Дослідження психічного розвитку у середніх дошкільників

ЗМІСТ

 

Вступ  …………………………………………………………………………3

Розділ 1.Психолого-педагогічна  характеристика дітей середнього 

 дошкільного  віку

          1.1. Соціальна ситуація розвитку  дошкільника ……………………5

            1.2. Розвиток психічних функцій …………………………………...13

  1.3. Розвиток особистості дошкільника ……………………………16

Розділ 2. Дослідження  психічного розвитку у середніх дошкільників

2.1.Постановка  експерименту ………………………………………22

  2.2.Результати експерименту ……………………………………….27

Висновки ……………………………………………………………………..31

Список використаних джерел ………………………………………………33

 

ВСТУП

 

Вікова психологія відзначає ті порівняно повільні, але ґрунтовні кількісні і  якісні зміни, які відбуваються в  психіці і поведінці дітей  при їх переході з однієї вікової  групи в іншу. Зазвичай ці зміни  охоплюють значні періоди життя, від декількох місяців для немовлят до ряду років для дітей більш старшого віку. Ці зміни залежать від так званих чинників, що "постійно діють": біологічного дозрівання і психофізіологічного стану організму дитяти, його місця в системі людських соціальних відносин, досягнутого рівня інтелектуального і особового розвитку.

Актуальність  вивчення психічних станів дошкільника  визначається наступними аспектами:

·     у теоретичному: у педагогічній і  віковій психології практично немає досліджень психічних станів дітей дошкільного віку: феноменології, специфіки, динамічних особливостей, закономірностей взаємин із психічними процесами і психологічними властивостями, регуляції й ін.

·     у діагностичному; у психологів і  педагогів, що працюють у дошкільній освітній установі, немає методик діагностики і виміру психічних станів дошкільників. Застосовувані методики діагностики розраховані, як правило, на молодший шкільний вік і старше.

·     у практичному: прийнята в 2002 році в  рамках української освітньої реформи програма "Відновлення гуманітарної освіти в Україні", основною метою якої є гуманізація освіти, орієнтує педагога на переосмислення свого підходу до особистості вихованця, переходу від авторитарного до особистісного виховання і навчання. Особистісно-орієнтований підхід має на увазі також знання специфіки психічних станів дошкільників, врахування їхніх особливостей у виховно-освітньому процесі.

Особливу гостроту проблема психічних станів дошкільників здобуває й у контексті підготовки до навчання в школі, у зв'язку з підвищенням вимог до дитини, зростанням навчальних навантажень. Зокрема, тут необхідна актуалізація необхідних для навчальної діяльності мотиваційних і пізнавальних станів, що є важливою умовою суб'єктного входження в навчальну діяльність, вироблення способів саморегуляції станів дитиною.

Проблема психічних  станів, уперше виділена Н.Д. Левітовим, дотепер   залишається недостатньо  розробленою. Дослідженнями Н.Д. Левітова,    Ю.Е. Сосновіковою, А.Н. Леоновою, Л.Г., Дикої, Е.П. Ільїна і ін. були встановлені ряд найважливіших закономірностей і механізмів, що стосуються феноменології, структури, функцій, динаміки психічних станів. Поряд з досягненнями у вивченні психічних станів є ряд областей психології і, насамперед, у педагогічній і психології розвитку, де дослідження одиничні. Одним з найменш вивчених вікових періодів є дошкільний, тоді як ряд дослідників А.Н. Леонтьев, Д.Б. Ельконін, B.C. Мухіна й ін. указують на "неповторність, особливу значимість" цього періоду для всього наступного розвитку людини. Основне значення мають створювані їм унікальні умови, що не повторяться надалі  розвитку дітей і те, що буде "недібране", надолужити в майбутньому  важко чи зовсім неможливо.

Практична значимість позначеної проблеми в єдності з  недостатньою розробленістю її теоретичних аспектів і визначають її актуальність.

Основна мета курсового  дослідження складається у вивченні типових психічних станів дітей дошкільного віку з 4 до 5 років у процесі їхньої життєдіяльності в дошкільних освітніх установах.

Об'єкт дослідження: виховно-освітній процес у дошкільній освітній установі.

Предмет дослідження: психічні стани дошкільників, характерні для діяльності і спілкування  в дошкільних освітніх установах.

 

РОЗДІЛ 1.ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

          1.1. Соціальна ситуація розвитку  дошкільника

У ранньому дитинстві  малюк відкрив для себе існування  дорослих, складний їхній світ. Якраз  відокремлення дитини від дорослого  створює нову соціальну ситуацію, в якій вона прагне до самостійності. Ця тенденція є природною і постійною. Однак дитина продовжує жити разом з дорослим, входить у його світ. її основною потребою є участь у житті й діяльності дорослих, оскільки в цьому віці дитина не може реалізувати себе через брак сил, умінь, знань. Тому вона стає дорослим у думках, уяві, орієнтується на нього як на зразок, перебираючи на себе властиву дорослим певну роль, наслідує дорослих, діє, як дорослий, але у формі сюжетно-рольової гри. У дитини з'являються елементарні обов'язки, її зв'язок з дорослим набуває нових форм, що виявляється у заміні спільної діяльності з самостійним виконанням його вказівок.

Істотною  особливістю дошкільного віку є  виникнення різноманітних стосунків  дитини з однолітками, утворення  дитячого згрупування. Власній внутрішній позиції дошкільняти стосовно інших людей властиві розвиток усвідомлення власного Я і значущості своїх учинків, величезний інтерес до світу дорослих, їхньої діяльності, стосунків.

Рушійними силами розвитку психіки дошкільника є  протиріччя, які виникають у зв'язку з розвитком цілого ряду потреб дитини. Найважливіші з них: потреба в спілкуванні, з допомогою якої засвоюється соціальний досвід; потреба в зовнішніх враженнях, в результаті чого відбувається розвиток пізнавальних здібностей; потреба в рухах, яка призводить до оволодіння цілою системою різноманітних навичок та вмінь. Розвиток провідних соціальних потреб у дошкільному віці характеризується тим, що кожна з них набуває самостійного значення.

Потреба в спілкуванні  з дорослими та однолітками визначає становлення особистості дитини.

Спілкування з  дорослими розгортається на основі значної самостійності дошкільника, розширення його знайомства з оточуючою  дійсністю. Провідним засобом спілкування  у дошкільників є мова. Молодші  дошкільники задають "тисячі" запитань. Вони хочуть вияснити, куди зникає ніч, із чого зроблені зорі, чому корова мукає, собака гавкає. Вислуховуючи відповіді, дитина вимагає, щоб дорослий серйозно ставився до неї, як до партнера, товариша. Таке співробітництво дитини з дорослим отримало назву пізнавального спілкування. Якщо вона не зустрічає такого відношення, у дитини виникає негативізм та впертість.

У дошкільному  віці виникає й інша форма спілкування  — особистісна, яка характеризується тим, що дитина намагається обговорювати з дорослими поведінку і вчинки інших людей і своїх власних з погляду моральних норм. Та для розмови на цю тему необхідний більш високий рівень інтелекту. Заради цієї форми спілкування дитина відмовляється від партнерства і стає в позицію учня, а дорослому відводить роль вчителя (А.В. Запорожець,       М.І. Лісіна).

Особистісне спілкування  найбільш ефективно підготовлює  дитину до навчання в школі, де доведеться слухати дорослого, уважно вбирати  в себе все те, що буде говорити вчитель.

Важливу роль у формуванні особистості дитини має потреба у спілкуванні з однолітками, в оточенні яких він знаходиться з перших днів життя. Між дітьми можуть виникати найрізноманітніші форми взаємин. Тому дуже важливо, щоб дитина з самого початку перебування в дошкільному закладі, здобувала позитивний досвід співробітництва, взаємодопомоги.

На третьому році життя взаємини між дітьми виникають, в основному, на основі дій з предметами, іграшками. Ці дії набувають сумісний, взаємозалежний характер. Діти середнього дошкільного віку в сумісній діяльності вже засвоюють такі форми співробітництва: чергують і узгоджують дії; сумісно виконують одну операцію; контролюють дії партнера, виправляють його помилки; допомагають партнеру, виконують частину його роботи; приймають зауваження партнера, виправляють свої помилки.

У процесі сумісної діяльності діти набувають досвіду  керівництва іншими дітьми, досвіду  підкорення. Прагнення до керівництва  у дошкільників визначається емоційним  відношенням до своєї діяльності, а не позицією керівника. Діти дошкільники ще недостатньо усвідомлюють боротьбу за керівництво.

У дошкільників продовжують розвиватися способи  спілкування. Генетично найбільш ранньою  формою спілкування є наслідування. А.В. Запорожець відмічає, що довільне наслідування дитини є одним із шляхів оволодіння суспільним досвідом.

Впродовж дошкільного  віку у дитини змінюється характер наслідування. Якщо молодший дошкільник наслідував окремі форми поведінки  дорослих і однолітків, то старший  дошкільник не сліпо наслідує, а  свідомо засвоює зразки норм поведінки.

