Політичні погляди М.Драгоманова, С.Подолинського, І.Франка, Я.Шульгіна

 Ці погляди І. Франка  на державу визначили і його  негативне ставлення до марксистської  ідеї держави диктатури пролетаріату. Така держава також матиме  чиновницько-адміністративний апарат, який стоятиме над народом,  і соціальна нерівність не  буде подолана. У зв'язку з цим  соціалістичне суспільство І.  Франко уявляв як співдружність  людей праці, засновану на господарській  рівності, повній громадянській  і політичній свободі, несумісній  з державою. Політична свобода  полягає у відсутності політичного  тиску та управління зверху, держави  як органу примусу. Народ знизу  управляє сам собою, працює  сам на себе, сам здобуває освіту  й захищається. У майбутньому  суспільстві утвердиться справжнє  народовладдя. Головними осередками влади народу будуть громади, що виконуватимуть усі функції управління суспільством. І. Франко віддавав перевагу безпосередній демократії, хоча не заперечував необхідності і представницької демократії. Органи представницької демократії утворюються на рівні вільного союзу громад, представники яких формують єдиний представницький орган для вирішення важливих питань – зовнішньої торгівлі, суду, оборони та ін.

 Щодо шляхів і засобів  переходу до соціалізму І. Франко  висловлював різні думки. В  одних працях він обстоював  правомірність застосування трудящими  радикальних засобів для звільнення від експлуатації і здобуття свободи, в інших – схилявся до мирних форм політичної боротьби. Рушійною силою цієї боротьби визнавалися не тільки пролетаріат, а й інші категорії трудівників. І. Франко не поділяв марксистської ідеї про історичну місію пролетаріату, за якою йому належить очолити боротьбу за соціалізм усіх трудящих. Він говорив про «робітництво», під яким розумів усіх, хто працює, – робітників, дрібних селян, ремісників, інтелігенцію. На відміну від марксизму І. Франко прагнув до того, щоб його соціалізм спирався на загальнолюдські, а не на суто класові цінності. Це мав би бути самоврядний, недержавний соціалізм.

 Велику увагу І.  Франко приділяв національному  питанню. Він закликав інтелігенцію сприяти формуванню української нації, здатної до самостійного культурного й політичного життя і спроможної активно засвоювати загальнолюдські культурні здобутки. І.Франко виступав за політичну незалежність націй. Однак така незалежність, на його думку, не передбачає обов'язкового відокремлення всіх націй, що входили до складу Російської держави. Формою політичної незалежності соціально звільнених народів може бути демократична автономія у складі федерації. І. Франко обстоював ідею федерації політично рівноправних народів з демократичною, республіканською формою правління, заснованою на громаді як первинному самоврядному територіальному об'єднанні. На його думку, вільний розвиток народів без будь-якого верховенства однієї нації над іншою здатні забезпечити соціалізм і федерація. На федеративних засадах мають будуватися відносини між народами як у межах окремих країн, так і у всесвітньому масштабі.

 Відстоюючи федералізм, І. Франко водночас виступав  як проти космополітизму М. Драгоманова, так і проти інтернаціоналізму марксизму. У працях останніх років він різко критикував тих діячів, для яких загальноєвропейські ідеали соціальної рівності заслонили ідеал національної самостійності, та тих, хто за гаслами інтернаціоналізму приховує нелюбов до власного народу [7].

 Хоча І. Франко багато  в чому поділяв марксистські  погляди на проблеми суспільного розвитку, він виступав проти абсолютизації марксистського вчення, закликав сприймати його як продукт певної епохи, а не як керівництво до дії на всі часи.

Я.Шульгін, за висловом М.П Драгоманова, був представником так званого «нового українства з громадівством і федералізмом», яке приєднувалося до нових думок і передових світових ідей. Справді, Я.Шульгін був прихильником громадівського соціалізму, запровадження в суспільстві демократичних свобод, виступав за перебудову суспільних відносин, зокрема міжетнічних, на принципах федералізму [9].

