Політичні партії

Взагалі у становищі українських партій багато спільного. Зокрема:

• у більшості із них відсутній свій електорат;
• спостерігається втрата інтересу громадян до всіх партій;
• слабкі ідеологічні засади;
• переживають розкол, скорочення лав, втрату впливу і авторитету;
• відірваність гасел партій від повсякденних інтересів населення;
• спостерігається активне зрощення партій та їхнього апарату з бізнесом, часто тіньовим;
• відсутність сталого співробітництва партій в головному – побудові незалежної України.

3. В політичній  системі суспільства значну роль  відіграють суспільно-політичні  організації і рухи. Це є своєрідна  форма вияву політичної активності  людських мас.

Суспільні об‘єднання – це добровільне об’єднання громадян, що виникло в наслідок вільного волевиявлення  на основі спільності своїх інтересів. Суспільними  об‘єднаннями визначаються політичні  партії, масові рухи, професійні спілки, жіночі, організації ветеранів, товариства інвалідів, молодіжні і дитячі організації, наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні товариства, фонди, асоціації та інші об‘єднання громадян. Таким чином, суспільним об‘єднанням  є довільні добровільні формування громадян. Уже в якості конкретних форм розглядаються організації, партії, спілки, товариства, асоціації, фонди, рухи.

Зрозуміло те, що вище перелічені об’єднання громадян не є однозначними з тієї чи іншої  точки зору. Чинне законодавство  встановлює критерії різниці між  політичними партіями, профспілками, громадськими організаціями. Так, члени  партії і профспілки мають фіксоване  членство, а масові громадські організації  не мають такого. Передбачається, що з точки зору членства і своєю  внутрішньою будовою всі інші суспільні об‘єднання можуть будуватися потрібним ознакам.

Підсумовуючи  вищеназване можна зробити наступний  висновок: суспільною організацією називається  добровільне об‘єднання громадян, які мають внутрішню організаційну  структуру знизу до верху, фіксоване  індивідуальне чи колективне членство. Масовим суспільним рухом називається  спільна діяльність громадян, які  ставлять перед собою певні суспільні  цілі, але не мають завершеної організаційної структури і фіксованого членства.

Розглянемо  питання політичної ролі суспільних організацій. Як ми зазначали вище, суспільні організації відіграють  різну роль в політичному житті  держави. Одні із них, з метою реалізації своїх цілей, впливають на політичні  відносини в суспільстві, а інші ні. Через це, всі громадські суспільні  організації можна розділити  на такі, які мають політичні риси і такі які їх не мають.

Політичний  характер носять такі суспільні об‘єднання, які стараються змінити існуючі  політичні умови чи закріпити  їх шляхом впливу на певні інститути  влади, або шляхом боротьби за владу. Існують громадські об’єднання які  не створювались як політичні партії, але згодом вони борються за політичну  владу, і тим самим перетворюються в політичні партії. Так сталось  із Народним Рухом України. Ця організація  носячи масовий характер ставила  перед собою цілі які відповідали  реальності дня. Згодом, обставини змінились. Народний Рух України розпочав реальну  боротьбу за владу в державі і  тому поступово переріс в політичну  партію.

Як  бачимо, політична функція суспільних організацій, які не є політичними  партіями, полягає не в боротьбі за владу, а в створенні певного  впливу на владні структури з метою  реалізації інтересів своїх учасників. Таким чином, суспільно-політичними  організаціями можна рахувати тільки ті із багаточисельних об‘єднань  і груп та інтересам, які постійно впливають на політичну владу. В  західній політології їх називають  – групи інтересів, чи групи впливу.

Громадські  об‘єднання політичного характеру  можуть досить сильно впливати на політичне  життя країни, які по своїй силі нерідко випереджають вплив  політичних партій. Відомі випадки, коли досить могутні  профспілки, або об‘єднання підприємців  примушували уряд відступати перед  своїми вимогами. З цією метою вони використовували різні форми  і методи політичного впливу: пропагандистські компанії в засобах масової організації, збирання підписів під відповідними вимогами, страйки, акції непокори указам і постановам уряду, пікети, мітинги  тощо.

Типовими  засобами впливу суспільних об‘єднань (груп впливу) на органи влади можуть бути:

• безпосереднє висування своїх членів у склад представницьких і виконавчих органів влади, а також в якості функціонерів адміністративного апарату;
• участь членів організації в роботі парламентських комісій і підкомісій, в міжвідомчих комітетах і службах;
• підтримування особистих контактів з членами уряду, парламенту, чиновниками державного апарату.

