Цікавий факт, виявлений  у дослідженнях впливу авторитету, полягає в наступному. Виявилося, що якщо слухаючий довіряє тому, що говорить, то він дуже добре сприймає і запам'ятовує його висновки і практично  не звертає уваги на хід міркувань. Якщо ж довіри менше, то і до висновків  він відноситься прохолодніше, зате дуже уважний до аргументів і ходу міркування. Очевидно, що при різних цілях комунікації необхідно  по-різному керувати довірою слухаючого. Так, при навчанні краще мати "середній" авторитет, а при агітації - високий.

Що стосується привабливості  і статусу того, хто говорить, а також згоди, то ці характеристики дозволяють визначити соціальне  походження людини, визначити, "свій" він чи "чужий", і, звичайно ж, чим  більше  "свій" той, хто говорить, тим ефективніший його вплив.

Таким чином, не тільки зовнішні умови важливо враховувати в  пошуках основ довіри слухаючого до того, що говорить, але і те, наскільки  слухаючий співвідносить говорючого із собою, наскільки вважає його своїм, представником своєї групи.

3.1. Підліток як суб’єкт спілкування

Підліток має сильні, іноді  гіпертрофовані потреби в самостійності  і в спілкуванні з однолітками. Підліткова самостійність виражається  в основному в прагненні до емансипації від дорослих, визволенні від їх турботи, контролю, а також  в різноманітних захопленнях  – не учбових заняттях. Ці потреби  так ярко проявляються в поведінці, що кажуть про підліткові реакції.

Захоплення – сильні, часто змінюючи один одного, іноді "запойні" - характерні для підліткового віку. Обираючи собі заняття, підліток задовольняє  і потребу в самостійності, і  пізнавальну потребу, і деякі  інші.

Як правило, захоплення мають  неучбовий характер. Перетинатись із шкільними можуть лише захоплення інтелектуально-естетичні (за класифікацією А. Є. Личко), і то не всі. Вони пов’язані з глибокою зацікавленістю улюбленим заняттям.

На інтелектуально-естетичні  захоплення зовнішньо схожі так  звані егоцентристські. Будь яка  справа стає лиш засобом демонстрації своїх успіхів. Дітям з аналогічною  індивідуальною направленістю бувають  властиві і лідерські захоплення, котрі зводяться до пошуку ситуації, в якій можна щось організувати, керувати однолітками.

Тілесно-мануальні захоплення пов’язані з наміром закріпити  свою силу, витримку, набути мануальні  навички.

Накопичувальні захоплення – перед усім колекціонування  у всіх його видах.

Найпримітивніший вид  захоплень – інформативно-комунікативні  захоплення. У них проявляється жага отримання нової, не занадто змістовної інформації, що не потребує ніякої критичної  обробки, і потреба в спілкуванні  з однолітками – в багатьох контактах, що дозволяють цією інформацією  обмінюватись.

У підлітковому віці всі  сторони розвитку піддаються якісним  змінам, утворюються і формуються нові психічні новоутворення, закладаються основи свідомої поведінки, формуються соціальні установки.

Цей процес перетворення й  визначає всі основні особливості  індивідуальності дітей підліткового періоду. Розглянувши ці особливості, використовуючи дані вітчизняної психології, в працях Л. І. Божович, В.В. Давидова, Т.В. Драгунової, І. В. Дуровиної, А.Н. Маркової, Д. І. Фельдштейна, Д. Б. Ельконіна та ін. [5, 7, 14, 15, 16,  20, 21, 22, 23, 24, 26]

Одним із найголовніших факторів формування особистості є спілкування. Ідеї про те, що спілкування відіграє важливу роль в формуванні особистості  розвивалися далі в працях вітчизняних  психологів: В. Г. Ананьєва, А. А. Бодальова, Л. С. Виготського, А. Н. Леонтьєва, Б. Ф. Ломова, А. Р. Лурії, В. Н. Мясіщева, А.В. Петровського та ін. [2, 8, 9, 12, 13, 24]

