Контрольна робота з «Загальна психологія»

 

2.1 Класифікація  діяльності

 

У загально психологічних  і практично прикладних дослідженнях різновидів діяльності дії класифікуються за рядом ознак:

1) видом діяльності: трудова діяльність  існує у трудових діях, навчальна діяльність — у навчальних діях, діяльність спілкування —у діях (актах) спілкування (О. М. Леонтьєв);

2) змістом та способом виконання  — чуттєво-практичні та предметно-знаряддєві (Н. Д. Гордєєва, В. П. Зінченко);

3) співвідношенням предметного  та розумового плану — графічні, предметно-просторові, словесно-описові  (В. В. Давидов);

4) рівнем усвідомлення  наміру (мети) — імпульсивні, довільні, суто вольові (С. Л. Рубінштейн);

5) особливостями цілі  — рухові; гностичні (перцептивні, розумові); соціально-комунікативні (вчинки, свідомо висловлене ставлення); комунікативні (встановлення і підтримання контактів); організуючі (накази, команди, прохання, поради, пояснення, вказівки, схвалення, невдоволення); обслуговуючі, спрямовані на задоволення тих чи інших потреб (Є. О. Климов);

6) особливостями предмета (об'єкта) діяльності — предметно-практичні,  предметно-розумові, знаково-практичні,  знаково-розумові (М. В. Гамезо, Б.  Ф. Ломов, В. Ф. Рубахін);

7) «нормативністю —  пошуковістю» — репродуктивні, стандартні, пошукові й творчі; за формою вони можуть бути індивідуальні, групові та сумісні (П. А. Гончарук).

Структуру цілісної дії  на основі структурно-функціонального  підходу дослідили Н. Д. Гордєєва та В. П. Зінченко. За їхнім визначенням, дія є складною функціональною організацією цілої низки когнітивиих, виконавських, цілеутворюючих, емоційно-оцінювальних процесів, які реалізуються на різних рівнях, між котрими існують рухливі зв'язки. Цілісна структура як діяльності, так і дії може вбирати в себе угворення, які належать до різних рівнів розвитку, функціонування. Так, той чи інший когаітивний компонент (сенсорний еталон, образ, схема) може стосуватися діяльності, дії, операції. Можлива також велика кількість комбінацій з компонентів, котрі належать до різних рівнів і диктуються предметним змістом, метою та задачами діяльності. Останні визначають, який з компонентів діяльності може взяти на себе функцію домінуючого, системоутворюючого фактора.

Запропонована авторами модель функіцональної структури людської дії містить ряд блоків («образ ситуації» та «образ дії»), пов'язаних із предметною ситуацією через полі-модальний аферентатор і моторний компонент дії «образ ситуації» та «образ дії» виступають як джерела побудови програми моторного компонента дії. Інформація надходить в «інтегральну програму» з образних компонентів системи. Вона збагачується із схем і способів дій, які зберігаються в блоці пам'яті. Інформація про необхідні параметри дій надходить із блоку «інтегральної програми» у блок «диференціальної програми», трансформуючись, наприклад, в окремі моторні команди. В блок «контролю та корекції» надходить узагальнена інформація про схему дії та потрібний результат з «інтегральної програми» і детальна інформація з «диференціальної програми». У блок, що відповідає за збереження й актуалізацію схем пам'яті, надходить інформація про успішність дій (це схеми способів, прийомів, тактики виконуваних дій).

Розглядаючи операціональний  склад предметної дії, треба розрізняти орієнтаційну основу дії та прийоми її безпосереднього виконання.

Під орієнтаційною основою  дії розуміється сукупність відображених суб'єктом об'єктивних умов, на які  він реально орієнтується при  виконанні дії (діяльності). В загальному вигляді схема оріентаційної  основи охоплює такі основні моменти, спільні для різних видів діяльності:

1) аналіз і виділення  заданих характеристик очікуваного  продукту (ціль діяльності);

2) аналіз предмета  діяльності, виділення його вихідних  характеристик та оцінка можливості  отримання потрібного продукту, виділення проміжних характеристик;

3) аналіз засобів праці,  технологічних особливостей обробки предмета праці з метою одержання її продукту;

4) аналіз складу, послідовності,  способів виконання дії; 

5) контроль і корекція  дії в процесі її виконання;

6) оцінка кінцевого  продукту як досягнутої цілі.

