Причини суїциду у неповнолітніх

 

Понад дві третини осіб, які скоюють суїцид, повідомляють про свій намір. Переважно це відверті розмови про самогубство, про  своє бажання відпочити від «поганого» життя, про свою нікчемність, безпорадність, безнадійне становище; обговорення  суїцидальних і некрофільних сюжетів  із художніх творів і повідомлень  у засобах масової інформації. Отже, здебільшого самогубство є  заздалегідь задуманим актом.

 

1.2 Проблема суїциду в  соціально-психологічних концепціях  особистості

 

Сучасна наука висуває  соціально-психологічні концепції  особистості, враховуючи інтереси індивіда (пріоритетність його комунікативного  потенціалу в моральному, соціальному, професійному зростанні, його знань, культури спілкування і взаємодії з  іншими людьми) і важливість соціуму, соціальних відносин у становленні  особистості. Відповідно до того, який компонент переважає, здійснюється теоретичне обґрунтування соціально-психологічних  характеристик людини (вчення про  колективні уявлення (Е. Дюркгейм); соціальні  установки (У. Томас, Ф. Знанецький); соціальні  уявлення (С. Московічі); соціальну психіку (В. Вічев) та ін.) соціальної програми її поведінки, вчинків, у тому числі й суїцидальних тенденцій та дій.

 

Екзистенційний підхід до людини в соціальній психології ґрунтується  на усвідомленні унікальності її буття, на тому, що вона є свідомою істотою  з потенційними можливостями для  розвитку і реалізації в суспільстві. З огляду на це розглядають проблему суїциду. Як стверджував М. Бердяев, самогубство належить до тих складних явищ життя, які викликають подвійне ставлення: з одного боку, людина, яка  наклала на себе руки, заслуговує на глибоке співчуття щодо пережитих  нею страждань, а з іншого -- факт самогубства підлягає осуду, тлумачиться  як гріх і навіть як злочин.

 

Виникнення у людини ідеї самогубства, процес прийняття рішення  щодо реалізації прагнення до суїциду, його соціально-психологічна мотивація  у різні часи трактувалися по-різному. Якщо на початку XIX ст. домінували переконання  про зумовленість його душевною хворобою, то наприкінці XIX -- на початку XX ст. такі міркування було визнано помилковими, оскільки переважали твердження про  соціальні та соціально-психологічні чинники і передумови самогубства (міжособистісний конфлікт, самотність тощо). Самогубство стали кваліфікувати  і як глибоко індивідуальний вчинок, що 3Дійснюється психічно здоровими  людьми, і як результат аномалій, розладів психіки індивіда. У XX ст. в  соціально-психологічній теорії і  практиці сформувалися особистісний і  соціологічний напрями у вивченні проблеми суїциду. Представники особистісного  напряму зосереджені на психологічних  особливостях суїцидентів, їх емоційно-вольовій та мотиваційній сферах (3. Фрейд, Е. Фромм, Д. Лестер, Л. Стівенс та ін.). Прихильники  соціологічного напряму заперечують  думку про винятковість особистісних детермінантів самогубства. Головними  для них є соціальні причини  суїциду, їх співвідношення з індивідуальними  станами, які супроводжують різноманітні види самогубства (Е. Дюркгейм). Багато сучасних суїцидологів при інтерпретації  суїцидальної поведінки звертаються  до концепцій психоаналізу, біхевіоризму, інтеракціонізму та їх переосмислень.

 

Одним із перших звернув увагу  на соціально-психологічний характер причин суїциду М. Бердяев. Передусім  він розглядав самогубство як трагічний результат зіткнення, конфлікту особистості з суспільним ладом. Цей тип самогубства учений називав явищем соціальної слабкості  й занепаду. Суть його полягає не в нестерпності страждань, які випадають  на долю людини (у неї достатньо  сил, щоб їх витримати і пережити), а в їх безглуздості. Бердяев виокремив  характерні особливості психології самогубства, в тому числі й соціально-психологічні. Він стверджував, що психологія самогубства  є психологією безнадійності; психологією  замикання людини в собі, своїй  темряві; психологією, що не знає виходу із себе до інших, втрати цінності всього; психологією образи на життя, інших  людей, світ, Бога. Наприкінці XX ст. ці висновки були підтверджені експериментально.

 

Сучасна соціально-психологічна наука виокремлює такі психологічні і соціально-психологічні характеристики суїцидентів: емоційна в'язкість (домінування  однієї емоції); вразливість; дратівливість; висока конфліктність; слабкий особистісний психологічний захист; неадекватна  щодо особистісних можливостей самооцінка; невпевненість; висока потреба в  самореалізації; потреба в позитивних емоційних зв'язках і соціальних контактах, щирих стосунках; розвинута  емпатія, заснована на очікуванні розуміння і підтримки близькими людьми; слабкий вольовий контроль; низька активність; песимізм; тенденція до самозвинувачення; несамостійність; агресія як постійна форма вияву особистісних характеристик; високий рівень тривожності; егоцентризм; автоагресія; песимістична особистісна установка на майбутнє; паранояльність (наявність нав'язливих маячних ідей) особистості; система мотивів суїцидальної поведінки. Поширеним є погляд на суїцид як на наслідок соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах мікросоціальних конфліктів, які переживає індивід.

