Трудовое воспитание в системе формирования личности

Народна педагогіка не тільки проголошувала  обов’язок працювати, а й втілювала його на практиці.

Вже з перших років батьки залучали дітей до посильної праці, у різних її видах, пов’язаних із самообслуговуванням, господарсько-побутовими потребами, участю в догляді за рослинами і тваринами, рукоділлі. Така різноманітність дає змогу підтримувати постійний інтерес до трудової діяльності. Оскільки тут найбільше місце займає гра, то цей період трудового виховання називаємо ігровим. Взаємозв’язок праці з грою виявляється по-різному, гра відображає працю дорослих, елементи трудових дій відбиваються в грі і ігрові моменти включаються в процес праці. У своїх іграх діти найчастіше відтворюють те, що спостерігають в родинному колі. Сільські діти, наприклад, "господарюють": готують їжу, сіють, косять, збирають урожай, місять тісто й печуть хліб, відображаючи в іграх трудові дії дорослих, діти проймаються любов’ю до їхньої праці.

Провідними засобами на першому  етапі трудового виховання в  родинній етнопедагогіці є показ  і спостереження, які розширювали  кругозір дітей та давали перші уявлення про різні види праці. Другий проміжний етап у родинному вихованні наступав, коли діти ставали активними помічниками батьків.

Народна педагогіка прагне дати підростаючому  поколінню всебічну трудову підготовку. До організації праці вона висуває конкретні вимоги: подбати про вдалий початок  роботи ("Добрий початок - половина справи"), працювати енергійно ("Робить, як мокре горить"), бути витриманим, наполегливим і організованим, не боятися труднощів ("Вовків боятися - в ліс  не ходити"), доводити розпочате до кінця ("Кінець - справі вінець").

Остаточне формування людини як працівника певної галузі за традицією родинної етнопедагогіки припадає на третій, основний або завершальний етап трудового  виховання, коли юнаки і дівчата  остаточно утверджуються професійно, і беручи безпосередню участь у всіх виробничих діях і вчинках нарівні з дорослими. Гармонія - природний стан людини. Не можна жити не працюючи.

Хліб увійшов у життя, як головний результат людської праці і основний продукт харчування. Народ цінить  його понад усе: "без хліба - худа бесіда", "без  хліба не до обіда", "хліб - батько, вода - мати". Хліб - джерело життя. Він приносить у сім’ю достаток і радість ("Хліб на столі, то й стіл престіл, бо як хліба тільки, то й стіл - дошка")

Шанобливе ставлення до хліба у трудовій родині прищеплювалося на кожному кроці. Дітям постійно нагадували, що в хліб укладена мозоляста людська праця, зневажати яку не можна. Хлібом - сіллю як символом достатку і щирості зустрічають гостя. Той, хто заходив до хати - сусід, родич чи знайомий, мав у кишені шматок хліба, щоб почастувати дітей.

Народна педагогіка прищеплює дітям  любов до землі, навчаючи їх любити землю всією душею. Арсенал засобів  виховного впливу з метою формування в дітей та молоді шанобливого ставлення і любові до землі в народній педагогіці дуже багатий. Це насамперед фольклор педагогічного змісту й спрямованості, який оспівує красу й велич рідної  землі. Дуже велику роль тут відіграє приклад дорослих, зокрема батьків, у ставленні до землі, хліборобської професії, залучення дітей з раннього віку до сільськогосподарської праці. Із землею народна педагогіка пов’язує всі свої заповітні надії і  сподівання. Тому серед численних добрих народних  побажань чільне місце займає вислів доброзичливості "Будь здорова, як вода, а багата як земля!" Земля - найцінніше з усіх природніх багатств, якими дано нам володіти. Адже вона наша годувальниця. Від того, як ми до неї ставимося, як бережемо її, на скільки вміємо, дбайливо на ній господарюємо, величезною мірою залежить наше благополуччя.

http://ua.textreferat.com/referat-12969.html

 

1.5. Роль педагога у процесі трудового виховання

 

 З раннього  дитинства дівчатка і хлопчики  виховувалися разом. Але дівчаток  скоріше і першими заставляли  виконувати хатні роботи, якими  опікувалася переважно мати. Це  і догляд за молодшими дітьми, вишивання, прядіння, в'язання, навчання кулінарії, догляд за квітами, санітарією і гігієною. Хлопців навчали хліборобству, пасічництву, садівництву. З працею пов'язано багато прислів'їв: “Щоб людиною стати - треба працювати”, “У праці краса людини”. З давніх-давен в народі побутувала така думка, що навіть в тяжкому горі праця зцілює, повертає до життя. Українському народові притаманна велика працьовитість. Вважалося, що людина, яка не працює, то може створити злочин “Від неробства до злочину один крок ”. І ось зараз, як ніколи, поширена злочинність. Праця була обов'язком і необхідністю кожної людини. Найкращою рахували ту сім'ю, де є працьовиті діти. За вечерею, коли збиралась ціла родина, батько підсумовував, що зроблено протягом дня і давав завдання на наступний день членам сім'ї. Робочий день починався влітку о 4-5 годині. Діти піднімались разом з батьками і разом ішли працювати. Одним із видів трудового виховання було пастушення, через нього проходила переважна більшість селянських дітей. Працелюбність виховувалась в малих дітей на прикладах народної творчості: піснях, колискових, прислів'ях, приказках. “ Два півники, два півники горох молотили...” На цій простенькій народній пісні виховувалось не одне покоління. Елементи праці дорослих відображені у різноманітних дитячих іграх. Тут вони відтворюють те, що спостерігають в родинному колі. Діти варять їжу, сіють, продають . Велике значення на сучасному етапі є проведення родинних свят ремесел, трудових свят, проведення народних ігор, зустрічі з народними умільцями. Важливим є вибір професій. Тому змалку потрібно виявляти нахили, обдарованість дітей. Колись нахили і обдарованості дітей відкривали батько й мати. Мати-ткаля прищеплювала дочці любов до цієї праці. Батько - хлібороб - брав хлопчика в поле, вчив сіяти.

          Формування особистості в процесі  праці відбувається не саме  собою,  а лише при певній  організації праці школярів.  Під організацією праці розуміємо  його впорядкування, надання йому  планомірності. Організація дитячої  праці повинна враховувати вікові і індивідуальні особливості дітей і закономірності їх розвитку. В процесі праці здійснюється також естетичне і фізичне виховання. Таку організацію праці покликаний забезпечити педагог. Від нього вимагається бути прикладом, вивчати сильні і слабкі сторони своїх учнів,  організовувати діяльність та багато іншого.

Психологічний аспект діяльності педагога при вихованні засобами  праці складається у впливі особистим  прикладом, в управлінні впливу  середовища на особистість, а також  управлінні його трудовою діяльністю.

 Педагог погоджує  зміст і форми праці з педагогічними цілями, спрямовує трудову діяльність таким чином, щоб вона вимагала від учнів  прояву тих чи інших якостей, оцінює ефективність виховних впливів. Роль педагога складається також в допомозі учню підвищити свій авторитет у однолітків. В трудовому навчанні багато учнів домагаються чималих  результатів в загальноосвітніх предметах. В зв'язку з цим у дитини  виникає потреба в навчанні. Якщо вона домагається підвищення свого  авторитету, отже її активність підвищується і в інших видах діяльності. І одна з головних завдань педагога - сформувати і скерувати цю  активність. 

http://referat.repetitor.ua/%D0%A2%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B5_%D0%B2%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B2_%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%BA%D1%83_%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96_%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D1%8F%D1%80%D0%B0?page=4

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Трудове  виховання особистості школяра  на різних вікових етапах

2.1 Трудове  виховання молодшого школяра

 

 

Формування готовності до праці поділяють на етапи (своєрідні ступені трудового становлення особистості), які залежать від вікового розвитку дитини, адже у дошкільний період, у початковій, основній, старшій школах воно має свої особливості.

Трудове виховання у дошкільний період. На цьому етапі відбувається залучення дітей до побутової праці, догляду за тваринами і рослинами, виготовлення іграшок, ознайомлення з працею дорослих, формування переконань щодо необхідності праці, бережливого ставлення до її результатів.

Трудове виховання у початковій школі. Основні зусилля у цей період спрямовуються на вироблення елементарних прийомів, умінь і навичок ручної обробки різних матеріалів, вирощування сільськогосподарських культур, ремонту навчально – наочного приладдя, виготовлення різних предметів для школи. Учні знайомляться з деякими професіями.

Трудове виховання і  навчання в основній школі зосереджується на оволодінні знаннями і практичними вміннями обробки металу та дерева, основами електротехніки, графічної грамоти; формуванні уявлень про головні галузі народного господарства, вмінь і навичок виготовлення нескладних виробів.

На всіх етапах трудового  виховання учнів необхідно формувати  потребу в праці, творче ставлення до неї, залучати до реальних виробничих відносин і формувати розвинуте, зорієнтоване на особливості ринкового господарювання, економічне мислення, розвивати загальні і спеціальні здібності, відроджувати національні традиції, народні промисли та ремесла, виховувати культуру особистості в усіх її проявах.

Важливий момент в  переході дитини з дошкільного  в  молодший шкільний вік – наступність  в її трудовому вихованні. Найважливіше придбання цього віку – зміна  соціального статусу дитини. Вана стає учнем, починає займатись новою, систематичною, обов’язковою працею. З вступом дитини до школи змінюється і її положення в сім’ї. У неї з’являються нові права і обов’язки – їй відводять місце для занять, час для виконання домашніх завдань, дістають безліч шкільних атрибутів – одяг, портфель, письмовий стіл… Дорослі тепер більше рахуються з новим життям маленького члена сім’ї. Часом першокласники починають вигідно використовувати своє положення, диктувати сім’ї такий спосіб життя, в центрі якого знаходяться вони самі.

