Політичні партії

1. Політична партія – це організована  частина суспільства, члени якої  об‘єднуються з метою вибирати  владу в державі і утримувати  її. Закон України „Про об‘єднання  громадян” гласить, що партія  це „об‘єднання громадян –  прихильників певної загальнонаціональної  програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь  у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого  та регіонального самоврядування  і представництва в їх складі”.

Думка про створення партій чи організацій  через діяльність яких можна було б впливати на політичне життя  виникла досить давно. Так, грецький філософ Арістотель писав про  боротьбу в VI ст. до н.е. в м. Аттиці між  партіями педіеїв (великих землевласників, мешканців рівнин), параліїв (торгівельно-ремісниче  населення побережжя) і діакріїв (селяни, жителі гористої місцевості). Як бачимо, ці партії визначали думки  та інтереси тієї чи іншої частини  населення. За складом ці політичні  партії порівняно нечисленні та вузькі угрупування, які не відрізняються  тривалістю, стійкістю та організаційною оформленістю.

У стародавньому Римі точилася боротьба між партією оптиматів (представників  патриціанської знаті) та партією популярів (представників переважно сільських  плебеїв).

Прототипи сучасних політичних партій виникли  у період ранніх буржуазних революцій. Але своє найбільш організоване структурне і політичне обличчя вони набули в часи Великої Французької революції. Це були конституціоналісти, жирондисти, якобінці. У Великобританії була заснована  в 1867 р. консервативна партія, яка  відстоювала інтереси земельної  аристократії та вищого духівництва  англійської церкви, а ліберальна в середині ХІХ ст. Остання виражала інтереси дворян, торгівельної та фінансової буржуазії.

Проте, політичні партії в такому розумінні  як ми усвідомлюємо сьогодні, сформувалися лише в середині ХХ ст. одночасно  з еволюцією виборчого права  в напрямку до утвердження прямих, рівних, загальних виборів при  таємному голосуванні.

Історичне виникнення політичних партій припадає на кінець ХVII ст. коли почали формуватися  політичні системи буржуазних держав Західної Європи і Америки. Війни, буржуазні  революції у Франції і Англії та інші політичні події в Європі, що супроводжували процес виникнення і розвитку політичних систем і політичних партій показують, що народження політичних партій відображало ранню стадію боротьби прихильників розвитку різноманітних  напрямів буржуазної державності аристократів і буржуа, федералістів і антифедералістів тощо.

В міру розвитку політичних партій і  розширення їх функцій, структури, в  політичній думці виникають дискусії про  розуміння природи функцій, структури і причин виникнення політичних партій і об‘єднань. Одні вчені вважали, що політичні партії виникають в  наслідок втілення природного для людини духу суперечностей (Томас Гоббс), інші намагалися зрозуміти їх суть, розкриваючи  природу політичного (Нікколо Макіавеллі, Гаентано Моска, Роберт Міхельс) або  партійного (Юм, Роберт Міхельс, Моріс  Дюверже), треті – вивчали і  соціально-класові визначення діяльності політичних партій (Карл Маркс, Володимир  Ленін та ін.).

Розвитку  політичних партій сприяло зростання  у другій половині ХІХ ст. робітничого  руху. Саме робітничий рух створював  умови розвитку організаційних форм політичних партій, сформувавши тип  політичної партії з масовим членством, з розгалуженою мережею місцевих організацій, періодичними з‘їздами, чітким статутом і фіксованими розмірами  членських внесків.

В ХХ ст. проблеми діяльності політичних партій займають чільне місце в працях політологів і соціологів Джеймса  Брайнса, Михайла Острогорського, Роберта  Міхельса, Карла Фрідріхсона, Збігнева Бжезинського та ін. Вони стверджують, що політичні партії є виразники  інтересів, потреб і мети певних класів і соціальних спільностей. Політичні  партії беруть активну участь в функціонуванні механізму політичної влади, або  опосередковано впливають на нього, грають певну роль в формуванні політичної свідомості мас.

