Сучасні педагогічні аспекти застосування інновацій в закладах освіти

- метод паралельного впровадження.

Опір новому нерідко спричинюють боязнь проявити власну некомпетентність, особистісну неспроможність, занижена або завищена самооцінка, слабка мотивація тощо.

Ускладнюють, а іноді й унеможливлюють інноваційну педагогічну діяльність бар´єри творчості - перешкоди, які заважають особистісному вияву творчої діяльності. У сфері навчання і виховання вони проявляються як:

- схильність до конформізму (прагнення бути подібним на інших людей, не відрізнятися від них своїми судженнями і вчинками);

- боязнь виявитися «білою вороною», видатися нерозумним і смішним у своїх судженнях;

- боязнь видатися надто екстравагантним у своєму неприйнятті і критиці чужих думок;

- невміння реалізовувати нові способи і форми здійснення педагогічної діяльності;

- недостатня розвиненість індивідуального творчого потенціалу окремих педагогів;

- відсутність потреби впроваджувати нове;

- боязнь помсти іншої людини, чия позиція піддається критиці;

- особистісна тривожність, невпевненість у собі, негативне самосприйняття («Я-концепція»), небажанням висловлювати свої ідеї;

- ригідність (негнучкість) мислення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. Сучасні педагогічні аспекти застосування інновацій в

закладах освіти

 

2.1. Основні принципи педагогічних технологій

Педагогічні технології використовують загальновідомі дидактичні принципи. Однак вони мають і свої, властиві саме їм принципи. Такими є:

1. Цілісність, тобто єдність навчання, виховання  та розвитку, з одного боку, і системність, з іншого. При цьому системність розуміється як в плані піднесення самої дисципліни, так і в широкому сенсі, в плані цілісної системи освіти з усіма її частинами.

2. Фундаментальність, тобто сутнісний підхід, заснований  на навчанні великими блоками  базового, основного змісту дисципліни. Фундаменталізації навчання звичайно  розуміють як навчання студентів  природничо-математичних дисциплін. Не заперечуючи це поширене і справедлива думка, думаю, що це поняття містить в собі значно ширший зміст, а саме: кожна дисципліна містить у собі базову сутнісну інформацію, на основі якої можна розширювати знання в даній області, поповнювати їх самостійно, може бути, на протязі всього життя, тобто в кожній дисципліні є ті знання, які утворюють її фундамент, без цього фундаменту неможливо побудувати всю будівлю.

Крім того, сутнісний підхід у навчанні потрібно розглядати не тільки в плані однією дисципліни, а й обов'язково в плані міжпредметних зв'язків з націленістю на завдання підготовки фахівця у конкретному професіональному профілі. Сутнісний підхід нерозривно пов'язаний з навчанням великими блоками, які знижують навантаження на пам'ять і розширюють межі мислення. Цей принцип, запропонований у 60-х роках болгарським лікарем-психіатром   Г. Лозановим, успішно використовується викладачами-новатором В.Ф. Шаталовим і його численними послідовниками як у середній, так і у вищій школі.

У 80-і роки формула навчання була: знати все про дещо і трохи про все. Вона, як відомо, себе не виправдала. 90-і роки породили нову формулу: знати про сутність всього, щоб пізнати нову сутність.

Таким чином, сутнісний підхід є основою фундаменталізації. Він припускає синергетичний підхід на основі синтезу природничих, гуманітарних і технічних наук.

3. Культуросообразность. Цей принцип, запропонований в XIX столітті німецьким педагогом Дистервегом, не втратив своєї ролі і до наших днів. Він означає, що навчати слід відповідно сучасному рівню розвитку культури. У середні віки виховання велося за допомогою лектора, який стоїть за кафедрою. У наші дні цього для навчання далеко не достатньо. Не можна не враховувати сучасних можливостей навчання: комп'ютери, засоби мультимедіа і в цілому рівень культури, в тому числі й економічної. Від нас вимагається підготовка фахівців, яким доведеться працювати в умовах ринкової економіки з її економічною формулою: знати, вміти, хотіти, встигати.

4. Гуманітаризація  і гуманізація навчання.

Ці терміни мають у своїй основі спільний корінь (від лат. humanus - людяний, humanitas - людство, людяність), але кожений з них несе в собі кілька специфічне смислове навантаження. Гуманітаризація пов'язана з введенням в число досліджуваних у вузі дисциплін також і гуманітарних дисциплін, тобто громадянських наук (історія, культурологія, соціологія, психологія, філологія та ін), а гуманізація означає гуманний, тобто людський, людинолюбний підхід. Інакше кажучи, гуманітаризація - це опис усього, що пов'язано з людиною і суспільством, а гуманізація означає: все для людини, заради людини, в ім'я людини.

