Причини виникнення суїцидальної поведінки серед підлітків

Сьогодні  психологи виділяють 10 основних мотивів  суїцидальної поведінки:

 • Переживання  образи, одинокості, відчуженості, неможливості  бути зрозумілим.

 • Реальна  або уявна втрата батьківської  уваги, нерозділене кохання, ревнощі,  смертельні хвороби, недоліки  фізичного розвитку.

 • Переживання,  пов’язані зі смертю одного  із батьків, їх розлученням  або із ж відсутністю одного  з них. 

 • Почуття  провини, сорому, образи, незадоволеності  собою. 

 • Страх  перед ганьбою; глузування, приниження.

 • Страх  перед покаранням.

 • Любовні  невдачі, сексуальні ексцеси,  вагітність.

 • Почуття  помсти, погроз, шантажу, стресові  ситуації, невдоволеність життям.

 • Бажання  привернути до себе увагу, викликати  жаль, співчуття. 

 • Наслідування  приятелів, героїв книг, кінофільмів  (“ефект Вертера”).

Щодо останнього мотиву, то психологи давно помітили пряму залежність між кількістю  самогубств, які демонструють телебачення  та інші засоби масової інформації, та реальною кількістю самогубств у  суспільстві.

Досліджуючи проблему самогубства, деякі автори висувають теорію щодо впливу сім’ї  на це явище, вважаючи що одинак повинен  жити легше, ніж одружений. А щоденна  праця для забезпечення родини пов’язана  із прикрощами і клопотами, конфліктною  поведінкою. Інші дослідники пов’язують самогубства із ступенем зв’язку  людини і суспільства. На цей показник впливає як відірваність людини від  нього, так і тісний зв’язок людини із цим суспільством. Констатовано також, що рівень суїцидів має стосунок до промислового розвитку країни, а  також до процесів урбанізації суспільства. Кризові ситуації в економіці, злам традиційного окладу — це незначна частина події, здатних спонукати  людину до суїциду. У даному випадку  мова йде про аномічні самогубства. Вони є наслідком неспроможності людини пристосуватися до швидкозмінних  умов суспільства. Такі самогубства  є найбільш характерними для українського суспільства. Основні їх причини  лежать у сфері соціальній, соціально-психологічній, а також пов’язані з депресією, алкоголізмом, наркоманією, викликані  неприємностями, безробіттям, втратою  змісту життя і професійних перспектив, хронічною відсутністю грошей та роботи.

Депресія  вже давно стала ознакою сучасного  життя, ніби безкоштовним додатком до здобутків цивілізації. Вона перестала  бути відхиленням у психічному здоров’ї — кожен із нас у складній ситуації відчував не просто погіршення настрою, а й фізичне та емоційне знесилення, навіть небажання жити. Головна небезпека  цього стану полягає саме в  тому, що досить часто він наштовхує  людину на думки про самогубство. А іноді ці думки втілюються в реальні дії. У такі моменти людина відгороджує себе від оточуючих, думка про невирішену проблему стає нав’язливою, як наслідок — безсоння, втрата апетиту, неможливість самостійно знайти вихід. І зовсім швидко постає питання: чи потрібно жити взагалі? Іронія долі полягає в тому, що в переважній більшості таких випадків є цілком реальна можливість виправити ситуацію, але, зосередившись на проблемі, дуже складно знайти вихід. Звернутися за допомогою до близьких, рідних, друзів або професійних психологів людина, котра знаходиться в стані депресії, не бажає або не може. Їй здається простішим “вийти із гри” шляхом позбавлення себе найдорожчого, що взагалі може мати кожен з нас — життя.

Багато людей  вдаються до самогубства у віці після 50 років. Це стається через відсутність  соціального та матеріального захисту, підтримки з боку рідних та коштів на лікування численних хвороб. Людина втомлюється від боротьби за кожен  шматок хліба, опускає руки, не бажає  бути тягарем для оточуючих. І  тоді їй лишається лише один крок...

Найбільший  відсоток спроб самогубства —  серед молоді до 30 років. Підлітки також  дуже часто для вирішення власних  проблем вдаються до суїциду. Адже у  цьому віці навіть невеликі проблеми сприймаються дуже гостро, а цінність людського життя ще не усвідомлюється у повній мірі. Здається, якщо на твоє кохання не відповіли взаємністю, все інше назавжди втрачає сенс. У такому віці причиною самогубства  може стати навіть „двійка” за іспит.

