Феномен жіночого політичного лідерства в сучасній Україні

ПЛАН

 

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади вивчення жіночого політичного лідерства…………………………………………………………………………..6

1.1. Основні теоретичні підходи до аналізу змісту та проявів політичного лідерства…………………………………………………………………………..6

1.2. Стан наукової розробки жіночого політичного лідерства………………15

РОЗДІЛ 2. Особливості національного жіночого політичного лідерства…..25

2.1. Сучасне політичне лідерство в Україні: гендерний вимір………………25

2.2. Специфіка жіночого політичного лідерства на прикладі Н. Вітренко та Ю. Тимошенко…………………………………………………………………34

РОЗДІЛ 3. Регіональне жіноче політичне лідерство (на прикладі Рівненщини)……………………………………………………………………..47

3.1. Представництво жінок у місцевих органах влади……………………….47

3.2. Приклади жіночого політичного лідерства у Рівненській області……...55

РОЗДІЛ 4. Охорона праці………………………………………………………64

4.1. Освітлення. Види. Його  вплив на організм людини……………………..64

4.2. Охорона праці жінок  та молоді……………………………………………71

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..77

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………………81

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми даної роботи полягає у тому, що лідерство жінки в політиці давно перетворилося на реальність, яка є складовою політичних процесів багатьох країн світу, в тому числі і України. Але особливою ця проблема для України постає тому, що ще 22 роки назад жінку взагалі не розглядали як претендента на роль в політичній діяльності. Тому важко збагнути той факт, що зараз ми можемо розглядати жінку як політичного лідера, яка може досягти успіхів у даному напрямі та вести за собою народ. Феноменальним є досі невикорінне стереотипне бачення ролі жінки в політиці як у суспільстві в цілому, так і у представників державної влади.

Оскільки демократія передбачає рівноправність, а Україна  стала на демократичний шлях свого розвитку, то зараз важко уявити формування державних структур та ефективної політичної діяльності без активної участі в цьому процесі жінки-політика, жінки-лідера. Сучасне жіноче лідерство проявляє себе як в різних сферах суспільного життя, так і у політичній діяльності.

В даний момент спостерігається  зростання суспільно-політичної активності жінок, про що свідчить збільшення кількості  жіночих громадських організацій, активізується жіночий рух України. Але для України це питання є проблемним, оскільки закони надають жінкам та чоловікам рівні права, але фактично жінки дискримінуються в різних сферах соціального, політичного та сімейного життя. Без змоги жінкам боротися за рівноправне з чоловіками політичне лідерство неможливе розв’язання проблем відстоювання і забезпечення прав людини на загальнодержавному рівні.

І, навіть, якщо спостерігається в Україні відсоткове збільшення представництва жінок у політичних інститутах, та все ж, в порівнянні з країнами Європи, це дуже мала частка. В українському політикумі відбувається дискримінація за статевою ознакою, що дає змогу говорити про не досить розвинений рівень демократії в Україні.

Така ситуація привертає  до себе увагу багатьох дослідників, напрацювання яких допомагають з’ясувати важливість дослідження феномену жіночого політичного лідерства в Україні, що досі не має достатнього вивчення.

Мета полягає у виявленні особливостей розвитку жіночого політичного лідерства в сучасній Україні на національному та регіональному рівні.

Обрана мета роботи обумовлює вирішення наступних завдань:

- розкрити основні теоретичні підходи до аналізу змісту та проявів політичного лідерства;

- дослідити стан наукової розробки проблеми жіночого політичного лідерства;

- визначити гендерний вимір впливу на політичне лідерство в Україні;

- порівняти специфіку політичного лідерства на прикладі Н. Вітренко та Ю. Тимошенко;

- встановити рівень представництва жінок у місцевих органах влади;

- виявити приклади жіночого політичного лідерства у Рівненській області;

Об’єктом дослідження є політичне лідерство в Україні.

Предметом дослідження є феномен жіночого політичного лідерства в сучасній Україні.

Наукова новизна полягає  у здійсненні спроби проведення комплексного аналізу феномену жіночого політичного лідерства як явища притаманного політичним процесам. Визначено рівень активності жінок політиці, зокрема в Україні, виявлено чинники, що впливають на роль жінок у політиці в Україні та за кордоном, здійснено порівняльну характеристику сучасних українських політичних жінок-лідерів, які мали вплив на політичні процеси за час останніх двадцяти років. Було співставлено реальну та формальну роль жіноцтва у політичній діяльності України.