Треба зазначити, що розвиток взаємовідносин виступає в ролі ведучої  діяльності в віці немовля , дошкільному  і підлітковому віці. При цьому  на різних етапах розвитку особистості  вона мА свої особливості: в віці немовля  це безпосереднє емоційне спілкування [13], в дошкільному періоді це ігрова діяльність, по мірі якої дитина засвоює відносини між людьми [27], в підлітковому віці - подальше освоєння взаємовідносин між людьми, але вже на більш високому рівні у порівнянні з дошкільним віком. [7, 27, 28] Слід зазначити, що щодо питання визначення конкретного виду ведучий діяльності для підліткового періоду існують дві точки зору:

1. Спілкування приймає статус ведучого виду діяльності і має інтимно-особистісний характер, предметом спілкування виступає інша людина однолітка, а зміст і є побудовою і підтриманням особистих відносин з нею. [7] Цієї точки зору дотримуються Д. Б. Ельконін, Т. В. Драгунова, М. С. Коган.[27]
2. Як ведучий вид діяльності підлітка виступає суспільно корисна діяльність, в процесі якої відбувається подальше засвоєння різноманітних форм взаємовідносин з однолітками, з дорослими і розгортаються, як вважає Д. І. Фельдштейн, нові форми спілкування "як прилучення підлітків до суспільства". [19, 23, 25]

Всі психологи, які вивчають підлітковий вік так чи інше сходяться  в тому, що велике значення для підлітка має саме спілкування з однолітками, тому однією з головних тенденцій  підліткового віку є переорієнтація спілкування з батьками, вчителями  і взагалі тими, хто доросліше  на однолітків, більш-менш рівних за положенням. А. В. Мудрик зазначає, що потреба в  спілкуванні з однолітками, яких не можуть замінити батьки, з’являється  у дітей рано і з віком стає все більшою. Поведінка підлітків, вважає він, за своєю специфікою, є  колективно-груповою. Таку специфіку  поведінки підлітків він пояснює  так: по-перше, спілкування з однолітками  є дуже важливим каналом отримання  інформації, по якому підлітки дізнаються багато речей, які по тим чи іншим  причинам не повідомляють їм дорослі; по-друге, це специфічний вид механічних відносин. Групова та інші види спільної діяльності виробляти необхідні  навички соціальної взаємодії, вміння знаходитись під колективною  дисципліною і в той же час  відстоювати свої права; по-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Створення групової притаманності, солідарності, взаємодопомоги дає підлітку почуття благополуччя і врівноваженості. [16]

Д. І. Фельдштейн виділяє  три форми спілкування підлітків: інтимно-особистісну, стихійно-групову, соціально-орієнтовану. [24] Інтимно-особистісне спілкування – взаємодія, що основана на особистих симпатіях, - "я" і "ти". Змістом такого спілкування виступає співучасть в проблемах один одного. Інтимно-особистісне спілкування виникає при умові спільності цінностей партнерів, а співучасть забезпечується розумінням думок, почуттів і намірів один одного, емпатією. [25] Вищими формами інтимно-особистісного спілкування є дружба і кохання. Їх ми розглянемо пізніше.

Стихійно-групове спілкування  – взаємодія, що основане на випадкових контактах – "я" і "вони". Стихійно-груповий характер спілкування  підлітків домінує в тому випадку, якщо не організована суспільно-корисна  діяльність підлітків. [12]

Такий тип спілкування  призводить до появи різного роду підліткових компаній, неформальних груп. У процесі стихійно-групового  спілкування стійкий характер набувають  агресивність, жорстокість, підвищена  тривожності, замкнутість і т.д. Соціально-орієнтоване  спілкування – взаємодія, основане на спільному виконанні суспільно-важливих справ "я" і "суспільство". Соціальне-орієнтовне спілкування обслуговує суспільні  потреби людей і є фактором, що сприяє розвитку форм суспільного  життя груп, колективів, організацій і т.д. [18] Дослідження, що були проведені Д. І. Фельдштейном [20], показують, що потреба підлітка в інтимно-особистісному спілкуванні в основному задовольняються в 31% і 34%, потреба в соціально-орієнтованому спілкуванні залишається незадоволеними в 38,5% випадках, що обумовлює перевагу стихійно-групового спілкування (56%), хоча потреба в даній формі виражена в мінімальній кількості.

а) Спілкування та поведінка підлітка

Як вже було зазначено, у науковій літературі є багато праць, присвячених проблемам підліткового віку. Так, Л. Виготський у своїй книзі "Педологія підлітка" виділяв  кілька критичних, поворотних пунктів  психічного розвитку (кризи одного, трьох, семи і тринадцяти років), вважаючи, що "кризи – необхідні етапи  розвитку, які, якби не були відкриті емпіричним чином, слід було б вивести теоретично. Більше того – чим яскравіше, гостріше, енергійніше проходить криза, тим продуктивніше йде процесс формування особистості".[19]

Усі дослідники психології підлітків так чи інакше сходяться  у визнанні того великого значення, що має у цьому віці спілкування, особливо з однолітками. Стосунки з  товаришами перебувають у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи решту боків його поведінки і  діяльності.

Для підлітка важливо не просто бути разом з однолітками, а посідати серед них становище, що задовольнить його. Для деяких це намагання може виражатися через  бажання посісти у групі позицію  лідера, для інших – бути визнаним, улюбленим товаришем, ще для інших  – непорушним авторитетом у якійсь cправі, але в будь-якому випадку є головним мотивом поведінки школярів у середніх класах. Як свідчать дослідження, саме невміння, неможливість досягти такого становища найчастіше є причиною недисциплінованості, навіть правопорушень підлітків, супроводжується і підвищеною комфортністю підлітків щодо підліткових компаній.

Крім того, слід зазначити, що суб’єктивна значущість для підлітка сфери його спілкування з однолітками

Значно контрастує з явним  недооцінюванням цієї значущості дорослими, особливо вчителями. Для підлітків  переживання щодо спілкування з  ровесниками виявляються найтиповішими, а вчителі вважають, що це переживання  через спілкування з вчителями, батьки ж вважають, що підлітки переживають  через них. Це є серйозною проблемою  виховної ситуації, свідчить про нездатність  дорослих, які оточують підлітка, бачити його справжні переживання.

Більшість дорослих, які  оточують підлітка, не мають ніякого  уявлення про динаміку мотивів його спілкування з однолітками протягом підліткового віку, про зміну пов’язаних із цим спілкуванням переживань. Цю динаміку можна подати так: якщо у 5-му класі домінуючим мотивом у спілкуванні  з однолітками є просте бажання  бути у їхньому середовищі, разом  щось робити, то вже у 6 – 7 класах на перше місце виходить інший мотив  – посісти певне місце у  колективі однолітків.

У 8 – 9 класах головним стає прагнення підлітка до автономії  у колективі однолітків і пошук  визнання цінності власної особистості  в очах однолітків.

Батьки підлітків усі  проблеми їхнього спілкування з  ровесниками пов'язують із вадами тих  дітей, із якими спілкується їхня дитина. Водночас дослідження свідчать, що вже починаючи із 7-го класу "у  підлітків починається інтенсивно розвиватися особистісна та міжособистісна рефлексія", унаслідок чого вони починають бачити причини своїх  конфліктів, труднощів або, навпаки, успіхів у спілкуванні з однолітками.

Важливість для підлітка його спілкування з однолітками  нерідко відсуває на задній план його стосунки з дорослими, передусім  із батьками ті вчителями. Що сьогодні породжує ці проблеми підлітків?

Основне джерело цих проблем  – непорозуміння дорослими внутрішнього світу підлітка, їхні хибні або  примітивні уявлення про його переживання, мотиви тих чи інших учинків, прагнень.

Чим старше стають підлітки, тим менше розуміння вони знаходять  у дорослих.

Потреба підлітків у тому, щоб дорослі, особливо батьки, визнали  їх рівноправними партнерами у спілкуванні, породжує конфлікти. Цікаво, що винним у конфлікті завжди визнається підліток – так вважають, до речі, і самі підлітки. Подібну само звинувачувальну  позицію підлітків деякі автори називають "психологічним примиренням", пов’язуючи її з прийняттям формальних відносин "слухняності", що нав’язуються їм, ламання позиції "психологічного примирення" найчастіше призводить до "психологічного бунту". [19]