 Причина  дитячих самогубств — у непорозумінні  із дорослими, не влаштованості  життя. Підліткам та й взагалі  молоді незатишно жити у сучасному  світі, де панує байдужість  у сім’ях, незайнятість за межами  будинку, почуття непотрібності.  Для дітей смерть — це те, за допомогою чого можна довести  свою правоту, уникнути покарання,  помститися.

Кров і  різноманітні збочення на екранах телевізорів, перевтілення після смерті формують у сучасної молоді збочене сприйняття світу. Сучасні аморфні мрійники не думають про те, що життєві  вершини потрібно підкоряти, а воліють мати безтурботне заможне життя, яке саме впаде до їхніх ніг. Саме неспівпадання бажаного та реального є отим першим кроком до самогубства.

Дорослі, вчиняючи суїцид, найчастіше вибирають метод  через повішення чи падіння із висоти. А молодь йде дещо іншим  шляхом. Наприклад, молоді дівчата, щоб  звести рахунки із життям, “люблять”  наковтатися пігулок. Насправді  більшість тих, хто потрапляє  до реанімації у стані передозування  медикаментами, позбавляти себе життя  не збираються. А от залякати родичів  останнім кроком охочих серед неповнолітніх  стає дедалі більше. Такі вчинки здебільшого  скоюють діти далеко не із бідних сімей. Як приклад — 17-річна студентка  технікуму, яка після чергового  непорозуміння із батьками проковтнула, запивши слабоалкогольним напоєм, цілу упаковку таблеток. Реаніматологи очистили шлунок та кров від токсинів, повернувши дівчину до тями. З’ясувалося, у  студентки не було ані найменших  причин піти із життя. У неї цілком благополучна сім’я, де її люблять  і виконують усі її забаганки. Але донька зловживала добротою батьків  — допізна гуляла з друзями, погано вчилася. Запевнила, що пішла на такий  крок, аби „налякати тата з мамою, щоб менше чіплялися”.

І таких прикладів  можна навести багато. Як стверджують  лікарі, передозування медикаментами, до якого вдаються підлітки, не проходить  безслідно для ще незміцнілого організму. Навіть за короткий проміжок часу в  дитячому організмі відбуваються процеси, які згодом стають причиною багатьох хронічних захворювань. Токсичні речовини особливо згубно впливають на дівчат, яким згодом потрібно буде народжувати. Як правило, тих, кого вдалося врятувати  від непоправного, наступного разу зовсім втрачають бажання гратися  зі смертю.

Чимала кількість  тих, хто вирішив поквитатися  із життям, залишають передсмертні записки. Мабуть, це спроба уникнути всезагального  осуду або хоча б пом’якшити про  себе суспільну думку, пояснивши  свій вчинок. Психологи стверджують, що передсмертні записки пишуть майже  кожен шостий суїцидент. Вони відрізняються між собою за змістом, зовнішнім виглядом, обсягом тексту, стилем викладу та ступенем освіченості автора. Деякі з них написані поспіхом, на клаптику аркуша записної книжки, на листках відривного календаря чи фотографії. Є й такі записки, які не є результатом раптової думки. Вони виважені. Частина послань адресована конкретним особам, найчастіше найближчим родичам, нареченим, знайомим, рідше — офіційним особам або ж взагалі не мають адресата.

 

 

 

 

 

Розділ 2. Проблема суїцидальної поведінки серед підлітків

2.1 Класифікація мотивів суїцидальних вчинків

 

Доцільно  класифікувати мотиви суїцидальних вчинків на слідуючі групи:  

I. Особистісно-сімейні конфлікти:

 • несправедливе  ставлення з боку батьків та  навколишніх;

 • ревнощі,  подружня зрада, розлучення;

 • втрата  рідної людини;

 • перешкода  до задоволення актуальної потреби;

 • незадоволеність  поведінкою й потребами, якостями  рідної людини;

 • самотність;

 • нерозділене  кохання;

 • брак  уваги, турботи з боку навколишніх;

 • статева  неспроможність.