Методи дослідження, що використовувалися для розв’язання  поставлених завдань: аналітичний – для визначення особливостей політичного лідерства; історичний – для визначення етапів еволюції політичного лідерства; метод порівняльного аналізу – для виявлення відмінностей між стилем, поведінкою різних політичних лідерів; моделювання – для вибору оптимального варіанту моделі жіночого політичного лідерства як стилю діяльності, з метою накреслити психологічний портрет української жінки-політичного лідера.

Джерельну базу складають  наукові статті та збірники праць, що розкривають роль жінок у політичній діяльності України (О. Євтушевська, О. Кур’якулова, О. Скнар та ін.); монографії – для теоретичного розкриття змісту політичного лідерства ( Ю. Зущик, М. Вебер, Б. Кухта, Ж. Блондель, А. Пахарєв та ін.); інтернет-публікації та інтерв’ю, що презентують виступи і висловлювання різних політичних лідерів України; офіційні сайти громадських організацій та місцевих органів влади, що дають змогу оцінити показники представництва та активності жінок у політичній сфері; закони України та міжнародні договори, для розкриття нормативно-правового забезпечення дотримання рівноправ’я жінок та чоловіків у всіх сферах життя, як в Україні, так і за кордоном.

Практичне значення одержаних  результатів полягає в тому, що положення й висновки роботи можуть бути використані для підготовки до семінарських занять і самостійної роботи студентів з курсу «Політичні еліти і лідерство» та загальних і спеціальних політичних дисциплін.

Апробація результатів  бакалаврської роботи відбулась на щорічній Звітній науково-практичній конференції викладачів, аспірантів, магістрантів та студентів РДГУ (лютий 2013 року на базі Рівненського державного гуманітарного університету).

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

 Теоретико-концептуальні засади вивчення жіночого політичного лідерства

 

 

1.1. Основні теоретичні підходи до аналізу змісту та проявів політичного лідерства.

Політичне лідерство  – важливий чинник стабільного і динамічного розвитку політичних систем. Воно робить помітний вплив на всі політичні структури і політичні процеси суспільства. Політичний лідер бере активну участь у визначенні стратегічних цілей і завдань розвитку політичної системи, у виборі засобів і методів їх досягнення. Залежно від того, наскільки його політичні програми і дії збігаються з об’єктивними суспільними потребами, політичний лідер може зробити як позитивний, так і негативний вплив на соціальний прогрес.

Усім відомий вислів одного з  мислителів про те, що революції – локомотиви історії. Хто ж є машиністами у цих локомотивах? Значна частина мислителів відповідала, що ними були обранці богів, герої, вожді, провідники; інша частина – що це народ, який сам влаштовує революції і творить історію. Були й такі, які стверджували, що ними є групи людей, яким народ довірив реалізацію своїх інтересів. Тобто мова йшла про окремих осіб або групу осіб, що за принципом спадковості чи права, або внаслідок обрання, призначення виділялися чи спонтанно займали перші позиції у політичній організації суспільства, ставали першими суб’єктами політичних рішень. Причому, якщо у слов’янських мовах частіше вживається слово «керівник», то в англійській – «лідер», тотожне слову «керівник». Різниця між поняттями в тому, що «лідер» висувається завжди «знизу–догори». Керівник – навпаки, «згори–вниз» [49, с. 203].

Термін «лідер» (від англ. leader) у перекладі з англійської означає «головний», «керівник», «вождь». Політичне лідерство – один з найважливіших видів соціального лідерства, пов’язаний із управлінням державними і суспільними процесами. Це свого роду підприємництво, яке здійснюється на політичному ринку, де діють свої правила і принцип жорсткої конкурентної політичної боротьби. Найбільш безпосередньо цей вид лідерства виявляється в політичній сфері життєдіяльності суспільства. Саме вона визначає специфіку, масштаби та інституційні форми функціонування політичного лідерства [78, с. 383].

Джерела теоретичного аналізу політичного лідерства сягають давніх часів. Неможливо уявити грунтовність сучасних численних теорій і концепцій політичного лідерства без посилань на висновки Платона і Арістотеля, без морально-етичної естетики управління Конфуція, без правової основи управління, виробленої Ціцероном, без історичних портретів лідерів, створених Плутархом, Світонієм, Тацитом, Тітом Лівієм, та іншими мислителями давніх епох.

Фундаментальні наукові  розробки проблем політичного лідерства  припадають на першу половину ХХ століття – період, який багато політологів називають бумом дослідження феномена лідерства, почали формуватися напрями і наукові школи елітизму і лідерства. Когорта відомих учених-політологів, зокрема, М. Вебер, О. Тоффлер, Ж. Блондель, А. Лоутон, Р. Стогділл, Р. Міхельс, К. Джибб, Б. Басс, Г. Лассуел, запропонували оригінальні теорії лідерства [74].

