Психологический анализ морального развития детей дошкольного возраста

    Актуальність дослідження. В сучасному світі не втратили своєї актуальності дослідження особливостей формування моральної сфери особистості підростаючого покоління. Питання формування підгрунтя моральної поведінки; розвиток моральних переживань і почуттів; засвоєння моральних знань (тобто, що таке добре, що таке погано); з дитячих років розвиток співчуття, співпереживання людям, які потребують особливого ставлення до себе, є предметом дослідження педагогічної і психологічної наук.

Протягом ряду століть  формувались уявлення, як здійснювати  моральне виховання дітей, що саме необхідно  сформувати в дитині дошкільного  віку, а що може бути сформовано у  дорослої людини, але на основі правильного розвитку в дитинстві.

На всіх етапах розвитку суспільства  мораль, як і право, політика, традиції, звичаї, табу, є важливим регулятором  людської поведінки, людських відносин, а моральність (моральна практика) –  одним із критеріїв оцінки чеснот людини.

  Моральний розвиток  – рівень засвоєння уявлень про моральні норми, сформованості моральних почуттів і моральної поведінки.

 Становлення уявлень  особистості про світ, стосунки людей, про себе починається у дошкільному дитинстві одночасно з розвитком почуттів і моральних якостей (гуманізму, колективізму, любові до батьків та ін.). Перші уроки моралі дитина засвоює у сім’ї, опановуючи з допомогою батьків норми порядності, доброти, працьовитості тощо. У процесі морального розвитку протягом дошкільного дитинства під впливом дорослих формується спрямованість особистості – система мотивів поведінки . [26]

 Знання моральних норм  є етапом морального удосконалення.

   Сформовані в дошкільному віці основи моральної спрямованості особистості значною мірою визначають подальше її життя, а виправити допущені батьками, педагогами помилки у моральному вихованні дітей важко або неможливо.

За останні десятиріччя  психологічна думка має вагомий  доробок, що розкриває різні аспекти морального розвитку особистості, і зокрема, регулятивний (С.Ф.Анісімов, Л.І.Божович, Ю.М.Ковальчук, Г.І.Морєва, Р.Рудольф, В.Г.Щур, С.Г.Якобсон та ін.), що визначає як одну із функцій моралі регуляцію поведінки відповідно до прийнятої у суспільстві системи моральних цінностей. Саме становлення її особливих форм є тим психологічним прин ципом, який забезпечує суспільно значущу поведінку – моральну поведінку.

Загальнопсихологічний аспект вчинку досліджували Л.І.Божович, Л.С.Виготський, С.Д.Максименко, Ж.Піаже, С.Л.Рубінштейн, Т.Е.Саксонова, С.Г.Якобсон та ін. Внутрішня сторона морального розвитку особистості включає: моральні мотиви, настанови і стосунки, які проявляються у діях та поведінці особистості (М.Й.Боришевський, Є.В.Суботський, та ін.), вольові якості особистості (К.М.Вентцель, В.К.Демиденко, М.В. Савчин та ін.), адекватність оцінки власних дій і вчинків (І.Д.Бех, Л.А.Висотіна, ін.), адекватну оцінку моральних дій оточуючих людей,моральних ідеалів (В.О.Сухомлинський, С.Г.Якобсона ін.), моральні знання і способи їх реалізації у соціальній поведінці(Г.Є.Залєський, Н.А.Побірченко та ін.), моральні почуття та емоції дітей (В.Г.Лавренко, Г.І.Морєва, та ін.), самооцінка вихованця (Г.А.Горська, С.Г.Якобсон та ін.).

Як показує ряд досліджень, присвячених віковим особливостям морального розвитку дитини, у різні вікові періоди пріоритетність кожної з характеристик змінюється. Так, у дошкільному віці зокрема основним рушійним фактором формування моральної свідомості є позитивний приклад дорослих (Л.В.Артьомова, Г.К.Гумницький, Д.Б.Ельконін, Є.В.Таранова та ін.). Проте доцього часу немає чіткої класифікації, системного аналізу ґенези та особливостей розвитку психолого-педагогічних детермінант моральних вчинків в дітей дошкільного віку, тоді як саме в цейвіковий період, відбувається активне становлення довільної регуляції поведінки на основі моральних норм(І.Д.Бех, О.С.Богданова, А.В.Запорожець, О.В.Скрипченко та ін.). [11. с.239]

 Вивчення морального розвитку дозволить сформулювати психолого-педагогічні рекомендації щодо реалізації процесу виховання і самовиховання дітей зазначеного вікового періоду.

Обєкт дослідження: моральне становлення особистості дошкільника.

Предмет дослідження: фактори  морального розвитку, психологічні закономірності і механізми функціонування та розвитку моральної поведінки дошкільників.

Мета дослідження: здійснити теоретико-експериментальне дослідження розвитку моральної сфери дітей дошкільного віку.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати теоретичні засади дослідження проблеми становлення моральної сфери особистості дошкільника.

2. Вивчити моральну поведінку дошкільника, процес та механізми її функціонування, умови, що впливають на моральне становлення дитини дошкільного віку.

3. Провести експериментальне дослідження з метою вивчення моральної  свідомості дошкільника та міжособистісних відносинин дитини з оточуючими людьми.

          Припущенням даної роботи є  те, що утворення позитивних міжособистісних  стосунків дитини дошкільного  віку з оточуючими, значною мірою  залежить від сформованості моральної  сфери особистості дошкільника.

     Методи дослідження: Теоретичні: аналіз філософських, психологічних, педагогічних джерел, навчально-методичних посібників, фахових періодичних видань. Емпіричні: діагностичні методи (опитування, тестування, спостереження).

База дослідження: експериментальна частина дослідження була проведена на базі Костопільського  ДНЗ «Сонечко», в дослідженні брали участь: 2 вихователів, та 26 дітей.

Структура роботи: Бакалаврська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ І. Теоретичний  аналіз становлення моральної сфери  особистості дитини дошкільного  віку.

1.1. Процес та механізми функціонування моральної поведінки дошкільника.

Відомо, що одним з проявiв моральної сфери особистостi є її амбiвалентнiсть як атрибутивна характеристика людської суб’єктивностi (Б.С.Братусь, О.А.Чуйнов, I.Н.Мiхєєва). Вона може зумовлювати як конструктивнi, так i деструктивнi наслiдки поведiнки особистостi. Факт подвiйної природи суб’єктивного життя людини вiдзначали ще давньогрецькi мислителi. Особливо гостро це сприймалось Платоном, який стверджував, що навiть у тих людей, якi, на перший погляд, видаються розумними, помiркованими, таїться «якийсь беззаконний i дикий вид бажань ...» [11, с.239]. У Стародавньому Римi прозвучав парадокс Овiдiя, який нинi став класичним: благе бачу, хвалю, але до дурного тягнусь [11, с.239]. На суперечливi стосунки потягiв особистостi та моральних вимог (обов’язку) звернув увагу також I.Кант, який вважав, що Людина тiльки тодi чинить морально, коли дiє наперекiр своїм потягам iз одного лише усвiдомлення обов’язку [11, с.240].

Ця амбiвалентнiсть може зумовлювати як конструктивнi, так i деструктивнi результати. О.О.Гусейнов, аналiзуючи рiзнi етичнi системи, видiляє тенденцiї амбiвалентностi морального життя, а саме: а) суперечностi мiж психологiчними силами, якi реально керують поведiнкою, i тим обґрунтуванням, яке намагається дати їй сама особистiсть та стороннiй спостерiгач; б) суперечностi як конфлiкт схильностей i обов’язку, як протиборство безпосереднiх афектiв та свiдомо скерованих установок; в) морально цiннiсний аспект конфронтацiї схильностей та розуму, який виступає в ролi обов’язку, що асоцiюється з добром [6, с.108].

У зв’язку з цим психолог Б.С.Братусь [4] зазначає, що у смисловiй сферi особистостi йде боротьба  двох основних векторiв, один з яких спрямований до суспiльного, сущого та визначального, а другий – протиборствуючий – до часткового, прагматичного й егоцентричного.

Психологiчно амбiвалентнiсть функцiонує як суперечнiсть мiж усвiдомлюваним та неусвiдомлюваним, потребiсно мотивацiйним та iнтелектуально операцiйним началом. Автори зазначають, що передумови внутрiшньої суперечностi проявляються в рядi моментiв:

1)нестiйкостi емоцiй, невмiннi пiдпорядковувати їх волi, рацiоальному началу;

2)невизначеностi, нестійкості цiлей та установок, розмитостi» моральних принципiв i вартiсного критерiю мотивацiї, собистiсних смислiв, а як наслiдок – вiдсутності розвинутої моральної самосвiдомостi;

3)непогодженостi функцiонування моральних принципiв та динамiки мотивацiї.

Вивчення моральності  особистості має враховувати  її конкретно історичний характер. Так, у країнах Заходу поширена так звана прагматична мораль, основою якої є утилiтарний принцип найбільшого загального блага. Згiдно з ним, необхiдне об’єднюється з прагненням людини до самоздiйснення. «Ми служимо суспiльству, не приносячи себе в жертву йому. Ми не дозволяємо йому опiкати нас у питаннях етики», – писав А.Швейцер [40, с.325].

Зарубiжнi концепцiї виходять iз того факту, що в моральнiй поведiнцi особистiсть прагне редукувати реально обґрунтоване екзистенцiйне почуття провини, у неї виникає бажання уникнути покарання або, навпаки, досягти соцiального схвалення [11, с.306]. Нерiдко моральна дiя характеризується в термiнах затрат надбань, запозичених з теорiї соцiального обмiну [там же]. Те загальне, що спорiднює мiж собою цi достатньо рiзнi пiдходи, – визнання значного вкладу морально нейтральних факторiв у детермiнацiю такої поведiнки. Дослiдники звертають увагу на значення джерел суто психологiчної  «пiдзарядки» моральностi, таких, як змiна власного негативного емоцiйного стану на позитивний, або пiдтримка моральної самооцiнки.

Так, Ж.Пiаже [11, с.241], видiляючи  об’єктивну i суб’єктивну вiдповiдальнiсть, вважає, що для дiтей молодшого вiку об’єктивна вiдповi дальнiсть є одною з характеристик «морального реалiзму» – тенденцiї вважати обов’язок i норму такими, що iснують незалежно вiд особистостi, тобто безвiдносно до обставин, за яких здiйснюється вчинок» [11, с.241]. Пiсля семи рокiв у дiтей починає розвиватися «суб’єктивна вiдповiдальнiсть», сутнiсть якої полягає в оцiнцi дiй на основi мотивiв та намiрiв людини. Такий тип вiдповiдальностi є частиною «автономної моралi», незалежної вiд зовнiшнiх обставин» [там же].

Для Л.Колберга [24] основною проблемою  було з’ясувати зв’язок мiж розвитком когнiтивних структур та становленням моральних почуттiв і дiй iндивiда. У результатi тривалих дослiджень автором було видiлено три рiвнi та шiсть ступенiв розвитку моральних суджень особистостi.

1.Доморальний рівень моральної свідомості. Його особ¬ливість полягає в тому, що дитина слухається дорослого для уникнення покарання. Норми моралі є для неї зовніш¬нім чинником. Вона виконує встановлені дорослими прави¬ла, керуючись егоїстичними спонуканнями. Розглядаючи поняття «добро» і «зло», діти вважають, що людина мас підпорядковуватись загальноприйнятим нормам (перша стадія). Згодом дитина починає орієнтуватися на корисні для всіх дії: можна діяти так, щоб задовольнити свої потреби, а інші можуть діяти точно так само, однак все має бути «почесному». Для цієї стадії розвитку моралі характерна орієнтація на заохочення, похвалу або будь-яку іншу вина городу (друга стадія).

2.Рівень конвенційної (лат. сопуєпііо – договір, угода) моралі. Дитина намагається бути доброю і слухняною, робить усе, щоб заслужити схвалення значущих інших, соромиться осуду. У своїй поведінці намагається виправдати очікування дорослих. Характерним для цієї стадії є дії відповідно до стереотипу, якого дотримується біль¬шість. Великого значення набувають для дитини наміри, які спрямовують її поведінку (третя стадія). На четвертій стадії головною є соціальна точка зору. Дитина турбується про громадський порядок, дотримується відповідних нас¬танов, підтримує і виправдовує його, керується настано¬вою, згідно з якою добре те, що відповідає прийнятим пра¬вилам, орієнтується на авторитет.