 

II. Стан психічного здоров'я:

 • реальні  конфлікти у здорових осіб; паталогічні  розлади (обумовлені розладами  психічної діяльності).

 

ІІІ. Стан фізичного  здоров'я:

 • соматичні  захворювання, фізичні страждання;

 • каліцтва.

IV. Конфлікти, пов'язані з антисоціальною поведінкою суїциданта:

 • побоювання  судової відповідальності;

 • страх  перед карою чи осудом;

 • самозасудження  через аморальний вчинок;

V. Конфлікти в професійній чи навчальній сфері:

 • неспроможність, невдачі на роботі чи в навчанні, втрата престижу;

 • несправедливі  вимоги до виконання професійних  чи навчальних обов'язків. 

VI. Матеріально-побутові труднощі.

VII. Інші мотиви.

Важко зрозуміти  мотив поведінки, але завдання людини - бути чуйною й уважною до кожного. Треба створити такий психологічний  клімат, щоб ніхто не відчував себе самотнім, невизнаним і неповноцінним.

 

2.2. Ознаки та сигнали  суїцидальних намірів.

     1 .Суїцидальна спроба (незавершений суїцид).

2.Суїцидальна  погроза:

 • Я  не можу цього витримати. 

 • Я  не хочу більше жити.

 • Я  хочу померти.

Неабияке  значення мають фактори та причини, з яких людина покидає життя самогубством. Здійснення людиною раніше спроби до самогубства є сильним попередженням  наступного завершеного суїциду. Спроба до самогубства — один із найкращих  показників намірів людини. Немає  нічого драматичнішого за крик про допомогу. Деякі суїцидальні спроби не сприймаються, як серйозні. Наприклад, молода дівчина приймає певну кількість таблеток, будучи впевненою, що її спроба буде розкритою. Або чоловік наносить собі порізи таким чином, що це ніяк не може закінчитись летально. Якщо здійснюються такі спроби, то іноді сім'я та друзі легко проходять поряд з ними або не помічають їх взагалі. Навіть в тому випадку, коли людина, спробувавши отруїтись, буде старатись в деталях виправдати свою поведінку. Дуже часто люди реагують на ці події подразливим зауваженням: Вона просто хотіла привернути до себе увагу. Справа ж полягає в тому, що до кожної суїцидальної справи слід віднестись з усією серйозністю, якою б легковожною вона не здавалась. Як було вищесказано, самими вразливими є люди, які в минулому здійснювали спроби до самогубства або тісно контактували з тими, хто намагався або отримав успіх в цьому прагненні. Статистика стверджує, що 12% із здійснюючих суїцидальну спробу, не пройде і 2 років, обов'язково знову повторять її і досягнуть бажаного. Четверо із п'яти суїцидентів, які покінчили з собою, намагались зробити це в минулому, в крайньому випадку один раз. Після першої невдалої спроби багато хто робить висновок: Я зроблю це краще в інший раз. І вони згадують про нього, особливо відчуваючи психічний стрес. Стресова ситуація робить людей більш схильними до самогубства. В цей час щось трапляється як всередині, так і навколо них. В кризових обставинах вони втрачають всі перспективи та орієнтири і під загрозою стає їх виживання. Прогнози на майбутнє здаються безнадійними та похмурими. Такі серйозні стресові ситуації, як хвороба, економічні негаразди, смерть близьких або сімейні проблеми часто перевершують можливості захисних функцій організму людини. В результаті кризи життя у людини виникає відчай та безпомічність.

Таким чином, ситуаційні фактори часто приводять  до суїцидальної реакції. Ситуаційні фактори, які сприяють суїциду, були детально досліджені в Сан-Франциско. По мірі їх внеску в розвиток суїцидальної поведінки можливо виявити наступне:

 •Ризик  суїциду високий у людей з  нещодавно виявленою хронічно  прогресуючою хворобою. Фактор прогресування  хвороби є більш вагомим для  суїцидального ризику, ніж його  тяжкість або втрата працездатності.