 

Природа самогубства пов'язана  з впливом соціологічних, соціально-психологічних, біохімічних і психологічних  чинників, які часто взаємодіють  у психіці суїцидента.

 

Соціологічні чинники. Закорінені в економічні, політичні, соціокультурні та інші аспекти суспільства, які  формують масові настрої, громадську думку, тобто утворюють фон, на якому  відбувається життєдіяльність людей. Самі вони не провокують підвищення суїцидальної активності, а діють трансформовано, через умови існування малих  соціальних груп.

 

На думку Е. Дюркгейма, саме моральна конституція суспільства  зумовлює контингент самогубств на кожному  конкретному часовому проміжку. Моральна конституція в психологічному аспекті  тісно пов'язана з соціальною психікою -- системним утворенням, яке  поєднує в собі масові, групові, міжгрупові, міжособис-тісні та особистісні  настрої, емоції, стереотипи, установки, дії тощо. Підсистемами соціальної психіки є суспільний настрій, громадська думка, соціальна воля тощо. Усі вони стосуються змін у соціальному середовищі. Соціальна психіка безперервно  відчуває його впливи і реагує на них. Ця закономірність простежується на так званих кризових і відносно спокійних  етапах існування суспільства. На кризових етапах, коли загострюються соціально-економічні та політичні проблеми, кількість  самогубств збільшується, і навпаки. Отже, із соціологічної точки зору суїцид є продовженням і наслідком  стану суспільства на конкретному  етапі його розвитку.

 

Соціально-психологічні чинники. Найповніше розкриваються через  міжособистісну взаємодію і спілкування. Проблеми, ускладнення, які виникають  у цій сфері за несприятливих  умов, підвищують суїцидальну активність людей. Ці чинники безпосередньо  пов'язані із соціально-психологічним  складом населення, механізмами  впливу людей один на одного. Вони найскладніші й найчисельніші. Джерелом активності людини в будь-яких її виявах є потреби. Тривале незадоволення важливих потреб суб'єкта породжує стан психологічної  напруженості, тривожності, який, доповнюючись впливами інших несприятливих умов і чинників, зумовлює деформацію особистості, нерідко провокує суїцид.

 

Біохімічні чинники. Стосуються особливостей гормональної регуляції, функціонування імунної, серотонінергічної  і моноамінергічної медіаторних  систем в організмі людини. Відхилення у цих процесах зумовлюють зміни  настрою і поведінки й можуть спричинити самогубство.

 

Психологічні чинники. Вони є первинними щодо соціологічних  і соціально-психологічних, оскільки рішення про те, жити чи позбавляти себе життя, людина приймає особисто, це її вибір. Ці чинники самогубства  пов'язані як зі специфічними станами  організму (психічні потрясіння, втома, виснажливі навантаження, депресія тощо), так і з психологічною схильністю індивіда до суїциду (особливості характеру  і темпераменту, підвищена сенситивність (чутливість) і сугестивність (навіюваність), висока емоційна збудливість, недостатня вольова регуляція поведінки  тощо).

 

Отже, самогубство є не лише психологічним, соціальним, а й  соціально-психологічним і культурно-історичним феноменом. Тому при з'ясуванні його причин враховують і політичну ситуацію в суспільстві, історичні особливості  епохи, побутові умови, в яких перебував  суїцидент протягом останнього часу перед спробою самогубства, національні, релігійні, культурні традиції спільноти, до якої він належав, тощо. Щоб зрозуміти  феномен самогубства, потрібно знати  цілісний стан людини, яка вирішила піти із життя, а також характеристику сфери скоєння суїциду, точніше  соціально-психологічний, соціокультурний  її контекст.

 

1.3 Роль соціальної напруженості  та екстремальної ситуації в  генезисі самогубства

 

На самогубство людина зважується в особливих, іноді екстремальних  ситуаціях, коли вона доходить висновку про бажання піти з життя і  здійснити відповідний акт. Йдеться  про взаємодію особистості та соціального середовища, в якому  конкретний індивід живе, спілкується, контактує, працює, відпочиває. Суїцидальна  поведінка зумовлена цією взаємодією, численними зв'язками, в які вступає  людина. У взаємодії і спілкуванні  виявляються і засвоюються ціннісні орієнтації, норми, установки, комунікативна  програма та моделі поведінки. Водночас у взаємозв'язках проявляються агресія  особистості, дисонанс, депресія, неадекватність самооцінки, девіантні (лат. deviatio -- відхилення) форми поведінки. Ці особливості  індивіда загострюються в екстремальній  ситуації та ситуації соціальної напруженості.

 

Соціальна напруженість -- масовий  адаптаційний синдром, який відтворює  ступінь фізіологічної, психофізіологічної і соціально-психологічної адаптації (дезадаптації) різних категорій населення  до хронічних труднощів і негативних емоцій.