3. Рівень автономної моралі. Прийняття моральних рі¬шень дитина переносить усередину особистості. На п’ятій стадії вона усвідомлює відносність і умовність моральних правил, вимагає їх логічного обґрунтування. Її вчинки обу¬мовлюються не зовнішнім тиском, авторитетом, а власною совістю, визнанням вищого закону, який відповідає інтере¬сам особистості. На шостій стадії формуються стійкі мо-ральні принципи, дотримання яких забезпечується влас¬ною совістю, незалежно від зовнішніх обставин. Особис¬тість орієнтується на загальнолюдські етичні принципи.

В останніх своїх працях Л. Кольберг стверджував про існування  сьомої стадії морального розвитку особистості, коли вона виводить моральні цінності із філософських пос¬тулатів. Цієї стадії, на його думку, досягає небагато людей.

За словами психолога, всі дошкільники і 70% 7-річних дітей  перебувають на доморальному рівні розвитку мо¬ральної свідомості. Це притаманне і 30% 10-річних дітей, 10% – дітей 13-16-ти років. Розвиток вищого рівня мо¬ральної свідомості пов’язаний з розвитком інтелекту: усві-домлені моральні принципи не можуть сформуватися рані¬ше підліткового віку, не спираючись на логічне мислення. Досягнення індивідом певного рівня інтелектуального роз¬витку не гарантує відповідного рівня свідомості. Навіть ін¬телектуально розвинені дорослі люди можуть не мати ав¬тономної моралі.[24. с. 362-363]

Проблема присвоєння особистістю  моральних норм широко вивчається в  рамках теорії соціального навчання, в якій враховується залежність поведінки як від когнітивних чинників, так і від факторів оточення.

При аналізі соціального розвитку дітей виділяються три основні процеси впливу умов оточення на поведінку:

а) класичне зумовлення;б) інструментальне зумовлення;в) навчання в результаті спостереження.

Згідно з П.Массеном, Дж.Конджером, Дж.Каганом, А.Х’юстоком класичним зумовленням називають процес, коли в результаті навчання індивіда умовний стимул з’єднюється з безумовним. Другий процес - інструментальне зумовлення та поведінка залежить від позитивного або негативного результату.Щедрість, готовність допомогти, агресивність, а також статеворольова поведінка - все це може одержати як позитивне підкріплення, так і гальмуватисяпокаранням. Третій полягає в навчанні підростаючої особистості морально поводитися у процесі спостереження. Так, психологи звернули увагу, що діти не завжди наслідують те, що бачать. Тому дослідження соціального навчання якраз були спрямовані на виявлення умов, за яких вони засвоюють нове в поведінці у результаті спостереження або відтворюють те, що впізнають [11, с.243].

Традиційною обмеженістю  зарубіжних авторів було виконання  досліджень моральної сфери особистості у межах якогось одного підходу, наприклад, когнітивної психології, спрощення процедури експериментальної перевірки висунутих гіпотез, наприклад, зведення вивчення до аналізу суджень дітей про ситуацію моральних колізій. Якщо зарубіжні автори в основному зосереджуються на вивченні реальностей прагматичної моралі, яка не пов’язана однозначно з гуманістичними ціннісними орієнтаціями, то вітчизняні психологи у своїй більшості керувалися досить жорсткими визначеннями моральної поведінки. Так, С.Г.Якобсон вважає, що справді моральним є лише той вчинок особистості, котрий вимагає відмови від своїх інтересів [41].

Подібно до цього О.М.Прихожан відзначає, що «дії, вчинки, спрямовані на зовнішнє дотримання норм, але не зумовлені інтересами суспільства, інших людей, а якими небудь іншими мотивами... за самою логікою моралі не можуть бути названими як моральні» [27, с.143].

Є.Насиновська [18] також протиставляє альтруїстичні та корисливі форми  поведінки. Як повноправний предмет  вивчення прагматична мораль була представлена, мабуть, лише в працях В.Суботського, який виділяє прагматичні моральні вчинки, що відповідають нормам, але орієнтуються на соціальне заохочення і безкорисливі дії, які не передбачають інших цілей, крім бажання зробити благо для інших людей [35]. В цих визначеннях відбито розуміння морального вчинку як початково непоєднаного з власними інтересами суб’єкта: суто моральна мотивація жорстко протиставляється прагматичній,  егоцентрична орієнтація - просоціальній, індивід - групі тощо.                           Врезультаті мораль повсякденності була обділена увагою вітчизняних дослідників, а зарубіжними авторами був забутий гегелівський критерій об’єктивного блага в світі.