Зв’язок особистісного егоцентризму, рефлексії й емпатії у студентів

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  імені В. Н. КАРАЗІНА

Факультет психології

 

 

 

 

 

 

 

Зв’язок особистісного егоцентризму, рефлексії й емпатії у студентів

 

 

 

 

 

Дипломна робота

за спеціальністю «Психологія»,

кваліфікація: магістр психології, викладач

студентки 5-го курсу

Каз’яніної Наталії Анатоліївни

 

Науковий керівник:

к. психол. н, доц.

Невоєнна О. А.

 

 

 

Харків

2012 

Зміст

 

Вступ     3 Розділ 1 Проблема особистісного егоцентризму    6 1.1   Основні теоретичні підходи до визначення поняття особистісного егоцентризму     6 1.2   Рефлексія й емпатія як механізми децентрації   14 Розділ 2  Опис процедури та методів  емпіричного дослідження   27 2.1  Мета та завдання дослідження   27 2.2  Соціально-демографічний опис  вибірки   27 2.3 Опис процедури та загальна  характеристика методів дослідження 2.4  Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях   28     36 Розділ 3 Дослідження зв’язку особистісного егоцентризму, рефлексії й емпатії у студентів   40 3.1 Аналіз та інтерпретація результатів дослідження особистісного егоцентризму, рефлексії й емпатії у студентів першого курсу   40 3.2   Аналіз та інтерпретація  результатів дослідження особистісного  егоцентризму, рефлексії й емпатії у студентів старших курсів   51 3.3 Особливості зв’язку особистісного егоцентризму, рефлексії й емпатії у студентів молодших і старших курсів   61 Висновки  Анотації   64   66 Література    68 Додатки   72

 

 

 

ВСТУП

 

Економічні, соціальні й культурні процеси, що зараз відбуваються у суспільстві, змінюють і характер відносин між людьми. Світ швидко змінюється і висуває дітям нові вимоги (зниження віку початку шкільного навчання, витиснення гри з вікової норми розвитку), разом з тим інакшими стають і можливості їх розвитку, що згодом позначаються на особливостях міжособистісних відносин протягом всього життя.

Все частіше невміння або  відсутність бажання зрозуміти  один одного призводять до відчуження. Людина, що проявляє таку спрямованість, реалізує егоцентричні тенденції у своєму поводженні, що безпосередньо позначається й на особливостях організації її простору міжособистісних відносин з навколишніми. Егоцентризм – це властивість особистості, що являє собою фіксовану установку людини на своїх думках, переживаннях, поданнях, діях, цілях, якостях характеру й темпераменту. У науковій психології проблемою егоцентризму займалися Ж. Піаже, Р. Энрайт, Д. Елкінд, Е. Еріксон, Л. С. Виготський, Б. С. Братусь, М. Доналдсон, Т. В. Рябова, Т. І. Пашукова [4, 20, 26, 28, 45].

Егоцентризм призводить до того, що у підлітковому, юнацькому або дорослому віці більшість з людей періодично переживають прикрості через виникаюче почуття непоняття себе іншими, що пов'язується з проблемою не сформованості належного рівня рефлексії й емпатії. Рефлексія – процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психічних актів і станів. Проблема рефлексії досліджувалася низкою авторів: Ф. Е. Василюк, М. Р. Гінзбург, Н. І. Гуткіна, А. Ф. Лазурський, Ж. Піаже, В. І. Слободчиков, А. В. Карпов [12, 38]. Емпатія – розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання. Різні аспекти емпатії й емпатійних здібностей відбиті в дослідженнях вітчизняних і закордонних авторів: В. В. Бойко, С. Б. Борисенко, Т. П. Гаврилової, Е. П. Ільїна, Т. П. Пашукової, А. П. Сопікова, К. Роджерса [5, 8, 25].

Децентрація, як механізм подолання егоцентризму особистості, що полягає в зміні точки зору, позиції суб'єкта в результаті зіткнення, зіставлення й інтеграції її з позиціями, відмінними від власної, є основою рефлексії й емпатії як способів міжособистісного розуміння (Т. П. Гаврилова, О. І. Цвєткова) [37].

Аналіз літературних джерел засвідчив, що експериментальних досліджень вікової динаміки прояву особистісного егоцентризму у взаємодії з оточуючими та шляхів його подолання у юнацькому та молодому віці немає. Існуючі дослідження обмежуються лише молодшим шкільним віком [42].

