Стан та шляхи вдосконалення внутрішньої роздрібної торгівлі в Україні

У 1989р. в міських поселеннях України проживало 349 тис. білорусів, у сільських 91тис. Частка білорусів серед республіки дорівнювала 1,0%, серед сільського–0,5%.

За кількістю білоруси посідають зараз трете місце  серед етнічних спільнот України. За показниками рівня освіти білоруська етнічна група на сьогодні займає четверте місце серед інших національностей.

За кількістю зайнятих розумовою працею білоруси поступаються лише євреям та росіянам. Ця кількість  становить 31,6%.

Пропорції керівників та управлінців у білорусів є  дещо нижчими, ніж в українців, а  також у росіян, і, особливо, у  євреїв[5].

Згідно соціологічних  досліджень, білоруська етнічна група  за основними соціально-демографічними параметрами адекватно репрезентувала населення України.

Серед інших націнальностей, які мешкають на території України, найчисельнішу групу представляють  євреї. Згідно перепису 1989р. в Україні налічується 486,3 тис. чол. Становлять переважно міське населення. В Україні жило (1989р.) 35,3% усіх євреїв колишнього СРСР. За наведеним показником республіці належить друге місце після Росії. Вага євреїв у загальній чисельності населення України скоротилася за 1959-1989 роки з 2,0% до 0,9%. У1989р. їх число порівняно з 1979р. зменшилося на 76,9%.

Загальна чисельність  єврейського населення в світі–понад 14 млн. чол. Таким чином, в Україні  проживало в 1989р. близько 3,5% євреїв світу.

"Найчисельніша в  Україні етнічна група тюркського  походження – кримські татари  – на середину 90-х років нараховувала  близько 250 тис. чоловік. Репатріаційний  потенціал, за деякими підрахунками  цього депортованого сталінським  режимом становить приблизно 400 тис.чоловік."

У межах колишнього СРСР, за даними перепису 1989 року, проживали  більш як 2 млн. радянських німців (так  їх названо в його матеріалах). З  цієї кількості лише 39 тис. чоловік  у 1989р. мешкало в Україні. Зараз  цілком реально припустити, що враховуючи досить масову еміграцію до Німеччини, кількість німців в Україні зменшується.

Серед інших національностей  в Україні проживає 324,5 тис. молдаван, 134,8 тис. румун, 98,6 тис. греків, 86,9 тис. татар (головним чином поволжські), 32 тис. гагаузів, 163,1 тис. Угорців.

Україна належить до тих  країн світу, котра має чи не найстрокатішу  в етнічному плані палітру  населення –сьогодні на її території  мешкають представники понад 127 етносів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН І СТРУКТУРА ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

 

У процесі  пошуку  резервів  підвищення  ефективності  роздрібної  торгівлі дуже важливо  зробити глибокий аналіз ефективності використання основних засобів галузі.

Дослідженням сучасного  стану роздрібної торгівлі та запровадженням нових пріоритетних напрямів її розвитку та нових механізмів регулювання цього сектора економіки займалися такі вчені, як Ю.Ф. Родінов, Л.О. Лігоненко, Н.М. Ушакова,   А.А. Мазаракі, О. Казакова, Я.М. Антонюк. Проте, метою дослідження є висвітлення основних тенденцій розвитку торговельної сфери, позитивних змін, а також необхідності державного сприяння її розвитку.

В Україні відбувається  загальне  збільшення  кількості роздрібних торговельних точок (особливо в сегменті сучасних форматів), тоді як  кількість більших традиційних магазинів (гастрономи, універсами) знижується; відзначено зростання чисельності малих і середніх магазинів; знижується кількість торговельних точок на відкритих ринках і кіосків; активно розвиваються парфумерні й спеціалізовані магазини, а також аптеки [6].

