Дослідження особливостей емоційної сфери особистості

Але, незважаючи на це, вітчизняні психологи внесли величезний внесок у теоретичне і експериментальне дослідження емоцій і почуттів хоча ще дуже багато невирішених проблем.

4. Вікові особливості емоційної сфери особистості

Важливість вивчення вікових особливостей емоційної сфери дітей пов’язана з тим, що є тісний зв’язок емоційного та інтелектуального розвитку. Є.І. Янкіна зазначає, що порушення в емоційному розвитку дитини дошкільного віку призводять до того, що дитина не може використати інші здатності, зокрема інтелект, для подальшого розвитку. У дітей з емоційними порушеннями переважають такі негативні емоції, як горе, страх, гнів, сором, відраза. У них є високий рівень тривожності, а позитивні емоції виявляються рідко. Рівень розвитку інтелекту успішних відповідає середнім значенням за тестом Векслера. Звідси виникає завдання контролю за емоційним розвитком дітей і при потребі застосування психокорекційних програм.

Загальні тенденції вікових  змін емоційної сфери. Емоції з’являються в людини ще до її народження. К.В. Шулейкіна виявила, що емоційні реакції задоволення й невдоволення спостерігаються вже в п´яти-шестимісячного людського плода.

Міняються способи довільного реагування на ті чи інші емоції. Наприклад, маленька дитина, переживаючи страх, найімовірніше  кинеться до близької людини (матері, батька, сестри, брата). Однак уже в дошкільному  віці базові (уроджені) емоції набувають  соціального забарвлення. Тому в  підлітка втеча від небезпеки  асоціюється з емоцією сорому. Внаслідок цього він обирає інший  спосіб боротьби зі страхом - намагається  оцінити ступінь небезпеки, зайняти  вигіднішу позицію або просто ігнорує загрозу, не надає їй значення.

Як зазначає К.Ізард, з віком змінюються не лише емоційні реакції, а й значення активаторів конкретних емоцій. Зокрема, у тритижневому віці звук жіночого голосу викликає в дитини усмішку, але, в міру того, як дитина стає старшою, цей же голос може спричинити в неї роздратування. Обличчя матері, яка віддаляється, не викличе особливої реакції у тримісячної дитини, водночас, як 13-місячна дитина відреагує на це сердитим протестом, а 13-літній підліток може навіть зрадіти тому, що залишається в будинку один, без батьківської опіки.

К.Ізард, Ю.А.Макаренко та інші психологи виявили, що в онтогенезі розвиток базальних емоцій, а також знань про них формується з упередженням порівняно з вторинними емоціями. Навіть діти двох-трьох років не лише розуміють стан страху й радості, але можуть довільно відтворювати їх. З віком розвиваються позитивні емоції. Момент переживання задоволення в дитячих іграх зрушується в міру розвитку дитини: у маляти задоволення виникає в момент одержання бажаного результату. На наступному щаблі розвитку задоволення дає не лише результат, а й сам процес гри. На третьому щаблі в старших дітей виникає передбачення задоволення на початку ігрової діяльності.

У процесі онтогенезу розвивається здатність використання емоційної  експресії як засіб спілкування. З іншого боку, з віком поліпшується розпізнавання емоцій за виразом обличчя.

З віком також відбувається розширення та ускладнення знань про емоції. Збільшується кількість понять, у  яких осмислюються емоції (розширюється «словник емоцій»), що відбувається за рахунок диференціації первісних узагальнених понять «приємне-неприємне». Межі емоційних понять стають чіткішими. Маленькі діти застосовують той самий термін для позначення ширшого кола емоційних явищ. Збільшується кількість параметрів, за якими характеризують емоції; спочатку їх два - «порушення-заспокоєння» й «задоволення-невдоволення», потім з´являються параметри «зв´язок з іншими», «відповідність місцю» тощо. Якщо в п´ять років діти тісно пов´язують емоцію із ситуацією її виникнення й визначають першу через другу, то пізніше дитина починає диференціювати уявлення про причини емоції та внутрішні стани, які пов´язують ситуації з емоційною реакцією.

Отже, всупереч думці деяких учених, можемо говорити про розвиток емоційної  сфери особистості в онтогенезі.

Розвиток емоційної сфери дитини. Я. Дембовський зазначає, що немовля оперує трьома емоціями: страхом (точніше було б сказати - переляком), що виявляється під час сильного звуку; гнівом, як реакцією на обмеження рухів, і задоволенням, яке виникає у відповідь на погойдування, а також на легке погладжування тіла. Що ж стосується вираження цих емоцій, то насамперед у немовляти виникає плач. Але в нього буває й вираз, схожий на усмішку. Ймовірно, це суто рефлекторне явище, не пов´язане з подіями навколишнього світу.

Поступово усмішка стає більш певною, дитина усміхається у відповідь  на найрізноманітніші стимули. Якщо 3-4-місячні діти усміхаються й  пожвавлюються на звернену до них  розмову будь-якого дорослого, то 5-6-місячні діти при наближенні й  звертанні до них іншого дорослого, замість того щоб відразу усміхнутися, довго й зосереджено дивляться  на нього, а потім або усміхаються, або відвертаються, а іноді можуть і голосно розплакатися.

Форми реагування, пов´язані з плачем і усмішкою, очевидно, універсальні й відображають процес дозрівання нервової системи. Навіть у сліпонароджених дітей спостерігають ту саму послідовність. Приблизно у два з половиною місяці в дитини з´являється соціальна усмішка, яка звернена до іншого людського обличчя. Малята охоче усміхаються й реагують рухами всього тіла на людину, що наближається до них. Від цього моменту дитина вимагає соціальних контактів, у результаті чого виникає новий вид емоційного реагування - формування афективно-особистісних зв´язків. Вони закладаються в перші півроку життя дитини, чому сприяє розвиток у неї засобів експресії. На початку дитина виражає свої афекти неспокійними рухами або нерухомістю. Потім долучаються міміка, звуки й тілесні рухи.

Змінюється й характер голосової  експресії. Упродовж 1-го місяця лемент дитини виражає тільки її невдоволення, причому звуковий склад цього  лементу схожий на інтонації образи й невдоволення дорослих. На 2-му місяці з´являється спокійне «гуління», на 3-му - звуки радості, а пізніше - сміх (Тонкова-Ямпольська). Щоправда, за іншими даними, дитина вперше починає сміятися у віці 5-9 тижнів.

У 3-місячному віці діти вже «налаштовані» сприймати батьківські емоції, і їхня поведінка показує, що вони очікують побачити вираження емоцій на обличчі матері або батька.

У перші півроку життя дитини афективно-особистісні зв´язки виявляються як її прагнення розділити з дорослими свої позитивні емоції з приводу сприйняття впливів, які тішать (цікавої іграшки, веселої музики тощо).

До другої половини першого року життя дитина виявляє вміння користуватися  сприйняттям емоцій матері для того, щоб перевіряти себе й отримувати підтримку, а також за виразом  її обличчя орієнтуватися, чи продовжувати свої дії, коли ситуація стає незнайомою. Цю афективну взаємодію називають «соціальним співвіднесенням».

В інші півроку життя афективно-особистісні  зв´язки виявляються не лише в позитивній, а й у негативній емоціогенній ситуації (у незнайомому приміщенні, при зустрічі зі сторонніми дорослими тощо). Дитина шукає в дорослого захист, притискається до нього, заглядає у вічі.

Водночас, у дітей раптово з´являються острах незнайомих людей і тривога розлуки з батьками («тривога семимісячних»). Малята, які до цього усміхалися й були привітними, у присутності сторонніх стають боязкими й настороженими. Перспектива залишитися самому у незнайомому місці навіть на короткий час спричиняє в них сильне занепокоєння. Вони часто плачуть і чіпляються за батьків.

Як зазначають М. Ейнсворт, Е. Маккобі та С. Фельдман, діти, які мають стосунки тільки з одним із батьків, схильні виявляти більш сильний страх перед незнайомцями і тривогу розлуки (остання особливо виявляється, коли діти потрапляють у ясла). Крім того, ці види тривоги з´являються в них раніше, ніж у дітей, які мають зв´язки не лише з одним із батьків.

Якщо є брак ситуативно-особистісного  спілкування дитини з дорослими, афективно-особистісні зв´язки не встановлюються, що порушує не лише емоційний, а й загальний психічний розвиток дитини.

Якщо перші емоції пов´язані з біологічними потребами дитини (у самозбереженні й задоволенні), то подальше збагачення причин до вияву емоційних реакцій пов´язане з інтелектуальним розвитком дитини.

Емоційна сфера дітей молодшого  віку. Для дітей раннього молодшого  віку характерні запізнілі емоційні реакцій на ситуацію, невміння розуміти емоційні стани інших, а вираження  емоційного стану (експресія) відповідає його реальному перебігу.

У 2-3 роки виникають соціальні форми  гніву - ревнощі й заздрість. Діти сердяться й плачуть, якщо мати в  них на очах пестить чужу дитину. У результаті соціальних контактів  з´являється радість як вираження базової емоції задоволення. У три-п´ять років сором, поєднуючись із емоцією страху, здобуває нову якість, перетворюючись на страх осуду.

У віці 2-3 років діти можуть зображувати  емоції, підбирають мімічні засоби для вираження радості, гніву, відрази, прикрості, подиву, сорому.

У 3-річних дітей з´являється гордість за свої досягнення. Діти прагнуть продемонструвати свої успіхи дорослому. Якщо це не вдається, то їхні радісні переживання з приводу успіху істотно захмарюються. Виникає образа з приводу ігнорування чи невизнання успіху дорослими, прагнення до перебільшення щодо успіху.

Помітні зміни відбуваються з віком  в емоційному ставленні дітей  до однолітків. Діти молодшої ясельної групи, як правило, з усмішкою розглядають  один одного, іноді спостерігаються  вияви пестливості. Після двох років  емоційна реакція стає набагато яскравішою. Збільшується емоційне зараження дітей  один від одного й емоційна чуйність стосовно іншої дитини. Спільна діяльність має яскраво виражене емоційне забарвлення, яке бурхливо наростає в процесі взаємодії.

Емоційні особливості дошкільників. Дошкільнята вже настільки опановують вираження емоцій, що показувана експресія  тієї чи іншої емоції зовсім не означає  її переживання. У дошкільників з´являється очікування (передбачення) тих чи інших емоцій, що впливає на мотивацію їхньої поведінки й діяльності, вносячи корективи в їхні плани. У дошкільному віці поступово розвивається вміння визначати емоційний стан інших людей. Це питання докладно вивчила А.М. Щетиніна на 4-5 й 6-7-річних дітях. Вона виявила типи сприйняття емоцій за експресією, які можна розглядати і як рівні розвитку цього вміння.

- ДОВЕРБАЛЬНИЙ ТИП. Емоція не  позначається словами, її впізнання  виявляється через встановлення  дітьми відповідності виразу  обличчя характеру конкретної  ситуації («він, напевно, мультик дивиться»).

- ДИФУЗНО-АМОРФНИЙ ТИП. Діти називають емоцію, але сприймають її поверхово, нечітко («веселий», «подивився й довідався, що він сумує»). Складові елементи еталона емоції ще не диференційовані.

- ДИФУЗНО-ЛОКАЛЬНИЙ ТИП. Сприймаючи  вираження емоції глобально й  поверхнево, діти починають вирізняти  окремий, часто одиничний елемент експресії (здебільшого - очі).

- АНАЛІТИЧНИЙ ТИП. Емоцію розпізнають  завдяки виокремленню елементів  експресії. Переважно діти опираються  на вираз обличчя, а не позу.

- СИНТЕТИЧНИЙ ТИП. Це вже не  глобальне й поверхове сприйняття  емоцій, а цілісне, узагальнене («зла вона, тому що вся зла»).

- АНАЛІТИКО-СИНТЕТИЧНИЙ ТИП. Діти  виокремлюють елементи експресії  й узагальнюють їх («вона весела, у неї все обличчя таке - очі веселі й рот»).

Упізнання страху й подиву 4-5-річними  дітьми здійснюються переважно за довербальним типом сприйняття. Радість і смуток розпізнають за дифузно-аморфними  типами 4-5-річні діти й за аналітико-синтетичними - 6-7-річні діти. При впізнанні  гніву дітьми 4-5 років провідним  стає дифузно-локальний тип, а дітьми 6-7 років -аналітичний.

Для більшої частини 5-6-річних дітей  стає доступним визначення емоцій іншої  людини за її мовою. Затримка в розвитку цього вміння відбувається в дітей  з неблагополучних сімей, коли в  дитини формуються стабільні негативні  емоційні переживання (тривога, почуття  меншовартості). Очевидно, це призводить до зниження контактів у спілкуванні  й, як наслідок, до недостатнього досвіду  в сприйнятті емоцій інших. У цих  дітей недостатньо розвинена й емпатія.

У дошкільному віці (6-7 років) виникають  дружні стосунки між дітьми, хоча чіткого  розуміння дружби ще немає, поняття  довірчих відносин і взаємності для  дітей цього віку занадто складні.

Емоційні порушення у дітей  дошкільного віку. Г.М. Брєслав до емоційних порушень у дошкільному віці зараховує:

- відсутність емоційної децентрації  - дитина не здатна співпереживати  ні в реальній ситуації, ні  під час прослуховування літературних творів;

- відсутність емоційної синтонії - дитина не здатна відгукуватися на емоційний стан іншої людини, насамперед близької або симпатичної;

- відсутність емоційної саморегуляції  - дитина не відчуває провини,  пов´язаної з новим етапом самосвідомості («Це я зробив») і здатністю емоційно повертатися в минуле.

У дітей-неврастеніків дошкільного  віку виявляється підвищена афективна  збудливість. У дитини швидко виникає  стан гніву з незначних причин, після афективної розрядки вона може плакати, переживати провину.

Ю.М. Міланіч поділяє дітей з емоційними порушеннями на три групи. До першої входять діти з вираженими внутрішньо-особистісними конфліктами. У цих дітей батьки й педагоги відзначають тривожність, необґрунтовані страхи, часті коливання настрою. Другу групу становлять діти з міжособистісними конфліктами. Ці діти вирізняються підвищеною емоційною збудливістю, дратівливістю, агресивністю. Третю групу становлять діти як із внутрішньоособистісними, так і з міжособистісними конфліктами. Для них характерні емоційна нестійкість, дратівливість, агресивність, з одного боку, і вразливість, тривожність, підозрілість і страхи - з іншого.