Стан та шляхи вдосконалення внутрішньої роздрібної торгівлі в Україні

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський коледж легкої промисловості Київського національного  університету технологій та дизайну

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

З дисципліни «Комерційна  діяльність»

На тему: «Стан та шляхи  вдосконалення внутрішньої роздрібної торгівлі в Україні»

 

 

 

 

Виконав:

студент 3 кд групи

Горак А.В.

Керівник:

Мельник О.М.

 

 

 

 

 

Львів — 2012

ЗМІСТ

 

ЗМІСТ

ВСТУП             4

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ             6

1.1. Історичні передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі  6

1.2. Демографічні передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі  9

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН І  СТРУКТУРА ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ  13

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОЇ      22 ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ           26

ВИСНОВКИ            29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ        30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Торгівля товарами народного  споживання, продуктами харчування пов’язана  із повсякденним життям людей і задоволенням їхніх потреб у товарах, торгових послугах. По тому, як працює торгівля, найчастіше судять про роботу уряду, про успіх соціальних і економічних реформ. Це пояснюється тим, що турбота про конкретну людину, її потреби – це початок і кінцевий шлях соціальної політики держави.

У торгівлі виявляються  інтереси суспільства, інтереси кожної сім'ї, кожної конкретної людини. Ця галузь впливає і на організацію побуту населення, і на рівень зайнятості жінки  в сім’ї, і на наявність позаробочого часу, і, в кінцевому підсумку, багато в чому на збереження здоров’я людей. Торгівля об'єднує кожну людину з процесом задоволення потреб і сприяє реальному здійсненню розподілу матеріальних благ.

Незадовільне функціонування торгівлі підриває принципи соціальної справедливості, матеріальної захищеності населення, порушуючи процес розподілу.

Розвиток внутрішньої  торгівлі, в першу чергу товарами вітчизняного виробництва, є визначальним напрямом політики економічного зростання  України.

Виходячи з виключного значення внутрішньої торгівлі в суспільстві, стає цільовою настановою проведення дослідження цієї галузі в сучасних умовах, виявлення характерних рис і тенденцій розвитку, проведення оцінок та розробки висновків.

Об’єктом дослідження  даної роботи виступає внутрішня  торгівля України.

Мета і завдання роботи. Мета даної праці – неупереджене комплексне дослідження на основі вивчення нормативних та публіцистичних джерел внутрішньої торгівлі та факторів розміщення внутрішньої торгівлі в Україні.

Вказана мета обумовила  наступні завдання дослідження:

• проаналізувати розміщення та значення торгівлі в господарстві України
• дослідити передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі;
• охарактеризувати сучасний стан і структуру внутрішньої торгівлі в Україні;
• охарактеризувати проблеми і перспективи розвитку внутрішньої торгівлі.

Методологічну базу роботи складає діалектичний метод, що передбачає об’єктивне і всебічне вивчення явищ в їхній єдності і взаємозв’язку, з урахуванням логіки суспільного  розвитку. Використовувалися також  метод порівняльного аналізу, методи статистичної обробки матеріалу, логічно-історичний, системно-структурний методи. Широке застосування в роботі знайшли і прийоми формальної логіки: аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, абстрагування. Зазначені методи застосовувались автором як окремо так і в поєднанні один з одним, з метою всебічного дослідження теми роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ  ТОРГІВЛІ

1.1.Історичні передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі

 

Передумови розміщення продуктивних сил – це умови, без яких розміщення й розвиток виробництва неможливі. Наприклад, розвиток гірничодобувної промисловості можливий лише за наявності у регіоні корисних копалин; бавовнярство потребує достатньої річної суми додатних температур; верстатобудування може здійснюватися у регіонах з розвинутою промисловістю (споживач продукції) та за наявності значного контингенту висококваліфікованої робочої сили; виробництво товарів широкого вжитку – за умов місткого внутрішнього ринку, зумовленого порівняно високою щільністю населення та певною його купівельною спроможністю тощо[4].

До передумов відносять  спосіб виробництва, технологічні особливості  виробничого процесу, зумовлені  науково-технічним прогресом, рівнем територіального поділу суспільної праці. Їх можна поділити на три великі блоки: природні, демографічні, економічні.

Одними з передумов  розміщення внутрішньої торгівлі є  історичні передумови. Розвиток та виникнення внутрішньої торгівлі на території сучасної України сягає  найдавніщих часів. За часів Київської Русі та існування Володимиро-Волинського і Галицько-Волинського князівств територія знаходилась на перехресті європейських торгових шляхів, що сприяло розвитку господарства і суспільно-політичних відносин. В цю епоху виникає ряд міст ( Володимир-Волинський, Луцьк, Турійськ, Ратне, Олика, Камінь-Каширський, Перемиль та ін.), які відіграли значну роль у посиленні економічних, торговельних та культурних зв’язків з народами Західної і Східної Європи.

