Державна підтримка та сприяння розвитку підприємництва у сфері надання фінансових послуг в Україні та за кордоном

• створення дієвої системи розкриття інформації емітентами цінних паперів;
• упорядкування і підвищення ефективності інфраструктури фондового ринку;
• вжиття заходів для залучення емітентів та інвесторів до взаємодії на організованих фондових ринках;
• розвиток інститутів колективного інвестування.

2. Зарубіжний досвід державного регулювання ринку фінансових послуг

Протягом останніх десятиліть домінуючою тенденцією у розвитку механізмів регулювання фінансових ринків розвинених країн є поступове об’єднання регулюючих державних органів та створення мегарегуляторів фінансових ринків. Головна мета останніх полягає у зосередженні в одній структурі функцій регулювання трьох основних сегментів фінансового ринку: банківського, страхового, ринку цінних паперів.

Тенденції регулювання

Зарубіжні експерти називають три основні причини виникнення мегарегуляторів на фінансових ринках. Першою є зростання кількості та ролі фінансових конгломератів, у яких єдиний власник володіє кількома фінансовими установами. Ці установи надають послуги, які належать до різних сегментів фінансового ринку. Другою причиною є перехресні пропозиції фінансових послуг: банки пропонують послуги щодо колективного інвестування, брокерсько-дилерські компанії – послуги інвестиційного банку, страхові компанії надають пенсійні послуги тощо. Третя причина полягає в сек’юритизації фінансових продуктів.

Крім того, не останню роль у створенні фінансових мегарегуляторів відіграє ряд таких чинників: надання фінансовими установами тих послуг, які раніше надавались виключно організаторами торгівлі на фондовому ринку; вихід на фінансовий ринок крупних підприємств реального сектора і торгівлі; диверсифікація фінансових інструментів та засобів їх продажу, які виникають внаслідок розвитку електронної торгівлі, у тому числі використання Інтернет-мережі. У зв’язку із цими тенденціями відбувається поступова консолідація регулювання сегментів фінансового ринку, які раніше розвивались окремо.

Слід зазначити, що механізми регулювання фінансових ринків різняться між собою залежно від того, за яким принципом здійснюється регулювання – інституційним чи цільовим. Так, інституційний (або секторальний) підхід передбачає спрямованість регулювання на діяльність певних фінансових установ. У той час, як при цільовому (або функціональному) підході один регулятор здійснює контроль за платоспроможністю фінансової установи, інший наглядає за її взаємовідносинами із клієнтами, інший регулятор – за розвитком конкуренції тощо.

Американський ринок

Фінансовий ринок США є найкрупнішим у світі не лише за абсолютною величиною, а й за його часткою в національній економіці країни. Донедавна його регулювання здійснювалось за інституційним принципом. У 1999 р. після прийняття закону про модернізацію фінансової сфери в регулюванні американського фінансового ринку почали з’являтися елементи інтеграції. Зокрема, цей закон дозволяв створення ліцензованих фінансових конгломератів або холдингових компаній, структура яких передбачала наявність головної компанії, яка б пов’язувала комерційні банки з інвестиційними та страховими компаніями.

Діяльність комерційних банків США регулюється рядом державних органів. Нагляд за ними здійснюють органи банківського нагляду штатів. Банківську діяльність також регулюють Федеральна корпорація зі страхування депозитів (Federal Deposit Insurance Corporation), Федеральна резервна система (Federal Reserve System) та Служба валютного контролю (Treasury’s Office of the Controller of the Currency). При цьому остання підпорядкована Федеральному казначейству США і виконує функції реєстрації та ліцензування банків.

Регулювання діяльності на американському фондовому ринку здійснює Комісія з цінних паперів та бірж (Securities and Exchange Commission). Вона регулює діяльність емітентів цінних паперів та фінансових інститутів, які обслуговують їх випуск, обіг та облік, а також саморегулівних організацій учасників фондового ринку. Під її наглядом перебувають також страхові компанії, які продають поліси довгострокового страхування життя. Діяльність компаній, що займаються іншими видами страхування, регулюється комісіями зі страхового нагляду, які входять до складу урядів окремих штатів. Комісія з цінних паперів та бірж складається з п’яти членів, яких призначає Президент США за узгодженням із сенатом.

У 2002 р. у США створено Палату з нагляду за бухгалтерським обліком у відкритих публічних товариствах (Public Company Accounting Oversight Board). Її основна функція полягає в забезпеченні захисту інвесторів шляхом надання достовірної корпоративної звітності та досягнення прозорості інформації. Діяльність цієї установи підпорядкована Комісії з цінних паперів та бірж, якій належить право розробки, схвалення та запровадження стандартів бухгалтерського обліку.