Розкриваючи суть політичної партії, Роберт Міхельс  відзначає, що без організації демократія неможлива. Будь-який клас, що ставить  перед суспільством певні вимоги, прагне ввести в дію комплекс самостійно народжених ідеологією ідеалів, що випливають з виконання ними функції, потребує в економічній і політичній організації  як єдиного засобу для здійснення спільної волі.

Марксизм  розглядає політичну партію як політичну  організацію певного соціального  класу і соціальної спільності, що представляє і захищає інтереси класу, соціальної спільності. За висхідне політичних партій марксизм вважає їх соціально-класову природу, що зумовлює всі інші ознаки політичних партій.

Розглянемо  ряд чинників, які викликають утворення  політичних партій.

1. Наявність у певних соціальних груп специфічних інтересів, реалізація яких вимагає утворення партій.
2. Різні погляди щодо політичного устрою суспільства та інших конкретних політичних питань.
3. Незадоволення частини суспільства своїм становищем та наявність початкової потреби діяти, щоб змінити його.
4. Наявність міжнаціональних конфліктів та міжконфесійних протиріч, коли партії формуються навколо національних чи релігійних ідей.

Уявлення  про ту чи іншу партію дають:

• мета партій – завоювання і утримування влади окремо або в коаліції;
• характер організації партії;
• зміст ідеології партії;
• діяльність партії щодо забезпечення соціальної бази, підтримки з боку населення.

В історичному розвитку кожна партія проходить певний шлях. Головними  етапами є:

1. Зародження нової партії в надрах старої державної, законодавчої та політичної системи як відповідна реакція на загострення протиріч у суспільстві.
2. Боротьба партії за владу, дискредитація правлячих політичних сил, поразка, або перемога усіх громадських сил, що підтримують її.
3. Конструювання нового державного механізму, здійснення кадрової політики, визначення своєї ролі в державному механізмі.
4. Створення матеріально-технічної бази партії для її успішної діяльності та джерел фінансування.
5. Розробка головних напрямків діяльності.

Функції політичних партій

Американський політолог П.Меркл називає наступні функції політичних партій:

• підбір партійних і державних лідерів;
• залучення нових членів партії, що повинно позитивно позначитись на її кількості;
• вироблення таких заходів, які б могли більш ефективно впливати на суспільні інституції та соціальне середовище;
• розв‘язання внутрішніх партійних протиріч.

З цими роздумами можна погодитись. Але враховуючи загальну політичну  думку ми із своєї точки зору визначимо такі функції партії.

1. Представництво інтересів. Забезпечення перемоги на виборах. Для цього необхідно мобілізувати зусилля партій, суспільства, фракцій, можливості всієї політичної системи.
2. Соціальна інтеграція. Головне завдання полягає в тому, щоб згладити ті соціальні протиріччя, які породжують конфліктну ситуацію, не допустити соціального вибуху.
3. Політична соціалізація. Налагодження тісного зв‘язку з суспільством і соціальними об‘єднаннями.
4. Ідеологічна. Розробити таку ідеологію, яка була б сприйнята більшістю населення держави і активна пропаганда цих ідей.
5. Досягнення влади. Це одна із основних завдань партії. Перемога на виборах, сформування уряду і утримування влади.
6. Кадрова функція. Підбір, розстановка і виховання кадрів. Створення резерву партійних керівників.
7. Розробка політики та здійснення політичного курсу. Кожна партія, залежно від того яке місце вона займає в політичній системі (при владі чи в опозиції), повинна постійно розробляти свій політичний курс і його здійснювати.

Типи політичних партій

Політичні партії розрізняються за походженням  на: класові, масові, кадрові. Так Блондель поділив масові політичні партії на представницькі західного типу, комуністичні і популістські.

Залежно від ставлення їх до інших елементів  політичної системи, політичні партії поділяються на демократичні, авторитарні  і тоталітарні.

Серед доктринальних партій виділяються  – соціалістичні, націоналістичні, релігійні. Залежно від характеру  партійної ідеології виділяються  ліберальні, консервативні, соціалістичні, комуністичні. Від участі в здійсненні державної влади: опозиційні – легальні, напівлегальні і нелегальні.

В сучасному світі за ставленням до вирішального типу приватновласницьких  соціально-економічних відносин виділяються  політичні партії:

1. ультраліві;
2. ліві;
3. лівоцентристські;
4. центристські;
5. правоцентристські;
6. ультраправі.