В багатьох країнах світу практикується  така форма впливу як лобізм. Його суть зводиться до закулісної парламентської діяльності, в ході якої впливові політики, діячі – лобісти – стараються вплинути на законодавців з метою  прийняття того чи іншого законопроекту. Для досягнення мети вони використовують такі засоби як: шантаж, підкуп, хабарі, залякування, надання певних послуг тощо.

Об‘єднання  які не приймають участі у боротьбі за владу, в своїй діяльності не ставлять за мету зміну чи зміцнення існуючої політичної системи в існуючому  суспільстві і які не стараються впливати на уряд носять не політичний характер. Проте їх потрібно розглядати як компонент політичної системи  суспільства.

Тепер доречно вивчити проблему прав громадських  організацій. Відомо, що для плідної  роботи суспільних об‘єднань необхідне  певне правове поле, яке б забезпечило  їх діяльність в державі. Законодавство  говорить про те, що права таких  об‘єднань закріплюються в їх статутах. Останні не повинні суперечити діючому законодавству і регулюються  в установленому порядку. Як бачимо, громадська організація фактично сама повинна визначати свої права, в  тому числі і політичні, які виступають в силу після реєстрації статуту. Це означає, що держава визначає любі суспільні об‘єднання громадян, які  ставлять перед собою різноманітні завдання і цілі, але не йдуть  всупереч чинному законодавству.

Крім  того, законодавство конкретизує  ряд тих політичних прав, які необхідні  суспільно-політичних організаціям для  виконання ними своїх функцій. До таких, зокрема, належать: можливість утворювати власні і користуватись у встановленому  порядку державними засобами масової  інформації, одержання і розповсюдження інформації яка стосується їх діяльності. Крім того, суспільні організації  мають право на виробничу і  господарську діяльність. Доходи від  підприємств громадських організацій  не можуть перерозподілятись між  членами об‘єднань, а використовуються для виконання певних завдань. Ті громадські об‘єднання, мета яких є  збереження і зміцнення  миру, міжнародного співробітництва і інші види  гуманітарної діяльності, можуть користуватись  певними податковими пільгами.

Законодавство кожної держави не може допустити  формування і діяльність громадських  об‘єднань, мета яких іде всупереч інтересам суспільства моральним  нормам і загальнолюдським цінностям. Зокрема, забороняється створення  таких суспільних організацій, які  ставлять за мету повалення уряду, заміну існуючого конституційного ладу насильницькими методами, пропаганду війни, жорстокості, розпалювання расової, національної і релігійної ворожнечі.

В умовах демократизації політичного  життя створюються сприятливі умови  для створення різноманітних  за своїм характером об‘єднань громадян, громадські організації набувають  таких рис як самостійність, ініціативність у вирішенні тих чи інших питань.

Самою багаточисельною суспільною організацією є профспілки. Вони об‘єднують на добровільних основах працівників, які пов‘язані  родом діяльності як у виробничій, так і в  невиробничій сфері  для захисту трудових і соціально-економічних  прав інтересів своїх членів.

В умовах переходу до ринкових економічних  відносин, приватизації державних підприємств  значення профспілок в захисті інтересів  і прав трудящих різко зростає. Сьогодні профспілки виступають із твердою позицією укладання колективного договору, проведення різних видів страйків, маршів протестів. В своїх вимогах вони висовують  не тільки економічні, але і політичні  вимоги. Саме за вимогою шахтарів Донбасу  у 1994 році президент України і  Верховна Рада змушені були піти у  відставку. В даний час профспілки здійснюють активний пошук форм і  методів підвищення своєї активності в нових умовах життя.

Значно  виросла питома вага в соціально-політичному  житті різноманітних промислових, науково-технічних, творчих, культурно-освітніх та інших асоціацій і спілок, товариств  і фондів які відображають економічні, соціально-духовні і політичні  інтереси різних верств населення. Виконуючи  свої функції, ці організації вносять  великий внесок у розвиток структур громадянського суспільства, надають політичному і соціальному житті істотну ємність і динамізм. В останні роки поряд із існуючими раніше товариством виникли нові спілки кооператорів, науково-промислові асоціації, селянські спілки, різноманітні фонди. Деякі із них стараються досить активно впливати на хід політичного життя, відстоювати свої інтереси.