Актуальність обраної теми обумовлюється тим, що корекцію особистісного егоцентризму можна здійснювати за умови активного розвитку рефлексії й емпатії, як базових механізмів децентрації. Завдяки чому стає можливим врахування позиції іншого, його інтересів та бажань, і як результат ефективне спілкування.

Об’єкт дослідження – особистісний егоцентризм.

Предмет дослідження –  зв’язок особистісного егоцентризму з рефлексією й емпатією у студентів.

Мета дослідження –  вивчити особливості зв’язоку між особистісним егоцентризмом та рефлексією й емпатією у студентів.

Спираючись на мету дослідження, нами були сформульовані задачі:

1. теоретичний огляд положень про особистісний егоцентризм, рефлексію й емпатію;
2. визначення рівню та особливостей особистісного егоцентризму студентів;
3. вивчення особливостей рефлексії й емпатії студентів;
4. визначення особливостей зв’язку особистісного егоцентризму, рефлексії й емпатії у студентів молодших та старших курсів.

Нами в дослідницькій  роботі були використані наступні методи: шкали "Особистісний міф" (NPFS) та "Уявлювана аудиторія" (ІAS) в адаптації Т. В. Рябової; тест егоцентричних асоціацій Т. І. Пашукової; методика "Визначення індивідуальної міри вияву рефлексивності" А. В. Карпова,  З. В. Пономарьової; методика діагностики рівня емпатичних здібностей В. В. Бойко; методи математичної обробки даних: метод рангової кореляції Спірмена та U-критерій Манна-Уітні.

Вибірку склали дві групи досліджуваних. Першу групу представили 53 студента 1 курсу, з них: 47 дівчат і 6 юнаків. Віковий діапазон її представників – від 17 до 18 років. Другу групу досліджуваних представили 53 студента 4 та 5 курсів, з них: 39 дівчат й 14 юнаків. Віковий діапазон її представників – від 20 до 25 років.

Робота складається з  трьох розділів: реферативного, методичного  та емпіричного. 

Практична значимість роботи полягає у тому, що визначені особливості особистісного егоцентризму юнаків та молоді є основою для вивчення механізмів його подолання та розробки програми корекції егоцентризму, яка може бути використана практичними психологами, соціальними працівниками та педагогами, та стати орієнтиром у практичній роботі зі студентами, спрямованої на попередження несприятливих варіантів розвитку їх особистості. 

РОЗДІЛ 1 ПРОБЛЕМА ОСОБИСТІСНОГО ЕГОЦЕНТРИЗМУ

 

1. Основні теоретичні підходи до визначення поняття особистісного егоцентризму

 

Існує декілька точок зору на феномен  егоцентризму. На думку вітчизняних авторів, егоцентризм – це позиція особистості, що характеризується зосередженістю на власних відчуттях, переживаннях, інтересах, а також нездатністю приймати й ураховувати інформацію, що суперечить власному досвіду, зокрема, що виходить від іншої людини. У закордонній психології термін "егоцентризм" використовується як позначення вікової специфіки [6].

Феномен егоцентризму як особливої  розумової позиції найбільш розгорнуто описаний у концепції Ж. Піаже. Егоцентризм – центральна особливість дитячого мислення, відсутність розуміння відносності пізнання світу; позиція неусвідомленого приписування якостей власного "Я" іншим людям і речам. Егоцентризм обумовлений недостатньою диференціацією дитиною різних областей реальності. Те, які саме області погано диференційовані, залежить від стадії пізнавального розвитку, від сформованості інтелектуальних структур [28].

Егоцентризм – це одна з  трьох стадій розвитку мислення дитини. На першій стадії генезису інтелекту  – стадії "аутизму" – дитяче мислення асоціальне й суб’єктивоване, на другій стадії – егоцентризму –  діти ототожнюють точки зору інших  людей із своєю, проявляючи суб’єктивний реалізм. Третя стадія (соціальне  мислення) відкриває можливість розуміння  інших точок зору й перспектив та формування об’єктивного образу світу, інваріантного щодо розмаїття точок  зору інших людей.

Під впливом критики, Ж. Піаже пропонував для позначення цього феномена поряд з терміном "егоцентризм" використовувати також термін "центрація". Подолання егоцентризму пов'язане з поняттям "децентрація". Однак поняття це в літературі визначається неоднозначно. Про неї говориться і як про механізм й як про результат подолання егоцентричної позиції [19]. Децентрація виникає із зіставлень різних точок зору на той самий об'єкт. Отже, для того, щоб децентрація стала можливої необхідна взаємодія дитини з іншими людьми.