2. Дії політичних  партій тісно зв‘язані одна  з однією. Вони взаємозалежні  і знаходяться в певних політичних  відносинах. Разом з тим, політичні  партії є в тісних стосунках  з різними елементами політичної  системи, так як вони діють  в певних соціально-економічних  умовах. Мета партійних систем  це кордон держави. Якщо зробити  підсумок із вищесказаного, то  політична система – це спільність  взаємозалежних політичних партій, що прагнуть до встановлення, утримання і реалізації влади.  Партійні системи об‘єднують  ті політичні партії, що справді  виробили і дотримуються загальних  принципів боротьби і взаємовідносин, дозволених законодавчими актами. Характер партійних систем визначає  і вид політичного режиму, механізм  і ефективність демократії.

Різноманітність визначення партійних систем, їх ролі і місця в політичному житті  суспільства дає можливість виділити типи партійних систем в суспільстві: одно, двох і багатопартійні. Якщо для  тоталітарних, авторитарних політичних режимів характерні частіше однопартійні системи, то сучасним розвиненим демократичним  країнам властиві багатопартійні системи. Багатопартійна система – це така система, де реальну боротьбу за владу  веде декілька політичних партій. Плюралістичною, багатопартійною системою в світі  визначається така система, що включає  не просто багато політичних партій, а  наявність опозиції, в тому числі  політичних партій, що виступають проти  існуючого ладу.

Одна  із ознак політичного плюралізму – наявність двосторонніх опозицій. Двостороння опозиція характерна тим, що розміщене з обох сторін уряду  – ліворуч і праворуч. Обидві опозиції – ліва і права взаємно  виключають одна одну і більш того, перебувають у становищі перманентного  конфлікту.

Безліч  політичних партій в порівнянні з  однопартійністю мають певний демократичний  зміст. Зосередження всієї повноти  влади в одній політичній партії означає встановлення авторитарності і тоталітарного режиму.

Становлення партійної системи  в Україні

Політичне життя України характеризується нестабільністю і своєрідністю. В  партійному житті ситуація складається  так, що створюються нові партії, розпадаються інші, виникають несподівані блоки  і коаліції. Закон України „Про політичні партії в Україні” і  ст. 36 Конституції України закріпили  правові основи їх діяльності.

На  сьогодні кількість політичних партій в Україні сягає більше 100, членами  яких 2% дорослого населення держави. Разом з тим, слід відмітити що вони ще не стали центрами акумуляції політичного потенціалу суспільства. Жодна із них не має достатнього  впливу в загальнонаціональному  вимірі. Перехід тоталітарної однопартійності  до цивілізованої багатопартійності  в Україні відбувається через  „дрібнопартійність”.

Серйозною перешкодою до багатопартійності є  відсутність в суспільстві консенсусу з приводу базових цінностей, ідеалів і цілей суспільного  розвитку. Нормальне функціонування багатопартійності можливе лише на базі визнання і підтримки таких  цінностей основними силами суспільства.

На  сьогодні можна визначити чотири спрямування політичних партій України.

Національно-радикальне (ДСУ, КУН, УКТР, УНКП, ОУН в Україні, УНА-УНСО та ін.) – головним чинником їх діяльність є розбудова незалежності України. Їх ідеологія – інтегральний націоналізм. Головне гасло – „Українська держава і нація – понад усе!”.

Національно-демократичне (НРУ, УРП, ДПУ, ХДПУ, ПЗУ, СДПУ, СДПУ(о)) – основною метою є розбудова незалежної Української держави. Виступають за гармонійне поєднання національних і особистісних інтересів.

Ліберально-центристське (прагматичне) (ЛПУ, НДП, ППУ, УПССС, АПУ) – зосереджують свої зусилля на проблемах соціально-економічного розвитку, підтримують всі форми та види підприємницької діяльності, усунення адміністративного диктату державно-бюрократичних структур.

Соціал-комуністичне (КПУ, СПУ, СПУ, ПСПУ) – їх діяльність переважно зорієнтована на пріоритет колективних форм власності і господарювання в економіці, соціальний захист населення.