Влада як соціальне явище

Влада як соціальне явище

Влада - явище соціальне. Соціальна влада присутня (хоча й у прихованій формі) скрізь, де є усталені об'єднання людей: у сім'ї, виробничих колективах, державі, тобто там, де є реальні можливості і спроможність впливати на поведінку людей за допомогою яких-небудь засобів.

Влада як суспільне явище має  структурний зміст, структура влади  має типові, родові та видові характеристики. Тип влади визначається пануючим у країні соціально-політичним устроєм. Тип влади складається з родів  влади: політичного, економічного, духовного. Типи й роди влади відрізняються  засобами, за допомогою яких здійснюється влада. Це владне явище можна класифікувати  за видами (державна влада, суспільна, сімейна). У сфері політики існують  державна влада, влада суспільних об'єднань, внутрішньопартійна влада.

 Суттєвим є поняття про владу в широкому й вузькому розумінні. Широке включає в себе всю систему влади, основою якої є волевиявлення народу або певної соціальної групи. Волевиявлення виступає як джерело влади і як сама влада. Вузьке поняття про владу — це її організаційний аспект, функціональне владне навантаження, що виступає здебільшого у правовій формі.

 Сприйняття влади в широкому  та вузькому тлумаченні дає  змогу правильно орієнтуватися  в її системі, механізмах, брати  участь у її формуванні та  реалізації.

 Викладене вище дає змогу  визначити поняття влади, а  отже, й з'ясувати зміст, характер  і спрямування політики, її інститутів.

 У західній політичний науці  склалось неоднозначне ставлення  до наукового тлумачення влади.  Деякі політологи надають цьому  поняттю містичний характер або  взагалі відмовляються розглядати  владу під філософським кутом  зору. М. Вебер наголошував, що «головне у владі — можливість діючої особи реалізувати свою волю незалежно від основи, на якій ґрунтується ця можливість усупереч опорові інших учасників дій». Г. Моргентау кваліфікує владу як здійснюваний людиною контроль над свідомістю та діями інших людей. Н. Пулантцас трактує владу як «спроможність соціального класу реалізувати свої специфічні об'єктивні інтереси». У Т. Парсонса «влада — це система ресурсів, за допомогою яких досягаються спільні цілі, це здатність виконувати певні функції на користь соціальної системи, взятої в її цілісності». Р. Арон підкреслював, що «влада — це потенція, якою володіє людина (або група) для встановлення відносин з іншими людьми або групами, чиї прагнення збігаються з її власними». Р. Даль стверджував, що влада — це контроль над поведінкою.

 Прийнятним визначенням влади  є реальна можливість здійснювати  свою волю відносно до інших  соціальних сил чи особистостей. Політична влада як один із  виявів влади характеризується  реальною здатністю і можливістю  індивідів, певних соціальних  груп здійснювати вплив на  політичну діяльність і політичну  поведінку людей за допомогою політики та правових норм

 Із цього поняття випливають  визначення видів влади, які можна схарактеризувати так:

 — політична  влада — це політичні відносини, які народжуються на різноманітних соціально-структурних інтересах, які виникають на відносинах власності на засоби виробництва, що обумовлює соціальні переваги та авторитет власника й таким чином приводить до створення суб'єкта і об'єкта влади, тобто до відносин панування й підлеглості;

 — економічна влада— це об'єктивно обумовлені матеріальними потребами відносини в суспільстві, в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїм інтересам інших учасників виробництва;

 — духовна  влада — це організація всіх форм духовного виробництва і використання духовних цінностей з метою інтеграції свідомості та волі народу в систему інтересів пануючих сил

 — сімейна  влада — це побудований на силі авторитету вплив одного, декількох або всіх членів сім'ї на сімейну життєдіяльність відповідно до власних можливостей та ідеалів, в основі яких є об'єктивні суспільні потреби.

 Основними елементами влади  є її суб'єкт, об'єкт, а також її засоби (ресурси).

 Суб'єкт влади — це безпосередній  носій влади, який організовує  поведінку об'єкта владними засобами  відповідно до інтересів цього  об'єкта. Суб'єкт визначає зміст  владного відношення через: наказ  як владне повеління підкорятись  волі суб'єкта влади; підкорення  як поведінка приватної волі  під загальну волю влади; покарання  як засіб впливу на заперечення  пануючої волі; нормування поведінки  як узагальнення правил у відповідності  ьіз загальним інтересом. Влада завжди має двосторонні відносини, взаємодію суб'єкта і об'єкта. Влада неможлива без підкорення об'єкта.

 Об'єкт влади в демократичному  суспільстві має два боки. Перший  є першоджерелом влади, що делегує  владу певним владним формуванням.  Другий — після делегування  влади об'єкт бере на себе  обов'язок підкорятися делегованій  ним владі і перетворюється на суб'єкт влади.

Влада - завжди двостороння взаємодія суб'єкта і об'єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органа), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав'язування волі когось іншого, з іншого - підкорення їй. Інакше - це владовідносини між суб'єктом і об'єктом.

Сутністю влади є вольові відносини (керування /панування/ - підкорення). Влада припускає верховенство, монопольне право суб'єкта приймати рішення («авторитетні рішення»), обов'язкові і значущі для об'єкта, і спроможність забезпечувати виконання прийнятих зобов'язань, тобто контролювати об'єкт. Суспільство об'єктивно потребує влади. Вона протистоїть анархії, перешкоджає руйнівним діям, небезпечним для всього соціального організму. Авторитет, право, насильство - засоби, за допомогою яких влада має спроможність і можливість здійснювати свою волю, певним чином впливати на діяльність і поведінку людей.

 Для виникнення владних відносин необхідно, щоб суб'єкт мав такі якості:

• волю до влади, тобто бажання панувати і готовність брати на себе пов'язану з цим відповідальність;
• компетентність, тобто знання сутності справи, стану і настрою підвладних, уміння використовувати ресурси, мати авторитет.

Готовність до підкорення об'єкта владарювання залежить від низки чинників:

• від його якостей;
• від висунутих до нього вимог;
• від ситуації та засобів впливу, які має суб'єкт;
• від сприйняття суб'єкта об'єктом залежно від наявності (або відсутності) у нього авторитету.

 

На відміну від ранніх експлуататорських держав, де об'єкт владарювання був безправним і зобов'язаним беззаперечно підкорятися суб'єкту владарювання, у сучасних демократичних державах якості об'єкта політичного владарювання визначаються насамперед його політичною і правовою культурою.

Соціальна (публічна) влада - вольові (керівництва - підкорення) відносини  між людьми з приводу організації  їх спільної діяльності, вироблення та здійснення спільної для даного соціального  колективу волі (інтересу).

Державна влада є особливим різновидом соціальної влади. Якщо у первісному суспільстві соціальна влада має публічний (суспільний) характер, то в класово-організованому - політичний. У державі ми маємо справу з політичною владою. В аналізі політичних систем суспільства влада посідає таке саме місце, як гроші в економічних системах: вона має міцні корені в суспільному і приватному житті громадян.

Відмінності політичної та державної влади важко виділити, проте вони є.

1. Всяка державна влада має політичний характер, але не всяка політична влада є державною. Прикладом може служити двовладдя в Росії 1917 p. - влада Тимчасового уряду і влада Рад. Володіючи політичною владою, Ради на той час не мали самостійної державної влади. Інший приклад - політична влада в Анголі, Гвінеї-Бісау, Мозамбіку, які перестали бути колоніями Португалії (до проголошення незалежності в 1974 і 1975 pp.). Таку владу можна назвати переддержавною, або додержавною. Лише згодом вона стає державною, набуває загального характеру.

2. Державна влада виконує роль арбітра у відносинах між різними соціальними верствами суспільства, пом'якшує їх протиборство, виконує «спільні справи». Держава - центральний інститут політичної влади. Ядром політики як сфери діяльності, пов'язаної з відносинами між класами, націями та іншими соціальними групами, є проблема завоювання, утримання і використання державної влади. Термін «політична влада» покликаний підкреслити реальну здатність і можливість класу (соціальної верстви, соціальної групи), який не має влади, вести боротьбу за її завоювання, проводити свою волю в політику - в межах правових норм і за їх допомогою.

