Причини суїциду у неповнолітніх

 

Когнітивний (лат. cognatio -- знання, пізнання) дисонанс (лат. dis-sono -- різноголосий) -- негативний спонукальний стан, що виникає  в ситуації, коли суб'єкт одночасно  наділений двома психологічно суперечливими  «знаннями» про один об'єкт.

 

Суб'єктивно він відчувається як дискомфорт, якого потрібно позбутися. Зменшити дисонанс можна, змінивши один з елементів системи знань, щоб  він не суперечив іншому. Це може бути додавання одного з елементів  у суперечливу структуру знань, зменшення значущості неузгоджених між собою знань.

 

Когнітивний дисонанс найвідчутніше  впливає мотиваційно на людину при  прийнятті життєво важливих рішень, подоланні конфліктів, що при цьому  виникають; при вимушеному здійсненні неприємних вчинків; при виборі інформації; при погодженні власної думки  індивіда з позицією значущої для  нього групи; при отриманні раптових результатів. Після прийняття рішення  дисонанс послаблюється, оскільки людина більшої ваги надає прийнятому, а  не відхиленому рішенню. Нерідко  після прийняття рішення індивід  мимоволі починає шукати додаткові  аргументи на його користь і цим  штучно підвищує для себе його значущість. Трапляється й навпаки, після  здійснення вибору людина підвищує цінність не обраного варіанта рішення, а відкинутого, що посилює дисонанс. За таких умов збільшується вірогідність суїцидальних дій.

 

Суїцидальна поведінка особи  вмотивована одним або кількома чинниками. У підлітковому і юнацькому  віці суїцидальна поведінка властива інфантильним, егоцентричним, емоційно нестійким з ознаками негативізму  особам. Тому в цьому віці серед  мотивів самогубства домінують  протест і заклик.

 

2.2 Соціально-психологічні  детермінанти суїцидальної поведінки

 

Суїцид зумовлений багатьма чинниками, які інтенсивно діють  в єдності. Їх вплив пов'язаний з  особливостями існування суспільства, людини, налагодженої нею міжособистісної  взаємодії. Щодо цього багатий матеріал дає вивчення біографій людей, які  пішли з життя через самогубство, художніх і публіцистичних творів, у яких описані сцени та причини суїциду, змісту передсмертних записок. Такі відомості допомагають заглибитися в проблему, виявити повторювані мотиви суїциду

 

Отже, найпоширенішими соціально-психологічними детермінантами суїциду є:

 

-- соціальна (соціально-психологічна) ізоляція (вимушене тривале перебування  людини в умовах обмежених  стосунків чи цілковита відсутність  соціальних контактів);

 

-- групове неприйняття  (невизнання людини групою, неприйняття  її норм, цінностей, способу мислення  тощо);

 

-- зниження толерантності  до «значущих інших» (нетерплячість  людей один до одного зумовлює  напруження міжособистісних відносин, неадекватність поведінки, розбіжності  взаємоцінювання);

 

-- внутріособистісний конфлікт  між статусом і домаганнями  (викликає дискомфорт у взаєминах,  призводить до бурхливої реакції  несумісності та ін.);

 

-- самотність (породжена розчаруванням  у людях, втратою соціальних  контактів, невизнанням індивіда  на рівні міжособистісної взаємодії,  групи і суспільства);

 

-- соціально-психологічне  відчуження (передбачає послаблення  міжособистісних контактів, збіднення  комунікативних дій та ін.);

 

-- зростання незадоволення  (може виникати як наслідок  суттєвих статусно-рольових розбіжностей);

 

-- неадекватність ціннісного  ставлення та самооцінки (неадекватні  дії іншими спричинені розбіжністю  в самооцінці й оцінці цінностей  індивіда іншими);

 

-- комунікативна неспроможність (нездатність індивіда виявляти  такі комунікативні якості і  здібності, які допомагали б  йому адекватно сприймати соціально-психологічну  реальність);

 

-- зниження престижу, авторитету (стає причинами дискомфорту,  стресу, конфлікту, призводить до  втрати вольового контролю тощо);

 

-- неповноцінність комунікативної  системи (комунікативна неспроможність, відсутність впевненості у налагодженні  стосунків та ін.);

 

-- міжособистісний конфлікт (наявність суперечності між людьми, яка може викликати глибокі  психологічні потрясіння).

 

Суїцидальні вчинки рідко  бувають спонтанними, невмотивованими  суїцидентом для себе. Серед соціально-психологічних  визначників самогубств виокремлюють такі:

 

1) особистісно-сімейні конфлікти.  Йдеться про несправедливе ставлення  родичів та оточення -- образи, звинувачення, приниження; ревнощі, подружню зраду,  розлучення; втрату «значущого іншого»,  хворобу, смерть близьких; перешкоди  у задоволенні ситуаційної актуальної  потреби; незадоволення поведінкою  й особистими якостями «значущих  інших»; самотність, соціальну ізоляцію; невдале кохання; нестачу уваги,  турботи близьких людей; статеву  неспроможність;

 

2) конфлікти, пов'язані  з антисоціальною поведінкою  суїцидента (страх карної відповідальності, іншого покарання чи ганьби; самоосуд  за скоєний вчинок);

 

3) конфлікти в професійній,  навчальній сферах (неспроможність, невдачі на роботі, навчанні, падіння  престижу; несправедливі вимоги  до виконання професійних або  навчальних зобов'язань).

