує знаннями, які допомагають якнайточніше обирати необхідне нове і розробляти оптимальну технологію його освоєння, яка максимально враховувала б специфіку нововведення.

У загальній теорії інновацій залежно від предметного змісту розрізнюють такі види нововведень:

- техніко-технологічні (стосуються вдосконалення організаційно-виробничих процесів у промисловості);

- соціально-економічні (оновлення економічних і суспільних явищ);

- організаційно-управлінські (сфери управлінської діяльності);

- комплексні (органічне поєднання двох або всіх видів нововведень).

Виокремити види педагогічних нововведень досить складно, тому що сфери освіти настільки тісно взаємопов´язані, взаємозумовлені та взаємозалежні, що новації в одній із них зумовлюють новації в будь-якій іншій. Дуже важко впроваджувати новації в деякі компоненти освіти, оскільки у зв´язку з цим неминуче постає проблема сукупного ефекту. Класифікація педагогічних нововведень ще більше утруднюється з огляду на складність, комплексність і динамічність процесу навчання та виховання.

Традиційно інновації в освіті поділяють на такі групи:

1. Залежно  від сфери застосування:

- інновації у змісті освіти;

- інновації в технології навчання та виховання;

- інновації в організації педагогічного процесу;

- інновації в управлінні освітою;

- інновації в освітній екології.

2. Залежно  від масштабу перетворень:

- часткові (локальні, одиничні) нововведення, не пов´язані між собою;

- модульні нововведення (комплекс пов´язаних між собою часткових нововведень);

- системні нововведення (охоплюють весь навчально-виховний заклад).

3. Залежно  від інноваційного потенціалу:

- модифікаційні нововведення. Це може бути програма, методика, окрема розробка тощо;

- комбінаторні нововведення. Вони є не будь-яким поєднанням, а саме конструктивним, тобто таким, за якого з´являються нові системні властивості і які породжують новий ефект;

- радикальні, або фундаментальні, глобальні, базові нововведення (вони, як правило, є відкриттями, найчастіше виникають у результаті творчої інтеграції і сприяють створенню принципово нових навчальних засобів).

Динаміка, результативність, інші особливості процесу нововведення залежать від інноваційного потенціалу навчально-виховного закладу.

Інноваційний потенціал навчально-виховного закладу - здатність навчально-виховного закладу створювати, сприймати, реалізовувати нововведення і своєчасно позбавлятися від застарілого, педагогічно недоцільного.

Ця здатність переважно є наслідком творчих прагнень педагогічного колективу, його ставлення до нововведень.

4. Залежно  від позиції щодо свого попередника:

- заміщуючі нововведення;

- скасовуючі нововведення;

- відкриваючі нововведення;

- ретровведення.

5. Залежно  від місця появи:

- нововведення в науці (оновлення педагогічної теорії);

- нововведення в практиці (оновлення педагогічної практики).

6. Залежно  від часу появи:

- історичні нововведення (відродження історико-педагогічної спадщини в нових умовах);

- сучасні нововведення (інновації сьогодення).

7. Залежно  від рівня очікування, прогнозування  і планування:

- очікувані (планові) нововведення;

- неочікувані (незаплановані) нововведення.

8. Залежно  від галузі педагогічного знання:

- виховні нововведення (у галузі виховання);

- дидактичні нововведення (у галузі навчання);

- історико-педагогічні нововведення (у галузі історії педагогіки) тощо.

Типології педагогічних нововведень вибудувані на основі різноманітних підходів. Тому одне й те саме нововведення може з´явитися в різних типологічних групах (у двох і більше) залежно від того, яка його ознака буде в конкретному випадку взята до уваги.

 

1.3. Проблеми впровадження інноваційних технологій

Упровадження нової ідеї, проекту або технології часто наштовхується на різні перешкоди, які названо антиінноваційними бар´єрами.

Антиінноваційні бар´єри (франц. barriere - перешкода, перепона) - зовнішні або внутрішні перешкоди, які заважають здійсненню інноваційної діяльності.

