Политэконимия

 

 

ВСТУП

Економічна  система - це сукупність взаємозв'язаних і певним чином впорядкованих елементів економіки. Поза системним характером економіки не могли б відтворюватися(постійно поновлюватися) економічні стосунки і інститути, не могли б існувати економічні закономірності не могло б скластися теоретичного осмислення економічних явищ і процесів, не могло б бути скоординованої і ефективної економічної політики. Реальна практика постійно підтверджує системний характер економіки. Об'єктивно існуючі економічні системи знаходять своє наукове віддзеркалення в теоретичних (наукових) економічних системах. Перший розгорнений аналіз економіки як системи був дан основоположником класичної школи політекономії А.Смітом в його головному науковому труді"слідження про природу і причинах багатства народів" (у прийнятому скороченні — "Багатство народів"), що вийшов в світ в 1776 р. З подальших наукових економічних систем виходить, перш за все, виділити системи, створені Д.Рікардо (1817 р.), Ф.Лістом (1841 р.), Дж. С.Міллем (1848г.),К.Марксом(1867 р.),к.менгером (1871 р.), А.Маршаллом (1890г.),дж. Кейнсом (1936 р.), П.Самуельсоном (1951 р.).

З українських  економістів минулого, що робили упор на системне уявлення про економіку, слід зазначити І.Т.Посошкова А.И.Бутовского,Н.Г.Чернышевского,М.И.Туган-Барановского,А.И.Чупрова, П.Б.Струве, В.І.Леніна, Н.Д.Кондратьева.

У радянський період вітчизняної економічної науки  найбільш помітними були теоретичні системи, що знайшли віддзеркалення в підручниках політичній економії під редакцією К.В.Островітянова, А.М.Румянцева, Н.А.Цаголова,н.П.Федоренко, В.А.Медведева, Л.І.Абалкина і ін.

Як показує  історія економічної науки, класифікація економічних систем може проводитися  на основі різних критеріїв (ознак).У  основі цієї множинності лежить об'єктивне різноманіття властивостей економічних систем. У укрупненому вигляді критерії економічних систем можна розділити на три групи:

-  структурообразующие  критерії;

-  соціально-економічні (змістовні) критерії;

-  об'ємні  і динамічні критерії.

Що відбувається з Україною в даний час гостра фінансово-економічна криза, що вимушено припинила хід подальших економічних перетворень, зробив вже не лише бажаним, але і необхідним критичне осмислення підсумків проведеного реформування економіки для вибору його подальших направлень. Тому тему курсовою вважаю актуальній.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 ЕКОНОМІЧНІ  СТОСУНКИ ЯК СОЦІАЛЬНА ФОРМА  І СПОСІБ ОРГАНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ  СИСТЕМИ

1.1 Історія економічних  систем

У сучасних курсах по економічній теорії зазвичай виділяють  ринкову, командну і змішану економіку. Краще всього вивчена ринкова економіка, яка характеризується як система заснована на приватній власності, свободі вибору і конкуренції, спирається на особисті інтереси, обмежує роль уряду. Командна економіка описується як система, в якій домінують суспільна (державна) власність на засоби виробництва колективне ухвалення економічних рішень, централізоване керівництво економікою за допомогою державного планерування. Під змішаною економікою мається на увазі тип суспільства, що синтезує елементи перших двох систем. Він характерний для більшості сучасних держав.

Історична класифікація повинна включати окрім сучасних системи минулого і майбутнього. В зв'язку з цим заслуговує на увагу класифікація запропонована  представниками теорії постіндустріального суспільства, які виділяють доіндустріальні, індустріальні і постіндустріальні економічні системи.

Кордонами, що відокремлюють  економічні системи один від одного, є промислова і науково-технічна революції. Усередині кожної з цих  систем можлива більш дробова типологія, що дозволяє намітити шляхи для синтезу формаційного і цивілізаційного підходів.

1.2 Доїндустріальноє  суспільство

В доіндустріальную епоху панувало натуральне сільськогосподарське виробництво. Індивід не міг проіснувати, не будучи, так або інакше, пов'язаний із землею, із землеробським процесом. Земля була як би неорганічним тілом індивіда трудящого існувала природна єдність праці з його природними передумовами. Людина була включена в біологічні цикли природи, був вимушений підстроюватися під них, порівнювати свої дії з біологічним ритмом сільськогосподарського виробництва.