 

Крім конфліктів і самотності, відчутну роль відіграють такі соціально-психологічні передумови суїцидального вчинку, як негативне ставлення інших до особистості, суттєві статусно-рольові  розбіжності, проблеми в реалізації особистістю своїх комунікативних можливостей і потреб, руйнування етнічних традицій, етнопсихологічних, соціокультурних норм; підбурювання до самогубства засобами масової  культури та мистецтва. Динамічний характер комунікативного потенціалу сприяє розвиткові або гальмуванню комунікативних властивостей, здібностей індивіда, пред'являє  йому підвищені вимоги до реалізації внутрішніх комунікативних резервів. Але комунікативні здібності  індивіда мають генетичну межу розвитку (обмеження, закладені в генетичному  коді людини) і культурну межу (неможливість створити всі умови для розвитку комунікативних здібностей у конкретному  соціокультурному контексті). На реалізацію їх впливають: статус індивіда -- місце  в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, а також  його права, обов'язки і привілеї; роль індивіда -- спосіб його поведінки залежно  від статусу в групі, суспільстві, системі міжособистісних, суспільних зв'язків.

 

Отже, головними соціально-психологічними детермінантами суїцидів є конфлікт, самотність особистості, суттєві її статусно-рольові розбіжності, соціальна  ізоляція, неповноцінність комунікативної системи особистості, зниження комунікативної толерантності «значущих інших» один до одного, вплив етнічних традицій, етнопсихологічних норм взаємодії  та спілкування, вплив засобів масової  інформації та масової культури.

 

 РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ  ОСОБЛИВОСТІ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ  НЕПОВНОЛІТНІХ

 

Акт самогубства особливо вражає людську свідомість тоді, коли його вчиняє зовсім юна людина. І  хоч суїциди серед неповнолітніх  трапляються не частіше, ніж серед  інших вікових категорій населення, їх наявність особливо непокоїть.

 

Підлітковий вік є найскладнішим, найсуперечливішим періодом особистісного  становлення. Змінюється соціальний статус підлітка, розширюються й інтенсифікуються його контакти, відбувається відносне звільнення від опіки батьків, переглядаються переконання та уявлення, формується новий світогляд тощо. У цей  час активізується робота гіпофізу, статевих, щитовидної залоз, що має  своїм наслідком значне збільшення розмірів і маси тіла, появу вторинних  статевих ознак. Відбувається розвиток пам'яті (особливо смислової), довільної  уваги, моторики. У підлітків активно  розвивається логічне й абстрактне мислення. У мотиваційній сфері особистості  головною стає потреба у спілкуванні  з однолітками, засвоєння цінностей  і норм підліткового середовища. Прагнення  бути незалежним від батьків реалізується в діапазоні від обстоювання  своїх переконань до втеч з дому. Загострюються особливості характеру, його акцентуації. Провідний інтерес  підлітка до моральної проблематики визначає різноманітні аспекти спілкування  та спрямованість поведінки особистості. У старшому підлітковому віці індивід  виходить на рівень спілкування із суспільством. З'являються нові авторитети, які підліток знаходить не тільки в середовищі безпосереднього спілкування, а й у пресі, кіно, літературі. До себе він починає ставитись  із суспільної, соціальної точок зору, шукає своє призначення в світі, а його внутрішній світ, постійно ускладнюючись, відмежовується від будь-яких, іноді  навіть доброзичливих, зовнішніх впливів, реалізуючи потребу в приватності.

 

У підлітковому віці особистість  сягає вершин внутрішніх і зовнішніх  суперечностей. Провокують їх різні  чинники (О. Старовойтенко):

 

-- недоступність освіти, виховання,  професіоналізації, розвитку, необхідних  для нормальної соціально-психологічної  та соціокультурної адаптації  особистості в суспільстві;

 

-- збідненість прямих та  опосередкованих стосунків з  іншими людьми;

 

-- невідповідність нав'язуваних  оточенням спрощених способів  поведінки, взаємодії і піднесених  екзистенційних прагнень підліткового  віку;

 

-- дистанція між духовною  зосередженістю, ідеальними очікуваннями  від життя та реальними наслідками  особистих вчинків;

 

-- звуження меж вільного  переміщення в просторі, суворий  регламент часу для творчого  самовираження, захоплень, ігор;

 

-- відсутність у підлітка  навичок фіксації «Я в житті», відчуженість від самопізнання, рефлексії;

 

-- перевага деструктивних  сил, що впливають на особистість  підлітка, над закладеними в ньому  силами розвитку, конструктивного  життя;

 

-- невідповідність здібностей  і якостей завданням, які підліток  ставить перед собою;

 

-- неприйняття значущим  оточенням підлітка результатів  його самовираження;

 

-- перебільшення найближчим  оточенням підлітка рівня його  дорослості, можливостей і продуктивності  діяльності, сформованості його  здібностей;

-- випереджаюча масштабність  життєвих завдань і стратегій  підлітка порівняно з його  соціальним дозріванням;

 

-- реальна загроза агресивного  соціального і природного середовища  духовному і фізичному існуванню  підлітка.

