Психологія малої групи

Тема 5: ПСИХОЛОГІЯ МАЛОЇ ГРУПИ

1. Поняття групи в  психології. Види груп.

2. Формування, динаміка  робочої групи та проблема  лідерства та керівництва

3. Психологічні аспекти  управління групою

4. Психологічний клімат  в групі, його оцінка та формування

5. Психологія конфлікту. Види конфліктів.

6. психологічні правила і пприйоми вирішення конфліктів у малій групі.

1. Поняття про групу. Види груп

Увагу психології до законів формування соціальних груп викликало життя. Як завжди буває, в разі існування соціального замовлення з боку суспільства цю проблему почали швидко досліджувати. Що саме викликало інтерес суспільства? Як майже завжди це буває - війна... Перші спроби з'ясувати, від чого залежить згуртованість колективу, були здійснені ще на початку Першої світової війни. Найбільшого імпульсу дослідження цієї проблеми надала Друга світова війна. Безпосереднім приводом стало озброєння Військово-Повітряних Сил США важкими бомбардувальниками Б-17 та Б-24. Екіпажі цих «літаючих фортець» складалися з 10-12 осіб. Та потім з'ясувалось, що однакові за рівнем військової підготовки льотчики, штурмани, повітряні стрільці дуже по-різному поводили себе під час вильотів, а саме: одні завжди виконували завдання, другі - в половині випадків, інші - ніколи. Мова не йде про боягузтво. Виявилось, що в першому випадку утворювався єдиний колектив, в другому, в складі екіпажу діяли декілька угрупувань, в третьому - кожний був сам за себе. Саме необхідність комплектування екіпажів бойових літаків із психологічно сумісних людей ініціювало розвиток досліджень в галузі психології малих груп.

Група - це сукупність людей, які виділяються із соціуму завдяки наявності певних ознак (спільна професія, уподобання, погляди).

Загальноприйнятою є класифікація груп за статусом:

• формальні;

• неформальні.

Формальна - група, що має склад, зафіксований у офіційних документах (бригада, екіпаж, відділ). Неформальною є група людей, що об'єднуються за уподобаннями, нормами поведінки, інтересами. Типовий приклад: музичні та спортивні фани, дворові підліткові компанії.

За характером взаємодії розрізняють групи:

• контактні;

• умовні.

В контактних (реальних) групах взаємодія відбувається безпосередньо між членами групи. В умовних групах взаємодія між членами групи відбувається опосередковано (через газети, листи, виступи на радіо та телебаченні).

Мала група - це нечисленна за складом група, члени якої об'єднані спільною соціальною діяльністю і знаходяться в безпосередньому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів [5].  
Основні відмінні ознаки:  
- прямий контакт між індивідами, що входять до складу групи;  
- безпосередню взаємодію і взаємовплив членів групи;  
- наявність загальної мети і загальної діяльності, яка перетворюється на ідентифікацію; ідентичність з точки зору інших людей з поза;  
- спільність моралі, звичок, звичаїв;  
- деяка тривалість існування в просторі і в часі;  
- нечисленність за складом.

 
Розміри малої групи. Прийнято говорити про верхньому і нижньому кількісних складах групи. Відповідно до думки більшості вчених мала група «починається» з діади, але діада не може претендувати на роль універсальної моделі малої групи, являючи собою лише одну з різновидів останньої [6]. Що ж стосується кількісного межі малої групи, тобто максимально можливого її межі, то думки фахівців з цього приводу розходяться, але на мій погляд абсолютно праві дослідники, які роблять акцент на функціональній доцільності величини малої групи в різних сферах соціальної практики. Андрєєва Г.М. звертає увагу на відповідність обсягу групи вимогам реалізації її основної суспільної функції, справедливо вважаючи, що «якщо група задана в системі суспільних відносин в якомусь конкретному розмірі і якщо він достатній для виконання конкретної діяльності, то саме цю межу і можна прийняти в дослідженні як «верхній» ».

