Державна підтримка та сприяння розвитку підприємництва у сфері надання фінансових послуг в Україні та за кордоном

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………… Розділ І  Теоретичні основи підприємництва у сфері надання фінансових послуг………………………………………………………………………….. Сутність та особливості фінансових послуг………................................. Органи регулювання фінансових послуг………………………………. Фондовий ринок як складова ринку фінансових послуг………………. Розділ ІІ  Державна підтримка та сприяння розвитку підприємництва у сфері надання фінансових послуг в Україні та за кордоном …………………. Ринок фінансових послуг в Україні: проблеми і перспективи розвитку……………………………………………………………………. Зарубіжний досвід державного регулювання ринку фінансових послуг….… Шляхи розв'язання проблем ринку фінансових послуг в Україні………………………………………………………………………. Висновок………………………………………………………………………… Список літератури………………………………………………………………

6         8       8      11      22        31           31      36          44      51 54

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Сучасна ринкова економіка - це складна система господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності та чисельні регулюючі інститути. Складовими цього полісистемного утворення є ринки товарів, інформаційний бізнес, сфера послуг і трудових ресурсів, тіньовий бізнес та фінансова індустрія, яка включає кредитні, валютні ринки, індустрію цінних паперів та строкових контрактів, страховий бізнес та систему пенсійного забезпечення. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов‘язані між собою в становленні та розвитку.

Фінансовий ринок – складова фінансової системи держави. За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб’єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий ринок може успішно розвиватися і функціонувати лише в ринкових умовах.

За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення. Наявність фінансового ринку – об’єктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в економічній системі держави. Він виник як гостра потреба в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави.

Кругообіг коштів, що опосередковує економічну діяльність у державі, здійснюється постійно, проте в процесі цього руху коштів може настати час, коли їхня частка вивільняється з кругообігу на окремо взятому підприємстві або в організації, чи у конкретного громадянина. Інші суб’єкти економічного процесу в цей же час відчувають тимчасову потребу в коштах. Фінансовий ринок здатний задовольнити інтереси кожного з них.

Фінансовий ринок є життєво важливим для зростання, розвитку і стабільності ринкової економіки. Ринки фінансових послуг підтримують корпоративні ініціативи, фінансують використання нових ідей і полегшують контроль фінансового ризику. Більше того, оскільки дрібні інвестори з часом будуть розміщувати все більшу частку своїх грошей у взаємних фондах та інших фондах колективного інвестування, ринки фінансових послуг паперів стають істотно важливими для персонального добробуту і пенсійного планування. Таким чином актуальність досліджень в галузі розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг на сьогодення важко перебільшити.

Мета курсового дослідження – передбачити перспективу розвитку ринку фінансових послуг в нашій країні з огляду на досвід інших країн, розглянувши існуючі види фінансових послуг в Україні, їх законодавчі та теоретичні засади, при цьому розкрити їх сутність.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

• розкрити сутність фінансових послуг;
• визначити органи регулювання фінансових послуг в Україні;
• дослідити проблеми і перспективи розвитку ринку фінансових послуг;
• описати зарубіжний досвід регулювання ринку фінансових послуг.

Предметом дослідження є дослідження фінансових послуг в Україні.

Об’єктом дослідження виступають фінансові послуги України.

Актуальність та практичне значення розгляду існуючих видів фінансових послуг полягає в тому, що на сьогоднішній день в Україні цей вид послуг ще набуває свого активного розвитку та поступово удосконалюється.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І  Теоретичні основи підприємництва у сфері надання фінансових послуг

1. Сутність та особливості фінансових послуг

Особливе місце у структурі підприємництва займають фінансові інститути, які надають послуги фінансово-кредитного характеру з тим, щоб забезпечити фінансове оздоровлення підприємств, підвищити їхню конкурентоспроможність на товарному ринку, провести реконструкцію та модернізацію, переоснащення існуючих виробництв, реалізувати перспективний інвестиційний проект (бізнес-план), купити сировину, матеріали, обладнання, техніку.

Підприємництво у сфері надання фінансових послуг — це діяльність, яка пов'язана з грошовим обігом, обміном вартостей, торгівлею цінними паперами з метою одержання прибутку.

Об'єктами виступають гроші, іноземна валюта, цінні папери, кредити. Активними суб'єктами підприємництва у фінансовій сфері є комерційні та інвестиційні банки, інвестиційні фонди і компанії, фондові біржі.

Розглянемо типову схему фінансового і кредитного підприємництва (Рисунок 1, 2).

                                            

Умовні позначення:

Г – гроші, валюта або цінні папери;

П1 – плата за одержані гроші, валюту або цінні папери за ціною купівлі;

П2 – плата за реалізовані гроші, валюту або цінні папери за умовою продажу.

