Педагогическая психология

10.Психологічні моделі навчання  та їх характеристика.

Моделі навчання.

1.Інформаційні моделі  навчання.

Основною метою навчання є оволодіння знаннями, уміннями, навччками, відібраними  на основі принципу науковості, системності, доступності, наочності.

В основі цих моделей лежить уявлення про навчання, як про інформаційний  процес, що полягає у сприйманні, збереженні та відтворенні та переробці  наукової інформації. На цій основі якість засвоєння визначається трьома показниками :

1. Повнотою відтворених знань;
2. Їх використанням за зразком;
3. Використанням в нестандартних ситуаціях.

Отже, оцінюється робота учня :- не знав, не вмів, не розумів, не використовував, а після навчання : - став знати, уміти, розуміти, виконувати. У цих моделях  сам процес пізнання не оцінюється, суб’єктний досвід школяра теж не враховується.

2. Операційні моделі.

Автори їх В.В.Давидов, В.В.Рубцов, Г.Г.Кравцов  спираються на зроблену у психології концепцію діяльності, згідно з якою у навчанні, як єдності діяльності вчителя та учня, виділені такі основні  елементи : цілі, мотиви, предмет і  засоби діяльності, її контроль і оцінка. Вони є загальними для будь-якого  виду діяльності. Оволодіння всіма  компонентами учбової діяльності відбувається не стихійно, а розробляється і  задається вчителем через спеціально побудовану систему (задається еталоном дій). Отже, ці моделі будуються за нормативними схемами, у яких суб’єктний досвід (досвід учня) не враховується.

3. Розвивальне навчання, у моделюванні якого виходять з актуального рівня психічного розвитку учнів, спираються на суб’єктний досвід, орієнтуються на їх перспективний рівень психічного розвитку, тобто можливості школяра (ЗАР і ЗНР за Виготським Л.С.). Таке навчання будується на основі принципу індивідуалізації навчання.Виділяють два напрями розвивального навчання : В.В.Давидова і Л.В.Занкова. Перший напрям грунтується на положеннях Л.С.Виготського, Д.Б.Ельконіна, О.М.Леонтьєва і, в основному. Ставить питання про можливість такої моделі навчання , яка б вчила учнів переходити від загального знання до часткового, від абстрактного – до конкретного, від системного – до одиничного. Модель такого навчання передбачає розвиток в учнів теоретичного мислення.Другий напрям являє собою критично осмислений , творчо перероблений досвід всіх сучасних Л.В.Занкову психологічних і педагогічних досягнень та грунтується на принципах навчання на високому рівні труднощів, провідної ролі теоретичних знань, усвідомлення школярами власного учіння та розвитку можливостей усіх учнів, що передбачає врахування індивідуальних особливосей.

О.І Власова виділяє  такі психологічні моделі навчання.

Традиційне навчання : «Учень об’єкт формуючих впливів».

В основі навчання – повідомлення інформації й вимог до певних навчальних дій. Характер навчання визначається передачею  відібраних знань та вмінь. Використовуються методи повідомлення, пояснення, показу. Дії учнів – наслідування, відтворення  і повторення, тренування за готовими зразками і правилами. Принципи навчання – традиційні.

Вільне навчання(проектне) : «Суб’єкт, який формується під впливом власних інтересів і цілей».

В основі такого навчання самостійний  пошук і відбір учнями інформації та дій, які відповідають його потребам і цінностям. Характер навчання –  природнє самонаучіння, стимулювання пізнавального інтересу учнів. Використовуються методи організації пізнавально-розвивального  педагогічного середовища, пробудження  інтересу й цікавості учнів. Види активності учнів – самостійний  вибір завдань і запитань, пошук  необхідної інформації й загальних  принципів розвязання пізнавальних проблем, усвідомлення їх і творче вирішення. Представники : Ж.Ж.Руссо, Й.Г.Песталоцці, Дж.Дьюї, М.Монтессорі, К.Д.Ушинський. Дана психологічна модель реалізується в  особистісно орієнтованій технології навчання.

Проблемне навчання : «Учень як об’єкт педагогічних впливів та суб’єкт пізнавальної діяльності».

Вчитель так організовує зовнішні джерела поведінки учнів у  вигляді вимог і приписів, що вони формують необхідні цінності й інтереси школярів, а останні визначають активний добір та використання учнем необхідної навчальної інформації. Характер навчального  процесу передбачає наявність спрямованої  пізнавальної активності учнів. Навчання розглядається як управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів. Використовуються методи постановки проблем і завдань, стратегії  спроб і помилок, експерементування, здатність висувати й перевіряти гіпотези, оцінки результату й контролю навчальної діяльності, вибору й застосування понять. Під пробемним навчання у  психології розуміється навчання, що базується на засвоєнні учнями нових  знань через розв’язування теоретичних  і практичних проблем. Ця модель навчання розроблялась В.В.Давидовим, П.Я.Гальперіним, А.М.Матюшкіним.

