Поняття про психічний розвиток.Сучасні теорії психічного розвитку

Якщо завдання передбачає: “зніміть з гака підвішений на ньому предмет, наприклад, капелюх”, то амплітуда руху руки збільшується ще на десяток сантиметрів. Причому  завойовані прирости амплітуди руху руки зберігають силу лише відносно завдань, що викликали ці рухи. Так от, нібито однотипні на перший погляд рухи регулюються  різними механізмами і забезпечують різний робочий ефект: найбільший —  вирішення предметних завдань, найменший  – завдань символічних, абстрактних.

 

І.4.3. Епістемогенез.

Це один із розділів генетичної психології, що досліджує  психологічні механізми розвитку структур свідомості, становлення міжфункціональних психологічних систем . Ж.Піже , вивчаючи процес утворення знання в дитини, виділяє періоди розвитку її інтелекту. Він розглядає кожну стадію як результат перебудови попереднього «психічного органа» в якісно новий стан.

Перша –  від народження до 2 років – етап підготовки і функціонування сенсомоторового, практичного домовленнєвого інтелекту. Реальна (сенсомоторова) діяльність роздвоює даний світ на зовнішній і суб'єктивний, який стає можливим завдяки уявленню; уявлення тут є не чим іншим, як перевернутою у середину самого себе практичною дією; зовнішня реальність тим самим переміщена всередину.

Друга – 2 – 7-8 років - стадія інтуїтивного передпоняттєвого мислення і думки.

 Третя  – 7-8 – 11-12 років – стадія  конкретних операцій, ще не відокремлених  від неї.

Четверта  – знаменує собою появу формально-логічних операцій, або є стадією рефлективного  інтелекту; предметом операцій стають вони самі – висування положень і виведення з них наслідків.

Отже, початки  більш високих рівнів розвитку понять визрівають, саморозвиваючисьусередині  попередніх, досягаючи зрілості, зміцнюючись  і набуваючи викінченої форми. Ці висновки Ж.Піаже одержав в результаті досліджень про причинність, конструювання реальності, генезис числа і таких елементарних логічних структур, як класифікація і серіація, аналіз понять: “рух”, “час”, “простір” тощо у дитини.

 Дослідження свідчать, що ці поняття одночасно перетворюються на дискурсивно-логічні регулятори психічного розвитку людини. Регулятори утворюються трансформацією чуттєво-інтуїтивного відображення до значеннєвих конструкцій свідомості за такими етапами:

– чуттєвого  відображення на образ предмета (наприклад, “рух”, “час”, “простір” тощо у  дитини);

– образа предмета на його смислову схему і дій над  ним відповідно до мети;

– смислової  схеми предмета і дій над ним  відповідно до мети на логічну схему  предмета;

– логічної схеми предмета на поняття – згорнуту систему суджень, що відображають сутність предмета;

– поняття  – як згорнутої системи суджень, що відображають сутність предмета в  елемент концепції або теорії.

 

І.4.4. Психогенез.

 Цей процес  виявляється у походженні, утворенні  та становленні у людини психічного  життя – мислення, почуттів, уяви та психомоторики . Далі йтиметься про прогресивні зміни в людині, що нормально народилася і нормально, природно визріває, якане має спадкових хвороб і травм мозку.

Числа Фібоначчі  поділяють життя людини на етапи  за кількістю прожитих років. Сенс цих  граничних точок онтогенезу –  породження і визрівання її єства.

О – початок  відліку – дитина народилася, але  вона зовсім не порожнє місце, не “табула  раса”, на якій природа і люди “писатимуть” життєвий шлях. Народилася Людина. У  неї ще в потенційному стані не лише психомоторика, мислення, почуття, уява, а й оперативний енергопотенціал. Відокремившись від матерії, вона –  початок життя.

Механізм  творчості, закладений у наше єство  природою, залишатиметься брунькою (у  ній уже запрограмовані і пагони, і листки, і квіти, і плоди), якщо ця брунька була пригнічена несприятливими обставинами. Вона не загине, вона буде існувати (за умови, що отримуватиме необхідний мінімум енергії, – інакше вона просто засохне), але це буде лише нереалізована  потенція.

Чи є у  цієї бруньки здатність плодоносити? Ймовірно. Але судити про неї у  такій якості даремно, тому що вона повинна спершу розвинутися від  бруньки до повноцінної гілки, –  лише тоді ми побачимо, чи є у неї  плоди, а якщо є, то які вони на смак.Так  само здійснюється породження і механізму  творчості у людини.

Протягом  першого року у дитини набуває  активності механізм психомоторики, і  вона опановує ходу. Тепер вона пізнає світ руками – привілей винятково  людський. Тварина пересувається  в просторі, а дитина – пізнаючи – опановує простір і вивчає територію, на якій живе.2 роки – розуміє і  діє за словом. Це означає, що:

1) дитина  опановує мінімальну кількість  слів – значень і образів  дій;

2) поки ще  не відділяє себе від довкілля  і поєднана з її оточенням;

3) тому діє  за сторонньою вказівкою.