Європейський ринок

Другим після американського найкрупнішим фінансовим ринком у світі є ринок Великобританії. Він відіграє значну роль у світовій економіці та посідає провідне місце серед європейських фінансових ринків. Регулювання британського фінансового ринку базується на попереджувальних заходах, підтримці інновацій, а також на швидкій модифікації моделі регулювання залежно від потреб економіки.

Тривалий час діяльність фінансових конгломератів у Великобританії не обмежувалась, хоча існували певні ліміти на перехресне володіння компаніями в суміжних сферах фінансового ринку. У 1997 р. у країні зроблено певні кроки до консолідації фінансового регулювання. Зокрема, на базі провідного фінансового регулятора (Ради з цінних паперів та інвестицій) створено мегарегулятор – Агентство з фінансових послуг (Financial Services Authority), що перебрало на себе функції регулювання, які раніше виконували декілька установ, зокрема: Комісія будівельних товариств, Дирекція страхування міністерства праці та промисловості, Регулятор цінних паперів та ф’ючерсів, Регулятор приватних інвестицій, Регулятор управляючих інвестиціями, Комісія товариств взаємного кредитування, а також Реєстратор товариств взаємного кредитування. Крім того, з 1998 р. Агентство з фінансових послуг здійснює нагляд за банківськими послугами населенню.

За своєю організаційно-правовою формою Агентство з фінансових послуг є незалежним неурядовим органом, який фінансується через внески учасників фінансової індустрії. Воно підпорядковано Казначейству Великобританії.

Серед європейських країн значний прогрес у консолідації регулювання фінансового ринку демонструє Франція. До середини 90-х років минулого століття в цій країні домінували фінансові установи, які перебували переважно в державній власності, проте останнім часом розпочалась їх приватизація, а також відбувається процес зустрічного проникнення фінансових інститутів на суміжні ринки. Як наслідок у 2003 р. у Франції створено Агентство з фінансових ринків (L’Autorite des Marches Financiers – AMF), яке об’єднало декілька секторальних регуляторів, зокрема Комісію з біржових операцій, Раду з фінансових ринків та Раду з нагляду за законністю на фінансових ринках.

Агентство з фінансових ринків є незалежною публічною організацією з повною юридичною відповідальністю та фінансовою самостійністю. Відповідаючи за безпеку інвестування у фінансові інструменти, ця організація здійснює регулювання фінансових ринків, наглядає за діяльністю учасників ринку, забезпечує належне розкриття інформації компаній, які внесені до біржового лістингу, а також здійснює покарання за порушення встановлених вимог.

Нагляд за діяльністю Агентства з фінансових ринків здійснює міністр фінансів Франції. Останній проводить консультації з організаціями, які об’єднують учасників фінансового ринку, після чого призначає 5 із 16 членів Ради директорів і 8 із 12 членів Комісії по санкціях Агентства. Інші члени органів AMF представляють різні державні органи, у тому числі суди. Агентство з фінансових ринків взаємодіє із секторальними органами банківського та страхового нагляду.

Цікавим є досвід державного регулювання фінансового ринку Німеччини, у якій протягом десятиліть застосовувались інституційні підходи до регулювання в їх класичній формі. Це було пов’язано з тим, що в країні переважає один сегмент фінансового ринку, зокрема банківський, завдяки чому існує можливість сумісної діяльності інвестиційного та комерційного банків у межах єдиної організації. Страхові послуги здійснюються, як правило, дочірніми компаніями банків. Значну частку німецького фінансового ринку зосереджено в декількох крупних банківських групах.

Донедавна на фінансовому ринку Німеччини існувало три спеціалізовані федеральні органи, які здійснювали нагляд за діяльністю банків, страхових компаній та інститутів ринку цінних паперів. У 2002 р. їх об’єднано у Федеральне агентство фінансового нагляду (Bundesanstalt fur Finanzdiens-tleistungsaufsicht – BaFin). Ця державна установа є організаційно самостійною, однак юридично вона підпорядкована Міністерству фінансів Німеччини.