При проектуванні педагогічної технології кожний викладач може і повинен здійснювати цей принцип, бо розглядаючи ту чи іншу проблему в області своєї науки з точки зору корисності її для суспільства, розкриваючи її історичне значення і тому подібне, він вносить елементи гуманітаризації у технологію навчання. Розглядаючи проблеми екологічності і одночасно з огляду на можливості і здібності студентів, використовуючи не авторитарну педагогіку, а педагогіку співробітництва, він робить свою педагогічну технологію більш гуманною, людяною, тобто створює принцип гуманізації навчання, що в свою чергу сприяє формуванню високоморальної людини.

5. Навчати  досліджуючи, досліджувати навчаючи. Цей принцип має дві сторони.

З одного боку, від кожного викладача вузу потрібно проводити дослідження в області своєї науки, залучаючи до них студентів. З іншого боку, викладач розробляє технологію навчання, випробує її в навчальному процесі, спостерігає, вносить корективи, якщо це необхідно, тобто досліджує її протягом навчального процесу. Ці дві сторони викладацької діяльності надзвичайно важливі як для підвищення свого професіоналізму та педагогічної майстерності, так і для підготовки студентів до інженерної діяльності.

6. Безперервність освіти, тобто. підготовка студентів до необхідності удосконалювати свої професійні якості протягом усього життя. Навчити на все життя не можна, бо інформація змінюється і доповнюється кожні 5-10 років. Отже, цей принцип передбачає, що викладач у своїй технології приділить достатньо уваги самостійній роботі студентів, включаючи наказ К. Д. Ушинського «вчитись вчитися», будуючи свою технологію з урахуванням дидактичного принципу переходу від навчання до самонавчання.

7. Діяльнісний  підхід передбачає таку технологію, яка будується на дидактичному принципі зв'язку теорії з практикою. Знання набуваються тільки в процесі діяльності, тому важливо організувати діяльність студентів, щоб вони змогли застосовувати отримані знання. Непотрітні знання, як відомо, забуваються.[1, с 134-137]

Такі основні принципи педагогічних технологій, тобто вихідні положення, реалізація яких веде викладача до оволодіння педагогічною майстерністю, а студентів - своєю професіональною діяльністю.

 

 

2.2. Умови  успішного впровадження інноваційних технологій в практику роботи сучасних закладів освіти

У педагогіці все частіше використовується поняття «технологія», «технологія навчання», «технології виховання», «педагогічна технологія», «технологія  розвитку особистості», «технологія розвитку».

Ще за часів Л.А. Коменського був актуальним пошук тих засобів і порядку навчання, які б давали змогу педагогові привести своїх вихованців до позитивних результатів. Саме Л.А. Коменський, на думку НЛ. Новолокової, вперше визначив складові успішного застосування технологій - це:

а) чітко поставлені цілі;

б) засоби, точно пристосовані для досягнення цих цілей;

в) конкретні правила, як користуватися цими засобами, щоб було неможливим не досягнути мети. [6, с.49]

Найбільш популярними сучасними технологіями є: традиційне навчання, проблемне навчання, ігрові технології, особистісно орієнтовані технології, розвивальне навчання, колективний спосіб навчання, критичне мислення, технології програмного навчання, інтерактивного навчання, проектна технологія, модульне навчання, творче виховання, технологія стилів, технологія переорієнтації дитячої поведінки, технології раннього розвитку та інші. 

Головна задача педагога, який працює в парадигмі особистісно-орієнтованої технології не стільки в тому, щоб відкрити учневі світ, а, більшою мірою, в тому щоб відкрити учня світу. Саме ця технологія здатна забезпечити розвиток, саморозвиток, самостійність дитини, вільну реалізацію її природних задатків.

Для того, щоб нововведення було успішним, під час його впровадження, на думку Н.А. Ільїної, необхідно враховувати наступні моменти:

1. Адміністрація школи й педагогічний колектив повинні чітко уявляти собі, у чому полягають нововведення. По можливості має бути проведено колективний аналіз можливих варіантів нововведень, сформований поетапний план впровадження, тощо.

2. Психологом має бути проведена оцінка психологічного ступеня готовності колективу до змін і участі в інноваціях. Як відомо, до успіху веде гарний соціально-психологічний клімат у колективі.

3. Сприяє нововведенням підтримка нововведень людьми, які мають авторитет у колективі, а також залучення до цього неформальних лідерів.

4. Необхідною умовою є поінформованість колективу про підготовку та реалізацію нововведення. Оскільки, як відомо, уривчасті відомості набувають форми чуток [6, с. 98].

Таким чином, чим більше питань буде вирішено на підготовчій стадії, тим успішніше впроваджується інновація. Бути уважним до того, як це сприяє розвитку особистісних якостей учня, його психічних процесів, емоційно-вольової сфери, збереженню їхнього психічного та фізичного здоров'я.

Педагогічні інновації здійснюються за певним алгоритмом. П.І. Підкасистий виділяє десять етапів розробки та реалізації педагогічних нововведень:

1. Розробка  критеріального апарату і вимірників стану педагогічної системи, що підлягає реформуванню. На цьому етапі потрібно виявити потребу в нововведеннях.

2. Всебічна  перевірка і оцінка якості  педагогічної системи для визначення  необхідності її реформування  за допомогою спеціального інструментарію.

Експертизі повинні піддаватися всі компоненти педагогічної системи. У підсумку повинно бути точно встановлено, що необхідно реформувати як застаріле, неефективне, нераціональне.

3. Пошуки  зразків педагогічних рішень, які  носять випереджаючий характер і можуть бути використані для моделювання нововведень. На основі аналізу банку передових педагогічних технологій потрібно відшукати матеріал, з якого можна створити нові педагогічні конструкції.

4. Всебічний  аналіз наукових розробок, що  містять творче рішення актуальних педагогічних проблем (може бути корисна інформація з Інтернету).

5. Проектування  інноваційної моделі педагогічної  системи в цілому або її  окремих частин. Створюється проект  нововведення з конкретними заданими  властивостями, що відрізняються від традиційних варіантів.

6. Виконавська  інтеграція реформи. На цьому  етапі необхідно персоналізувати  завдання, визначити відповідальних, засоби вирішення завдань, встановити  форми контролю.

7. Опрацювання  практичного здійснення відомого  закону зміни праці. Перед впровадженням у практику нововведення необхідно точно розрахувати його практичну значимість і ефективність.

8. Побудова  алгоритму впровадження в практику  нововведень. У педагогіці розроблені  подібні узагальнені алгоритми. У них є такі дії, як аналіз практики для пошуку ділянок, що підлягають відновленню або заміні, моделювання нововведення на основі аналізу досвіду та даних науки, розробка програми експерименту, моніторинг його результатів, впровадження необхідних коректив, підсумковий контроль.

9. Введення  в професійну лексику нових  понять або переосмислення колишнього  професійного словника. При відпрацюванні  термінології для її впровадження  в практику керуються принципами  діалектичної логіки, теорії відображення, та інше.

10. Захист  педагогічної інновації від псевдоноваторів. При цьому необхідно дотримуватися принципу доцільності і виправданості нововведень. Історія свідчить, що іноді витрачаються величезні зусилля, матеріальні засоби, соціальні та інтелектуальні сили на непотрібні і навіть шкідливі перетворення. Збиток від цього буває непоправних, тому не можна допускати помилкового педагогічного новаторства. Як лжеінновацій, які тільки імітують інноваційну діяльність, можна навести такі приклади: Формальна зміна вивісок освітніх установ; вручення підновлених старого як принципово нового; перетворення в абсолют і копіювання творчого методу якого-небудь педагога-новатора без його творчої переробки і т. д.

На думку вчених, успішне впровадження будь-якої технології залежить від наявності таких складових, які б дали відповідь на наступні нагальні запитання : Що вчити? По чому вчити? Як учити?

Аби дати відповідь на запитання «Що вчити?», педагог повинен мати, перш за все, програму, бо саме програмою визначено, що вчити.

Друга складова успішного впровадження технології дає відповідь на запитання «По чому вчити?», тобто, для реалізації програми має бути забезпечена наочними посібниками, обладнанням, підручниками, технічними засобами та ін.

Третя складова повинна дати відповідь на запитання «Як учити?», тобто, дати конкретні засоби, прийоми, методи для реалізації змісту технології, та рекомендацій, щодо форм організації роботи з даної технології.

Але цього недостатньо. Важливими психологічними складовими успішного впровадження технології є врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей, зокрема, провідної діяльності, криз, новоутворень, темпераменту, стилів сприймання та інше. Крім того, технологія має бути здоров'язберігаючого і такого, яка б задовольняла найважливіші людські потреби (за А. Маслоу):

дефіцитарні або основні (фізіологічні; в фізичній та психологічній безпеці; в любові і причетності; прийняття групою; приналежність; потреби в· повазі; схвалення та визнання);