Педагогічна психологія

8 пит Поняття  «дезадаптація».Ознаки первинної та вторинної шкільн. дезадаптації

Дезадаптація – невміння пристосовуватися до нових умов.Шкільну психологічну дезадапт. як одну з психолог.передумов важковиховуваності дитини вивчали багато науковців.Узагальнивши досвід їхньої роботи ,можна виділити такі положення:1.Усвідомлення зв’язку ,який утримує в єдності поняття адаптація й дезадаптація.Так,при входженні в нове соц. сер-ще за необхідністю виник. симптоми дезадапт.,які проявл.  у психолог.напрузі й зниженні ефективності діяль-ті людини .В міру розв. механізмів адаптації такі симптоми поведінки,як правило зникають,і поведінка стає адаптованою.2.Виділення первинної й вторинної дезадаптації.Первинна дезадаптація є явищем,яке за необх.виник. у дит. на поч..шк. навчання(вступ до школи,перехід у середню й старшу шк.).Її психологіч. зміст поляг.в тому,що вона «запускає» у дію  функціонування й розвиток особис.механізмів адаптації дитини до нових норм і правил повед. шк. життя через усвідомл. їх і більш-менш довільну регуляцію здійснення.Період первинної адаптації-найвідповідальн.,його орієнт.трив.від першого півр. До кінця першого року навч.Саме в цей час у дітей формується ставлення до педагогів і школи,класного колективу,навч.діяль-ті.У сит-ях,коли по закінченні 1 року навч. дитина демонструє погану пристос.до школи й це може проявл. у :низькій неуспішності,небаж.відв. навч.закл;та ін,можна говорити про вторинну дезадапт,яка є наслідком неспроможності учня

9 пит Психологіч.аналіз механізмів формув.особистості.

1. Соці. механізм. Виявл. у суп.моралі,на якій баз-ся соц. установки про гарні та погані вчинки,заборони до аморальної повед.і заохочення до позитивної,схваленої поведінки.Вел. роль у формув. Особистості також відіграють ЗМІ.Тут дуже важл. є механізм усвідомлення,що проявл. в соц. памяті  та соц. мисленні.Соц. пам'ять- це вид памяті,спрям. На запамятов. ,збереж. і відтвор.змісту і хар-ру людських відносин,власного життєвого шляху,способів поведінки тощо.Соц. мислення- це мислення,предметом якого є взаємини людей,соц.процеси і життєвий шлях особистості.Моральна поведінка ґрунтується на моральних звичках-звичка до праці,допомогти тощо.Звичка – автоматизована дія,виконання якої в певних умовах стало потребою.

2.Педагогічний механізм базується на взаємодії вихователя і вихованця.Цей механізм викор.міжособистісні механізми.Істотними є поступовість.послідовність,систематичність у вихованні.Важливими у процесі формування особистості дитини є якості особистості вчителя.

3.Психологічні механізми.Одне з найважл.завд. психології виховання поляг. у вивченні психолог. механізмів формув. особистості,які є необх. умовою успіху перетворення виховних вимог суп-ва  у внутр. регулятори поведінки і діяльн. підрост. особистості психолог. механізм поділ. на :

-психодинамічний механізм включає  три ланки:потреба-зусилля-задоволення.в  процесі здійснення зусилля людина  здобуває новий досвід

-Міжособистісний груповий механізм включає такі взаємозв’язані механізми:психічне зараження,наслідування,механізм ідентифікації.груповий тиск,змагання,суперництво.

-Психічне зараження-процес безпосер. передачі емоц. стану від одного індивіда до іншого на рівні психофізіологічного контакту та поза власним осмисленням,або як доповнення до нього. Наслідування - відтворення суб'єктом у перетвореному вигляді певних зовнішніх рис, зразків поведінки, манер, вчинків тощо.

Механізм ідентифікації полягає в постановці суб'єктом себе на місце іншої людини через заглиблення у її внутрішній світ. Це процес, у результаті якого людина завдяки емоційним зв'язкам свідомо або несвідомо поводиться так (або це собі уявляє), ніби вона сама є тією особистістю. У гуманістичній психології цей феномен розглядається як один із центральних.

4. Фізіологічні механізми - мозкова система кодування і управління психічними явищами: тимчасові нервові зв'язки, динамічні стереотипи, умовні та безумовні рефлекси, перша і друга сигнальні системи.

 

10 пит

Важка дитина - це така дитина, яка потребує особливого ставлення, підвищеної уваги сім'ї, вихователя. Важко-виховуваність - це несприйнятливість індивіда до засвоєння позитивного соціального досвіду людства, або різкі розходження між суспільними етичними нормами і поведінкою людини, її несприйнятливість до впливу інших людей, до тих чи інших виховних впливів. Поняття "важкі діти" завдячує своїм походженням педагогічній практиці та спочатку включало в себе всі випадки відхилень у розвитку дитини. Це поняття фіксує в собі максимально наближений до норми рівень відхилень у поведінці учнів.

Л.С.Виготський в 1929 р. дав першу класифікацію важких: важкі діти в масовій школі, важковиховувані у вузькому розумінні цього слова (безпритульні, правопорушники, педагогічно запущені), психопати, розумово відсталі, сліпі, глухонімі, логопа-ти, психічно і фізично хворі.

Хевітт і Дженкінс виділяє 2 категорії важких дітей:

1. Діти з соціалізованими формами  антисуспільної поведінки, для яких  не характерні емоційні розлади  і які легко пристосовуються до соціальних норм всередині тих ан-тисуспільних груп, до яких належать.

2. Діти з не соціалізованою  антисуспільною агресивною поведінкою, які знаходяться у поганих  стосунках з іншими дітьми  і своєю сім'єю та мають значні  емоційні розлади. П. Скотт уточнив цю класифікацію і відніс до категорії соціалізованих підлітків 2 групи дітей: тих, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки і тих, що засвоїли антисуспільні норми.

О.Є.Лічко виділяє категорії важких дітей на основі різних категорій акцентуацій характеру. Наприклад, гіпертимний тип, циклоїдний, лабільний, сензитивний, конформний тощо.

В.І.Абраменко і О.І.Селецький подають таку класифікацію важких підлітків:

1) неорганізовані підлітки;

2) передправопорушники (відсталі, розбещені, понурі, емоційно тупі, волоцюги, бешкетники);

3) психічно неповноцінні (органічні, істеричні, збудливі, афективно нестійкі, психопати, гіперсексуальні).

Д.І.Фельдштейн диференціює важких підлітків, враховуючи характер домінуючих негативних потреб і відповідних їм проявів поведінки.

Г.Г.Бочкарьова категорії важких розглядає з позиції їх суб'єктивного ставлення до здійсненого вчинку: ті, що каються, безконфліктні і циніки.

У шкільній практиці виділяють такі групи важких дітей:

1. Учні, що потребують  медичної допомоги.

2. Педагогічно  запущені учні (соціально  дезадаптовані; учні  зі злочинною поведінкою; діти, що прогулюють  заняття; "ізольовані" діти). Педзапущеність - нерозвинутість, неосвіченість  і невихованість  дитини, відставання  розвитку дитини  від власних можливостей, вимог віку, що викликані педагогічними причинами.

3. Невстигаючі  діти (з недоліками  мотиваційної сфери, з недоліками пізнавальної  діяльності, з несформовани-ми  прийомами учбової  діяльності, з недоліками  розвитку психічних  процесів, діти, що  неадекватно використовують свої індивідуально-типологічні особливості).

 

11пит

Основні причини появи важкої дитини:

1. Особливості сімейного виховання:

- Низький педагогічний і культурний  рівень батьків (порушення єдності  вимог до дитини та їх послідовності; відсутність чіткої організації життя дитини; бездоглядність; відсутність належного статевого виховання; неправильне ставлення до дитини: придушення особистості, загрози, фізичні покарання, надмірна опіка).

- Неблагополуччя сім'ї (конфліктність; аморальність; асоціальна поведінка батьків).

2. Особливості взаємодії педагога  з дитиною:

- слабке знання педагогом дитини, умов життя в сім'ї;

- недостатня робота з батьками; неврахування індивідуальних особливостей  дитини;

- негативне стимулювання поведінки  дітей;

- недемократичний тип спілкування педагога;

- недостатнє керівництво міжособистісним  спілкуванням та організацією  навчально-виховного процесу.

3. Особливості особистості дитини:

- неадекватність самооцінки та  рівня домагань;

- невміння спілкуватися; відсутність  сенсу та чіткої мети в житті;

- відсутність суб'єкта турбот; відсутність  інтелектуальних та естетичних  інтересів;

- реакція на пережиту важку  ситуацію;

- емоційна недорозвиненість;

- проблеми сфери мотивації та  потреб;

- психологічний інфантилізм;

- відсутність дисциплінованості;

- безвідповідальна поведінка.