Слід  звернути увагу  і на проблеми жіночого руху. В широкому розумінні це означає  різноманітність форм боротьби жінок  за свої права і інтереси. Зараз  в Україні існує більше 40 жіночих  об‘єднань громадян. Їх діяльність різноманітна: соціальна реабілітація жіноцтва, відродження національної культури та традицій, професійна  перепідготовка жінок, захист інтересів пенсіонерів, подолання наслідків аварії на ЧАЕС, встановлення зв‘язків із світовою жіночою  громадськістю.

В масштабах країни широку підтримку  отримали Союз українок, спілка жінок  України, Міжнародна благодійна федерація  ділових жінок “Либідь”, Жіноча громада. Стали політичними: Ліга “Матері  і сестри – воїнам України”, єврейське  жіноче товариство милосердя “Рахимім”.

З‘явилися перші жіночі партії: Партія жінок  України (ПАЖУ), Жіночий ліберальний  союз “Жінки України”, Всеукраїнські  жіночі інститути.

Особливістю наших днів є зростання активності нашої молоді.

Враховуючи  нинішній стан суспільства, дивлячись  у його перспективу, хотілося б приділити  цьому питанню особливу увагу. В  житті всіх країн світу важливу, а інколи, особливо в переломні  моменти історії, головну роль відіграє молодь. Разом з тим, вона є однією з найбільш незахищених, вразливих  верств суспільства. Як було заявлено на 40-й сесії Генеральної асамблеї ООН, “молоді люди відіграють подвійну, з першого погляду, суперечливу  роль: з одного боку, вони активно  сприяють процесу соціальних змін, а з іншого, – стають його жертвами”. Це вимагає  від суспільства постійно приділяти увагу підростаючому  поколінню.

В результаті цього, молодь  стає і  суб‘єктом і об‘єктом суспільних перетворень.

З метою підвищення ефективності впливу молодих людей на суспільне життя, відбувається їх об‘єднання в громадські структури. Разом з тим, суспільство  проводить так звану молодіжну  політику, завдання якої є створення  необхідних соціально-економічних, політико-правових, організаційних умов і гарантій для  соціального становлення, розвитку і вдосконалення як окремої молодої  людини, так і всього молодого покоління.

Сучасний  молодіжний рух на Україні виник  в період трансформації політичної системи від тоталітаризму до плюралістичної демократії. Його бурхливий  розвиток визначався певними соціально-економічними проблемами, які переживало українське суспільство. Становлення державного механізму, відтак і створення державної  молодіжної політики, співпраця між  молодіжними організаціями та державою відбувалася шляхом спроб і помилок.

Молодіжний  рух на Україні продовжує змінювати  свої форми, засоби та методи роботи. З‘являються  нові лідери, нові структури, виринають  раніше приховані тенденції. Все  це не дає можливості охопити усі  явища в цілому у всіх його виявах та формах.

Період  з 1993 по 1996 роки був важливим і важким не тільки для молодіжного руху, а й для України в цілому. З проголошенням незалежності в  Україні почалася ціла низка політичних та соціально-економічних криз. 1993 рік  був роком особливого випробування для молодої української держави. У політичній сфері посилилась конфронтаційність  між гілками влади. В економіці  справи були ще гірші. Тривало руйнування господарського комплексу. В Україні  тривала жорстока боротьба за оволодіння матеріальними багатствами країни. У цій боротьбі були задіяні усі  можливі засоби: грабіж, насильство, спекуляція, корупція і т. ін. Виникають  добре зорганізовані злочинні угрупування, які проникають у владні структури.

Молодіжний  рух на Україні та його розвиток в той час, повністю відповідав стану  речей. Спалах активності молоді, який мав місце у 1989-1992 рр. у 1993 р. почав  згасати. Слабка матеріальна та організаційна  база молодіжних громадських організацій, які не були залучені до важелів  державного управління та механізмів формування державної молодіжної політики, не давали їм змоги самостійно, без  державної підтримки братися  за вирішення різнопланових молодіжних проблем. Все це сприяло тому, що молодь почала шукати себе у партійних  структурах, створюючи молодіжні  філії  при партіях.

Разом з тим, молодь активно підтримала курс Президента України направлений  на проведення ринкових реформ. Вбачаючи важливість і значення  молодіжного  руху в політичному житті країни, було сформовано державну молодіжну  політику яка передбачала: