Вплив соматичних захворювань на психіку людини

 

Форма № Н-6.01

 

Полтавський національний педагогічний університет

імені В.Г. Короленка

Кафедра психології

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з психології

на тему: Вплив соматичних захворювань на психіку людини

 

студента IIІ курсу

групи П-311

напряму підготовки

_______________________

Міненка В.І.

 

Керівник: доцент, кандидат психологічних наук

Перетятько Л.Г.

Оцінка:

Національна шкала_______________

Кількість балів______ ECTS_______

Члени комісії _______________________

________________________

________________________

м. Полтава – 2013 рік

 

ЗМІСТ

 

вступ .....................................................................................................................	3
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПСИХІКИ ЛЮДИНИ.........	5
1.1. Загальне поняття про психіку..........................................................	5
1.2. Нейрофізіологічні основи психіки. Особливості будови мозку.	8
Розділ 2. МЕТОДИЧНІ ВИВЧЕННЯ АСПЕКТИ ВПЛИВУ СОМАТИЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ НА ПСИХІКУ ЛЮДИНИ…...	14
2.1. Вплив соматичних захворювань на психіку людини...…………..	14
2.2. Реакція особистості на соматичне захворювання…………….…	20
висновки ............................................................................................................	24
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..............................................................	25

 

 

 

 

вступ

Психіка – функція  мозку, що полягає у відбитку об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється життєдіяльність організму.

Вивченням мозку займаються різні науки. Його будову досліджує анатомія, а його складну діяльність із різних боків вивчають нейрофізіологія, медицина, біофізика, біохімія, нейрокібернетика.

Психологія вивчає ту властивість мозку, що полягає в психічному відбитку матеріальної дійсності, в результаті якого формуються ідеальні образи реальної дійсності, необхідні для регуляції взаємодії організму з навколишнім середовищем.

Основним поняттям психології є поняття психічного образу.

Психічний образ – це цілісний, інтегративний відбиток самостійної, дискретної частини дійсності; це інформаційна модель дійсності, використовувана людиною для регуляції своєї життєдіяльності.

Психічні образи забезпечують досягнення визначених цілей, і їхній зміст обумовлюється цими цілями. Найбільш загальною властивістю психічних образів є їхня адекватність дійсності, а загальною функцією – регуляція діяльності.

Психіка є продуктом діяльності кори великих півкуль головного мозку. Ця діяльність називається вищою нервовою діяльністю.

Мета – дослідити вплив різноманітних соматичних захворювань на психіку людини.

Завдання, які зумовлені метою дослідження:

1. Дати загальне поняття про психіку.

2. Охарактеризувати нейрофізіологічні основи психіки та особливості будови мозку.

3. Розкрити вплив соматичних захворювань на психіку людини.

4. Окреслити реакцію особистості на соматичне захворювання.

Об’єкт курсової роботи – психіка людини.

 

Предметом дослідження курсової роботи є вплив соматичних захворювань на психіку людини.

Структура роботи. Дослідження  складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

 

 

 

 

Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПСИХІКИ ЛЮДИНИ

 

1.1. Загальне поняття про психіку

Психічний відбиток світу людиною пов'язаний з його суспільною природою, він опосередковується суспільно виробленими знаннями. Психіка, як відбивна здатність є й у тварин. Але вищою формою психіки є свідомість людини, що виникла в процесі суспільно-трудової практики. Свідомість нерозривно пов'язана з мовою. Завдяки свідомості людина довільно регулює свою поведінку.

Свідомість не фотографічно відбиває явища дійсності. Вона розкриває об'єктивні внутрішні зв'язки між явищами. Змістом психіки є ідеальні відображення об'єктивно існуючих явищ. Але ці відображення виникають у різних людей своєрідно [6].

Вони залежать від минулого досвіду, знань, потреб, інтересів, психічного стану і т.д. Інакше кажучи, психіка – це суб'єктивний відбиток об'єктивного світу. Однак суб'єктивний характер відбитка не означає, що цей відбиток неправильний; перевірка суспільно-історичною й особистою практикою забезпечує об'єктивний відбиток навколишнього світу.

Отже, психіка – це суб'єктивний відбиток об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім середовищем [12].

Психіка містить у  собі не тільки психічні образи, але і поза образні компоненти – загальні ціннісні орієнтації особистості, змісти і значення явищ, розумової дії.

Психіка властива людині і тваринам. Однак, психіка людини, як вища форма психіки, позначається ще і поняттям «свідомість». Але поняття психіки ширше, ніж поняття свідомості, тому що психіка містить у собі сферу підсвідомості і надсвідомості («Над-Я») [15].

Усі психічні явища діляться на три групи:

1) психічні процеси;

2) психічні стани;

3) психічні властивості  особистості [18].

Психічний процес – це акт психічної діяльності, що має свій об'єкт відбитка і свою регуляційну функцію.

Психічний відбиток – це формування образу тих умов, у яких здійснюється дана діяльність. Психічні процеси - це орієнтовно-регулюючі компоненти діяльності [19].

Психічні процеси підрозділяються  на пізнавальні (відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять і уява), емоційні і вольові.

Уся психічна діяльність людини - це сукупність пізнавальних, вольових і емоційних процесів.

Психічний стан – це своєрідність психічної діяльності, обумовлена її змістом і ставленням людини до цього змісту.

Психічні стани є  стійкою інтеграцією всіх психічних проявів людини при певній його взаємодії з дійсністю. Психічні стани виявляються в загальній організованості психіки.

Психічний стан – це загальний функціональний рівень психічної активності в залежності від умов діяльності людини і її особистісних особливостей [22].

Психічні стани можуть бути короткочасними, ситуативними і стійкими, особистісними.

Усі психічні стани підрозділяються  на чотири види:

1. Мотиваційні (бажання,  прагнення, інтереси, потяги, пристрасті).

2. Емоційні (емоційний тон відчуттів, емоційний відгук на явища дійсності, настрій, конфліктні емоційні стани – стрес, афект, фрустрація).

3. Вольові стани – ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, наполегливості (їхня класифікація пов'язана зі структурою складної вольової дії).

4. Стани різних рівнів  організованості свідомості (вони  виявляються в різних рівнях уважності) [21].

Психічні процеси –  цілісні акти психічної діяльності, що відрізняються відображувальною і регуляційною специфікою.

Пізнавальні. Відчуття, сприйняття, мислення, уява, пам'ять.

Емоційні, вольові. Психічні стани, психічні властивості поточна своєрідність психічної діяльності (психічних процесів), типова для індивіда воєрідність його психічної діяльності обумовлена змістом (об'єктом) діяльності і його особистісною значимістю.

Темперамент. Індивідуальні особливості психічної діяльності, обумовлені уродженими властивостями.

Мотиваційні. Обумовлені типом вищої нервової діяльності, актуалізовані потреби.

Емоційні. Ієрархія потреб і стійких мотивів поведінки, ціннісних орієнтацій, емоційний тон відчуттів, емоційний відгук, настрій, стрес, афект, фрустрація.

Характер. Узагальнені  способи поведінки, тип адаптації  до середовища, ініціативність, рішучість, цілеспрямованість, наполегливість та інші [24].

Рівні організованості. Психофізіологічні регуляційні здатності психічної діяльності, можливості, що виявляються у конкретних видах діяльності.

Психічні властивості  особистості – типові для даної людини особливості його психіки.

До психічних властивостей особистості відносяться:

1) темперамент;

2) спрямованість; 

3) здатності;

4) характер.

Особистість – індивід, включений у суспільні відносини, це соціальна якість людини, тоді як індивід – це окремий представник біологічного роду homo sapiens (таким є новонароджений) [18].

Кожна особистість має неповторні сполучення психічних особливостей – психічний склад; це і складає її індивідуальність.