Місце безпосереднього  виробника і його функція в  процесі виробництва, мета і засоби його діяльності, якість і кількість  продукції, що випускається, визначалися  не лише рівнем розвитку продуктивних сил, але і конкретними особами: або асоціацією трудящих, до якої даний індивід належав (первісною або селянською общиною, ремісничим цехом і т. п.); або представниками панівного класу, в особистій залежності від яких безпосередній виробник знаходився(будь то складальник ренти – податка азіатської держави, рабовласник або феодал).

1.3 Індустріальне  суспільство

Вдосконалення штучних, створених людиною знарядь  праці, безумовно, сприяло подоланню  залежності людини від природи створенню передумов для переходу від природних продуктивних сил до суспільних. Розвиток системи знарядь праці, техніку дозволило людині збільшити міру влади над зовнішньою природою. Техніка виступає як «друга природа», як природа, перетворена людиною.

Промислова революція розкріпачує індивіда: на зміну особистої залежності приходить особиста незалежність. Вона виявляється в тому, що привласнення засобів виробництва і життєвих засобів не опосередковане в ринковій економіці приналежністю людини до якого-небудь колективу. Кожен товаровиробник, господарює на свій страх і ризик і сам визначає, що, як і скільки проводити, кому, коли і за яких умов реалізувати свою продукцію. Проте ця формальна особиста незалежність має як свою основу всесторонню речову залежність від інших товаровиробників (і, перш за все, залежність по лінії виробництва і вжитку життєвих благ).Матеріалізація стосунків між товаровиробниками виступає як зародок відчуження праці, що характеризує різні аспекти панування минулої праці, що склалося при ринковій економіці, над живим, продукту праці над діяльністю, речі над людиною. Передумови для його подолання складаються в процесі переходу від індустріального суспільства до постіндустріального.

1.4 Постіндустріальне  суспільство

В ході науково-технічної  революції наука перетворюється на безпосередню продуктивну силу загальні продуктивні сили стають провідним елементом системи продуктивних сил. Якщо після неолітичної революції склалася постприсвійна, економіка, що проводить, основою якої було сільське господарство, а результатом промислової революції стало виникнення постаграрній економіки основу якої складала спочатку легка, а пізніше важка промисловість, то в ході НТР виникає постіндустріальна економіка. Центр тяжіння переноситься в непідприємчу сферу. У середині 80-х років вже понад 70% населення США було зайнято у сфері послуг. Якщо в аграрній економіці провідним елементом була земля, а в індустріальній - капітал, то в сучасній - лімітірующим чинником стає інформація, накопичені знання.

Нові технології стали результатом праці вже не «талановитих жестянщіків», а «високолобих інтеллектуалів». Підсумок їх діяльності- революція у сфері телекомунікацій. Якщо вх1х - першій половині XX ст. головною формою комунікації були газети, журнали, книги, до яких потім додалися телефон, телеграф радіо і телебачення, то в даний час всі вони витісняються засобами комп'ютерного зв'язку. Знання і інформація стають стратегічними ресурсами. Це приводить перш за все до істотних змін в територіальному розміщенні продуктивних сил. У доіндустріальну епоху міста виникали на перетинах торгівельних шляхів, в індустріальну - поблизу джерел сировини і енергії, технополіси постіндустріальної епохи зростають довкола наукових центрів і крупних дослідницьких лабораторій (Кремнієва долина в США).

У розвинених країнах відбувається звуження власне матеріального виробництва при одночасному стрімкому зростанні «індустрії знань». Таким образом, передумови майбутнього суспільства створюються не лише і навіть не стільки в матеріальному, скільки, по словах До. Маркса, по той бік матеріального виробництва.

Науково-технічна революція створює передумови для  розвитку стосунків вільної індивідуальності. Вони знаменують етап, заперечливий і  стосунки особистої залежності, і  стосунки речової залежності, промовець  як заперечення. Стосунки особистої залежності існували в умовах панування природних продуктивних сил. Вони характеризували такий етап розвитку людства, коли індивід міг розвиватися лише в рамках обмеженого, локального колективу, від якого він залежав. Стосунки особистої незалежності, заснованої на речовій залежності знаменували такий рівень розвитку, коли під впливом суспільного розподілу праці відбувається відособлення виробників і вони вже не потребують тієї або іншої форми що природно склалася або історично розвинулася колективності, переростають її рамки. Проте разом із становленням усесвітніх стосунків і універсальних потреб розвивається всесторонній процес матеріалізації виробничих стосунків, відбувається відчуження сутнісних сил від працівника, перетворення їх в чужу, пануючу над ним силу. Стосунки вільної індивідуальності знаменують етап гармонійного єднання людини і природи, самоконтроль людства і його суспільних сил, інтелектуальний прогрес світової цивілізації.