Як член Київської громади, головним завданням він вважав розв’язання  українського національного питання. В умовах російської царської деспотії Я. Шульгін робив усе можливе  для відстоювання національно-культурних прав українського народу. Теоретично ж він виступав за автономію України  в складі майбутньої демократичної  Росії. Я.Шульгін вороже ставився до царського режиму і щиро бажав його падіння. Так, у листі до М.П.Драгоманова в 1877 р., він  писав, що в Російській державі політичний клімат надзвичайно жорстокий, а тому на її гербі замість двоголового орла слід помістити «покручену приземкувату березу». Він називав тогочасні російські державні порядки гнилими, деспотичними   самодержавство,  на  його  думку , віджило свій  вік і стало гальмом розвитку. Я. Миколайович визнавав тяжке тогочасне соціально-економічне  становище українців, особливо селянства, переживав за їхню долю, негативно ставився до експлуататорів народу. Водночас, під час своєї діяльності в Київській громаді в середині 70-х років ХIX ст., він виступав прибічником виключно мирних засобів боротьби з царизмом (подача петицій, організація демонстрацій тощо).

Ззовні діяльність Я.Шульгіна мала національний науково - культурницький характер, проте по суті своїй це була опозиційна, національна, політична  і соціальна боротьба в ім'я світлого майбутнього українського народу, яку продовжили українолюбці - шістдесятники і водночас новим щаблем в українському  національному русі XIX cт.

Починаючи з кінця 70-х років XIX ст. відбувається поступова радикалізація  суспільно-політичних поглядів Я.Шульгіна. Він долучається до практичної (в  тому числі пропагандистської) діяльності серед народних мас. Яків Миколайович розумів, що лише історичних, етнографічних, фольклорних та інших досліджень про минуле України недостатньо для того, щоб наблизити реалізацію своїх провідних ідей, що важливо  залучати до національного руху нові молоді сили. Він підтримував ідею організації видання періодичного органу учасників національного руху, і його прагнення певною мірою вдалися, коли громадівці фактично перебрали до своїх рук редагування газети „Київський Телеграф”. У цей час газета мала прогресивне спрямування з яскраво вираженим українським забарвленням. На сторінках „Київського Телеграфу” Я.Шульгін і його однодумці порушували питання національно-культурного плану, писали про соціально-економічний стан і потреби України.

Отже, розглядаючи політичні погляди М. Драгоманова який пропонував парламентську державу із засадами самоуправління, яка впливала б на соціальну та економічну сфери суспільства, що органічно та поступово повинна була формуватись із попередніх йому ладів. За поглядами С. Подолинського формою політичного устрою держави має бути народна федерація громад, що має досягатися шляхом революції у формі збройного повстання. Політичні погляди І Франка еволюціонували  від громадівського соціалізму  до позицій національної демократії, за його поглядами осередком влади мають бути громади, що виконуватимуть функції управління суспільством, шляхом переходу до соціалізму І. Франко обстоював  як радикальні засоби так і мирні способи політичної боротьби. Я. Шульгін був прихильником громадівського соціалізму, виступав за перебудову суспільних відносин на принципах феодалізму та за автономію України, будучи прихильником виключно мирних засобів боротьби. В загальному політичні погляди М.Драгоманова, С.Подолинського, І.Франка, Я.Шульгіна, незважаючи на деякі розбіжності в побудові політичного ладу, формах та методах досягнення мети, мали на меті відстоювання національно-культурних прав українського народу, ідеї свободи, рівності, виступали за демократичні зміни, відкидали всі форми соціального поневолення, виступали проти самодержавства.