При входженні в нове життя у вчорашнього дошкільника  виробляються звички нового режиму, спілкування  з однолітками (особливо це важливо  для тих, хто не відвідував дитячий  садок). Довільність, тобто навмисність  дій молодшого школяра, – одне з новоутворень цього періоду дитинства. Дитина здатна вже сама без нагляду та стимуляції примусити себе сісти за уроки, відклавши в бік цікаву гру, відмовившись від запрошення погратись на вулиці.

Учбова діяльність вимагає  вдосконалення контролю та самоконтролю. У дошкільника лише дорослий   оцінював, чи гарно виконана та чи інша робота. Молодший школяр має сам контролювати та оцінювати свою діяльність – помічати власні помилки, виправляти їх. Добре для початку пропонувати учню самому оцінити, чи добре він виконав домашнє завдання, чи акуратно зробив аплікацію… Поступово у учня виробляється звичка контролювати хід будь-якої своєї роботи, вміння критично себе оцінювати. Наявність такого вміння – важливий показник правильного розвитку молодшого школяра.  В ході учбової і трудової діяльності дітям часто доводиться вмотивовувати справедливість своїх висловлювань. Необхідність висловлювати власні роздуми передбачає вміння критично бачити і оцінювати власні дії, співвідносити їх з задумом.

Отже, молодший школяр –  це дитина, що значну частину часу займається не стільки цікавою особисто для себе, скільки суспільно корисною працею – навчанням. Якщо дошкільник володів в основному конкретними уявленнями про оточуюче середовище, то молодший учень опановує систему наукових понять. Розширюється коло його інтересів, зростає пізнавальна активність. Діяльність дитини все частіше відбувається за раніше придуманим планом: на приклад, дитина планує спочатку приготувати уроки, потім допомогти мамі готувати вечерю.

Важливо, щоб діти 8-10 років  вміли поважати людей праці, трудівників, бережно ставились до результатів їх діяльності.

Звичайно, доки дитині десять чи менше років рано говорити про  дорослість. Але не можна вчити  дитину праці лише в ігровій формі. Адже праця і гра – два абсолютно  різні види діяльності. Праця передбачає наявність в завданні певної складності, обов’язковість досягнення кінцевої мети – трудова діяльність завершується матеріальним результатом. В грі ж дитину приваблює не кінцевий продукт (частіше всього його немає), а сам процес. Тому дитина повинна чітко розуміти, що трудова діяльність – це серйозне, а не розважальне заняття. Тому не варто в такий спосіб штучно підтримувати в дитині почуття дитячості. Краще підтримувати в ньому природне прагнення до праці. Дитина розуміє: вона росте, на очах у всіх стає сильнішою, розумнішою, близькі люди радіють цьому, пишаються тим, що тепер маленькому члену сім’ї можна довірити багато чого в домі. Праця завжди була і залишається своєрідним  загартуванням дитини, в ній гартуються вольові якості особистості.

Як відомо, найбільш виховний вплив має не  труд-робота,  а труд-піклування. Ось чому важливо, щоб поряд з самообслуговуванням  в життя  дитини входило піклування про оточуючих людей – спочатку знайомих і рідних, а потім і  чужих. Тут функцію вихователя виконує побутова праця. Її значення для дитини досить суттєве. З допомогою побутової праці дитина залучається до справжньої “дорослої ” роботи, відволікається від власної особи і на ділі проявляє свою турботу про інших. Однак, незважаючи на це, батьки часто прагнуть відгородити дитину від роботи по дому, що характерно для більшості сімей. Цим в першу чергу і пояснюється те, що в багатьох сім’ях діти 9-10 років не приймають участі в систематичній побутовій праці. В них не формуються трудові навички, потреба в праці, почуття обов’язку перед сім’єю. Так поступово дитина перетворюється на ледаря.

Поважати домашній труд дитина навчиться лише в тому випадку, якщо цей труд поважатимуть батьки. Варто не лише включати дитину в  домашню роботу, а й обгрунтовувати її необхідність, знаходити можливості зробити її більш привабливою, творчою, різноманітною. Корисно вносити  домашню роботу елементи гри, але не варто замінювати труд грою. Нехай відчуття серйозності, важливості, обов’язковості праці залишається, але при цьому буде цікаво, а якщо можливо, то й весело. Існує чимало способів перетворення домашньої праці в задоволення. Відомо, на приклад, що стихія дітей  молодшого шкільного віку – це рух. Одна й та ж сама робота може здатися їм нудною чи, навпаки, веселою, в залежності від способу її організації. Використайте будь-який годинник: наручний, настінний, пісочний і запропонуйте дитині за певний час прибрати з столу книги, пришити ґудзик, пропилососити килим … Маленькому школяру корисно мати якесь постійне доручення, яке б він постійно виконував: це може бути догляд за квітами, домашніми тваринами, покупка хліба тощо.