Вплив соматичних захворювань на психіку людини

Практично немає таких  боків життя хворого, які б  не знаходили відображення у видозміненому  хворобою стані. Інакше кажучи, хвороба – це життя в змінених умовах, які повинні розглядатись уважно, забезпечуватись допомогою. Всі особливості усвідомлення хвороби можна поділити на дві групи: звичайні форми усвідомлення хвороби предстають собою лише особливості психіки хворої людини, а саме він потреюує повсякденного розумного, турботливого підходу лікаря.

Стан хвороби, який супроводжується аномальними реакціями на неї, які виходять за рамки типових для даної людини, а тим більш породжуємі внутрішньою хворобою стійкі порушення психіки хворого є вже хворобливим станом психіки, яку доповнюють і ускладнюють клінічну картину основної хвороби. Найбільш частими психологічними конфліктами є виникаюча в ході хвороби невідповідність між зберігаючимися або навіть ростучими потребами хворого і його зменшуваними можливостями. Клінічні варіанти зміни психіки при соматичних хворобах можуть бути систематизовані:

Масивні розлади психіки, виникаючі на піку хвороб, які супроводжуються лихоманкою, що нерідко набуває характеру психозу. Найбільш частою і типовою формою таких порушень є стан делірію, гострий страх, дезорієнтування в оточуючому середовищі, що супроводжується зоровими ілюзіями і галюцинаціями. Граничні форми нервово-психічних порушень - найбільш поширена клінічна картина порушень психіки при хворобах внутрішніх органів. Вони можуть бути соматичного походження (неврозоподібні) або психічного (невротичні порушення). Хворий відрізняється від здорової людини тим, що в нього поряд із змінами функціонування внутрішніх органів і самопочуттям якісно змінює сприйняття і відношення людини до оточуючих подій, до самого себе, створює особливе положення серед близьких людей і в суспільстві. Спостерігається перебудова інтересів від зовнішнього світу до власних відчуттів, функцій власного тіла, обмеження інтересів. При цьому змінюється особливість з усіх боків: ефективна налаштованість, моторика, мова [22].

При сенсорній загрозі  для життя і благополуччя людини можуть порушитись сприйняття часу у  вигляді його прискорення або  уповільнення. Великого значення набувають  спогади, виваженість і деяке  насильництво яких можуть бути пов'язані з інтоксикацією, викликаною хворобою. Психіка хворого з початку захворювання перебуває в незвичному стані, бо в зв'язку з хворобою порушується звичайний ритм життя, праці, відпочинку, сну і бадьорості. Відбувається перебудова в значенні відчуттів. Велике значення для хворого мають обходи. Часто в присутності хворого користуються незрозумілими термінами, не знаючи, яку реакцію це викликає у людини.

Не менш складний період видужування, коли у хворого повинна  настати компенсація або примирення з дефектом, який виник з цим новим положенням в сім'ї, суспільстві.

Підхід до стану хвороби  на основі цілісного розуміння організму  завжди враховує складні взаємовідношення, які існують між психічним  станом людини, настоєм сприйняття оточуючого світу, поведінка і плани. Затяжне соматичне захворювання, необхідність місяцями і роками знаходитись в стаціонарі, «особливе положення хворого», в деяких випадках призведе до зміни особистості у вигляді патологічного розвитку, при якому виникають риси характеру, раніше не властиві цій людині. Ці риси характеру можуть перешкоджати або утруднювати лікування, призводити до інвалідності, створювати конфлікти в лікувальних закладах, викликати негативне становлення оточуючих. При зростаючій інтоксикації у хворих порушується сон, апетит, з'являється роздратованість, підвищена вразливість, плаксивість. Сон поверхневий, світло, шум, розмови стають неприємними. На фоні астенічних симптомів (дратлива слабкість) іноді з'являються нав'язливі страхи за своє здоров'я оскільки не властиві раніше істеричні реакції. Деякі хвороби супроводжуються станом депресії - це з проявів такою захворювання як виразковий коліт [20].

Виразність і якість змін психічної діяльності при соматичному  захворюванні залежать від багатьох причин, в першу чергу від природи самого захворювання, яи впливає воно прямо або посередньо на мозкову діяльність; від типу протікання, гостроти розвитку хвороби. Так, при гострому і бурхливому початку, наявності вираженій інтоксикації спостерагіються порушення, які досягають запаморочення свідомості, при повільному, під гострому, хронічному протіканні частіше – невротичні симптоми, яким характерні гострота, виразність хворобливих переживань, яскравість, образність останніх, хвороблива уява, підсилена фіксація на тлумаченні змінного самопочуття, внутрішнього дискомфорту, охопленість хвилюванням за своє майбутнє, збереженість критики, тобто розуміння цих порушень як хворобливих. Невротичні порушення мають часовий зв'язок з попередньою травмою і конфліктом. Зміст хворобливих хвилювань часто пов'язаний з формулою психотравмуючої обставини. В гострому періоді розвитку хвороби – порушення свідомості і астенічні симптоми, потім можуть спостерігатись зміни характеру, особистості, психоорганічні симптоми,астенія. Важливу роль в зміні психічної діяльності соматичного хворого відіграють реактивність організму, його звичні форми реагування на оточуючі події.