Традиційне	Проектне(вільне)	Проблемне
Учень- обєкт  формуючих впливів педагога	Учень субєкт яки формується під  впливом власних інтересів і  цілей	Учень як об’єкт пед. Впливів та субект пізнавальної діяльності

 

    

Елементи  навчального процесу	Типи  навчання
	Догматичне(інформаціно-повідомляюче)	Традиційне(пояснювально- ілюстративне)	Проектне(вільне)	Проблемне(проблемно-дослідницьке)
Повідомлення  знань	інформаційне	Пояснення-доведення	Через організацію середовища й  дидактичні засоби	Проблемне викладення
Засвоєння	Заучування без свідомого розуміння	Заучування після усвідомлення	Через спроби -помилки	На основі продуктивного мислення
Відтворення	Формально і дослівно	По суті, можна своїми словами	Творче, але не завжди сутнісне	Свідоме творче
Застосування  знань	Не передбачене(мало розповсюджене)	свідомо	Творче(школа Монтессоррі)	творче

 

 

  Зарубіжні  концепції навчання.

 

11.Асоціативна теорія;

 

Методологічний підхід в психології та філософії, що розглядав  асоціацію як головний (або навіть єдиний) механізм функціонування психіки.

Провідний механізм впливу – багаторазове повторення.

 

Головні ідеї

 

1. Психіка (= свідомість) побудована з елементів – відчуттів.
2. Елементи – первинні, а складні психічні утворення (уявлення, думки, почуття) – вторинні, виникають завдяки асоціаціям.
3. Закріплення асоціацій відбувається завдяки активності асоціативних елементів, частоті повторів асоціацій.

Етапи 

І. Філософський (ІV до н.е. – ХVІІІ н.е.)

 

Платон, Арістотель – а. для пояснення процесів пригадування.

Декарт, Спіноза – а. як нижчий рівень пізнання в порівнянні з мисленням та волею.

Гоббс: а. – універсальний закон психології, що визначав хід мислення, довільність дії.

 

ІІ. Класичний (ХVІІІ – сер. ХІХ)

 

Девід Гартлі -засновник асоціативної психології створив першу матеріалістичну теорію несвідомого.

 

Джон Мілль  

Психологізм – діяльність індивідуальної свідомості детермінує усю людську культуру.

Ментальна хімія: з простих асоціацій утворюються якісно нові, більш складні.

 

Вивчення природи асоціацій  – в центрі психологічної науки

 

ІІІ. Криза (кін. ХІХ – поч. ХХ)

 

• Гельмгольц (засновник психофізіології) спирався на теорію а. при дослідженні органів відчуттів.
• Дарвін – використовував а. при поясненні емоцій.
• Сєченов – вивчаючи рефлекси головного мозку.
• Павлов, біхевіоризм – при дослідженнях умовних                  рефлексів.
• Фройд – розкриваючи природу мотивацій.
• Юнг, Вертгеймер – асоціативний експеримент (фіксувався тип а., частота однотипних а., величина латентних періодів, фізіологічні реакції).
• Еббінгауз – при поясненні законів пам’яті.

 

Гербарт висунув ідею про  чотири принципи навчання, які повинні  враховуватися при розробці нових  методів і навчальних програм. Він  говорив про необхідність ясності , асоціацій , системи і методу. Тобто , з його точки зору , методика навчання повинна будуватися так , щоб нове знання відразу ж потрапило в  центр уваги людини , для чого воно має бути або досить привабливим  або з'єднуватися з іншими , наявними вже у суб'єкта знаннями . У будь-якому  випадку знання збережеться в  душі тільки в тому випадку , якщо воно входить в систему з іншими , вже наявними там знаннями . При  цьому механізмом такого з'єднання  понять є класичні закони асоціацій.

 

Принципи навчання ( за Гербарт ) :

 

Перший ступінь - ясність - це поглиблення в стані спокою. Досліджуване виділяється з усього , з чим воно пов'язано, і поглиблено розглядається . У психологічному відношенні тут потрібно мобілізувати увагу . У дидактичному - виклад учителем нового матеріалу , застосування наочності .

 

Другий ступінь - асоціація - це поглиблення в стані руху . Новий матеріал вступає у зв'язок з наявними вже в учнів уявленнями , раніше отриманими на уроках , при читанні книг , з життя і т. д. Так як учні ще не знають , що вийде в результаті зв'язування нового зі старим , Гербарт вважав , що в психологічному відношенні тут є очікування . У дидактичному плані найкраще проводити бесіди , невимушена розмова вчителя з учнями.

 

Третій ступінь - система - це усвідомлення в стані спокою. Пошуки учням під керівництвом учителя висновків , визначень , законів на основі нових знань , пов'язаних зі старими уявленнями. Психічно ця ступінь відповідає , за Гербарт , « шукання ». В області дидактики це формулювання висновків , правил , визначень.

 

Четвертий ступінь - метод - це усвідомлення в стані руху , застосування отриманих знань до нових фактів , явищ, подій . Психологічно цей ступінь вимагає дії . В області дидактики це різного роду навчальні вправи, що вимагають від учнів широкого використання отриманих знань , вміння логічно і творчо мислити.

 

Ці майбутні цілі можуть бути поділені на: 1 ) цілі можливі, 2 ) цілі необхідні .