3 людини  чуттєвої дитина перетворюється  на людину, що пізнає.З роки  – починає діяти мислення, а  дитина вже користується словом  як регулятором активності. Тому  дитина:

– свідомо  протистоїть середовищу й батькам, вихователям в дитячому садку  і т.ін.;

– усвідомлює власний суверенітет і прагне до самостійності;

– намагається  підкоряти своїй волі близьких і  добре знайомих людей.

Тепер для  дитини слово – це дія. З цього  починається діюча людина.

5 років –  “вік грації” і домінування  механізму уяви. Дитина діє самостійно, постійно перебуває в стані  польоту. Вона – уособлення  гармонії, її життєвий еталон  – повна гармонія світу: природи  і того, що створила людина, –  все відкрите для використання. Книги, ігри, танці, спритні рухи  – все насичене гармонією,  яку ця маленька людинка намагається опанувати власноруч. Дитина спрямована на психомоторику безупинно.

Матеріалізація  продуктів роботи чутливості можлива  через здатність дитини до: відображення довкілля і себе самої як частини  світу (ми чуємо, бачимо, користуємося дотиком, нюхом тощо – всі органи чуттів задіяні у відображенні); проектування зовнішнього світу  і самої себе (створення другої природи, гіпотез – зробити завтра те й те, побудувати нову машину, вирішити проблему, вирішити задачу квадратури кола), вдаючись до критичного мислення, почуттів і уяви; створення другої, рукотворної природи, продуктів  діяльності (реалізація запланованого, конкретні розумові або психомоторові  дії з конкретними предметами і процесами).

Після 5 років  механізм уявидомінує над усіма  іншими. Дитина виконує величезну  роботу, створюючи фантастичні образи, і живе у світі казок та міфів. Гіпертрофована уява дитини викликає в дорослих подив, а інколи і тривогу  за стан здоров'я малюка, бо уява позбавлена будь-якого ґрунту, а її витвори  не відповідають дійсності.

8 років –  панування почуттіві формування  власного виміру почуттів (пізнавальних, моральних, естетичних). Де ці  виміри знаходяться? У самій  дитині, в її маленькій душі.У  формі почуттів. А що це за  виміри? Психічний стан душі: гармонійна  душа, коли дитина безпомилково: оцінює відоме й невідоме;  відрізняє моральне від аморального;  надає перевагу прекрасному і  сторониться від того, що становить  загрозу для життя, розмежовує  гармонію від хаосу.

У цьому віці виникає вундеркінд. Досвід переконливо  свідчить, що вундеркінди рідко досягають  вершин творчості. До певного часу дитина копіювала, але одного разу усвідомила: цього замало. А підбадьорювання  дорослих, їхнє бажання будь-що виховати людину, здатну до творчості, остаточно  виснажує дитячі сили. Той самий  гіркий досвід свідчить про іронічне ставлення до дітей, які достроково подолали перші вікові греблі і нібито відрізняються від однолітків. Тому поняття “вундеркінд” є проблемою. Адже проблема творчості – справа нелегка.Коли процес розвитку душі відповідає ряду Фібоначчі – це норма. А діти, що досягли вікової греблі і не подолали її, перебувають довгі роки, а то й усе життя на попередньому рівні розвитку.

У 13 років  починає працювати механізм творчості.Але  це не означає, що він працює на повну  потужність. Тут працює лише який-небудь один із елементів механізму, а всі  інші сприяють його роботі. Якщо і на цій сходинці вікового розвитку зберігається гармонія, що майже весь час змінює свою структуру, то підліток безболісно здолає наступну греблю і досягне  віку революціонера.

Підкреслимо: механізм творчості залучається  до роботи самостійно. І відбувається це тільки в тому випадку, коли кожна  складова оптимально розвинута і  всі вони разом гармонійно узгоджені  та врівноважені. Тоді завдання, з якими  стикається людина, вона змушена вирішувати до кінця. Складність завдання викликає почуття дискомфорту (всім подобається, всім зручно, а вам – тісно, гидко, коле. Зрозуміти, чому щось усіх влаштовує, а вам не подобається, – це зрозуміти  завдання).

Ознака вирішеного завдання: дискомфорт, асимільований  у комфорт.У віці революціонера  підліток має зробити новий крок уперед. Виокремитися з найближчого  оточення, свого соціуму – жити і діяти в ньому гармонійно. Не кожний може вирішити власні завдання.

21 рік –  механізм творчості здатний виконувати  творчу роботу. У цьому віці  спостерігається другий вигин  – передує механізм почуттів. Уява та її витвори оцінюються  почуттями і мисленням, між  ними виникає антагонізм. Перемагають  почуття. Ця здатність поступово  набирає потужності, і юнаки нею  користуються.

Це – вік  вторинного наслідування: наприклад  у О.Пушкіна це період байронізму, який відмічають літературознавці, а  М.Лермонтов наслідував Байрона  навіть у манерах дій: кульгав  на одну ногу. Ніде правди діти, почуття (пізнавальні, моральні або естетичні) інколи затьмарюють мислення, але  складові механізму працюють злагоджено: почуття відкриті всьому світу, а  логічне мислення набуває здатності  формулювати й віднаходити міру речей.