У сучасній науці існують  різні визначення поняття «політичне лідерство». Наведемо деякі з них. 1. Політичне лідерство – це влада, здійснювана одним або кількома індивідами для того, щоб спонукати членів нації до дій (Ж. Блондель). 2. Лідерство – це відносини між людьми в процесі спільної діяльності, в якій одна сторона забезпечує перевагу своєї волі над іншою (Г. Ашин). 3. Політичне лідерство являє собою постійний і легітимний вплив однієї або кількох осіб, що займають владні позиції, на все суспільство, організацію або групу (В. Пугачов, А. Соловйов) [78, с. 384].

Політологічний словник дає  таке визначення політичного лідерства: політичне лідерство (англ. lead – вести, керувати) – постійний вплив певної особи, наділеного владою (лідера), на суспільство, політичну організацію чи соціальну групу. Політичне лідерство характеризується такими рисами: опосередкованістю (зв’язок між лідером і соціальними групами, суспільством здійснюють партії, групи інтересів, засоби масової комунікації.); багаторольовим характером (орієнтацією на узгодження різних соціальних інтересів); інституціоналізованістю (існуванням певної моделі відносин, заснованої на встановлених нормах і процедурах). Політичні лідери, поряд з політичними елітами, належать до основних суб’єктів політичної влади, які приймають безпосередню участь у виробленні і реалізації політичних рішень.

До основних функцій політичного  лідерства належать: інтегративна (інтеграція суспільства, об’єднання мас довкола спільних завдань і цінностей); управлінська (вироблення і прийняття оптимальних політичних рішень); програмна (визначення цілей політичної діяльності, способів їх досягнення); комунікативна (налагодження системи постійного зв’язку з масами); мобілізаційна (мобілізація мас на реалізацію політичних цілей), а також функція легітимації влади (забезпечення підтримки влади на основі використання особистого авторитету) [76, с. 218].

На даний час відомо кілька концепцій витоків політичного лідерства. Теоретики з різної точки зору трактують причини походження політичного лідерства, виходячи з чинників, які можуть цьому сприяти. Основними з них є концепції рис, ситуативна, послідовників і психологічна.

Першою виникла у XIX ст. концепція (теорія) рис (Е. Богардус), яка склалася на основі аналізу ролі видатних осіб в історії. Згідно з цією концепцією лідерство є результатом наявності у лідера певних психологічних і соціальних рис. На основі аналізу історичних постатей вчені намагалися з’ясувати набір обов’язкових чи бажаних рис особи лідера. Серед рис, притаманних політичним лідерам, називались, зокрема, гострий розум, тверда воля, енергійність, компетентність, організаторські та ораторські здібності, готовність брати на себе відповідальність тощо. Проте з’ясувалося, що таких рис, які були б притаманними лише політичним лідерам, немає. Чим докладнішим ставав перелік рис лідера, тим точніше він збігався з повним набором психологічних і соціальних рис особи взагалі. З’ясувалося, шо різним лідерам можуть бути властиві й протилежні риси. Деякі вчені доводили, що лідерами стають не вольові й принципові особистості, здатні протистояти швидкоплинним масовим настроям, а ті, хто потакає масам, йде у них на поводу [73, с. 103].

Ще одним поясненням витоків політичного лідерства  є концепція визначальної ролі послідовників (конституентів) (Ф. Стенфорд). Вона трактує лідерство як особливий тип стосунків між керівником і послідовниками. Феномен лідерства пояснюється наявністю у лідера послідовників, а в ширшому плані – конституентів, тобто всіх суб’єктів політики, які взаємодіють з одним лідером і впливають на нього: активістів, прихильників, виборців тощо. На перший план концепція послідовників висуває аналіз не самих лідерів чи об’єктивної ситуації, а потреб та інтересів оточення лідера, його послідовників. Вважається, шо аналіз складу послідовників багато в чому допомагає зрозуміти й передбачити політичну поведінку лідера. Сприймаючи лідера й ситуацію, послідовники в кінцевому підсумку визначають або заперечують саме лідерство, група сама вибирає такого лідера, який її влаштовує. Причина лідерства корениться не в самому лідері, а в психології і запитах його послідовників [102, с. 304].

Ситуативна теорія (Е. Фромм, Д. Рісман). Деякі дослідники лідерства відстоювали погляд на появу великих лідерів як на результат часу, місця, обставин. Д. Мамфорд (1909 р.) стверджував, що лідер з’являється завдяки здібностям і вмінням, які надають йому можливість вирішувати соціальні проблеми в часи соціальних негараздів. Представники цього напряму висунули три припущення стосовно лідерства: