Причини суїциду у неповнолітніх

 

Такі ситуації мають природний (землетрус, ураган тощо), технічний (великі аварії) та соціально-психологічний (масові заворушення, конфліктна напруженість) характер. Екстремальні чинники не є незмінними, вони безперервно набувають  нових ознак і форм, тобто процес розвитку цивілізації постійно змінює характер впливу екстремальних ситуацій на людину. Еволюція екстремальних  чинників, які діють на людину та її поведінку, відбувається паралельно з еволюцією суспільства.

 

Проблема впливу на індивіда екстремальних чинників і соціальної напруженості для України є дуже важливою через нестабільність соціально-економічних, політичних, соціально-психологічних  та інших процесів, що актуалізує питання  психічної стабільності громадян, їх готовності до подолання тяжких і  несподіваних ситуацій. Ефективне подолання  соціально-психологічних криз пов'язане  із здатністю суб'єктів соціуму  зберігати професійну і психічну рівновагу в складних і нестандартних  умовах, щоб не опинитися в умовах вибору між життям і смертю.

 

Екстремальна ситуація може загострити міжособистісний конфлікт, викликати конфліктну напруженість (вона передує замаху на власне життя), яка характеризується комплексом негативних емоційних переживань, зниженням  рівня пошуку розв'язання конфліктних  ситуацій, хворобливим сприйманням  та відображенням несприятливої  соціально-психологічної реальності, тобто конкретних механізмів взаємозв'язку групи й особистості, їх взаємодії  та взаємозалежності. За таких умов можливі три тактики ставлення  індивіда до об'єктивної небезпеки: ігнорування  небезпеки, намагання співіснувати з нею; боротьба з небезпекою; втеча  від небезпеки, прагнення уникнути її. На поведінку індивіда, який перебуває  під дією екстремальних чинників, впливають:

 

-- спроможність (неспроможність) контролювати свої почуття та  емоції;

 

-- втома, злість, відчай, голод,  спрага, відчуття страху, усвідомлення  нереальності подій, провини,  впевненості (невпевненості), підготовленості  (непідготовленості);

 

-- індивідуальні, психофізіологічні  особливості людини; спрямованість  особистості, її ціннісні орієнтації, цілі, прагнення, потреби;

 

-- рівень адаптивності;

 

-- рівень психологічної  готовності до дії в ситуації  небезпеки.

 

Протягом життя людина долає різні небезпеки: засмічення довкілля, зміни клімату, перенаселення, психологічне навантаження через підвищення вимог до життя та зростання його темпу тощо.

 

 РОЗДІЛ 2. Соціально-психологічні  ознаки і причини суїцидальної  поведінки

 

2.1 Соціально-психологічна  характеристика суїцидальної поведінки

 

Поведінка як один із компонентів  особистості є сукупністю послідовних  вчинків індивіда, які утворюють  певну лінію. У різних соціальних групах вона може бути різною. Це залежить як від особистості, її індивідуально-психологічних  особливостей, так і від людей, з якими вона взаємодіє, а також  від стереотипних вимог групи, до якої вона належить. Взаємодія особистості  з соціумом підсилюється оцінкою  оточення, досвідом спілкування, характеризується самооцінкою, боротьбою мотивів, вибором  рішення, зміною установок та ін. Важливими  при цьому є соціально-психологічні характеристики особистості, які визначають її поведінку в групі, виявляються  у конкретних діях та вчинках. Зазвичай це соціальний статус, позиція, роль і  ранг особистості.

 

Суїцидологія переймається передусім особливостями суїцидальної поведінки, яку в соціально-психологічному плані характеризують такі параметри (йдеться про соціально-психологічну дезадаптацію та конфлікт):

 

1. Сукупність суїцидентів  представляють три основні діагностичні  категорії: хворі на психічні  захворювання, особи з межовими  нервово-психічними розладами і  психічно здорові люди. Отже, суїцидальна  поведінка є одним з видів  загальноповедінкових реакцій індивіда  в екстремальних ситуаціях.

 

2. У всіх суїцидентів  проявляються об'єктивні та суб'єктивні  ознаки соціально-психологічної  дезадаптації особистості. Об'єктивно  дезадаптація проявляється у  зміні поведінки людини в найближчому  соціальному оточенні, в обмеженні  можливості успішно справлятися  зі своїми соціальними ролями  або в патологічній трансформації  поведінки. Суб'єктивними проявами  дезадаптації є широка гама  психоемоційних зсувів -- від негативно  забарвлених психологічних переживань (тривоги, образи) до клінічно  виражених психопатологічних синдромів  (астенії, депресії).

 

3. В осіб усіх діагностичних  категорій вирішальним щодо переходу  в суїцидальну фазу дезадаптації  є конфлікт, який формується з  двох або кількох різноспрямованих  тенденцій. Одна з них -- основна,  актуальна в конкретний момент  потреба людини, інша -- тенденція,  що унеможливлює її задоволення.  Спричинюють суїцидальну поведінку  різні види конфліктів. За внут-ріособистісного  конфлікту обидві тенденції знаходяться всередині особистості (бажання і можливість, прихильність і розчарування тощо). У зовнішньому конфлікті одна з його складових розташована поза індивідом і є елементом зовнішньої ситуації, яка гальмує задоволення потреби (вимога, заборона). Іноді конфлікт має змішаний характер.

 

4. Прийняття суїцидального  рішення передбачає особистісне  опрацювання конфліктної ситуації, тобто оцінку особливостей взаємозв'язків  індивіда з оточенням.

 

Найзагальнішими психологічними особливостями суїцидальної поведінки  неповнолітніх з непатологічними  ситуаційними реакціями, а також  осіб з межовими розладами є егоцентризм, автоагресія, песимістична установка  на майбутнє, система мотивів.

 

Егоцентризм. Як соціально-психологічний  феномен, він проявляється у сильному звуженні свідомості суб'єкта, безнадійності  й зосередженості лише на власних  почуттях і переживаннях, реалізується як самозаперечення, навіть як самознищення; засвідчує граничний негативізм суїцидента стосовно самого себе.

 

Егоцентризм (лат. ego -- я і centrum -- центр) -- зосередженість індивіда тільки на власних інтересах і  переживаннях, згідно з якими індивідуальне  «Я» вважається центром світу; крайній  вияв індивідуалізму та егоїзму.

 

У суїцидальній поведінці  егоцентризм виражений заглибленням людини в себе, свої нестерпні переживання, страждання і через це -- втратою  здатності змінити вихідну пізнавальну  позицію щодо зовнішнього об'єкта (негативну думку про нього, суперечливу  інформацію тощо), який постає як екстремальна ситуація. Уражений егоцентризмом індивід  не здатний розуміти те, що поряд  з його поглядами можуть існувати інші, протилежні. Згідно з релігійно-філософським підходом до проблеми суїциду, безнадійність  та егоцентризм реалізуються в ньому  як єдине ціле. Тому подолати спонукання до самогубства означає забути про  себе, ліквідувати егоцентризм, думати передусім про інших.

 

Автоагресія. Як психологічний  феномен, одна з характерних ознак  суїцидальної поведінки, вона закорінена у негативну самооцінку.

 

Автоагресія (грец. autos -- сам  і лат. agressio -- напад) -- породжена негативною самооцінкою дія, спрямована на заподіяння собі фізичної або психологічної  шкоди, на самознищення.

 

Агресивні реакції індивіда активізуються внаслідок дії  аверсивних збуджень -- неприємних, болючих  стимулів (болю, спеки, відчуття нестачі  простору, фізичних і вербальних образ  тощо), впливу масової культури -- агресивної моделі поведінки в телевізійних версіях, художніх творах, поведінці  колег; групового контексту -- групових впливів, які розхитують моральні приписи, збільшують амплітуду агресивних реакцій  шляхом зниження відповідальності тощо.

 

Агресивне ставлення суїцидента до себе не обмежується сферою емоцій (автоагресія охоплює почуття  вини, депресію), воно містить і когнітивний  компонент: негативні самооцінки, суїцидальні  думки, а також пресуїцидальні і  суїцидальні дії. Автоагресія є  найважчим моментом у розвитку стану  особистісної дезадаптації. Спроби рідних і близьких вплинути на суїцидента вмовлянням і нагадуваннями про  позитивні моменти життя провокують у нього протидію, посилюють автоагресію.

 

Песимістична особистісна  установка на майбутнє і на перспективи  виходу з кризи. Установка є соціально-психологічним  феноменом, який схиляє індивіда до певної форми реагування, оцінювання, діяльності відповідно до цінностей, які сповідує особистість.

 

Установка (атитюд) -- цілісний стан особистості; вироблена на підставі досвіду готовність стійко реагувати  на передбачувані об'єкти, ситуації; спрямована на задоволення потреби  вибіркова активність.