Поняття «людина» більш широке, ніж поняття «особистість». Воно містить у собі і поняття «індивід», і поняття «особистість».

Психічні процеси, стани і властивості  людини – це єдиний прояв його психіки. І вихідним психічним утворенням, що виявляється й у властивостях особистості, і в різних психічних станах, є психічні процеси.

 

 

1.2. Нейрофізіологічні основи психіки. Особливості будови мозку

Психіка людини – соціально обумовлений феномен, а не природний продукт мозку. Однак реалізується вона природним, фізіологічним субстратом – мозком.

Функціонування організму як єдиного  цілісного утворення забезпечується нервовою системою – сукупністю нервових утворень.

Вся нервова система  поділяється на центральну, периферичну  і вегетативну. До центральної нервової системи належать головний і спинний мозок. Від них по всьому тілу розходяться нервові волокна – периферична нервова система. Вона з'єднує мозок з органами почуттів і виконавчими органами – м'язами. Вегетативна нервова система обслуговує внутрішні органи і залози [3].

Всі живі організми мають  здатність реагувати на фізичні  і хімічні зміни в навколишньому  середовищі. Впливу середовища, які  викликають відповідні реакції організму, називаються подразниками, або стимулами.

Подразники середовища (світло, звук, запах, дотик і т. п.) перетворюються органами почуттів, спеціальними чутливими клітинами-рецепторами в нервові імпульси – серію електричних і хімічних змін у нервовому волокні. Нервові імпульси по аферентних нервових волокнах передаються в спинний і головний мозок. Тут виробляються відповідні командні імпульси, які передаються по еферентних нервових волокнах до виконавчих органів (м'язам, залозам).

 Нервова система  забезпечує інтеграцію зовнішнього  впливу з відповідною реакцією  організму.

Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина – нейрон. Він складається з п'яти частин: тіла клітини, ядра, розгалужених відростків - дендритів (по них нервові імпульси йдуть до тіла клітини) і одного довгого відростка - аксона (по ньому нервовий імпульс переходить від тіла клітини до інших клітин або ефекторами – м'язів або залоз) . Аксон має безліч відростків. Вони з'єднані з дендрита сусідніх нейронів особливими утвореннями - синапсами, які відіграють істотну роль у фільтрації нервових імпульсів: пропускають одні імпульси і затримують інші [6].

 Центральні нейрони  здійснюють інформаційні зв'язки  між чутливими і руховими нейронами.  Вони утворюють основну масу  людського мозку. У мозку людини  близько 20 млрд. нервових клітин, з'єднаних безліччю синапсів.

 Інформація в нервовій  системі кодується у вигляді  біоелектрохімічних імпульсів. Поступаючи  від рецепторів або інших нейронів, ці імпульси проходять через  тіло нейрона і, потрапляючи  на синаптичну бляшку аксона, відкривають проходи через синаптичну щілину (проміжок між аксоном одного нейрона і дендрітов іншого) для нейрогормонів (нейромедіаторів). В. залежності від відповідності порушених нейрогормонів одного нейрона нейрогормонів іншого біоелектричний потенціал переходить або не переходить від аксона на дендрит іншої клітки. Таким чином, нейрогормони дозволяють порушувати постсинаптичний нейрон або блокують передачу імпульсу, зменшуючи збудливість постсинаптичного нейрона. Закодована в нервовому імпульсі інформація вибірково направляється в певні нервові ансамблі - функціональні системи [17].

 Сигнали зовнішнього  середовища аналізуються і синтезуються  в численних нейронних мережах.  У корі мозку є пов'язані  між собою сенсорні (чутливі) та  ефекторні (рухові) зони. Мозок людини - грандіозна система взаємопов'язаних нейронів, матеріальний субстрат психіки: приймач, перетворювач і передавач закодованої інформації.

 Будова мозку. Найпростіші  автоматизовані реакції, пов'язані  з самозбереженням, регулюються  спинним мозком, що знаходяться в хребетному стовпі.