Виконавська частина  дії, особливо трудової, включає рухи людського організму, що безпосередньо  упливають на предмет праці через  знаряддя праці. І. М. Сєченов, розглядаючи  природу довільних рухів, наголошував на тому, що хотіння (потреба) годі буде мотивом або ціллю, а рухи — дією, або способом досягнення цілі, якщо рух усвідомлюється як засіб задоволення хотіння. Дія, у якій об'єднуються чуттєвий і руховий компоненти, називається психомоторною дією, або психомоторикою. У руховій активності людини можна виділити чотири рівні:

1) рівень цілісної  діяльності;

2) рівень окремого  акту діяльності;

3) рівень макрорухів, з яких через набуття предметності  й реалізацію цільових програм  будуються дії;

4) рівень мікрорухів, які є елементарними руховими  актами; мікрорухи інтегруються є ігростороію-часоиому співвідношенні в макрорухах.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. УЯВА І ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ

 

Для дослідження пізнавальної ролі уяви необхідно з'ясувати його особливості і виявити його справжню природу. У науковій літературі існує дуже багато підходів до визначення уяви. Звернемося до деяких з них і визначимо основні особливості уяви.

 

3.1. Поняття уяви

 

С.Л. Рубінштейн пише: «Уява - це відхід від минулого досвіду, це перетворення даного та породження на цій основі нових образів, які є або продуктами творчої діяльності людини і прообразами для неї».

Л.С. Виготський вважає, що «уява не повторює вражень, які накопичені раніше, а будує якісь нові ряди з раніше накопичених вражень. Таким чином, привнесення нового в наші враження і зміна цих вражень так, що в результаті виникає новий, раніше не існуючий образ, складає основу тієї діяльності, яку ми називаємо уявою ».

А «Філософський словник» визначає уяву як «здатність створювати нові чуттєві чи розумові образи в людській свідомості на основі перетворення отриманих від дійсності вражень».

Як видно з визначень, суттєвою ознакою уяви вважається здатність  суб'єкта створювати нові образи. Але  цього недостатньо, тому що не можна тоді провести розходження між уявою і мисленням. Адже мислення людини (створення пізнавальних образів за допомогою висновків, узагальнень, аналізу, синтезу) не може бути просто ототожнена з уявою, тому що створення нових знань і понять може відбуватися і без участі уяви.

Так само як і мислення, уява виникає в проблемній ситуації, тобто в тих випадках, коли необхідно  відшукати нові рішення, також як і мислення, воно мотивується потребами  особистості. Реальному процесу  задоволення потреб може передувати ілюзорне, уявне задоволення потреб, тобто живе, яскраве уявлення тієї ситуації, при якій ці потреби можуть бути задоволені. Але випереджаюче відображення дійсності, здійснюване в процесах уяви, відбувається в конкретнообразной формі, у вигляді яскравих уявлень, в той час як випереджаюче відображення в процесах мислення відбувається шляхом оперування поняттями, що дозволяють узагальнено та опосередковано пізнавати світ.

Розглядаючи подібність і відмінність мислення та уяви необхідно  зауважити, що проблемна ситуація може характеризуватися більшою чи меншою невизначеністю. Якщо вихідні дані завдання відомі, то хід її розв'язання підпорядкований переважно законам мислення. Інша картина спостерігається, коли проблемна ситуація характеризується значною невизначеністю, вихідні дані погано піддаються точному аналізу. У цьому випадку в дію приходять механізми уяви.

Одна з рис, характерних  для уяви, полягає в тому, що воно пов'язане не тільки з мисленням, але і чуттєвими даними. Уяви немає  без мислення, але воно не зводиться і до логіки, тому що в ньому завжди передбачається перетворення чуттєвого матеріалу.

Таким чином, очевидно, що уява є і створення нових образів, і перетворення минулого досвіду, і  те, що таке перетворення відбувається при органічній єдності чуттєвого і раціонального.

 

3.2. Види уяви

 

В уяві виявляються всі  види і рівні спрямованості особистості; вони породжують і різні рівні  уяви. Різниця цих рівнів визначається, перш за все, тим, наскільки свідомо  і активно ставлення людини до цього процесу. На нижчих рівнях зміна образів відбувається мимоволі, на вищих рівнях все більшу роль відіграє свідоме, активне ставлення людини до формування образів.

Апарат уяви може бути використаний і використовується не тільки як умова творчої діяльності особистості, спрямованої на перетворення навколишнього. За деяких обставин, уява може виступати як заміна діяльності, її сурогат. У цьому випадку людина тимчасово переходить в сферу фантастичних, далеких від реальності уявлень, щоб сховатися там від здаються йому нерозв'язних завдань, від необхідності діяти, від слідства своїх помилок т.д. Створивши образ Манілова, Н.В. Гоголь, узагальнено зобразив людей, які в безплідній мрійливості бачать зручну можливість піти від діяльності. Тут уява створює образи, які не втілюються в життя, намічає програми поведінки, які не здійснюються і часто не можуть бути здійсненними. Дана форма уяви називається пасивною.