 

Песимістична установка  є одним із її різновидів, найінтегральнішим  психічним утворенням, яке найтяжче піддається корекції. Вона містить  у собі когнітивний (суїцидальні  думки і наміри), емоційно-мотиваційний (емоції, в яких домінують депресія, тривожність, почуття вини), поведінковий (підготовка і реалізація суїцидальних дій) компоненти. У соціальній психології установка є однією з провідних  категорій, що характеризують входження  людини в соціальне середовище. Крім соціальної детермінації поведінки, це поняття розкриває психологічне переживання і спрямованість  індивіда. Атитюд передує поведінці  й формується на підставі попереднього соціально-психологічного досвіду, розгортається  на усвідомленому й неусвідомленому  рівнях і здійснює регулятивну функцію (спрямовує поведінку або керує  нею) стосовно поведінки індивіда. Він  визначає стійкий, послідовний, цілеспрямований  характер поведінки в ситуаціях, що змінюються, а також звільняє суб'єкта від необхідності приймати рішення і довільно контролювати поведінку в стандартних ситуаціях. Атитюд може бути і чинником, що зумовлює інертність дії та гальмує пристосування  до нових ситуацій, які вимагають  зміни програми поведінки.

 

Регуляція поведінки індивіда відбувається внаслідок дії смислових, цільових та операційних атитюдів. Смислові атитюди містять інформаційний (світогляд людини), емоційний (симпатії, антипатії щодо іншого об'єкта), регулятивний (готовність діяти) компоненти й допомагають  сприймати систему норм і цінностей  у групі, зберігати цілісність поведінки  особистості у конфліктних ситуаціях, визначати лінію поведінки індивіда тощо. Смислові атитюди виявляються через ставлення людини до об'єктів, які мають для неї особистісний смисл. З часом таке ставлення стає узагальненим і перетворюється на характерну для людини рису. Зміни смислових установок завжди зумовлені зміною діяльності суб'єкта. Цільові атитюди породжуються метою і визначають стійкий характер перебігу дії. Якщо дія переривається, цільові установки виявляються як динамічні тенденції до ЇЇ завершення (цим зумовлюється повторне здійснення самогубства при невдалих попередніх спробах). У процесі розв'язання конкретних завдань на підставі урахування умов ситуації та прогнозування розвитку цих умов виявляються операційні атитюди, виражені стереотипністю мислення, конформною поведінкою особистості. Ґрунтуються вони на попередньому досвіді поведінки в подібних ситуаціях.

 

Песимістична установка  завжди пов'язана з депресивним  станом суїцидента, на початковій і  завершальній фазах якого найчастіше спостерігаються ознаки суїцидальної поведінки. Вона важко піддається корекції і є основою формування паранояльності суїцидального стану. Часто песимістична установка зумовлює втрату сенсу  життя як найвищої цінності, намагання  це компенсувати знаходженням сенсу  в смерті. Відчуття втрати сенсу  життя загострюють:

 

-- життєві події, пов'язані  з фізичним здоров'ям або психічними  особливостями індивіда;

 

-- ситуації, що стосуються  соматичного захворювання або  нещасного випадку;

 

-- події, які залежать  від зовнішніх обставин (наприклад,  звільнення з роботи).

 

Особливої гостроти проблема становлення сенсу життя набуває  у кризові, переломні моменти  вікового розвитку, передусім у підлітковий  період. Якщо в підлітковому віці життєві  сили прибувають, відкриваються нові можливості, що налаштовує на пошук  перспективи і життєвого сенсу, то «біологія старості» неминуче сприяє розвитку песимізму, зосереджує увагу на обмеженості, кінечності буття  людини. Обмежена «біологічна перспектива» ускладнює розв'язання проблеми підтримки  сенсу життя, відкидає її в минуле.

 

На становлення сенсу  життя впливають і конкретно-історичні  умови існування суспільства. У  сучасних українських реаліях, які  характеризуються переглядом основ  суспільного буття, підлітки і люди похилого віку переживають подвійну кризу, зумовлену не лише зовнішніми (соціальними), а й внутрішніми (віковими) чинниками. Вони є групою ризику серед  суїцидентів.

 

Система мотивів. До сутнісних  ознак суїцидальної поведінки особистості  належить і її система мотивів, оскільки суїцидальна поведінка завжди полімотивована. Ієрархія мотивів залежить від віку, статі, соціально-психологічного та індивідуально-психологічного типу особистості, а також від  ситуації, яка супроводжує суїцид. Очевидно, мав рацію Е. Дюркгейм, зазначаючи, що в житті немає таких нещасть, які безумовно провадили б людину до самогубства, якщо така схильність не була їй властива раніше. З іншого боку, немає таких дрібниць, які не могли б стати випадковим чинником самогубства. Все залежить від інтенсивності впливу на індивіда суїцидогенних чинників. Спонукування до дії може виникати в людини під впливом не тільки емоцій, а й знань. Це спонукало американського психолога Л. Фестінгера до обґрунтування теорії когнітивного дисонансу, головною ідеєю якої є твердження про те, що система знань людини про світ і себе прагне до узгодженості. Відчувши дисбаланс у цьому, людина прагне подолати чи зменшити його, що може стати сильним мотивом її поведінки.