В центрі великих поселень були розташовані городища, які виконували не тільки оборонні чи адміністративні функції, а й відігравали значну роль у торгівлі. Про розвиток тогочасної торгівлі свідчать численні скарби монет, знайдених в різних районах України. Їх характер вказує на зв’язки волинян з Прибалтикою, Західною Європою, Північним Причорномор’ям. Через Південну Волинь в Х ст. проходив головний торговельний шлях, що з’єднував Русь-Україну із Західною Європою. Він вів з Києва на Краків, Прагу, Регенсбург. Хутра, мед та віск були найважливішими товарами України її торгівлі з іншими країнами.

Прийняття християнства у 988 році призвело до значних змін у  суспільному житті русів, в тому числі й в соціально-економічній  сфері. З’явилися нові міста, швидко розвивалися старі, будувалися храми, монастирі. Подальший розвиток старих і нових ремесел сприяв розширенню внутрішньої і зовнішньої торгівлі.

Величезних руйнувань  зазнала Русь 1241 року, коли монголо-татарська  навала призвела до знищення більшості  міст і сіл, в тому числі столичного Києва. Загинуло багато мирних жителів. У своєму економічному розвитку руські землі були відкинуті на багато років назад. На економіці краю негативно позначилось зміщення на південь Європи великого торговельного шляху Схід – Захід. Це було пов’язано з політичною нестабільністю Східної Європи у ХІІ-ХІІІ ст. Натомість, в цей час Україна зав’язала нові торговельні зв’язки, зокрема з Литвою, Тевтонським орденом, Данцигом, а також зміцнила старі – з Польщею, Німеччиною, Угорщиною. У Києві існувала ціла колонія німецьких купців. Тоді ж там з’явилась перша митниця.

У ХV ст. економічне життя  України набуло знов значного розвитку. Починаючи з ХV ст., магнати й  шляхта прагнули розширяти свої орні землі, щоб виробляти більше продуктів  на продаж. Це було зумовлено значним  розвитком внутрішньої торгівлі. В цей час отримують розвиток ремесла, різні промисли, торгівлі. На базі виявлених тут родовищ залізної руди провадилося виробництво заліза. Все це сприяло розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі, збільшенню кількості торгів та ярмарків. На Захід з України вивозили хліб, ліс, худобу та інші товари. Протягом ХV-XVI ст. переважна більшість українських міст отримало самоврядування за магдебурзьким правом, що відіграло певну позитивну роль у їх розвитку.

Центром торгівлі на цей час був Київ – один з центрів міжнародної торгівлі. В місті йшла жвава торгівля, відбувалися багатолюдні ярмарки. В 1552 році в Києві було 130 крамниць. Київ підтримував жваві торговельні зв’язки з містами Російської держави, країнами Західної і Східної Європи. Із Туреччини сюди надходили прянощі, оксамит, шовкові і парчові тканини, зброя, кінська збруя, коні, сіль, із Франції – шерстяні і шовкові тканини, вино, цукор, аптекарські товари; з Угорщини – вино, мідь, ножі; з Чехії – сукна; з Російської держави – хутра.

Через західні міста  у західні країни вивозилася значна кількість сільськогосподарських  продуктів. Поряд із Володимиром - Волинським і Брестом Луцьк був одним  із головних пунктів, через які за кордон вивозили мед і віск, а  також хліб, худобу, шкіру, рибу, хутра тощо. Купці з Луцька торгували у багатьох країнах, зокрема бували у Москві.

В середині XVII ст. торгівля погіршилася, оскільки після визвольної війни 1648-1654рр. Україна вийшла дуже розореною. Більшість населених  пунктів було спалено, зруйновано. Кількість населення дуже зменшилась. Розвиток міст, ремесел і торгівлі сповільнився, економіці України перешкоджали часті війни що тривали до середини XVII ст.

У 1795 році за третім поділом  Польщі значна частина українських  земель відійшла до Росії. Це сприяло економічному і культурному розвитку краю. З 1861 року по 1900 рік потужного розвитку набула промисловість. Найбільш поширені були цукрові, млинарські, деревообробні, горілчані підприємства. Значний вплив на розвиток народного господарства мало будівництво залізниць, шосейних шляхів. Хоча промисловий розвиток кінця XIX – початку ХХ ст. не оминув і українські, все ж вони і надалі лишалися глухою аграрною провінцією у складі Російської імперії.

