Умови успішного педагогічного спілкування

По-перше, учитель якнайповніше має оволодіти психолого-педагогічними  якостями і вміннями. Це той ґрунт, який дає змогу вихователеві оволодівати  майстерністю педагогічного спілкування. По-друге, лише високий рівень тактовності учителя є важливою передумовою ефективності спілкування з учнями, колегами, батьками. Педагогічний такт (лат. taktus — дотик, відчуття) — це міра педагогічно доцільного впливу учителя на учнів з урахуванням їх психічного стану. З педагогічним тактом тісно пов'язані вміння педагога володіти соціальною перцепцією (лат. perceptio — сприймання, пізнання), що передбачає чуттєве сприйняття зовнішніх предметів, людей ("читання по обличчю").

Успішність спілкування, особливо на початковому етапі, залежить певною мірою від уміння вчителя "подати себе", створити позитивний імідж шляхом самопрезентації.

Оскільки основним засобом  педагогічного спілкування є  слово, то мовленнєва культура вчителя створює морально-психологічний ореол, який робить спілкування бажаним для вихованців. Для забезпечення у процесі педагогічного спілкування оптимального психологічного контакту особистість учителя-вихователя має мати велику кількість "вільних валентностей", тобто здатність "приворожувати" значну кількість дитячих сердець. Наявність цієї здатності залежить передусім від гуманістичної спрямованості педагога, його любові до дітей.

У процесі спілкування  необхідно дотримуватися внутрішньої психологічної схеми протікання цього процесу: а) посилаю думку; б) стежу за сприйняттям її партнером (цікавлюсь його оцінкою); в) сприймаю зворотню думку партнера; г) оцінюю її; д) посилаю у відповідь нову думку.

З метою подолання  невпевненості в собі, що характерно для молодих учителів, необхідно  займатися своєрідним аутотренінгом. З цією метою у стані релаксації (лат. relaxatio — зменшення, послаблення) навіювати собі, вимовляючи такі слова.

— Я люблю дітей.

— Мені з ними цікаво.

— Я спокійний і  впевнений.

— Учні слухають мене.

— У спілкуванні з  учнями почуваю себе впевнено.

— Дітям цікаво зі мною.

— Настрій у мене бадьорий.

— Усі вихованці слухають мене.

— Я готовий вислухати  їх і відповісти на всі запитання  та ін.

Слово у процесі розвитку людства дало можливість конкретній особистості спілкуватися з собі подібною. Тому люди акумулювали в соціальному досвіді певні правила спілкування. Педагогові доречно дотримуватися правил педагогічного спілкування, що дасть змогу уникнути багатьох помилок. Наведемо деякі з цих правил.

1. Пам'ятайте: успіх педагогічної  діяльності у першу чергу залежить від культури спілкування.

2. Моделюйте спілкування  не "від себе", а від вихованців, від їх потреб та інтересів.

3. Орієнтуйте своє  педагогічне мовлення на конкретного  учня, а не на абстрактну групу.

4. Використовуйте різні  види спілкування.

5. Спілкуйтеся з вихованцями,  не будуйте його "по вертикалі", зверху

вниз, а на взаємних інтересах.

6. Постійно враховуйте  психологічний стан окремих вихованців і колективу в цілому.

7. Вчіться дивитися  на себе ніби збоку, постійно  аналізуйте свої вчинки і дії.

8. Умійте слухати дітей,  зважайте на їх думку.

9. Організовуючи спілкування,  намагайтесь зрозуміти настрій  вихованців і на цій основі  моделюйте своє спілкування.

10.  Спілкування не  повинно призводити до конфліктів, а має попереджувати їх.

11.  Не принижуйте людську гідність вихованців.

12.  Спілкування має  бути систематичним.  Не залишайте  "незручних" для вас вихованців  поза увагою.

13.  Ініціативу спілкування  з учнями тримайте у власних  руках.

14.  У процесі спілкування  враховуйте стать вихованців.

15.  Уникайте штампів  у спілкуванні, постійно шукайте  нові форми, засоби, методи і  прийоми.

16. Долайте негативні  установки щодо конкретного учня.

17.  У процесі спілкування  уникайте абстрактної критики  вихованця, оскільки це породжує  опір у ставленні до вихователя.