Дитина-дошкільник має велике бажання включитися в  доросле життя, активно в ньому  брати участь. За словами Д.Б. Ельконіна, дошкільний вік обертається як навколо  свого центру, навколо дорослої людини, її функцій, її завдань. Дорослий виступає н узагальненій формі як носій суспільних функцій в системі суспільних відносин (дорослий — тато, лікар, шофер і т. -ін.). Протиріччя цієї соціальної ситуації розвитку Д.Б. Ельконін бачить у тому, що дитина є членом суспільства, поза суспільством вона жити не може, основна його потреба — жити разом з оточуючими людьми, але це здійснити в сучасних історичних умовах неможливо: життя дитини проходить в умовах опосередкованого, а не прямого зв'язку зі світом.

Саме з цього  протиріччя і народжується рольова гра — самостійна діяльність дітей, що моделює життя дорослих.

Учені розглядають  гру як провідну діяльність дошкільника  і визначають соціальну обумовленість  її розвитку (Л.С. Виготський,            Д.Б. Ельконін). Гра — соціальна за своїм походженням і змістом, вона є історичним утворенням, пов'язаним із розвитком суспільства, його культури. Гра — особлива форма життя дитини в суспільстві. Вона являє собою діяльність, в якій діти виконують ролі дорослих, відтворюючи в ігрових умовах їх життя, працю та стосунки між ними. Через гру дошкільники задовольняють свої потреби у спілкуванні з дорослими, у суспільному житті з ними.

Гра — це діяльність, у якій дитина спочатку емоційно, а  потім інтелектуально засвоює всю  систему людських взаємин.

Сутність гри, як провідної діяльності, полягає в тому, що діти відображають в грі різні сторони життя, особливості діяльності дорослих, набувають і уточнюють свої знання про навколишній світ.

На рубежі раннього і дошкільного віку виникають  перші види дитячих ігор. Це, перш за все, режисерська гра. За нею зразу ж з'являється образно-рольова гра. В ній дитина уявляє себе ким завгодно і відповідно діє. Та обов'язковою умовою розгорнення такої гри є яскраві, інтенсивні переживання: дитину вразила побачена нею картина, і вона сама, в своїх ігрових діях відтворює цей образ, який викликав у неї сильний емоційний відгук. У Жана Піаже можна знайти приклади образно-рольових ігор. Його дочка, яка спостерігала під час канікул стару сільську дзвонярню і почувши її дзвін, залишалася під враженням побаченого і почутого довгий час. Вона підходить до столу свого батька і, ставши нерухомо, відтворює оглушливий шум. "Ти ж мені заважаєш, чи не бачиш— я працюю".— "Не розмовляй зі мною,— відповідає дівчинка.— я — церква".

Іншим разом  дочка Ж. Піаже, зайшовши на кухню, була вражена виглядом общипаної качки, що лежала на столі. Ввечері дівчинку знаходять на дивані. Вона лежить, не рухається, мовчить, не відповідає на запитання, потім чується її приглушений голос: "Я — мертва качка".

Саме режисерська та образно-рольова гра стають джерелом сюжетно-рольової гри, яка досягає своєї найбільш розвинутої  форми в середньому дошкільному віці. Пізніше з неї виділяються ігри з правилами та інші види ігор. Слід відзначити, що виникнення нових видів ігор не значить відміну старих, уже освоєних,— всі вони зберігаються і продовжують удосконалюватися. В сюжетно-рольовій грі діти відтворюють безпосередньо людські ролі і взаємини. Діти граються один з одним, або з лялькою, як ідеальним партнером, який теж наділяється своєю роллю. В іграх з правилами роль відходить на другий план і головним є чітке виконання правил гри; зазвичай тут з'являється мотив змагання, особистий або командний виграш. Це — більшість рухливих, спортивних та друкованих ігор.

Сюжет — та сфера  дійсності, яка відтворюється в грі. Спочатку дитина обмежена рамками сім'ї і через це ігри її зв'язані в основному з сімейними, побутовими проблемами. Потім, засвоюючи нові області життя, вона починає виконувати більш складні сюжети — виробничі, військові і т. ін. Більш різноманітними стають і форми ігор на старі сюжети, наприклад, "дочки-матері". Крім того, гра на один і той же сюжет поступово стає більш стійкою і довго тривалішою. Якщо в 3—4 роки дитина може присвятити їй тільки 10—15 хвилин, після чого їй необхідно переключитися на щось інше, то в 4— 5 років одна гра може продовжуватися 40—50 хвилин.