Перша світова війна  і революція принесла багато руйнувань та збитків народному господарству України.

Структура зайнятості населення  в народному господарстві України  в 1920-1930-х роках змінювалась дуже повільно. У 1921 році в с/г було зайнято 81% українців, в 1931 – 79%, у промисловості  відповідно 7 і 9%, у торгівлі – 6 і 5%. Отже, як і в попередні роки Україна залишалась аграрним регіоном з тенденцією до повільного розвитку інших галузей економіки.

 

 

1.2.Демографічні передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі

 

На розвиток та розміщення внутрішньої торгівлі важливий вплив чинять також демографічні показники. На сьогодні демографічна ситуація є досить складною, що зумовлено складним соціально-економічним становищем у державі, зростанням урбанізації та пов'язаним із нею промисловим розвитком держави.

Україна – одна з найбільших країн Європи, яка за чисельністю посідає шосте місце на континенті. Її населення становило майже п'яту частину всіх жителів колишнього СРСР–51,7 млн. осіб. На сьогоднішній день населення України значно скоротилося.

Населення України різноманітне за своїм етнічним складом. Крім українців, значний відсоток становлять інші східнослов’янські народи (росіяни і білоруси), а також євреї, поляки, чехи, словаки. З інших етнічних груп найчисельніші романомовні народи (молдавани, румуни), греки, угорці, а також татари, гагаузи. За даними всесоюзного перепису населення 1989 р. в Україні налічувалося 72,7% українців, 21,9% росіян, 0,9% євреїв, 0,8%білорусів, 0,6 молдаван, по 0,4% поляків і болгар,2,7% представників інших національностей.

Українці – основне населення держави, один з найбільших народів Европи, другий за чисельністю слов'янський народ.

Із 44,2 млн. українців, які  проживали у 1989р. на території колишнього СРСР, на Україну припадає основна  маса – 37,4 млн., або 84,8%. За останні десятиліття чисельність українців у країні зросла на 930 тис., хоча їхня частка серед усіх жителів дещо знизилася, що пояснюється значною мірою, зниженням їх природного приросту.

Чисельне співвідношення між населенням основного етнічного  масиву і їх діаспорних утворень постійно змінюється. Так, від 1719 до 1989 р. питома вага українців у сучасних межах країни зменшилась з 85,6% до 81,0%, а в країнах Зарубіжної Европи– з 6,6% до 1,1%.

Нині, як і раніше, більшість  українців мешкає в межах основного  етнічного масиву.

Помітно зменшилося співвідношення між сільським та міським населенням, зокрема у зв'язку з перетворенням  окремих сільських пунктів у  селища міського типу або об'єднання  їх з містами.

На чисельність сільського населення особливо вплинуло падіння  його природного приросту. Воно негативно вплинуло не лише на стан економічного і соціально-політичного розвитку України, а й на генофонд її народу, оскільки село було й залишається джерелом збереження і відтворення українського етносу.

За даними перепису 1989р. в Україні вільно володіє українською мовою 78% її жителів, для 32,8 млн. чол. вона є рідною; 7 млн. жителів республіки визначають українську другою мовою, якою вони вільно володіють. Таким чином, рівень мовної українізації становить 78%.

Друге місце за чисельністю в Україні займають росіяни–22,1%, або 11356 тис. чол. У міських поселеннях жило 29,0% усього міського населення, в сільських населених пунктах–8,2% усього сільського населення. Чисельність росіян у 4,2 рази перевищує чисельність представників усіх більше ніж 100 національних меншин, які проживають в Україні. Українці перевищують чисельність росіян у 3,2 рази і цей розрив поступово скорочується. Фактично росіяни перетворюються у другу за чисельністю та соціально-політичним і національно-культурним значенням націю, роль якої упродовж радянських років неухильно зростала.

Говорячи про чисельність  росіян в Україні, треба насамперед зазначити, що вона впродовж останнього століття тут неухильно зростала.

Високий приплив в  Україну етнічних росіян не можна оцінювати позитивно насамперед з точки зору національних інтересів Росії, потреб її народу.

Білоруси разом з  росіянами і українцями належать до східних слов'ян. Загальна чисельність  білорусів Україні становить 440 тис. чол. (1989р.), 0,9% населення республіки. Причому кількість білорусів поступово зростає. В довоєнний час на сучасній території їх нараховувалося 143 тис., в 1959р.–191 тис.,1970р.–386 тис., 1979р.–406 тис.