18.  Якомога частіше  посміхайтесь вихованцям: це породжує  позитивні емоції, спонукає до  продуктивного спілкування.

19.  Прагніть, щоб у  процесі вашого спілкування з  дітьми частіше чулися схвалення,  заохочення.

20.  Відкрито виявляйте  в дитячому колективі своє ставлення до вихованців.

21.  Постійно розвивайте  свою комунікативну пам'ять, тримайте в голові педагогічні ситуації, їх хід.

22.  Якщо назріває  потреба в індивідуальній бесіді  з вихованцями, завчасно розробіть план і хід бесіди.

23.  У процесі спілкування в центрі уваги тримайте особистість вихованця, його гідність.

24.  Враховуйте соціально-психологічне  зростання вихованців за період  їх навчання у школі.

25.  Систематично аналізуйте  процес спілкування.

26. Технологія і тактика  спілкування мають бути спрямовані на уникнення психологічних бар'єрів між вихователем і вихованцем.

27. Враховуйте у процесі  спілкування індивідуальні особливості темпераменту, характеру учня.

28. Окремо зважайте  на особливості спілкування з  важковиховуваними учнями.

29. У процесі спілкування  з учнями не зловживайте владою, яка належить вам як учителеві.

30. Постійно удосконалюйте  інструмент спілкування — власне мовлення.

У цілому,ефективність педагогічної діяльності багато в чому залежить від стилю спілкування педагога з вихованцями.

Відповідно до того, який стиль спілкування з учнями виробить учитель, останній здатний виховати як добрих, так і поганих учнів.

Позитивними стилями  спілкування вчителя з учнями є «спільна творчість» та «дружнє ставлення».

«Спільна творчість» – найбільш продуктивний за кінцевим результатом та виховним процесом стиль. У його основі – єдність високого професіоналізму педагога та його етичних настанов. Діяльність – діалогова схема спілкування, що ставить педагога та учня у паритетне становище, коли намічаються загальні цілі та спільні зусилля ведуть до прийняття найкращого рішення. У цьому стилеві, як на фотоплівці. відбиваються всі особистісні риси обох сторін.

«Дружнє ставлення» – схожий із попереднім стиль. У його основі лежить інтерес до особистості партнера по спілкуванню, аудиторії в цілому, толерантне ставлення до кожного, відкритість, контактність. Цей стиль – передумова успішної навчально-виховної діяльності.

Крайньою формою стилю  «дружнє ставлення» є «загравання» – прагнення завоювати душевний авторитет у партнера по спілкуванню. Бажання сподобатися, бути прийнятим учнівським класом при відсутності мінімальної особистої комунікативної культури та загальної педагогічної підготовки. На цю форму спілкування легко пристати молодому педагогові.

Протилежністю «загравання» є «покарання» – форма, що виникає  внаслідок невпевненості вчителя  або через невміння організувати спілкування на основі спільної продуктивної діяльності.

Ця форма штучно ставить  партнера по спілкуванню в залежне  становище, викликає в нього негативне ставлення до спілкування. Процес спілкування стає суворо регламентованим, обмеженим формально-офіційними рамками. Між партнерами по спілкуванню виникає бар’єр відчуження.

Ця форма спілкування  веде до використання стилю «дистанція», який є найменш продуктивним стилем спілкування між учителем та учнями. Цей стиль веде до суб’єктивного підкреслення різниць між партнерами (вікових, соціальних, службових, професійних).

«Дистанція» – показник провідної ролі педагога. Абсолютизація цього стилю може різко обмежити творчий потенціал спільної діяльності, спровокувати авторитарність керування педагогічним процесом. Під час використання цього стилю вчителю слід опиратися на власні емпатійні якості. Якщо у використанні стилю «дистанція» один із партнерів свідомо приймає на себе роль наставника, ментора, то спілкування може набути одностороннього характеру інформаційного змісту, що збільшує розрив між партнерами по спілкуванню.

Вивчення закономірностей  педагогічного спілкування і  шляхів оволодіння особистістю комунікативною культурою дозволило дослідникам дійти висновку про необхідність спеціального навчання педагогів спілкуванню, підвищення його культури; і виділити одиницю такого навчання – педагогічну ситуацію. В спеціально створеній навчальній ситуації реалізуються два плани взаємодії: предметне і особистісне, управлінню якими вчитель може навчатися за певною програмою, що містить ієрархічну систему педагогічних ситуацій. Це мають бути не тільки типові ситуації, які потребують дій педагога відповідно до умов педагогічної діяльності, а й ті, які вимагають від нього вияву педагогічної інтуїції, навичок імпровізації у спілкуванні.