 

Можливі цілі - це ті , які людина зможе коли-небудь поставити перед собою в області певної спеціальності .

 

Необхідні цілі - це ті , які потрібні людині в будь-якій області його діяльності

 

Процес виховання Гербарт ділить на три розділи: управління, навчання і моральне виховання.

 

Управління має своїм завданням не майбутнє дитини , а тільки підтримання порядку в даний час , тобто в процесі самого виховання . Засну на дісціпліні , муштрі , погрозивши , наказах , Заборона . Авторитет і любов Прокуратура: за Межі управління . Він расматривать встановлення дисципліни , тільки як умова виховання , тоді як насправді дисципліна не тільки умова , але також засіб і результат виховання .

 

Навчання . Розумовому освіті Гербарт надавав великого значення в справі виховання . Він вважав навчання найголовнішим і основним засобом виховання ; ввів у педагогіку термін виховує навчання . Він говорив, що немає виховання без навчання , що не визнає навчання , яке не виховує . Осн на інтересі .

 

У моральному вихованні  слід вдаватися і до покарань , але  виховні покарання на відміну  від дисциплінарних не повинні зв'язуватися  з ідеєю відплати , а представлятися вихованцю доброзичливими застереженнями .

 

До засобів  морального виховання у власному сенсі Гербарт відносив наступне:

1 . Треба встановлювати  межі поведінки для дітей.

3 . Встановлювати чіткі  правила поведінки.

2 . « Хвилювати » душу  дитини схваленням і осудженням .

 

+

1. Наукові надбання асоціаністів стали основою для подальшого розвитку багатьох галузей психології.
2. Сприяли інтеграції психологічних знань  в педагогічну теорію і практику.
3. Від античності й до наших днів асоціанізм намагається вирішувати значущі проблеми теоретичного і практичного змісту.

-

1. Людина розглядається як окремий елемент, що протиставляється всьому світу.
2. Погляд на мислення як репродуктивну функцію пам’яті.
3. Механістичне трактування психічних процесів.

 

12.Загальна характеристика  біхевіористичної теорії навчання(поч. 20 ст)

 Біхевіори́зм (від англ. behavior — «поведінка») — один з напрямів психології, що зводить поведінку людей до механічних, машиноподібних актів у відповідь на зовнішні подразнення.Принцип «стимул - реакція»За вченням біхевіористів, поведінка людини у своїй основі визначається не внутрішніми психічними процесами, а механічними впливами зовнішнього середовища за принципом «стимул—реакція».Під реакціями біхевіористи розуміють рухи людини, чинені при виконанні тієї або іншої дії; під стимулами — доступні зовнішньому спостереженню подразнення зовнішнього світу, що викликають у людини ті чи інші реакції( формула класичного біхевіоризму S — R). Отже, вивчення поведінки зводилося до аналізу стимульних ситуацій. На думку біхевіористів, поведінка є або результатом научання — індивідуально набутого досвіду шляхом сліпих спроб і помилок або завченого репертуару навичок.Ранній біхевіоризм полягає в тому, що психічну діяльність людини описує, як і поведінку тварини у термінах "научіння" — "навичка". Дж. Уотсон ототожнює ці два поняття, вважаючи, що "научіння" —- це набуття індивідуального досвіду, а "навчання" — як закріплений зв'язок між стимулом і реакцією. Необіхевіризм (Толмен, Халл, Газрі, Скінер), вводячи такі поняття, як цілі, мотивація, матриці цінностей, антиципація, управління поведінкою, похитнув формулу ортодоксального біхевіоризму "S — R" і привів до виникнення нових напрямків та теорій навчання.

1)На осмислення навчального  процесу великий вплив мали  ідеї Е. Торндайка. Під впливом  ідей цього вченого відбулось  повне злиття таких понять, як "пам'ять" та "научіння". Е.  Торндайк на початку XX ст. є  автором однієї з теорій научіння  — теорії "спроб та помилок". Згідно цієї теорії тварина   випадково виходить (шляхом спроб  та помилок) на реакцію, яка  відповідає стимулу. Цей зв'язок  стимулу з реакцією викликає  задоволення та зміцнюється. З  повторною дією стимулу з'являється  потрібна реакція. В цьому полягає перший закон Е. Торндайка, який називається законом ефекту. Другий закон — закон вправлянь полягає в тому, що реакція на дію стимулу залежить від кількості повторень, сили та від довготривалості дії стимульного матеріалу. Третій закон — закон готовності до реакції полягає у підготовленості до виконання дії. На думку Е. Торндайка, є й інші фактори впливу на научіння, як результат навчання, наприклад, "фактор ідентичних елементів". Пізніше це положення співвідноситься з принципом перенесення навичок.Торндайк- досліди проводилися на тваринах1.Закон ефектупозитивне підкріплення посилює звязок між стимулом та реакцією , негативнее – зменшує.2Закон вправи-щоб звязок закріпився реакція на ситуацію повинна повторитися, 3Закон готовності 4Закон асоціативного зсуву. Навчання методом спроб та помилок .Повторення до безкінечності.