Рисунок 1 - Загальна схема фінансового підприємництва

 

Сутність фінансової підприємницької операції полягає у тому, що підприємець одержує основний фактор підприємництва у формі різних грошових надходжень (грошей, іноземної валюти, цінних паперів) за грошову суму ї у власників грошей. Одержані гроші надаються покупцям за плату П2, яка перевищує Пр в результаті формується прибуток.

Рисунок 2 - Загальна схема кредитного підприємництва

 

Умовні позначення:

ГВ - грошовий вклад;

ПД – депозитний процент;

ГК – грошовий вклад, який передається в борг у формі кредиту;

ПК – кредитний процент.

 

Для проведення кредитної підприємницької операції підприємець залучає грошові вклади Гв, сплачуючи власникові вкладів винагороди у вигляді депозитного проценту Пд поряд з подальшим поверненням вкладу Гв через певний строк. Залучені кошти у формі кредиту передаються покупцям кредитів. Покупець повинен повернути вартість кредиту Гк та кредитний процент Пк. Різниця між кредитним і депозитним процентом є джерелом прибутку підприємців-кредиторів.

Фінансові посередники — це спеціалізовані професійні оператори ринку, інвестиційно-кредитні установи, що перерозподіляють ресурси між постачальниками і споживачами фінансового капіталу.

Найголовніше завдання — спрямувати рух капіталу (заощаджень) до найефективніших споживачів. Базовою основою функціонування є реалізація кредитно-інвестиційних угод, тобто безпосереднє фінансування.

Фінансові посередники виконують такі функції:

• консолідація (акумуляція) заощаджень індивідуальних інвесторів у єдиний пул і подальше диверсифіковане укладення накопиченого капіталу в різні проекти. Індивідуальні заощадження з інвестиційними намірами є особливим видом заощаджень, і для багатьох непрофесійних учасників ринку звернення до інституційних фінансових консультантів — переважна форма участі у масштабних проектах;
• забезпечення рівноваги на ринку капіталів через погодження пропозицій і попиту на фінансові ресурси. За рахунок масштабів діяльності й портфельного управління активами посередники гармонізують відносини між постачальниками і споживачами капіталу, ліквідують дисбаланс між пропозицією і попитом на вільні кошти, забезпечуючи при цьому ефективний розподіл і перерозподіл ресурсів на ринку. Можливість задоволення потреб клієнтів щодо гарантованого розміщення їхніх активів є винятковою прерогативою інституційної форми посередництва;
• перерозподіл і зниження фінансових ризиків. Професійні посередники при купівлі чи продажу фінансових активів можуть управляти бізнес-операціями, перерозподіляючи ризик між учасниками ринку;
• забезпечення підвищеної ліквідності фінансових вкладів шляхом професійного портфельного управління активами. Можливості індивідуального інвестування вужчі, ніж колективного інституційного. При цьому ліквідність і ризики вкладів також відрізняються. У довгостроковому плані посередники універсально забезпечують ліквідність вкладів, регулюють інтереси інвесторів і компаній, що діють на відкритому ринку. Отже, фінансові посередники, окрім власного комерційного спрямування, розв'язують загальні макроекономічні проблеми.

Фінансових посередників умовно можна поділити на такі групи:

• депозитні установи (комерційні, інвестиційні, ощадні банки, кредитні спілки);
• установи контрактного типу (пенсійні фонди, страхові компанії, довірчі товариства);
• інвестиційні фонди та інвестиційні компанії.

 

 

2. Органи регулювання фінансових послуг

Основною метою регулювання ринку фінансових послуг є забезпечення стабільного та динамічного розвитку вітчизняного фінансового сектору та його ефективного впливу на розвиток усієї економічної системи.

До головних напрямів реалізації цієї мети належать:

— проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;

— захист інтересів споживачів фінансових послуг;

— створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;

— створення умов для ефективної мобілізації та розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

— забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;

— додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

— запобігання монополізації та створення умов для розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;

— сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Державне регулювання діяльності на ринку фінансових послуг в Україні здійснюють:

• щодо ринку банківських послуг — Національний банк України;
• щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів — Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;
• щодо інших ринків фінансових послуг — Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.

Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг) мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг, і зобов'язані своєчасно повідомляти один одному про будь-які спостереження та висновки, необхідні для виконання покладених на них обов'язків.

Комерційний банк — це спеціалізована фінансова установа, яка акумулює фінансові ресурси — тимчасово вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб, надає їх у тимчасове користування у вигляді кредитів (позик), здійснює посередництво у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами і окремими особами з метою отримання прибутку. Комерційні банки є юридичними особами, створюються на публічних або пайових засадах. їх засновниками, акціонерами (учасниками) можуть бути юридичні та фізичні особи.