 •Економічні  негаразди, з якими стикається  людина, торкаються дещо більшого, ніж просто гаманця. Без сумніву,  вони породжують проблеми, пов'язані  з їжою, одягом або житлом. Але  при цьому ставиться під питання  компетентність тих, які потрапили  в фінансові труднощі. Вони гостро  відчувають себе невдахами, життя  яких не вдалось. Майбутнє здається  їм невизначеним, а самогубство  розглядається, як сприятливе  вирішення ситуаційної проблеми.

 •Зі смертю  коханої людини життя вже ніколи  не стане, як колись. Руйнується  звичайний стереотип сімейного  життя. Можливому суїциду, як  правило, передує затяжне інтенсивне  горе. Протягом багатьох місяців  після похорону спостерігається  відхилення виниклої реальності, соматичні дисфункції, розлади, все  більше охоплююче почуття вини, ідеалізація утрати, апатія, а також  вороже ставлення до друзів  та родичів, які намагаються  надати допомогу. В цих умовах  суїцид може здаватись звільненням  від психічного болю або способом  з'єднання з тим, хто був  коханим і назавжди пішов з  життя. Його можуть розглядати  як покарання за вигадані або  реальні вчинки, допущені по відношенню  до покійного. 

 •В багатьох  обставинах розуміння та сімейні  конфлікти можуть сприйматись  як події тяжчі, ніж смерть. Якщо людина помирає, то цьому  існують раціональні ( У нього  був рак ) або релігійні пояснення  ( Бог дав, Бог взяв ). При розлученні  розумні або найприродніші трактування  здаються уявними підставами. Вони  особливо не задовольняють, коли  в ситуацію втручаються діти  і виникають проблеми з їх  опікою і вихованням, які доводиться  вирішувати на фоні безсвідомиго  почуття вини, поразки або помсти. Виникаючі проблеми мають глибокий  психотравмуючий вплив як на  батьків, так і на дітей. Дослідження стверджують, що багато людей, які закінчували собою, виховувались в неповній сім'ї.

 •Сімейні  фактори. Щоб зрозуміти людей,  які скоїли суїцид, потрібно добре  знати їх сімейне життя, поскільки  воно відображає емоційні порушення  у членів сім'ї. Від особливостей  сімейного оточення залежить  чи проявиться їх потенціал  самознищення. Наприклад, якщо людина  неспокійна, то вона не тільки  нерегулярно приймає їжу і  уникає друзів, а й інших членів  сім'ї також може охопити відчай. Було виявлено, що, при більшості  суїцидів у підлітків, їх батьки  були подавлені і думали про  самогубство. В інших випадках  членів сімей можуть долати  гнів і обурення. Щоб відрегулювати  свої негативні емоції, вони інколи  безсвідомо обирають одного із  близьких об'єктів колективної  агресії. На жаль, стаючи козлом  отпущения, часто не знають, як  подолати недоброзичливість, постояти  за себе або правильно поступити  в цій ситуації. Якщо, нарешті,  він вирішує покінчити з собою,  то тим самим, він просто  проявить ті антисоціальні імпульси, котрі скрито мають інші члени  сім'ї. В сім'ї можуть виникати  такі кризові ситуації, як смерть  близьких, розлучення або втрата  роботи. Ці колізії викликають  сильну тривогу та емоції хвилювання. Як правило, хтось повинен бути  відповідальним за виниклі порушення  соціальних зв'язків. Частіше  всього обирається самий вразливий  член сім'ї, найменш агресивний, який не вміє відстояти свою  думку або протирічити, йому  багаторазово повідомляють, що саме  він є поганим і відповідальним  за всі ці негаразди. Його  можуть навіть звинуватити в  смерті близької людини, яка трапилась  з природних причин. Бувають ситуації, коли люди розлучаються з життям, щиро вірячи в те, що цим  вони захищають тих, кого більше  всього кохають. Більше того, суїцидогенна  сім'я може бути впевнена, що  таким незвичним способом, як  самогубство, вирішуються проблеми  для решти. Суїцид неможливо  серйозно вивчати поза контексту  соціального оточення конкретної  людини. Обов'язково варто брати  до уваги актуальні потреби,  бажання та прагнення близьких. Важливо розуміти не тільки  переживання суїцидального індивіда, але і емоціональний клімат сім'ї. Емоційні переживання є одним з основних показників можливості суїциду. Будь—який раптовий особистісний конфлікт завжди є серйозним попередженням. Більшість потенційних самогубць страждають від депресій. Депресія часто починається поступово, з'являється тривога і в'ялість. Люди можуть не усвідомлювати її початку. Вони тільки помічають, що останнім часом стали подавленими, сумними і хандрять . Майбутнє постає темним і вони вважають, що його неможливо змінити. Часто вони приходять до висновку, що хворі раком, психічною чи іншою невиліковною хворобою. Перед суїцидом вони починають думати про смерть. Їм стає важко виконувати навіть прості обов'язки. Хворі депресією скаржаться на безпліддя та імпотенцію. Інтимні зв'язки не задовольняють їх потреби. Норман Табачник вважає, що сексуальні порушення є характерною рисою для людей, схильних до самознищення. Детальне вивчення цих станів, як правило, виявляє депресивний настрій, а при більш глибокому розгляді і суїцидальні схильності. Збережена сексуальна функція, в тому випадку, коли складає частину позитивних взаємовідносин з іншою людиною, є захист від самознищуючої поведінки. Завдяки їй у важливих для людини міжособистісних контактах зберігається компонент інтимності в душевній близькості.