Фахове самовиховання  і навчання у сфері спілкування треба починати з оволодіння основами педагогічного спілкування. На це спрямована, зокрема, запропонована В. Кан-Каликом система вправ для педагогів-початківців, в якій узагальнено матеріал досліджень               Ю. Азарова, Л. Єршової, О. Леонтьєва та ін.

Ця система  включає в себе два цикли:

1. Вправи, спрямовані на практичне оволодіння елементами педагогічної комунікації, які сприяють розвитку комунікативних здібностей, набуттю навичок управління спілкуванням.

2. Вправи на  опанування всієї системи спілкування в заданій педагогічній ситуації.

Тренінгові  заняття з педагогічного спілкування варто розпочинати з розвитку найпростіших вмінь та навичок. Слід день у день виробляти відповідні пози, рухи, жести, спеціальний "словник". З цією метою дослідники (В. Кан-Калик, О. Леонтьєва) пропонують застосовувати насамперед такі вправи:

1) вправляння у розвитку  найпростіших комунікативних навичок (ситуації придумують також учасники тренінгових занять у найрізноманітніших психолого-педагогічних вимірах; у ролі учнів - теж учасники тренінгу):

• увійдіть в уявний клас і привітайтесь з учнями; зайдіть до класу і

приверніть  до себе увагу без мовленнєвого спілкування - засобами

міміки, пантоміміки, зору. Зверніться до учня, використовуючи різні операційні засоби: прохання, вимогу, попередження, похвалу, гумор, запитання, наказ, побажання, натяк і т.п. Необхідно знайти не тільки потрібні інтонації, а й пластику міміко-пантомімічного інтонування, правильне положення тіла (при цьому треба слідкувати за станом м'язів і за потреби знімати м'язове напруження). Знайдіть виграшні рішення в неочікуваних ситуаціях (приміром, ви заходите до класу - лунає сміх).

2) управління  ініціативою в спілкуванні:

• ви ведете з кимось розмову. Ваш співрозмовник тримає нитку

розмови у  своїх руках: він - лідер контакту, ви - пасивний учасник розмови - підтакуєте, подаєте репліки тощо. Спробуйте перехопити ініціативу, лідерство (це вдається не відразу). Почніть імпровізоване пояснення нового матеріалу з тим самим виразом обличчя і емоційністю, ніби ви в цей момент пояснюєте класу; розмовляючи з класом, не спускайте очей з бешкетників.

3) визначення  і уточнення системи спілкування:

• ви входите в клас, де у вас вчора був конфлікт. Спробуйте знайти

правильну систему  спілкування. Поговоріть з учнем, який завинив. Під час розмови примусьте себе не дивитись в очі співбесіднику (це украй важко). Постарайтесь усвідомити, в які моменти розмови вам особливо хочеться поглянути на нього. Варіант: увесь час дивіться в очі співбесіднику і зверніть увагу, коли вам особливо хочеться відвести погляд.

Майже напевне  серед ваших знайомих є неприємна вам людина, з якою у вас напружені стосунки. Визначивши наперед тему розмови, спробуйте змусити себе при зустрічі заговорити з ним першим,

У кожному  класі у вчителя є симпатичні й несимпатичні йому учні. Поставте собі завдання: під час уроку, класної години, будь-якого іншого спілкування з класом вступати в контакт виключно (переважно) з "несимпатичними". Коли ви навчитесь контактувати з ними так само вільно і природно, як і з рештою учнів, ускладнюйте завдання: попросіть свого колегу прийти на ваш урок і спробувати зрозуміти з вашої поведінки, хто з учнів вам особливо симпатичний чи несимпатичний (він не повинен зуміти це визначити).

4) розвиток  міміки і пантоміміки:

• заняття проводяться вдома перед дзеркалом: відтворюйте радість,

гнів, сміх, іронію, здивування, хвилювання, обурення тощо. Віднайдіть педагогічне доцільні форми передачі цих почуттів у різних ситуаціях; по кілька разів програйте кожну комунікативну ситуацію.