 
Класифікація малих  груп. Групи класифікуються за кількома различающимся між собою підстав і за дихотомическому принципом.  
Лабораторні - Природні групи. Лабораторні - групи, спеціально створювані для виконання експериментальних завдань у лабораторних умовах. Природничі - групи, що функціонують в реальних життєвих ситуаціях.  
Організовані - Спонтанні групи. Ті й інше належать до категорії природних груп. Організовані (формальні, офіційні) групи - елементарні комірки соціальної організації, виникнення яких обумовлено необхідністю реалізації відповідних організаційних функцій. Спонтанні (неформальні, неофіційні) групи - зароджуються мимоволі, стихійно, як у надрах організованих груп, так і поза ними, в процесі спілкування індивідів, будучи результатом взаємних психологічних (емоційних) вподобань останніх.  
За ступенем відкритості, доступності групи впливу навколишнього її соціального середовища, суспільства виділяють Відкриті - Закриті групи.  
Виходячи з чинника тривалості існування групи, виділяють Стаціонарні і Тимчасові групи. До останніх відносяться не обов'язково тільки лабораторні, але і природні групи.  
За ступенем значущості для індивіда з точки зору його орієнтації на групові норми і цінності, впливу групи на систему її установок, групи поділяють на групи членства і референтні групи. Група може розглядатися просто як місце перебування індивіда в соціумі, далеко від її установок і ціннісних орієнтацій. Це група членства. Референтна група - це група, чиї норми та цінності індивід поділяє, співвідносячи з нею свої установки, причому робить це незалежно від членства у цій групі.  
Англійський психолог М. Аргайл запропонував іншу класифікацію малих груп, в основу якої він поклав специфіку взаємин в природних життєвих групах, виділивши п'ять можливих їх різновидів:  
- Сім'ю;  
- Підлітково-юнацькі групи;  
- Робочі групи;  
- Комітети і групи з вирішення проблем;  
- Тренінгові та терапевтичні групи.  
Сім'я - модель малої групи, в якій найтіснішим чином переплетені елементи внутріорганізаційного взаємодії і неформальних відносин. Підлітково-юнацькі групи - модель малих груп з вираженою дозвільної орієнтацією і переважаючим розвитком емоційних відносин. Робочі групи - модель малих груп з чіткою спрямованістю трудової і домінуючими відносинами ділового характеру. Комітети і групи з вирішення проблем - модель комунікативних малих груп. Тренінгові і терапевтичні групи - не є моделлю будь-якої різновиди природних груп, символізують собою створену психологами якусь штучну реальність.

_______________________________________________________________________________________

2. Стадії розвитку групи та управління груповою динамікою.

Групова динаміка безпосередньо пов’язана  зі стадіями групового розвитку. Сукупність індивідів, що зібралися разом для  того, щоб виконати спільне завдання, не є групою. Не ставши групою, сукупність людей не може продуктивно працювати над завданням через ряд соціально-психологічних причин. Серед цих причин можна відзначити такі:

• відмінності в рівні досвіду та кваліфікації індивідів;
• розбіжності в сподіваннях щодо завдань, результатів і самої групи.

Кожна стадія характеризується низкою факторів, що справляють домінуючий вплив  на поведінку індивідів і розвиток групи. До цих факторів відносять  індивідуальні потреби, сподівання групи й потреби конкретного завдання (табл. 7.1).                                                                                                           

 Таблиця 7.1. 

Порівняння стадій розвитку групи домінуючих потреб

Стадія розвитку групи	Увага членів групи до потреб:
	індивідуальних	групових	Завдань
1Стадія формування	максимум	невелика	мінімум
2. Стадія вибуху невдоволення	максимум	максимум	мінімум
3. Стадія вироблення норм	невелика	максимум	невелика
4. Стадія виконання завдання	невелика	невелика	максимум

Фахівці виділяють чотири стадії розвитку групи, кожна з яких має свої особливості, визначаючи спроможність групи вирішувати завдання, що стоять перед нею. Такими є:

1. стадія формування;
2. стадія вибуху невдоволення;
3. стадія вироблення групових норм;
4. стадія виконання завдання.

На першій стадії групового розвитку поки ще розрізнені індивіди обмінюються  ідеями та іншою інформацією щодо майбутньої діяльності. Вони обговорюють  сутність спільного завдання: сподівання навколишніх від майбутньої спільної діяльності індивідів (з урахуванням власних цілей, оточення); наявні в розпорядженні групи ресурси; кращі процедури й т. ін. Стадія формування групи характеризується домінуванням індивідуальних мотиві в поведінки. Обмірковуючи сутність завдання, кожен визначає свою роль та місце в його виконанні. Члени групи, орієнтовані на особисті потреби, зацікавлені у повній визначеності щодо системи позитивного й негативного підкріплення їхньої майбутньої діяльності. Задоволення індивідуальних потреб поряд з необхідністю взаємодіяти з іншими членами групи й працювати спільно знаходить різний відгук серед членів групи.

Проте, незважаючи па всі відмінності  в ставленні до групи і свого  членства в ній, усі індивіди відчувають потребі в конкретизації завдання, своєї ролі в його виконанні, узгодженні діяльності ;і іншими членами групи й оформленні відносин лідерства.