2.2. Реакція особистості на соматичне захворювання

Реакція особистості  на соматичну хворобу може мати патомологічний характер або виявлятись психічно адекватними сприйняттями факту хвороби. Нервово-психічні порушення при соматичних захворюваннях звичайно складаються з психічних соматичних порушень, з реакції особистості на хворобу. Реакція особисті на хворобу залежить від гостроти і темпу розвитку захворювання, уявлення про нього у самого хворого, характеру лікування і психотерапевтичного оточення, особистості хворого, відношення до хвороби родичів, співробітників.

За Рохліним Л.Л. існують різноманітні варіанти відношення до хвороби, в цілому визначені особливості особистості: астенодепресивний, психастенічний, іпохондричний, істеричний, ейфорично-анозогнозичний [23].

При астенодепресивному варіанті – емоційна нестійкість, нетерпимість до подразнювачів, послаблення спонукання до тривожності. Такий стан сприяє неправильному відношенню до хвороби, сприйняттю в суперечних відтінках усіх подій, що звичайно несприятливо впливає на перебіг захворювання і знижує успіх лікування.

Психастенічний варіант – хворий переповнений переконанням в найліпшому результаті, чекає тяжких наслідків, постійно задає питання, ходить від одного лікаря до іншого, пригадує симптоми хвороби, які були у рідних, знайомих, знаходить їх ознаки у себе.

В іпохондричному варіанті менш виявлена тривога і сумніви, а більше переконання в наявності хвороби.

При істеричному варіанті все оцінюється з перебільшенням. Надто емоційні, схильні до фантазій особистості, начебто «живуть» хворобою, надають її значення надзвичайності, особибливого, неповторного страждання. Вони потребують до себе підвищеної уваги, звинувачують оточуючих в нерозумінні, недостатньому співчутті до їх страждань [9].

Ейфорично-анозогнозичний варіант – неувага до свого здоров'я, заперечення хвороби, відмова від досліджень і медичних призначень.

На реакцію особистості  і підтримку цієї реакції впливають:

• характер діагнозу;
• зміна фізичної повноцінності і зовнішності;
• зміна положення в сім'ї, суспільстві;
• життєві обмеження, позбавлення, пов'язані з хворобою;
• необхідність лікуватись, операції [20].

На поведінку і реакцію  хворого під час хвороби перш за все впливає структура особистості  до хвороби. Багато авторів вважають, що адекватність реакції залежить від  ступеня зрілості особистості і  її інтелектуальних можливостей. Так у інфантильних, незрілих особистостей з рисами дитячості, часті витіснення і заперечення хвороби або «втеча у хворобу». У астенічних, тривожних людей дуже важливі захворювання викликають бурхливу реакцію тривоги, хвилювання з наступними депресивно-іпохондричними і стійкими порушеннями. Реакція на хворобу залежить від віку хворого. Тобто, реакція особистості різні, від повного ігнорування хвороби до трагічного сприйняття, «втечі в хворобу» і іпохондричної фіксації. Настроювання індивіда на видужування чи хворобу отримує важливе, якщо не головне, значення для розвитку і протікання різних хвороб [20].

Провідне місце в загальному комплексі іпохондричного хвилювання і страхів хворих займає страх повторення нападу, який вони не переживуть. Порушення сну відбувається через страх «заснути і непрокинутись», характерно вживання захисних заходів (судинорозширюючих засобів на ніч, боротьба зі сном, потім стійке безсоння з тривожною фіксацією на найменших змінах пульсу і «відчутні серця») розгортається по типу «неврозу очікування» повторного нападу. Різке звужування інтересів хворого світ якого наче фокусується тепер в області хвороби, егоцентризм обумовлюють установки на все більш рослинне існування. Особливе значення набуває страх різкого руху, вітальна установка на гіподинамію, постільний режим. Хворі пов'язують розвиток нападів з хвилюванням, розумовою напругою [19].

Система захисних заходів  будується на оберіганні себе від  емоційних навантажень і «шкідливих» вражень не залишаючи таких хворих відчуття постійної тривоги на фоні різкого зниження загального життєвого тонусу породжує страх найменшої зміни розпорядку дня. Одним з яскравих проявів страху смерті від шкідливого навантаження на серце стає зміна сексуальної поведінки таких хворих, що в результаті призводить до психічної імпотенції. Розвиток стійкої фобії у людей, що перенесли напад, пов'язують з переморбідними особливостями особистості (тривожність, млявість, відомий егоцентримзм, відвищена навіюваність, вразливість), психопатичними або психодпатоподібними порушеннями в анамнезі.