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

Виходячи зі змісту роботи  сформулюємо наступні висновки:

По – перше, в другій половині XIX ст. українські землі перебували в складі двох  імперій, які проводили власну політику, що суперечила національним інтересам українського народу. В українських землях, що входили до складу Російської імперії постійно виникали повстання із-за поразок в Кримській війні та утисків на національному підґрунті. Незважаючи на прогресивність реформ, вони виявилися неспроможними вирішити наболілі проблеми. Території українських земель  що входили до складу Австро-угорської імперії, де практично вся влада належала полякам, що й викликало напруженість та протистояння.

По – друге, реформи Олександра II, а також конституційні реформи в Австрійській імперії, та пом'якшення репресивного режиму сприяли піднесенню національно-визвольного руху в Україні наприкінці 50-х – початку 60-х років XIX ст. Цей рух знайшов свій вияв у діяльності так званих громад – напівлегальних організацій культурницького і суспільно-політичного спрямування. Основними причинами виникнення цих організацій стали національні, культурні та релігійні утиски українського народу, метою яких було проведення культурно-освітньої роботи серед українського населення, боротьба за національне і соціальне визволення українського народу та возз'єднання всіх українських земель в єдину державу.

          По – трет’є, розглядаючи політичні погляди М. Драгоманова який пропонував парламентську державу із засадами самоуправління, яка впливала б на соціальну та економічну сфери суспільства, що органічно та поступово повинна була формуватись із попередніх йому ладів. За поглядами С. Подолинського формою політичного устрою держави має бути народна федерація громад, що має досягатися шляхом революції у формі збройного повстання. Політичні погляди І Франка еволюціонували  від громадівського соціалізму  до позицій національної демократії, за його поглядами осередком влади мають бути громади, що виконуватимуть функції управління суспільством, шляхом переходу до соціалізму І. Франко обстоював  як радикальні засоби так і мирні способи політичної боротьби. Я. Шульгін був прихильником громадівського соціалізму, виступав за перебудову суспільних відносин на принципах феодалізму та за автономію України, будучи прихильником виключно мирних засобів боротьби. В загальному політичні погляди М.Драгоманова, С.Подолинського, І.Франка, Я.Шульгіна, незважаючи на деякі розбіжності в побудові політичного ладу, формах та методах досягнення мети, мали на меті відстоювання національно-культурних прав українського народу, ідеї свободи, рівності, виступали за демократичні зміни, відкидали всі форми соціального поневолення, виступали проти самодержавства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

1. Дорошенко Д.І. Нарис історії України: підручник /Дорошенко Д.І. – К.: Глобус., 1991.– 598 с.
2. Юрій М.Ф. Політологія: навчальний посібник / Юрій М.Ф.– К.: Дакор КНТ., 2006. – 416 c.
3. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): навчальний посібник / Шляхтун П.П. – К.: Либідь, 2002. – 576 c.
4. Основи політології: навчальний посібник / [ Щедрова Г.П., Барановський Ф.В., Новакова О.В. та ін.]; за ред. Г.П. Щедрова – Луганськ: СНУ ім. В.Даля, 2005. – 170 с.
5. Політологія: підручник / [ Розенфельд Ю.М., Герасіна Л.М., Осипова Н.П. та ін.]; за ред. Ю.М. Розенфельд – Харків: Право, 2001– 486 с.
6. Кирилюк Ф.М. Політологія: навчально - методичний комплекс / Кирилюка Ф. М. – К., 2005 – 324 с.
7. Брегеда А. Ю.Політологія: навчально-методичний посібник / Брегеда А. Ю. – К.: КНЕУ, 1999. – 108 с.
8. Гелей С.Д. Політологія: навчальний посібник / Гелей С.Д., Рутар С.М. – Львів: Світ, 2001, – 384 с.
9. Кухта Б.П. З історії української політичної думки: підручник/ Кухта Б.П. – К.: Генеза, 1994, – 368 с.
10. Бабкіна О.В. Політологія: підручник / Бабкіна О. В., Горбатенко В. П. - К.: Академія., 2003. – 528 с.