Влада як соціальне явище

 Описані типи легітимності  влади, як правило, в реальності  існують спільно, взаємно доповнюючи один одного.

 Проблема легітимності —  це значною мірою проблема  участі суспільства в керуванні  державою. Нездатність системи забезпечити  таку участь підриває її легітимність.

 Ознаки падіння легітимності  влади: зростання ступеня примусу;  обмеження прав і свобод; заборона  політичних партій і незалежної  преси; зростання корумпо-ваності всіх інститутів влади, зрощення з кримінальними структурами; низька економічна ефективність влади — найбільш істотний показник делегітимізації влади. Крайніми ознаками падіння легітимності влади є революція, державний переворот — відкриті форми невдоволення режимом

Бюрократія

Поява бюрократії як соціального явища  пов´язана з потребою управління, регулювання соціально-політичних відносин, і це зумовило формування ще за рабовласницького ладу особливої  групи людей, певного соціального  прошарку, який спеціалізувався на цьому виді діяльності. Організаційного  оформлення ця група набула у вигляді  апарату чиновництва. З розвитком  суспільства змінювались і організаційні  форми і спектр впливу бюрократії, але ніколи не змінювалася сама сутність бюрократії й бюрократизму.

Слід мати на увазі, що тема бюрократії й бюрократизму в політичному  житті суспільства є багатоаспектною, її досліджували протягом усієї багатовікової  історії розвитку людської цивілізації. Само поняття "бюрократія" вперше з´явилось у 1745 році, його запровадив французький дослідник Вінсент де Турне. Дальший науковий аналіз бюрократії й бюрократизму пов´язаний з іменами таких визначних мислителів, як Г. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Т. Парсонс, Р. Міхельс, О. Тофлер та ін. Термін "бюрократія" походить від франц. bureau — бюро, канцелярія; і грец. kratos — влада, сила і трактувався як панування канцелярії, контори, як специфічна форма соціальної організації і відносин у суспільстві, в якому центри виконавчої влади практично незалежні від більшості її членів. До бюрократії відносили вищий, привілейований прошарок чиновників-адміністраторів у державі.

Поняття "бюрократизм" ширше  за своїм змістом, ніж "бюро-кратія", і вживається для характеристики такого стану управління державою чи іншими різними організаціями, де існує "панування канцелярії", відірваність виконавчих органів від інтересів цих організацій, а пріоритет надається власним потребам, де функціонують відносини формалізму, некомпетентності, консерватизму, корупції тощо.

У сучасних наукових дослідженнях простежується  широке трактування поняття "бюрократизм", яке використовується для аналізу таких явищ суспільного життя, як недосконалість управління через низький професійний і культурний рівень її працівників, протиставляння групових інтересів суспільним тощо.

Наукові дослідження бюрократії й  бюрократизму започаткував Гегель. Він обґрунтував переваги бюрократії й бюрократичних методів управління, які базуються на спеціалізації й поділі праці в урядових структурах. Така спеціалізація, на його думку, давала можливість забезпечувати високу освіченість і професіоналізм, неупередженість і запобігання зловживанням владою та надійний захист державних інтересів.

У соціально-політичній доктрині Маркса домінує негативна оцінка бюрократії. Вона характеризується як перешкода на шляху історичного прогресу суспільства і представлена як певна соціальна група, управлінсько-організаційна система, особлива корпорація, що має в своєму розпорядженні державу, яка, по-суті, є її приватною власністю. Особливий управлінський статус дає бюрократії змогу, на думку Маркса, підпорядковувати функціонування держави завданням збереження й зміцнення бюрократією свого стану, збереження власних інтересів. Відносини бюрократії й держави є суперечливими, оскільки державні інтереси перетворюються на канцелярські або канцелярські — на державні. І саму державу Маркс розглядав як сукупність різних бюрократичних структур з певними субординаційними зв´язками.

Серед досліджень, які найбільше  вплинули на формування наукового уявлення про бюрократію як соціальне явище, політологи виділяють соціальну  теорію М. Вебера. Він пов´язував функціонування бюрократії з відносинами управління, панування, позитивно оцінював соціальну роль бюрократії, наголошуючи на тому, що сутність бюрократії — в професіоналізмі управління, складниками якого є раціональні знання управлінської сфери, сувора дисципліна, відповідальність, неупередженість тощо. Ефективність діяльності бюрократії визначається певними умовами та принципами, серед яких:

• створення особливих сфер компетенції шляхом розподілу посад між службовцями, визначення повноважень, якими наділена кожна посадова особа;
• надання прав і забезпечення роботою посадової особи тільки залежно від того, як вона виконує свої службові обов´язки;
• право чиновника регулювати діяльність своїх підлеглих та ін.

Висока оцінка бюрократії М. Вебером (як вершина управлінської раціональності та ефективності; як ідеальний тип  управління) пояснюється тими значними перевагами бюрократії, що полягають  у створенні раціональних структур з широкими можливостями універсального застосування їх у різних соціальних інституціях. При цьому раціональність М. Вебер розглядав як взаємозв´язок  влади, управління та способу життя, а ідеальність — як зразок раціональної організації.

Для забезпечення раціональної організації  управління, за М. Вебером, діяльність чиновників повинна регламентуватися такими вимогами:

• чітке визначення й неухильне дотримання системи верти-кальних зв´язків (службова ієрархія);
• відрегульований поділ праці, що ґрунтується на спеціалізації;
• система правил і директив чітко встановлює права й обов´язки працівників (членів) і організації;
• система чітко і точно визначених методів і прийомів при виконанні завдань.

Таким чином, бюрократію М. Вебер представляв  як наслідок процесу раціоналізації суспільства і культури з широкими можливостями впливати на всі сфери  суспільного життя. Запорукою високої  професійності бюрократії є чітка  організація постійно діючого, підпорядкованого регламентові апарату чиновників, де кожний займає певне становище (завдяки  особистій незалежності); призначення  за угодою (контрактом); одержання належної заробітної плати; відповідна професійна кваліфікація та ін. Важливими умовами  є й відокремлення приватного життя від службової діяльності; можливість службового зростання і  службової недоторканності. Порушення  цих умов призводить до втрати особистої  незалежності чиновника і, відповідно, до виникнення казнокрадства, хабарництва, зловживання службовим становищем, сваволі, формалізму тощо.

М. Вебер привертав увагу до тривожної  тенденції зростання автономності й можливості виходу апарату чиновників з-під контролю і навіть до розгортання  анонімної системи впливу на суспільні  процеси з ускладненням процедур прийняття управлінських рішень.

Багато ідей, які висловив М. Вебер, знайшли підтримку і набули подальшого розвитку в сучасній політології, хоч  і тут спостерігаються розбіжності  в трактуванні змісту поняття "бюрократія", соціальної ролі й функції бюрократії в регулюванні соціальних процесів. Так, категорія "бюрократія" вживається для характеристики посадових осіб — чиновників, службового персоналу; адміністративного апарату як системи взаємопов´язаних посадових осіб; будь-якої організації зі штатом службовців; держави, в управлінні якою керівна роль належить її посадовим особам; суспільства, в якому домінує бюрократія. Терміни "бюрократія" і "бюрократизм" використовують і для характеристики раціональної організації, ефективної адміністрації; адміністративного управління, що його здійснюють посадові особи, і водночас бюрократизм тлумачиться як бюрократична поведінка з її неефективною організацією.

Отже, тут очевидна багатофункціональність використання як самого поняття "бюрократія", так і оцінки соціальної ролі бюрократії.

У радянській і вітчизняній  літературі проблематика бюрократії й бюрократизму не знайшла належного аналізу. Вважалося, що в радянському суспільстві немає політичної й економічної бази для її існування, а тому завжди йшлося переважно в критичному плані, лише стосовно бюрократії капіталістичного суспільства.

Значну увагу дослідженню бюрократії й бюрократизму приділяють західні  й американські вчені, які прагнуть знайти відповіді на питання про  сутність бюрократії та про її роль у сучасному процесі управління соціальними процесами, про умови  і чинники раціональності її діяльності, про чинники, які призводять до ірраціональності функціонування бюрократії, та про  особливості завдань бюрократії в демократичних суспільствах.

Узагальнюючи найважливіші результати досліджень, треба зазначити, що дуже важливо і необхідно, щоб здійснювали  управління й виробляли політичні  рішення саме професіонали, які пов´язані  не лише співробітництвом, взаємозалежністю, а й своєрідною бюрократичною  корпоративністю. Необхідність бюрократії зумовлюється самою природою організації  та управління соціальними процесами. Водночас домінуюча роль демократії, на думку О. Тоффлера, можлива лише в індустріальному суспільстві, де вона розробляє і втілює в життя стандартизовані рішення, що їх приймають у вищих ешелонах суспільної ієрархії. У новій "суперіндустріальній цивілізації" (інформаційній цивілізації) функції бюрократії, за Тоффлером, будуть виконувати об´єднання, що створюватимуться лише на час розв´язання певних завдань, а централізована бюрократія повинна буде передати свої функції децентралізованим спільнотам. Формування бюрократії стало наслідком дедалі зростаючої політичної централізації суспільства, тоді як демократичний розвиток передбачає децентралізацію всього суспільного життя і, відповідно, втрату домінуючої ролі бюрократії.

Посередником між елітою і масами виступає бюрократія. У прямому значенні термін «бюрократія» означає «панування канцелярії», «влада контори».

Як соціальна верства бюрократія виступає групою осіб (у сучасному суспільстві – спеціалістів), які професійно виконують адміністративні функції в межах політичних структур та організацій.

Під бюрократією розуміють також систему управління, здійснюваного за допомогою апарату влади, що відокремлений від суспільства, стоїть над ним, наділений специфічними функціями і привілеями.

Бюрократами звичайно називають службовців середніх ланок державного апарату, чиновників. Іноді бюрократія тлумачиться дещо ширше: до неї залучають також працівників виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування, апарату політичних партій і громадських організацій.

Похідним від бюрократії є бюрократизм, під яким розуміють вивищення державних службовців над суспільством і громадянами, абсолютизацію ними власних інтересів під виглядом державних, невиправдану заорганізованість у вирішенні в державних установах тих чи інших важливих для громадян питань.

Бюрократія утворює апарат політичних організацій, ядро державних структур. її роль у політиці полягає у виконанні  функцій посередника між елітою і рештою суспільства, вона є виконавцем волі еліти й безпосереднім керівником населення.

Верхній прошарок бюрократії – це адміністративна еліта.

Оскільки феномен бюрократії, з  одного боку, зумовлений об'єктивно, а  з іншого – є джерелом бюрократизму, то в політології він оцінюється неоднозначно.

Розглянемо два протилежні підходи до оцінки бюрократії.

М. Вебер вважав бюрократію елементом раціонального типу державного устрою, гадав, що вона втілює найефективніші і найраціональніші способи управління організаціями.

її позитивними рисами є:

- ієрархічність управління,

-  компетентність і дисциплінованість чиновників,

-  безособовий характер відносин  між ними.

Принцип ієрархії, розподіл повноважень  і влади між різними щаблями  бюрократичної драбини, з одного боку, дає можливість кожному вищому рівню управління контролювати нижчий, а з іншого – чітко визначити  права та обов'язки кожного рівня  бюрократії, оформити їх приписами  та інструкціями, виходити за які чиновник не має права.

Звідси М. Вебер виводив характерну для бюрократії дисциплінованість  та повагу до закону. Просування чиновника  службовими сходинкам ґрунтується  на його освіченості й досвіді. А  повна зайнятість чиновника в  апараті, його фіксований посадовий  оклад, а також те, що він не володіє  тими ресурсами, якими розпоряджається, дають змогу, на думку М. Вебера, звести до мінімуму корупцію, зробити бюрократію слугою суспільства й держави, а не окремих привілейованих осіб.

Тривалий час концепція раціональної бюрократії М. Вебера не піддавалась  сумнівам, тим більше, що вона була сконструйована в руслі методології «ідеального  типу», яка не передбачає прямого  перенесення теоретичної моделі на реальність.