 

Соціальна напруженість виникає:

 

-- через фізіологічну дезадаптацію  певних прошарків населення до  труднощів, тобто неможливість  пристосуватися, наприклад до підвищення  цін без зниження рівня життя;

 

-- у зв'язку з психофізіологічною  дезадаптацією населення, вираженою  неусвідомленими масовими психічними  станами (тривога, агресія, апатія) під час пристосування до труднощів  і соціальних змін;

 

-- через соціально-психологічну  дезадаптацію, яка відтворює усвідомлені  конфліктні відношення певних  прошарків населення до труднощів  і соціальних змін (підвищена  політизація, страйки, незадоволення,  міграція, еміграція, високий рівень  злочинності тощо).

 

Адаптаційний синдром (грец. syndrome -- збіг, скупчення) -- сукупність пристосовницьких реакцій організму людини, які  виконують захисну функцію і  виникають у відповідь на значні за силою і тривалістю несприятливі впливи.

 

На внутрішній стан людини однаково дестабілізуюче діють соціальна  напруженість, екстремальна (стресова) ситуація і соціальний стрес.

 

Соціальний стрес -- широке коло станів людини, що виникають у  процесі діяльності під дією екстремальних  впливів (стресорів -- чинників, що викликають стрес).

 

У ситуації соціальної напруженості стрес може впливати на поведінку  людини як позитивно, так і негативно, аж до повної її дезорганізації чи навіть суїциду. Отже, соціально-економічні, політичні  й інші зміни в суспільстві  зумовлюють появу проблем, стресових  станів у житті кожного. Реакція  індивіда на стресогенні чинники  зумовлюється його індивідуально-психологічними (темперамент, характер) і соціально-психологічними (спрямованість, позиція, ціннісні орієнтації, переконання) якостями. Вона може коливатися від незначних дезадаптаційних  проявів до тяжких особистісних автодеструкцій, різновидом яких є суїцид.

 

Стресогенні життєві події  провокують різноманітні психічні й  фізіологічні розлади. Комбінація чинника, що провокує подію, і чинника особистісної вразливості є значно сильнішою  передумовою виникнення стресу і  депресії, ніж дія одного чи більше провокативних чинників без взаємодії  з особистісними. Саме міра особистісної значущості життєвих подій визначає розвиток негативних станів і появу  різноманітних деструктивних форм поведінки людини.

 

Причинно-наслідкові зв'язки стресу і суїциду простежуються  через індивідуальний (з позиції  людини, яка переживає стрес) і  соціальний (з позиції місця стресу в суспільстві загалом) аспекти. Соціально-психологічні передумови виникнення стресових станів у людей різноманітні. Одна з них -- рівень безробіття. Безперечно, люди в суспільстві з високим  рівнем безробіття більше схильні до стресу, ніж у суспільстві з  низьким його рівнем. Адже будь-яка  робота передбачає регулярну активність людини, фінансову опору, коло спілкування. Безробітна людина позбавлена цього, що провокує її стресовий стан. Не менш значущим показником благополуччя суспільства є рівень міграції населення. Високий її рівень, як правило, належить до стресогенних чинників, оскільки внаслідок міграції руйнуються біологічні, особистісні та історичні зв'язки людини.

 

Отже, суїцид, високий рівень алкоголізму, наркоманії, злочинності -- ознаки психосоціальної патології  в суспільстві. Вони одночасно є  як причиною, так і наслідком соціального  стресу.

 

Суїцид як реакція на ситуацію буває різним за динамікою. В одних  випадках суїцидальні думки та настрої  виникають відразу після дії  стресора, і намір позбавити себе життя реалізується блискавично (таке самогубство називають афективним). В інших -- суїцидальні думки розгортаються  в часі, дія одного стресора доповнюється дією іншого, тобто суїцид зумовлений тривалою кумуляцією (накопиченням) тяжких негативних переживань і реалізується, як правило, за типом «останньої краплі». У таких випадках він є результатом  посттравматичних стресових розладів людини.

 

Соціальні стреси, катаклізми неодмінно відображаються на людях, дезорієнтуючи їх поведінку, а за певних умов -- деформуючи особистість. Водночас стресогенні впливи викликають у людини адаптаційні реакції, для  розвитку яких характерні такі фази:

 

-- виникнення тривожності  (мобілізуються сили для протидії  стресогенному чиннику);

 

-- розвиток опору організму  (активізуються поведінкові реакції,  спрямовані на подолання проблеми);

 

-- виснаження пристосовницьких  можливостей (вихід із стану  стресу або втрата сил і  відмова від боротьби).

 

Саме на цій фазі в особи  можуть зароджуватися суїцидальні  думки і наміри.

 

Одним із чинників соціальної напруженості є екстремальні (стресові) ситуації.

 

Екстремальна (стресова) ситуація -- інтенсивний вплив на індивіда чинника навколишнього середовища або їх сукупності, що робить життєво  необхідною активізацію механізмів адаптації (пристосування, самозахист) для виживання з максимально  можливим психологічним і біологічним  комфортом.