До зовнішніх бар´єрів належать:

- соціальні бар´єри (несумісність нового з наявним досвідом і цінностями, прийнятими в суспільстві);

- організаційні бар´єри (протидія керівних органів освіти втіленню нововведень);

- методичні бар´єри (брак методичного забезпечення нововведення);

- матеріально-технічні бар´єри (рівень заробітної платні).

До внутрішніх бар´єрів належать психологічні бар´єри, які приховують глибинні особистісно-професійні проблеми.[14, c.77-81]

Психологічні бар´єри - психічні стани, що виявляються в неадекватній пасивності педагога, яка заважає здійснювати інноваційну діяльність.

Опір нововведенням є поширеним явищем. Він може поставати як пряма відмова від участі в інноваційній діяльності, імітація активності з одночасною демонстрацією того, що нововведення не дає позитивних результатів, тощо.

Часто на шляху нового стає консервативний і непіддатливий до новацій досвід роботи. Певні проблеми щодо цього пов´язані з особливостями мислення багатьох педагогів, які орієнтуються на здоровий глузд і побутові уявлення про свою професійну діяльність. Ці уявлення зводяться до висновку, що педагог повинен добре знати свою справу, а все інше - зайве. Заважають інноваціям застарілі, консервативні інструкції, розпорядження і накази, намагання органів управління освітою все зарегламентувати, карати за будь-які відхилення. Щоб подолати всі ці бар´єри, педагог нерідко повинен не тільки виносити, осмислити, обґрунтувати інноваційну ідею, а й виявити громадянську мужність під час її реалізації.

Психологічні бар´єри виникають за необхідності вийти за межі звичних способів розв´язання професійного завдання, надати перевагу іншій точці зору. Вони постають як внутрішні перепони (небажання, боязнь, невпевненість тощо), що заважають людині виконувати певну дію.

Використовуючи їх для самозахисту, людина зосереджується лише на тій зовнішній інформації, яка може бути нею засвоєна і не вноситиме розладу в її душевний стан. Таке оберігання усталеного уявлення про світ заважає творчому процесу, налаштованості на пізнання осмислення, використання і творення нового.

Особистісний бар´єр є соціально-психологічним утворенням, його параметри змінюються у просторі й часі на різних етапах нововведення, в різних організаціях, у різних категорій працівників.

Бар´єри існують як:

1) форма прояву міжособистісного клімату колективу в умовах інновацій у вигляді негативних психічних станів працівників, спричинених нововведенням;

2) сукупність  дій, суджень, понять, очікувань і  емоційних переживань працівників, у яких усвідомлено чи неусвідомлено, приховано чи неприховано виражаються  негативні психічні стани.

Нове і невідоме завжди викликало у людей тривогу і страх. Нерідко інновації, які руйнували усталений спосіб життя, звички людей, зумовлювали хворобливі й неадекватні реакції. Одним із видів негативної психічної реакції на інновації є фрустрація.

Фрустрація (лат. frustratio - обман, марні сподівання) - психічний стан, викликаний об´єктивно труднощами у розв´язанні значущих для людини завдань.

Такий стан може бути спричинений надто швидким, надто частим або перманентним впровадженням інновації. Подібні наслідки можуть мати і впровадження масштабних (системних) та безальтернативних інновацій.

Якщо у механізмі захисту людини не відбувається глибинних порушень моделі діяльності, настає період стабілізації особистості, що виявляється в усуванні або зведенні до мінімуму негативних емоцій - страху, тривоги, мук сумління.

Спільною особливістю усіх видів захисту особистості є їх неусвідомленість, тому спостерігати можна лише зовнішні прояви роботи захисних механізмів. За таких умов спотворюється звичайна поведінка людини, про що можуть свідчити немотивована нерішучість, невпевненість у собі, недовіра.

Антиінноваційна свідомість найчастіше проявляються на стадії сприйняття нововведення. На стадії його освоєння противники нововведення використовують автономно або у різних поєднаннях іншу систему методів. До найпоширеніших у таких ситуаціях методів належать:

- метод конкретизуючих документів;

- метод клаптикового впровадження;

- метод вічного експерименту;

- метод документального впровадження;