 

2.3. Групи підлітків які  можуть покінчити життя самогубством, їх характерологічні особливості.

Підлітковий вік охоплює період від 11 —12 до 14—15 років, що відповідає середньому шкільному  вікові, тобто 5—9 класам сучасної школи. У цей період в особистості  дитини відбуваються складні і суперечливі  зміни, на підставі чого його ще називають  важким, критичним, перехідним. Така оцінка зумовлена багатьма якісними змінами, які нерідко пов'язані з докорінним ламанням попередніх позицій, особливостей активності, інтересів і стосунків  дитини. Відбуваються вони за порівняно  короткий час, здебільшого бувають  несподіваними і надають процесові  розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру. Майже завжди ці зміни супроводжуються появою у підлітка суб'єктивних труднощів. Ускладнюється і його виховання, оскільки підліток не підкоряється ефективним щодо молодшого школяра впливам дорослих, у різних формах проявляє непослух, опір і протест (упертість, грубість, негативізм, замкненість).

   Підлітковий  вік називають перехідним і  тому, що у цей період відбувається  перехід від дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Ця  особливість проявляється в фізичному,  розумовому, моральному, соціальному  та духовному розвитку особистості.

   Вже  більше століття ведеться дискусія  про те, якими факторами зумовлений  психічний та особистісний розвиток  підлітка: біологічними чи соціальними.  Проблема біологічного чинника  пов'язана з тим, що саме  на цей вік припадають кардинальні  зміни в організмі дитини, розгортається  процес статевого дозрівання.

   Підлітковий  вік характеризується швидким,  нерівномірним ростом і розвитком  організму. Відбувається ствердіння  скелета, вдосконалюється м'язова  система. Однак нерівномірність  розвитку серця і кровоносних  судин, а також посилена діяльність  залоз внутрішньої секреції часто  спричинюють тимчасові розлади  кровообігу, підвищення тиску, напруження  серцевої діяльності, посилення  збудливості дітей, що виражається  у нервозності, швидкій втомі,  запамороченнях і підвищеному  серцебитті. Нервова система підлітка  ще не зовсім готова витримати  сильні, тривалі подразники, часто  перебуває під їх впливом у  стані загальмованості або сильного  збудження.

   У  намаганнях пояснити суттєві  анатомо-фізіологічні зміни в  організмі підлітка сформувалися  різноманітні теорії про біологічну  зумовленість його особливостей. Автор першої фундаментальної  праці про підлітковий період, американський психолог Гренвіл-Стенлі  Холл (1844— 1924), осмислюючи багатий  і різноманітний матеріал спостережень, висунув теорію рекапітуляції,  згідно з якою розвиток індивіда  схематично відтворює та повторює  історію людського роду, виявляючись  у генетично запрограмованій послідовній зміні спадково зумовлених форм поведінки, почуттів і соціальних інстинктів. Особливості підліткового віку С. Холл асоціював із бурхливою перехідною епохою, “коли наші пращури вели кочове життя, билися, полювали, доглядали вогнище, блукали на волі, шукали пригод”.