Роздрібна торгівля у  регіонах сьогодні стає однією зі сфер економіки, яка найбільш динамічно  розвивається. Останніми роками у  сфері торгівлі України  відбуваються  відчутні  позитивні  зміни. Практично  завершено  процес приватизації   торгових   підприємств.   У   державній   власності   залишилося 1379 підприємств  (2,2 %  від  загальної  їх  кількості).  Найбільша  кількість  підприємств припадає  на  колективну (76,6 %) та приватну (12,4 %) форми власності і лише 0,2 % підприємств торгівлі зареєстровано міжнародними організаціями та юридичними особами інших держав. Частка підприємств торгівлі становить 26,35 % від загальної кількості підприємств національної економіки. З  кінця  2000 р.  окреслилася  стійка  тенденція  до  реального  (у  порівняльних  цінах) зростання обсягу товарообігу торгівлі та ресторанного господарства. Визначилася  стала тенденція до реального зростання обсягу роздрібного товарообігу,  що  є  свідченням  розширення  й  активізації  внутрішнього  споживчого ринку. Темпи збільшення роздрібного товарообігу істотно перевищують темпи зростання валового внутрішнього продукту. Внаслідок наявне систематичне збільшення обсягів роздрібного товарообігу на одну особу, споживання товарів  і  послуг.  Є  позитивні  зміни  в  товарній  структурі  товарообігу, продовжується  зростання  обсягу  реалізації  непродовольчих  товарів),  складі  товарообігу  за  місцем  реалізації  товарів  (обсяг  реалізації  товарів  у  сільській  місцевості  зростає  швидшими  темпами,  ніж  у  містах)  і  видами  їх  реалізації  (у  загальному обсязі товарообігу збільшується питома вага ресторанного господарства) [1].

Основним  показником  рівня  торговельного  обслуговування  населення  є продаж товарів на одну особу. У середньому по Україні в 2009 р. він становив 5015 грн. Однак, щодо регіонів, відхилення від середнього показника є дуже значними. Якщо у Дніпропетровській, Харківській, Київській областях реалізується на одиницю населення товарів від 5800 до 6000 грн на рік, то в Кіровоградській, Хмельницькій, Миколаївській, Івано-Франківській та інших областях такий обіг не перевищує 3000 грн (рис. 1).

 

Рисунок 1 — Розподіл роздрібного товарообігу в розрахунку на одну особу за регіонами України  в 2009 році

 

 

Таблиця 1

Роздрібний товарооборот на 1 особу населення по регіонах України

	1995		2004
	грн.	В % до середньо-українського показника	грн.	В % до середньо-українського показника
Україна	232	100	700	100
Автономна Республіка Крим	213	91,8	580	82,5
Вінницька	197	84,9	523	74,7
Волинська	184	79,3	649	92,7
Дніпропетровська	218	93,9	762	108,8
Донецька	246	106,0	640	91,4
Житомирська	231	99,5	536	76,5
Закарпатська	180	77,5	708	101,1
Запорізька	320	137,9	780	111,4
Івано-Франківська	189	81,5	454	64,8
Київська	224	96,5	678	96,9
Кіровоградська	163	70,2	553	79,0
Луганська	200	86,2	435	62,4
Львівська	221	95,2	761	108,7
Миколаївська	222	95,6	560	80,0
Одеська	181	78,0	560	80,0
Полтавська	240	103,4	740	105,7
Рівненська	202	87,1	516	73,7
Сумська	245	105,6	730	104,3
Тернопільська	143	61,6	410	58,6
Харківська	222	95,6	875	125,0

 

Значна диференціація  спостерігається у регіонах й  відносно структури  споживання, цін, якості обслуговування, результативних показників діяльності торговельних підприємств. Такий стан значною мірою зумовлений недосконалістю  державної політики  у сфері торгівлі,  відсутністю механізмів  територіального регулювання розвитку  торгівлі,  недооціненням її  ролі.  Однак на сьогодні особливої уваги потребують питання розвитку і розміщення роздрібної торговельної мережі. Це пов'язано із загостренням багатьох проблем у цій сфері:  практично  непланованого  розвитку  мереж  великоформатних  об'єктів торгівлі, моноцентричної орієнтації, відсутності чітких взаємозв'язків і розподілу праці між  магазинами,  недостатнього  охоплення  всієї  різноманітності потреб населення, невідповідності торговельної мережі принципам містобудування.

