Діагностика мотивації вибору професії

Розрізняють три групи мотивів:

прості, до яких відносять потяги, бажання, хотіння;

складні, до яких відносять інтереси, схильності, ідеали;

випадкові, до яких відносять почуття, звички, афекти.

Серед простих мотивів насамперед виділяють потяг, або неусвідомлену потребу людини.

Коли людина усвідомлює свої потреби, але вони ще не виступають як сильне спонукання до дії, говорять про бажання. Бажання – є недостатньо сильним мотивом. Активним мотивом, що спонукає до дії є хотіння.

Інтерес – це спрямованість особистості на певний предмет, явище. В інтересах більш за все виражається пізнавальна потреба людини. Наявність інтересів виступає сприятливою передумовою діяльності навчання.

Більш високим і за змістом і за силою спонукальних мотивів є ідеал. Ідеал – це вища форма мотивації, що виражає основні напрями особистих прагнень людини.

Як мотиви можуть виступати і звички. Завдяки звичкам, людина поводить себе певним чином.

Мотив можна характеризувати не тільки кількісно, а й якісно. У цьому плані за звичай виділяють внутрішні і зовнішні мотиви. При чому мова йде про відношення мотиву до змісту діяльності. Якщо для особистості має значення діяльність сама по собі, наприклад, задовольняється пізнавальна потреба в процесі навчання, то говорять про внутрішню мотивацію. Якщо ж значення мають інші потреби, наприклад, соціального престижу, заробітної плати і т.д., то говорять про зовнішні мотив [15, с.720].

Однак, поділ мотивів тільки на внутрішні і зовнішні є недостатнім. Самі зовнішні мотиви можуть бути позитивними (мотиви успіху, досягнень) и негативними (мотиви захисту, уникнення). Очевидним є, що зовнішні позитивні мотиви більш ефективні, ніж зовнішні негативні, якщо навіть по силі вони є рівними. В багатьох випадках в загалі не має сенсу диференціювати мотиви за критерієм “ зовнішні – внутрішні”. Більш продуктивною, на думку деяких авторів [15, с.720], є підхід, який оснований на виділенні позитивних, за своєю суттю мотивів і негативних.

Сукупність мотивів поведінки і діяльності розглядається як мотиваційна сфера особистості. У цілому ця сфера є динамічною й змінюється в залежності від багатьох обставин. Проте, ядром мотиваційної сфери, її “стрижнем” виступають відносно стійки й домінуючи мотиви і саме в них першочергово виявляється спрямованість особистості [11, с. 209].

У психологічній літературі існують різні погляди на сутність поняття “мотив”. Ще Вуд розумів мотив як поєднання уявлень і почуттів: перші – основа, а другі – спонукальна причина поведінки. Причому перевагу віддавав останнім, що дуже важливо, оскільки потреба, як початок поведінки – це завжди істотний чинник мотиваційної сфери. “Мотив” – стверджує Д.Н. Узнадзе, - це міркування, яке примусило суб’єкта здійснити цей акт, це потреба, для задоволення якої дана поведінка була б визнана доцільною [1, с.49].

Відповідно до концепції О.М. Леонтьєва, мотиви розглядаються як упредметнені потреби [8, с.290].

Кожний період життя людини, кожен її більш-менш значний крок у системі суспільних відносин приводить і до зміни її мотиваційної сфери. У процесі розвитку особистості відбувається перетворення одних мотивів на інші чи стримування одних іншими; на базі одних мотивів формуються інші, виникають протиріччя між різними мотивами, змінюється співвідношення домінуючих і підпорядкованих мотивів.

Таким чином, зміст мотивів є найбільш істотною характеристикою спрямованості особистості та рівня її вихованості. Мотив – це упредметнена потреба. Мотиваційна сфера є складним утворенням. Мотиви розрізняються не тільки за змістом, але й за рівнем усвідомленості, стійкості. Спрямованість особистості є результатом виникнення стійко домінуючих мотивів поведінки, а також інших особливостей особистості, що допомагають чи заважають реалізувати мотиви.

1.2 Концептуальні засади мотиваційної сфери людини

Мотивація є більш широким поняттям, ніж мотив. Поняття “мотивація” в психології використовують в двох значеннях:

як систему факторів, що обумовлюють поведінку (цілі, інтереси, потреби, мотиви, наміри);

як характеристику процесу, що підтримує поведінкову активність [11,c.211].

Отож мотивація – це сукупність причин психологічного характеру, які пояснюють поведінку людини, її початок, обґрунтування, формовияви.

Ще роботи мислителів давнини поклали початок теоріям мотивації, які в подальшому були розвинути і які продовжують розвиватися і сьогоденні і яких нараховується вже не один десяток. Можна виділити дві глобальні теорії мотивації: змістовної і процесуальної. У змістовних теоріях акцент робиться на виявленні та вивченні внутрішніх спонукань (потреб, мотивів), які лежать в основі поведінки людей, їхньої професійної діяльності. У процесуальних теоріях розкриваються закономірності організації цілісної мотивованої поведінки з урахуванням взаємодії мотивів з іншими процесами – сприйманням, пізнанням, комунікацією.

Згідно з першим підходом, потреби людини є основним мотивом поведінки, а таким чином, і діяльності особистості. До прихильників такого підходу можна віднести американських психологів Абрахама Маслоу, Фредеріка Герцберга, Девіда Мак Клеланда. Найбільш відомою є концепція “ієрархії мотивів” А. Маслоу. Вона припускає, що основою мотивів є потреби, які утворюють піраміду. Згідно з даною концепцією всі потреби особистості підрозділяються на п’ять основних груп: фізіологічні потреби; потреби самозбереження; соціальні потреби; потреби в шануванні; потреби само актуалізації.

П’ять груп потреб одночасно є й п’ятьма основними рівнями потреб, розташованих у виді строгої ієрархічної структури співпідпорядкованості. Нижчі потреби позначаються як “потреби дефіциту”, а вищі рівні, як “потреби росту”: перші забезпечують виживання, а другі - розвиток особистості.

В останні роки посилився інтерес до поведінкових теорій мотивації, які пов’язані з уявленням про мотиви поведінки.

А.Б. Орлов зазначає, що біхевіоризм, фрейдизм, а за ними і гельштатпсихологія стали першими психологічними доктринами поведінки людей. До їх складу увійшли провідні схеми мотивації поведінки, які під час наступного розвою психології лише модернізувалися і конкретизувалися, залишаючись при цьому незмінними у сутнісних рисах [12,c.28]. Для всіх варіантів цієї схеми характерне трактування поведінки як реакції (функції). Реактивна схема мотивації поведінки отримала різне втілення у трьох головних напрямах розвитку зарубіжної психології. У бехівіорізмі за причину (мотив) поведінкових реакцій взяті зовнішні стимули. Різноманітні психоаналітичні концепції локалізують детермінанти поведінки у сфері внутрішніх потреб людини. Гештальтпсихологія, як відомо, була своєрідним теоретичним синтезом односторонніх підходів до спричинення поведінки. Варіант цього синтезу отримав подальший розвиток у форматі когнітивної психології [1, с.54].

У середині 20-х років ХХст. Предметом психології стала поведінка як сукупність реакцій індивіда у відповідь на зовнішні і внутрішні стимули, її вперше було осмислено як предметну діяльність. Індивід за даним підходом утверджується через внутрішні потреби і різноманітні соціокультурні змінні, опосередковуючи зовнішні впливи на поведінку й одночасно відіграє роль зовнішнього рушія поведінки [5,c.46].

Серед російських психологів початку ХХ століття, які порушували питання щодо мотивації людської поведінки, визначають О.Ф. Мазурського, Н.Н. Ланге, Л.С. Виготського, Д.М. Узнадзе та інших, які довгі роки проводили дослідження, спрямовані в основному на вивчення пізнавальних процесів. Із створених у 60-ті роки ХХ ст. концепцій мотивації, більш-менш продуманою та доведеною до певного рівня закінченості вважається тільки створена О.Н. Леонтьєвим теорія діяльнісного походження мотиваційної сфери людини [5, с.47].

За концепцією О.Н. Леонтьєва, всі психологічні особливості людини, в тому числі і його мотиваційна сфера, мають свої джерела в практичній діяльності, де і формуються властивості особистості. Причому, між структурою діяльності та будовою мотиваційної сфери людини існують відношення ізоморфізму (взаємної відповідності) [5, с.49].

Поведінці в цілому відповідають потреби людини; системі діяльностей, з котрих вона складається, - розмаїття мотивів; множині дій, формуючих діяльність, - набір цілей. Таким чином, в основі змін, які відбуваються із мотиваційною сферою індивіда, лежить система діяльностей, динаміка розвитку котрих обумовлює зміни в мотиваційній сфері людини, придбання нею нових потреб, мотивів і цілей [8, с. 19].