Політична діяльність не вичерпується державною діяльністю. Вона здійснюється в рамках різних політичних партій, профспілок, міжнародних організацій. За допомогою політичної влади реалізуються життєво важливі інтереси значних і впливових груп суспільства (класів, націй, етнічних спільнот та ін.).

На відміну від державної влади, політична влада класу, іншої соціальної спільноти не спроможна виконати роль умиротворителя протиборчих сил суспільства або здійснювати «спільні справи».

 

3. Політична і державна влада мають різні механізми здійснення. Державна влада характеризується наявністю апарату управління і апарату примусу. Вона має владний примусовий вплив на поведінку людей та їх організацій, забезпечених державно-правовими методами.

Політична влада класу та іншої  соціальної спільноти здійснюється через:

а) їх організації (опосередкований шлях);

б) політичні виступи (безпосередній шлях).

 

Якщо влада класу реалізується за допомогою державного апарату зі спиранням на апарат примусу, можна говорити про державну владу. Державна влада не може протиставлятися політичній владі, оскільки політичну владу в суспільстві не можна уявити без держави. Держава є основним універсальним акумулятором політичної влади, тому що має можливість:

а) надавати інтересу (волі) влади загальнообов'язкового характеру;

б) використовувати спеціальні органи (апарат) для його (її) здійснення;

в) вдаватися в разі потреби до примусу.

 

Зазвичай державна влада є основним напрямком здійснення політичної влади класу (соціальної верстви, соціальної групи) у державних формах за допомогою властивих лише їй засобів і методів.

Політична влада - публічні, вольові (керівництва - підкорення) відносини, що утворюються між суб'єктами політичної системи суспільства (у тому числі державою) на основі політичних і правових норм.

Державна влада - публічно-політичні, вольові (керівництва - підкорення) відносини, що утворюються між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства на підґрунті правових норм, зі спиранням, у разі потреби, на державний примус. Державна влада відносно самостійна і складає основу функціонування державного апарату.

У різних суспільствах і державах характер влади відрізняється: в одних «керівництво» з боку держави означає пряме насильство, в інших - прихований примус, у третіх - організацію і переконання. Має місце й поєднання різних засобів здійснення державної волі.

Панування, систематичне насильство, примус - влада антидемократична.

Переконання, авторитет, служіння суспільству, дотримання загальнолюдських цінностей - влада демократична.

Концепції влади:

Найдавнішою з концепцій влади є легітимістська. Легітимізм як політична концепція й теорія полягає в абсолютизації правових основ влади та уявлень про закон, де закон виступає і як правове, і як моральне правило, що має юридичну силу.

 Теорія, що виникла в IV—III ст. до н. є. як політична  доктрина, особливо пожвавилася  за абсолютної монархії, яка характеризувалась  як єдине джерело влади, а  закон виступав його правовим  оформленням. Згодом легітимізм  отримав статус вчення про  незалежність закону від суспільних  структур. Закон перетворювався  на самодостатню сутність, яка  має свої власні джерела формування  та розвитку. Згідно з цим ученням,  усі рівні, крім верховного  правителя, який сам є творцем  законів. Державна влада за  таких умов стала головним  провідником абсолютної влади  правителя, набула деспотичних  функцій, а в управлінні вкрай бюрократизувалася.

 У новий час легітимізм  проповідував державне регулювання  економічного життя, ротацію державного  апарату, посадову організацію  влади, особисту відповідальність  за її використання. Однак ці  підходи грунтувалися на традиційному для легітимізму погляді на закон як на самодостатню сутність, практично ігноруючи його демократичне походження.

 Але прогресивність концепції  легітимізму була в тому, що  її ідея звеличувала закон  як основу регулюючої норми.  Тому легітимне ставлення до  правових норм країни, особливо  тоді, коли норми мають демократичний  зміст і випливають із суверенітету  народу як абсолютного першоджерела  закону, будь-якої юридичної норми,  належать до сучасних уявлень  про сутність влади та основної її правової бази — закону.