4. Негативні приклади поведінки  дорослих та референтних груп; спілкування з правопорушниками  та з людьми, які мають шкідливі  звички.

5. Неблагополуччя психологічного  клімату в учнівському колективі, конфлікти з ровесниками.

6. Вплив засобів масової інформації.

7. Негативний вплив алкоголю  і наркотиків.

8. Відхилення в психічному і  фізичному розвитку.

Наш час породжує нові сучасні причини появи важких дітей, зокрема:

- Погіршення соціально-економічних  умов життя. У дітей відбуваються нашарування життєво важливих проблем: на їх плечі, крім власних вікових проблем, важким тягарем лягають дорослі проблеми (безробіття, невпевненість батьків у завтрашньому дні, нестабільність життя тощо).

- Криза переорієнтації. Старі цінності відходять, нові приймаються нелегко, а вакуум - сприятливий ґрунт для розвитку негативного.

- Інформаційний бум - цілий потік  інформації різного ґатунку. Дітям  важко зрозуміти, що є правдою, що ні. Як наслідок - депресія, падіння  моральності.

- Омолодження сексуальних стосунків, що призводить до росту венеричних  захворювань, дітовбивства.

- Тенденція погіршення здоров'я. Часто діти не знають, що таке  здоров'я і тому не бережуть  його. Багато дітей мають важку  спадковість, родові травми, несприятливі санітарно-побутові умови життя. Причиною погіршення здоров'я може стати екологічне забруднення.

12 пит

Ознаки соціальної та педагогічної запущеності молодшого школяра:

Порушення образу "Я" - неадекватна самооцінка, незадово-лена потреба у визнанні (бути гарним учнем, бути прийнятим) підвищена образливість, негативізм, егоцентризм.

Нерозвинутість молодшого школяра як суб'єкта спілкування - слабка соціальна рефлексія, нерозуміння з боку дорослих, низький соціометричний статус, емоційна нестабільність, неадекватна поведінка в соціальних ситуаціях, гіперсоціалізованість, не-сприйняття ровесниками.

Нерозвинутість молодшого школяра як суб'єкта діяльності - несформованість мотивів учіння, низька учбово-пізнавальної активність, слабка научуваність, несформованість елементів і навичок учбової діяльності, основних учбових умінь.

Специфіка індивідуально - типологічних особливостей -дисгармонія розвитку, нестабільність, ригідність нервової системи, нерозвинута довільність психічних процесів.

Організація індивідуальної роботи з педагогічно запущеними дітьми

1. Вплив на умови сімейного  виховання дитини:

- підвищення психолого - педагогічної  грамотності батьків;

- допомога в організації розумової  діяльності дитини;

- контроль за організацією нормального  режиму дня дитини;

- індивідуальні консультації з  батьками.

2. Удосконалення виховної роботи  з класом:

- гуманізація міжособистісних  взаємин у дитячому колективі;

- створення належного мікроклімату;

- корекція взаємин педагога  з дитиною.

3. Допомога дитині в особистісному рості:

- вивчення дитини;

- індивідуальна робота з усунення  недоліків інтелектуальної, моральної, емоційно-вольової сфери;

- включення дитини в активну  діяльність на основі її інтересів  і нахилів;

- керівництво спілкування дитини  з ровесниками;

- подолання негативної мотивації учіння.

13 пит

Основні напрями роботи вчителя з важкими підлітками:

1. Профілактика - зняття причин, що викликають відхилення в розвитку особистості. Є такі групи методів профілактики:

- стимулювання і мотивування  учбово-пізнавальної діяльності;

- організація життя і діяльності  учнівського колективу;

- спілкування і взаємодія вчителя  з підлітком;

- стимулювання активності підлітка;

- психолого-педагогічна пропаганда.

2. Діагностика: а) педагогічно запущених підлітків (виявлення характеру прояву порушення розвитку особистості, пізнавальної, емоційної-вольової сфери, поведінки і спілкування; виявлення шкільних причин);

б) сім'ї.

3. Корекційна робота. Основою корекції є активне залучення підлітків до різних видів діяльності, де вони могли б зарекомендувати себе з найкращого боку. На початковій стадії корекції слід залучати важких підлітків до таких видів діяльності, які їм легко даються. З часом завдання повинні ускладнюватися. Потрібно дотримуватися принципів помірного дозування, поетапного ускладнення, систематичного контролю.