Потреба в лідерстві й керівництві  стає спільною для всіх членів групи  на першій стадії її створення. Тому управлінський  лідер на цій стадії повинен:

• забезпечити лідерство;
• чітко окреслити групову мету та завдання, ролі члені и групи, умови й т. п.;
• забезпечити позитивне й негативне підкріплення;
• забезпечити неформальну комунікацію, обмін інформацією.

Проблема лідерства і керівництва  – одна з кардинальних про-блем соціальної психології. Вона стосується не тільки питань інтег-рації групи, але й психологічно описує суб’єкта цієї інтеграції.

Лідерство (від англ leader – провідний, керівник) визначаєть-ся, по-перше, як провідне положення окремої особи соціальної гру-пи, класу, партії, держави, що зумовлене більш ефективними резуль-татами діяльності (економічної, спортивної та ін.), по-друге, як про-цеси внутрішньої самоорганізації і самоуправління групи, колекти-ву, що зумовлені індивідуальною ініціативою їх членів.

Поняття “лідер” пов’язано з  поняттями “управління” і “керів-ництво”. На відміну від лідера керівник завжди виступає посеред-ником соціального контролю і адміністративно-державної влади. Лідер – це член групи, який добровільно взяв на себе значну міру відповідальності у досягненні групових цілей, ніж того вимагають формальні приписи або суспільні норми. Формальний лідер при-значається або вибирається, набуваючи таким чином офіційного статусу керівника. Неформальний лідер – це член групи, який найбільш повно в своїй поведінці відповідає груповим цінностям і нормам. Він веде групу, стимулюючи досягнення групових цілей і виявляючи при цьому більш високий рівень активності порівняно з іншими членами групи.

У вітчизняній соціальній психології визначені відмінності в змістові понять “лідер” і “керівник”. В.Д. Паригін відмічає такі відмінності:

– лідер покликаний здійснювати  переважно регуляцію міжо-собистісних  стосунків у групі, керівник здійснює регуляцію офі-ційних відносин;

– лідерство виникає за умов мікросередовища, керівництво – елемент макросередовища, воно пов’язане з усією системою сус-пільних відносин

– лідерство виникає стихійно, керівник або призначається, або  обирається (процес підконтрольний соціальній системі);

– явище лідерства менш стабільне, залежить від настрою гру-пи, керівництво – більш стабільне;

– керівництво підлеглими порівняно  з лідерством має визна-ченішу систему  санкцій;

– процес прийняття рішення керівником значно складніший, він опосередкований  обставинами, які не обов’язково  мають вито-ки в цій групі, лідер  приймає безпосередні рішення, які стосуються групової діяльності;

– сфера діяльності лідера – здебільшого  мала група, де він є лідером; сфера  дії керівника ширша, оскільки він  репрезентує малу групу в більш  широкій соціальній системі.

Однак лідер і керівник мають  справу з однопорядковим типом проблем, а саме – вони повинні стимулювати групу, націлювати її на вирішення певних задач. В психологічних характеристиках їх діяль-ності є багато спільних рис. Однак, лідерство – це чисто психологіч-на характеристика поведінки окремих членів групи. Керівництво у більшості є соціальною характеристикою відносин в групі, перш за все з точки зору розподілу ролей управління і підпорядкування.

Щоб вивчити психологічний зміст  діяльності керівника, можна використати  знання механізму лідерства, але одне знання цього ме-ханізму не дасть повної характеристики діяльності керівника. По-слідовність в аналізі даної проблеми може бути такою: спочатку ви-явлення загальних характеристик механізму лідерства, а потім інтер-претація цього механізму в рамках конкретної діяльності керівника.

_____________________________________________________________________________________

3. Якості керівника. Керівник повинен володіти особливими якостями, які роблять його здатним управляти. Ось, наприклад, деякі з них в представленні різних авторів: мистецтво переконання, благородство, любов до ризику, ентузіазм, знання підлеглих, рішучість, дисциплінованість і безсторонність. Ці якості, ці риси, є не тільки суб'єктивними, але ще і абстрактними. Якщо дотримуватися цих вимог, то неможливо було б знайти достатнє число керівників, необхідних для здійснення соціального життя. Крім того, якості, представлені в списку, як правило, формулювалися без урахування конкретної ситуації, в якій керівник покликаний діяти. Жодна група не схожа на іншу. У кожної з них свої цілі, своя робота, своя величина, своя функція. Не можуть бути однаковими якості керівників, що діють в різних умовах.

Важко сказати, який керівник потрібний  тій або іншій групі. Щоб керувати, необхідно володіти відповідними особистими якостями. Крім того, необхідно, щоб людина, яка виконує цю роль, уміла пристосовуватися до конкретних обставин, групи і ситуації.