Федеральне агентство фінансового нагляду здійснює загальний нагляд на німецькому ринку фінансових послуг та ліцензування різних видів професійної діяльності. Ця організація має право відбирати ліцензії, видані фінансовим установам відповідно до закону про банківську діяльність, накладати штрафи у випадках недотримання законодавства, а також видавати фінансовим установам та їхньому керівництву розпорядження, необхідні для запобігання порушенням із боку фінансових установ чи їх усунення. Для примусового виконання цих розпоряджень BaFin має право застосовувати всі доступні заходи, передбачені загальним адміністративним правом Німеччини, у тому числі робити попередження та накладати грошові санкції.

При цьому нагляд за діяльністю бірж, у тому числі фондових, здійснюють урядові регулюючі органи федеральних земель Німеччини. Вони мають широкі повноваження щодо регулювання діяльності бірж, учасників ринку та депозитаріїв, мають право вимагати від них надання інформації та документації (в тому числі щодо їхніх клієнтів та угод), а також проводити ревізії. Крім того, регулюючі органи мають право: брати участь у процесі прийняття рішень органами управління біржі; надавати обов’язкові до виконання вказівки біржовій комісії з нагляду за торгами та контролювати проведені нею розслідування; давати рекомендації та згоду з питань самоорганізації та саморегулювання біржі.

Не менш важливим є досвід регулювання фінансового ринку Іспанії. Ця країна, економіка якої набула ринкового характеру однією з останніх у Західній Європі, належить до середньорозвинених країн Євросоюзу. Іспанія використовує інституційні підходи до регулювання фінансового ринку. Нагляд за банківською діяльністю здійснює Центральний банк (Banko de Espania), ринок цінних паперів регулює Комісія з цінних паперів та бірж (Comision Nacional del Mercado de Valores – CNMV), а за діяльністю страхових компаній та пенсійних фондів наглядає Генеральний директорат зі страхування та пенсійних фондів (Direcciоn General de Seguros y Fondos de Pensiones).

Комісія з цінних паперів та бірж виступає як наглядовий та інспекційний орган за діяльністю учасників фінансового ринку, в першу чергу інститутів колективного інвестування, дилерів, що обслуговують брокерів, а також управляючих портфелями цінних паперів. Щодо емітентів цінних паперів CNMV здійснює так званий пруденційний нагляд. Крім того, ця установа виконує функцію з присвоєння міжнародних кодів випускам цінних паперів, у той час як в інших європейських країнах така функція притаманна центральним депозитаріям.

Слід зазначити, що законодавство Іспанії не обмежує створення фінансових конгломератів. Банки мають право займатися як комерційною, так і інвестиційною діяльністю. При цьому страхову діяльність вони можуть здійснювати тільки через окремі дочірні структури. При регулюванні фінансових конгломератів провідну роль відіграє регулятор того сектора, який є домінуючим у групі. Таким чином, регулювання фінансових ринків в Іспанії має риси як інституційного, так і консолідованого регулювання.

Тихоокеанський регіон

Досвід державного регулювання фінансового ринку Австралії налічує кілька десятиліть і може бути прикладом для інших країн Тихоокеанського регіону. Уряд Австралії ніколи не забороняв створення фінансових конгломератів, однак підходи до регулювання їхньої діяльності поступово змінювались. Донедавна в регулюванні діяльності фінансових установ застосовувався секторальний підхід. Так, нагляд за банківською діяльністю здійснював Резервний банк Австралії, нагляд за страховими компаніями та компаніями, які пропонують пенсійні послуги населенню, – Комісія зі страхування та ануїтетів. Небанківські установи, які надавали депозитарні послуги, регулювала Комісія з фінансових інститутів, а Австралійська комісія з цінних паперів наглядала за брокерськими фірмами, взаємними фондами та іншими фінансовими компаніями.

У 1992 р. в Австралії створено Раду фінансових регуляторів (Council of Financial Supervisors), до складу якої увійшли чотири вищеназвані регулюючі органи. Її створення дозволило значно спростити інформаційну взаємодію різних регуляторів фінансового ринку, однак жоден із них не відігравав лідируючої ролі у Раді фінансових регуляторів.

Розвиток австралійського фінансового ринку, поява інноваційної продукції, залучення фінансових установ до операцій з регуляційного арбітражу викликали необхідність заміни інституційної системи регулювання на мегарегулятивну. Так, у 1998 р. створено Австралійське агентство пруденційного регулювання (Australian Prudential Regulation Authority – APRA), яке перебрало на себе функції та повноваження трьох інституційних регуляторів, зокрема: Резервного банку Австралії, Комісії з фінансових інститутів, Комісії зі страхування та ануїетів. Нова установа почала регулювати діяльність як спеціалізованих фінансових установ, так і фінансових конгломератів.