 Однак, соціальний  фактор, на думку Ж. Піаже - лише певною мірою  може вплинути на те, що дитина децентрується. Головне ж джерело подолання егоцентризму - у дозріванні інтелектуальних структур, взаємодія з іншими людьми може сприяти децентрації дитини тільки за умови, що вона досягла певного рівня розвитку інтелекту [27].

Згідно Ж. Піаже, егоцентризм має тенденцію підсилюватися щоразу, коли в ході розвитку, дитині доводиться стикатися із чимсь новим, незнайомою їй сферою пізнавальної діяльності. "Вибух" егоцентризму поступово згасає в міру того, як дитина освоюється в новій області.

У дорослих, на думку Ж. Піаже, прояв центрації суб'єкта на собі в процесі пізнання також можливий. Дорослі можуть не координувати різні точки зору на ситуацію або у випадку слабкості розвитку в них інтелектуальних структур, або у випадку ускладнень і при зіткненні з незнайомими, незвичними об'єктами й ситуаціями. У першому випадку дорослі не здатні до координації різних поглядів на об'єкт у принципі, децентрації не відбудеться, у другому - буде відбуватися поступове координування точок зору в міру освоєння ситуації.

Однак, розробка ідей Ж. Піаже про феномен центрації суб'єкта на своїй точці зору в підлітків і дорослих не одержала такого розвитку, як дослідження проблеми дитячої форми пізнавального егоцентризму. Традиційно у вітчизняній психології поняття "егоцентризм", "пізнавальний егоцентризм" зв'язуються з егоцентризмом доопераційної стадії розвитку інтелекту й розглядаються переважно як риса мислення дошкільника.

Слідом за Ж. Піаже в науковій психології егоцентризм прийнято розглядати як характеристику пізнавальної сфери суб'єкта.

Положення Ж. Піаже про егоцентризм як характерну рису мислення дитини продовжували розроблятися й зазнавали серйозної критики як закордонними, так і вітчизняними психологами.

М. Доналдсон вважає, що розходження між дитиною й дорослим у ступені виразності егоцентризму й, відповідно, у здатності до децентрації не настільки істотні, як припускав Ж. Піаже. Труднощі в вирішенні розумових завдань у дошкільників М. Доналдсон зв'язує з недостатньою абстрактністю їхнього мислення. Це приводить до обмежень у розумінні дитиною намірів дорослого й змісту завдання. Завдання Ж. Піаже прості з погляду дорослого, але для дитини вони безглузді, тому що не викликають емоційних переживань. Таким чином, егоцентризм дитини насправді егоцентризм дорослого, що нездатний встати на позицію дитини, побачити особливості її мислення не тільки із чисто інтелектуальної, логічної сторони.

Осмислення феномена егоцентризму в дітей і критика Ж. Піаже у вітчизняній психології здійснювалися у двох напрямках. Перший, напрямок досліджень егоцентризму стосується вивчення взаємин мислення й мови. Основне дискусійне питання тут – питання про "коріння, функцію й долю" егоцентричної мови. Поняття егоцентричної домінанти використав Л. С. Виготський. Вона полягає в тому, що в системі інтересів юнака центральне місце займає його особистість, що формується [40]. Л. С. Виготський розуміє розвиток психіки як формування вищих психічних функцій у процесі інтеріоризації, перетворення соціально-комунікативних (інтерпсихічних) функцій в індивідуально-суб’єктні (інтрапсихічні). На відміну від Ж. Піаже, Л. Виготський вважає, що не мислення визначає властивості егоцентричної мови, а, навпаки, структура і функції дитячої мови обумовлюють розвиток мислення, причому егоцентрична мова з віком не згасає (як думав Ж. Піаже), а переходить у внутрішній план [4].

Другий напрямок пов'язаний з вивченням шляхів подолання егоцентризму. Центральною тут є проблема співвідношення навчання й розвитку. У дослідженні В. А. Недоспасової про психологічний механізм подолання центрації (егоцентризму) у дошкільників на матеріалі завдань Ж. Піаже було показано, що звільнення від егоцентризму – децентрація – відбувається в результаті складної діяльності дитини. Змістом цієї діяльності є перехід дитини з фактично займаної позиції на іншу – умовну, і з однієї умовної – на іншу умовну. Д. Б. Ельконін припускає, що рольова гра є саме тією діяльністю, у якій і відбуваються процеси, найбільш необхідні для подолання егоцентризму в дошкільному віці [43].