34 роки –  врівноваженість і гармонійність  – продуктивна дієвість механізму  творчості. Гармонія мислення, почуттів  та уяви, психомоторики, що живиться  оптимальним енергопотенціалом, і механізму в цілому – виникає здатність до геніальної роботи.

55 років –  третя гармонійна вершина життя:  мислення підпорядковує собі  почуття – умова створення  нового світу, відкриття того, що люди почували, але були  неспроможні означити і користуватися  силами природи. Людина може  стати творцем.

Отже, породження і визрівання єства, психіки й  свідомості людини – це дуже складний процес, у якому природними є становлення, зміни, рух, розвиток і творчість. Вони відображаються у стадіях зародження видів інтелекту та утворення  механізму творчості.У координатах  часу визріває і єство людини, відкриваючи  природні можливості для вирішення  все нових та нових класів завдань і проблем.

 

І.4.5. Креатіогенез (лат. creatio – породження, творчість).

Механізм  творчості – елемент поетичної  душі і тіла людини. Механізм починає  працювати, коли людина усвідомлює себе, свою самотність – здатність до самостійної дії. Тоді вона передчуває у собі сили і вибирає вершину-мету, яку долатиме у житті — робитиме відкриття, винаходи чи створюватиме оригінальні  художні образи. Орієнтуючись на це, вона стає не схожою на інших. Тільки робота механізму творчості надає життю  сенсу; творчість обдаровує людину свободою.

Механізм  творчості – прижиттєве утворення, система, до якої входять елементи поетичної  душі: мислення, почуття та уява, а  також елементи тіла: психомоторика  та енергопотенціал. Система цих  наукових понять описуює механізм творчості  через систему суджень, які стверджують  наявність одних властивостей і  відсутність інших.

Опишемо кожне  з цих наукових понять через аналіз змісту дискурсивно-логічного відображення. Ці поняття одночасно регулятори і властивості дій і вчинків  людини. Розуміння їх сенсу забезпечується послідовним перекладом: 1) змісту поняття  на логічну схему дії над предметом; 2) логічну схему в значеннєву структуру рухів думки, почуттів та уяви; 3) значеннєву структуру рухів  її в образ предмета; 4) образ предмета у матеріальну конструкцію майбутніх  пізнавальних, моральних або естетичних дій; 5) реалізація образу як наміру зробити так, а не інакше.

Мислення  – відображення невідчутного. Чим  же воно включається в роботу? Дискомфортом: внутрішнім і зовнішнім – завданням, усвідомленим людиною. Проблемою, яка  вже в'їлась у вашу душу і вимагає  від вас вирішення. Як це зрозуміти? Ви відчули дискомфорт, ви намагаєтесь  зрозуміти, чому вас це не влаштовує  – тобто у дискомфорті визначаєте завдання.Щоб звільнитися від  дискомфорту, треба проблему вирішити.

Дії мислення, очевидно, основа розвитку механізму  творчості, бо вони охоплюють, стикують між собою всі види мислення і  перетворюють невідоме на відоме, щоб  його надовго запам'ятати.

Складність  розвитку мислення в тому, що до 13 років  життя у дітей від природи  пам'ять випереджає мислення. Вона, як губка, всмоктує все, не розбираючись у цінностях. Якщо до цього мислення не було активізоване (тому що не мало навантаження), то учень придбає, можливо  на все життя, звичку виконувати пізнавальну  роботу силами пам'яті: стає зубрилкою. Йому простіше й надійніше для  позитивної оцінки завчити, ніж осмислити.

Отже, дія  критичного мислення – це: 1) процес перетворення невідомого на відоме (вирішення  задачі із невідомим); 2) формулювання висновку відповідно до мети; 3) порівняння й  оцінювання продукту дій з образом  бажаного його стану; 4) одягання думки (образної, почуттєвої, інтуїтивної  тощо) у форму слова, яке, розвиваючись, перетворюється на поняття, поняття  стає духовним інструментом діяльності людини і відкриває замасковане  у відомому невідоме; вершина відображення мовними засобами – символ –  модель, здатна породжувати всі можливі  варіанти предмета, процесу, явища тощо.

Продуктом дії  мислення стають образні, дійові, символічні думки. Ознака вирішення задачі: дискомфорт асимільований на комфорт, вдоволення. Якщо ви втрачаєте енергію, ваша вимогливість до комфорту зменшиться, і вчорашній  дискомфорт сьогодні може сприйматися  позитивним і навіть сприятливим  явищем. При­слухайтесь до себе!

Думка –  продукт усвідомлення, фіксації матеріалізованої знаками властивості чи ознаки предмета або явища. Раніше вона була у формі  почуттів і тому була невимовною. Достатньо  почуттєво пережитій властивості  дати ім'я – це вже думка, матеріалізований субстрат, який працюватиме, організовуватиме й регулюватиме наші дії. Зовні думка  виражається словом, знаком, дією, мімікою  й пантомімікою.