Особа виступає як самоціль загальнолюдського розвитку. Одночасно особа є головним знаряддям прогресу. Вибір мети, шляхи її досягнення а також організація безпосереднього трудового процесу в постіндустріальному суспільстві стають не технологічним, а гуманітарним завданням. Це обумовлює високий ступінь самостійності кожної людини, надає праці достовірно вільному творчому змісту. Зараз очевидно головне: як ринкове господарство виробило відповідного йому типа людини - «homo economicus», так і постіндустріальному суспільству відповідатиме своя форма соціальності - вільна індивідуальність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 ЕКОНОМІЧНИХ  СИСТЕМИ І ЇХ СУТЬ

2.1 Типи і  моделі економічних систем

Сукупність  всіх економічних процесів, що здійснюються в суспільстві на основі майнових стосунків, що діють в нім, і організаційних форм, є економічною системою цього суспільства. Зрозумівши суть системи можна зрозуміти багато закономірностей господарського життя суспільства.

Елементи економічної  системи. Основними елементами економічної  системи є соціально-економічні стосунки що базуються на формах власності, що склалися в кожній економічній системі, на економічні ресурси і результати господарської діяльності; організаційні форми господарської діяльності; господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макроекономічному рівні; конкретні економічні зв'язки між господарськими суб'єктами. У останні півтора-два століття в світі діяли різні типи економічних систем: дві ринкові системи, в яких домінує ринкове господарство, - ринкова економіка вільної конкуренції (чистий капіталізм) і сучасна ринкова економіка (сучасний капіталізм) і дві неринкові системи -традиційна і адміністративно-командна. В рамках тієї або іншої економічної системи існують багатообразні моделі економічного розвитку окремих країн і регіонів. Розгледимо характерні риси основних типів економічних систем. Сучасна ринкова економіка (сучасний капіталізм). В порівнянні зі всіма передуючими ринкова система опинилася найбільш гинув який: вона здатна перебудовуватися, пристосовуватися до внутрішніх і зовнішніх умов, що змінюються. У другій половині нинішнього століття коли широко розвернулася науково - технічна революція і стала особливо швидко розвиватися виробнича і соціальна інфраструктура, держава почала набагато активніше впливати на розвиток національної економіки. У зв'язку з цим змінився господарський механізм, організаційні форми господарської діяльності і економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами (таблиця 1.1).

Таблиця1.1- Деякі відзнаки сучасного капіталізму від чистого            капіталізму

ОСНОВНІ  РИСИ	КАПІТАЛІЗМ  XVIII-XIX СТ.	КАПІТАЛІЗМ  ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ  XX СТ.
1	2	3
1.Масштаби усуспільнення  виробництва	Усуспільнення виробництва в рамках підприємства.	Усуспільнення і одержавлення частини господарства в національному і інтернаціональному масштабах.
2.Переважаюча  діяльність	Економічна  діяльність.	Економічна  форма єдинолічних на базі колективної  приватної власності підприємців-капіталістів і державній власності.
3.Регулювання  економіки	Саморегулювання індивідуальних капіталів на основі вільного ринку при слабкому втручанні держави	Активне державне регулювання національної економіки  для стимулювання споживчого попиту і пропозиції,запобігання кризам,безробіття і так далі
4.Соціальні  гарантії	Соціальна незащіщенність громадян у випадках безробіття,хвороби і старіння.	Створення державних  і приватних фондів соціального  страхування і соціального забезпечення.

 

 

 

2.1.1 Ринкова  економіка

У розвиненій ринковій економіці істотні зміни зазнає господарський механізм. Планові  методи господарювання отримують подальший розвиток в рамках окремих фірм у вигляді маркетингової системи управління. В той же час на макроуровні розвиток планових методів пов'язано з державним регулюванням економіки.

Планомірність виступає як засіб активного пристосування  до вимог ринку. В результаті і ключові завдання економічного розвитку отримують нове вирішення. Так питання про об'єм і структуру вироблюваної продукції вирішується на основі маркетингових досліджень в рамках фірм, а також аналізу пріоритетних направлень НТП, прогнозу розвитку суспільних потреб на макроуровні. Прогноз ринку дозволяє завчасно скорочувати випуск застаріваючих товарів і переходити до якісно нових моделей і видів продукції. Маркетингова система управління виробництвом створює можливість ще до початку виробництва приводити індивідуальні витрат компаній що випускають основну масу товарів даного вигляду, у відповідність з суспільно необхідними витратами. Державні галузеві і загальнонаціональні програми (плани) також роблять істотний вплив на об'єм і структуру вироблюваних товарів і послуг забезпечуючи їх більшу відповідність суспільним потребам, що змінюються.