Напад виступає в цьому випадку в якості своєрідного каталізатора, що виявляє переховане, закладене в структурі особистості невротичний початок. Але він не свідчить про невротичну або психопатичну структуру особистості як такої і не обо'язкове дл я розвитку невротичних порушень після хвороби. Вирішальне значення у формуванні фобії мабть не тільки преморбідні особливості особистості, а й зниження загального життєвого тонусу, зумовлене або різкопісилена нападом, і відповідні функціональні зміни центральної нервової системи. Сенептоматично-іпохондричний синдром виникає в таких випадках вперше в житті і у енергетичних, працездатних людей, які раптом починають постійно рахувати свій пульс і чекати смерті від повторного нападу [22].

Дуже частими в медичній практиці є фобії, коли будь-яке неприємне відчуття трансформується у свідомості хворою в симптоми передінфарктного стану з ізохвильною загрозою зупинки чи розриву серця. Вирішальне значення в оформленні іпохондричних страхів отримують власний і опосередкований досвід хвороби. Один і той же симптом підлягає різному тлумаченню. Все більше втрачаючи довіру до лікаря і до практичної медицини взагалі, ці хворі починають активно відвідувати не лише науково-популярні лекції, але навіть анатомічні музеї, намагаються потрапити на конференції, з'їзди лікарів. Головними заняттями цих «зростаючих в себе» пацієнтів стає точне дотримання лікарських (або своїх власних) гігієнічних і лікувальних рекомендацій. Охоплені непомірним страхом за своє життя і здоров'я, ці хворі відмовляються від найменших фізичних навантажень або починають «загартовувати» себе вправами.

Психоматичне страждання хворого стає прірвою між теперешнім і майбутнім. Лише вигляд здорових людей з їх життєвими турботами викликає у них роздратування; сміх або гучна музика – лють. Напади гніву, ненависті до оточуючих можуть змінюватись слізьми з відчуттям незручності і жалкування з приводу «зриву» [25].

Нестерпний страх, що його відчувають хворі у зв'язку з серцево-судинними порушеннями, не можна порівнювати із звичайними людськими відчуттями і переживаннями ні за інтенсивністю, ні за характером. Відчуття не загрози навіть, а близькості смерті, що насувається, стає для хворого єдиною існуючою реальністю. Той, здавалось б, факт, що десятки вже пережитих ним раніше подібних нападів не призвели ні до інфаркту, ні до серцевої недостатності, не має для нього ніякого значення. Відчуваючи страх за серце в період між нападами хворі постійно рахують пульс, старанно аналізують будь-які зміни серцевої діяльності.

висновки

Розглянувши вплив соматичних захворювань на психіку людини, було отримано підтвердження того, що немає соматичних хвороб без витікаючих з них психічних відхилень.

Отже, істинно наукове  розуміння соматопсихічних симптомів  і успішне їх усування диктує необхідність остаточно позбутися відмежування психічного від соматичного,і йти  по шляху фізиологічної обумовленості  реакції цілісного організму  з усіма її наслідками.

Дійсно, негативні емоції, викликані захворюваннями, створюють  сприятливі умови для розвитку невротичного стану і стають однією з причин (а іноді майже єдиною) довгої непрацездатності хворих, навіть при  повній, здавалось б, нормалізації соматичного  статусу.

Тому психічну реакцію  хворого визначає вже сам момент проступання в стаціонар. Переконання  в гарному прогнозі хвороби, доброзичливість  оточуючих, нормалізація режиму, дієти, сну і лікування у взаємозв'язку сприяють попередженню психічних порушень соматичних хворих.

Причини хвороб можуть бути різні і в кожному випадку  вони – свої. Причини хвороб можуть ховатися в особистій історії людини, але можуть належати і його батьківській сім'ї і діставатися «у спадок».

І, якщо вдається перекласти щось з області несвідомого в свідому частину психіки, то це означає, що можна це контролювати і можливо знайти рішення для того, щоб поміняти це в потрібну сторону.

На вершині піраміди усвідомлення лежить поведінка або  симптом. Які неприйнятні, але ми чомусь не можемо це змінити або від цього позбутися. Під ним товстий шар причин, які переховуються в особистій історії. Це численні психологічні травми, отримані за час життя. Про деякі пам'ять зберігається, але найважчі витісняються з області свідомого в несвідоме. Під цим пластом – ще більш глибокий – досвід, отриманий в батьківській сім'ї. І ще глибше – події, що відбувалися в роду