 

Підліткові суперечності можуть або стимулювати, фіксувати  розвиток, або нівелювати, знецінювати  чи руйнувати досягнуте на попередніх етапах, ускладнювати процес становлення  особистості. Така їх дія є небезпечною, оскільки може спричинити життєві кризи, катастрофи особистості, зумовлюючи прояви деструктивних форм поведінки (наркоманія, алкоголізм, злочинність, суїцид тощо).

 

Неадекватну поведінку підлітка можуть спровокувати такі кризові явища:

 

1. Прискореність і нерівномірність  розвитку організму в період  статевого дозрівання. Нерівномірність  розвитку серцево-судинної і кістково-м'язової  систем ускладнює психічне та  фізичне самопочуття, а «гормональна  буря», викликана підвищеною активністю  ендокринної системи, виявляється  в емоційній нестійкості, збудливості.

 

2. Зміни характеру стосунків  з дорослими, виражені як конфліктність  із ними. Так званий «конфлікт  моралі» спричинює заміну донедавна  звичної моралі підкорення у  стосунках із батьками і вчителями  на мораль рівності. Одночасно  відбувається загострення почуття  дорослості, підвищення критичності  стосовно дорослих, посилення уваги  до думок ровесників.

 

3. Зміни характеру стосунків  підлітка з ровесниками. Активне  формування самопізнання загострює  потребу спілкування з ровесниками,  а статеве дозрівання провокує  проблеми у стосунках з протилежною  статтю, що за несприятливих умов  може спричинити відхилення у  сфері його інтимного життя.

 

Кризові явища можуть бути нейтралізовані засобами сімейного  та шкільного виховання, якщо стосунки дорослих із підлітком вибудовуватимуться з урахуванням специфічних особливостей його віку.

 

Підліткову кризу сучасна  наука трактує як наслідок раптового  розвитку, що зумовлює значні зміни  в поведінці, мисленні й уявленнях, манері спілкування, і як психологічні порушення, що супроводжуються стражданнями, тривожністю, пригніченістю, тобто  труднощами невротичного характеру, які  спричинюють дезадаптацію в повсякденному  житті.

 

Як зауважував М. Бердяев, людина протягом життя переживає  різні душевні кризи, інколи дуже хворобливо й тяжко, сприймаючи їх як справжню агонію. Не обминають вони і молодь. Ними супроводжується статеве  дозрівання людини -- бурхливий прилив сил, які не знаходять виходу. Молодості  часто властива меланхолія (депресія) через надлишок невикористаних сил, невпевненість, що вдасться їх застосувати. Результатом бурхливих душевних криз, у яких сили молодої людини не знаходять виходу, часто стає самогубство. Значно легше вони минають  в осіб, у яких емоційний елемент  врівноважений інтелектуальним  і вольовим елементами.

 

У процесі становлення  сучасного підростаючого покоління  простежуються два різноспрямовані  соціально-психологічні явища -- акселерація  та інфантилізм.

 

Акселерація (лат. acceleratio -- прискорення) -- прискорення соматичного розвитку і фізіологічного дозрівання підлітків, яке виявляється у збільшенні їх ваги і розмірів тіла, ранніх термінах статевого дозрівання.

 

Її зумовлюють підвищена  радіація, прискорена урбанізація, поширення  змішаних шлюбів, що певною мірою руйнує національні, релігійні та соціальні  традиції.

 

Інфантилізм (лат. infantilis -- дитячий) -- нерозвиненість, незрілість особистості, відставання рівня розвитку основних особистісних характеристик від  віку людини.

 

Фізичний інфантилізм (уповільнення фізичного і статевого розвитку) може доповнюватися психічним інфантилізмом -- невідповідністю даному вікові форм поведінки, інтересів; нерозвиненістю самостійності, відповідальності, почуття  обов'язку тощо. Його спричинюють різноманітні аномалії в діяльності мозку, недоліки у вихованні. Наприклад, надмірна опіка  підлітка дорослими, створення «тепличних»  умов виховання (оберігання від будь-яких обов'язків, самостійних зусиль, спрямованих  на досягнення яких-небудь життєвих цілей, тощо) можуть мати своїм наслідком  нерозвинені рухові уміння і навички, невміння спілкуватися, логічно мислити, виражати свої емоції та почуття, самостійно влаштовувати своє життя.