Незважаючи на сприятливі умови  і передумови розвитку торгівлі, кількість  об'єктів роздрібної мережі зменшується. Небезпека полягає в тому, що ця негативна  тенденція  триває.  Ґрунтовніший  аналіз  стану  роздрібної  мережі  в регіонах України пов'язаний з дослідженням забезпеченості населення торговельними площами і роздрібними підприємствами. Такий показник у багатьох країнах має нормативний характер і визначає кількість квадратних метрів торговельної площі або кількість  торговельних об'єктів у   розрахунку   на 10000 осіб постійного населення. У розвинених країнах забезпеченість становить 3500-5500 м 2  і 17-20 підприємств на 10000 мешканців відповідно. В Україні цей нормативний показник становить лише 1753 м 2  і 15 об'єктів.

Глибока  диференціація  розвитку  роздрібної  торгівлі  характерна  й  для міської  і сільської місцевості. В період з 1995 до початку 2009 року кількість магазинів  в  містах  скоротилося  з  61,3 тис.  до  35,4 тис.  одиниць,  а  на  селі  з 48,2 тис. до 15,1 тис. од. Таким чином, розрив досягав близько двох-трьох разів. Небезпека полягає у тому, що випереджальні темпи скорочення роздрібної мережі на селі зберігаються (рис. 2).

 

Таблиця 2 - Роздрібна торгівля України у міських поселеннях та сільській місцевості

Об'єкти торгівлі	Роки
	1995	2000	2005	2006	2007	2008
Магазини у міських  поселеннях	61,3	48,1	36,8	36,9	36,1	35,4
Магазини у сільській  місцевості	48,2	29,8	19	17,7	16,2	15,1
Кіоски у міських  поселеннях	20,7	21,7	16,5	16	16,6	15,7
Кіоски у сільській місцевості	3,5	3,6	2,9	3	3	3

 

 

Рисунок 2 - Мережа роздрібної торгівлі України у міських поселеннях   та сільській місцевості

 

Інтенсивне і пришвидшене  скорочення роздрібної мережі на селі практично  без  ії  оновлення  вже  призвело  до  того, що  6,5 тис.  сільських поселень залишилися  без об'єктів торгівлі.  Регіональна і територіальна диференціація розвитку  роздрібної  мережі  негативно позначається  не  лише  на  рівні торговельного обслуговування. але й деформує структуру товарообігу і загалом систему  споживання.  У регіональній структурі товарообігу зберігається значний контраст між групами продовольчих і непродовольчих товарів.

Аналізуючи  низку  досліджень  у  сфері  розвитку  роздрібної  торгівлі  й управління цим розвитком, варто зазначити, що цей розвиток відбувається переважно безсистемно, причиною чого є відсутність єдиної концепції розвитку торгівлі  ("Концепція розвитку  внутрішньої торгівлі  в Україні"  є застарілою  і не враховує сучасні реалії), а відповідно й система управління таким розвитком не є цілісною. Це й спричиняє виникнення диспропорцій у розвитку роздрібної торгівлі, що призводить до хаотичної діяльності як на рівні державних органів управління торгівлі, так і на рівні торговельних підприємств.

Аналіз стану й тенденцій у роздрібній торгівлі України необхідно виконувати з двох позицій:

1) із позиції підприємства  – виявляти нові напрями торговельної  діяльності 

(йдеться про якісний  розвиток) і шукати шляхи підвищення  ефективності саме торговельної  діяльності (кількісний розвиток);

2)  із  позиції   регулювальних  органів –   виявляти  нові  напрями  в   торгівлі  й визначати їх вади, загрози й можливості, які можуть  потребувати обмеження або мотивації.  Крім аналізу роздрібної торгівлі  в Україні, необхідним  є дослідження світової  практики  роздрібної  торгівлі,  тому  що  роздрібна торгівля  України є частиною  світового роздрібного ринку й відповідно  до  цього може  реалізовувати згодом  тенденції,  що  притаманні світовій роздрібній торгівлі [4].

Аналіз  стану  й  тенденцій  роздрібної  торгівлі  дає  змогу  визначити  вихідну  базу  (інформаційне  забезпечення)  для  формування  системи  управління розвитком  роздрібної  торгівлі.  Інформаційне  забезпечення  розвитку  роздрібної торгівлі охоплює:

●  визначення чинників, які впливають на розвиток роздрібної торгівлі в Україні;

●  виявлення необхідних умов розвитку роздрібної торгівлі;