Людина може викликати  пасивне уяву навмисно: такого роду образи, не пов'язані з волею, спрямованої  на втілення їх у життя, називаються мріями. Всім людям властиво мріяти про щось радісне, приємне, принадному. У мріях легко виявляється зв'язок продуктів фантазії з потребами. Але якщо у процесах уяви у людини переважають мрії, то це дефект розвитку особистості, він свідчить про її пасивності. Якщо людина пасивний, якщо він не бореться за краще майбутнє, а справжнє життя його важка і безрадісне, то він часто створює собі ілюзорну, вигадану життя, де сповна задовольняються його потреби, де йому все вдається, де він займає положення, на яке не може сподіватися в даний час і в реальному житті.

Пасивне уява може виникати і ненавмисно. Це відбувається головним чином при ослабленій діяльності свідомості, другої сигнальної системи, при тимчасовому бездіяльності  людини, в напівдрімотному стані, у стані афекту, уві сні, при патологічних розладах свідомості (галюцинації) і т.д.

Активна уява включає  в себе артистичне, творче, критичне, відтворює і антиципірующу. Близько  до цих видів уяви знаходиться  емпатія - здатність розуміти іншу людину, перейматися його думками і почуттями, співчувати, радіти, співпереживати.

Активна уява завжди спрямована на вирішення творчої або особистісної завдання. Людина оперує фрагментами, одиницями конкретної інформації у  певній галузі, їх переміщенням в різних комбінаціях відносно один одного. Стимуляція цього процесу створює об'єктивні можливості для виникнення оригінальних нових зв'язків між зафіксованими в пам'яті людини і суспільства умовами. В активному уяві мало мрійливості і «безпідставною» фантазії. Активна уява спрямована в майбутнє і оперує часом як цілком певною категорією (тобто людина не втрачає почуття реальності, не ставить себе поза часовими зв'язків і обставин). Активна уява направлено більше зовні, людина зайнята в основному середовищем, суспільством, діяльністю і менше внутрішніми суб'єктивними проблемами. Активна уява, нарешті, і пробуджується завданням і нею направляється, воно визначається вольовими зусиллями і піддається вольовому контролю.

Відтворює уяву - один з  видів активного уяви, при якому відбувається створення нових образів, уявлень в людей відповідно до сприйнятої ззовні стимуляцією у вигляді словесних повідомлень, схем, умовних зображень, знаків і т.д. Багато школярів мають манеру пропускати або побіжно переглядати в книгах опис природи, характеристику інтер'єру чи міського пейзажу, словесний портрет персонажа. У результаті вони не дають їжу відтворить уяві і вкрай збіднюють художнє сприйняття та емоційний розвиток особистості. Своєрідною школою відтворює уяви служить вивчення географічних карт. Головним чином відтворює уяву - це процес, в ході якого відбувається рекомбінація, реконструкція колишніх сприйнять в новій їх комбінації.

Антиципірующу уяву лежить в основі дуже важливою і необхідною здібності людини - передбачати майбутні події, передбачати результати своїх дій, усвідомлювати ситуацію і переносити певні її елементи в майбутнє на основі знання або передбачення логіки розвитку подій. 
Таким чином, завдяки цій здатності, людина може «уявним поглядом» побачити, що станеться з ним, з іншими людьми або оточуючими речами в майбутньому. Ф. Лерш назвав це «прометеївської» (яка дивитиметься вперед) функцією уяви, яка залежить від величини життєвої перспективи: чим молодша людина, тим більше і яскравіше представлена орієнтація його уяви вперед. У літніх і старих людей уяву більше орієнтоване на події минулого. 
Творча уява - це такий вид уяви, в ході якого людина самостійно створює нові образи та ідеї, що представляють цінність для інших людей або суспільства в цілому і які втілюються у конкретні оригінальні продукти діяльності. Творча уява є необхідним компонентом і основою всіх видів творчої діяльності людини.

Образи творчої уяви створюються за допомогою різних прийомів інтелектуальних операцій. У структурі творчої уяви розрізняють  два типи таких інтелектуальних операцій. Перший - операції, за допомогою яких формуються ідеальні образи, і другий - операції, на основі яких переробляється готова продукція.

Один з перших психологів, які вивчали ці процеси. Т. Рібо виділив  дві основні операції: дисоціацію і асоціацію. Дисоціація - негативна і підготовча операція, в ході якої раздробляється чуттєво даний досвід. У результаті такої попередньої обробки досвіду елементи його здатні входити в нове поєднання. Без попередньої дисоціації творчу уяву немислимо. Дисоціація - перший етап творчої уяви, етап підготовки матеріалу. Неможливість дисоціації - суттєва перешкода для творчої уяви. Асоціація - створення цілісного образу з елементів окремих одиниць образів. Асоціація дає початок новим сполученням, нових образів. Крім того, існують і інші інтелектуальні операції, наприклад, здатність мислити по аналогії з приватним і чисто випадковим схожістю.