Психічні пізнавальні процеси, їх характеристика

Світ уявлень людини може характеризуватися і їх запасом, обсягом. Це кількісна характеристика, що розкриває широту знайомств з дійсністю. Цінність, вірність вистав залежить від ступеня їх відповідності відбиваним об'єктів і явищ. Адже людина планує свої дії у свідомості на базі уявлень. Потім він діє у відповідності з планами. Плани зумовлюють результативність дій, але самі залежать від вірності уявлень, від їх відповідності дійсності [13].

Від зв'язку з дійсністю залежить і інша якісна характеристика уявлень – їх дієвість. Це те, наскільки уявлення дозволяють приймати правильні рішення і виконувати згідні з обстановкою дії. Уявлення, сформовані тільки на основі навчального матеріалу і не підкріплені практичним знайомством з лежить в їх основі дійсністю, менш практичні, менш дієві.

Міра зв'язку з дійсністю і дієвість вистав залежить від їх конкретності й узагальненості. Конкретність уявлень – у їх відповідності об'єктів. Уявлення, які повністю відповідають певних предметів або явищ, називають конкретними. Наприклад, уявлення чи образ знайомого обличчя, образ обладнання, на якому проводяться практичні заняття. Подання, в яких знаходить відображення сутність якогось класу предметів або явищ, не прив'язані до конкретних предметів або явищ, називають узагальненими або абстрактними. Наприклад, уявлення про роботу ракетного двигуна [14].

Уявлення людини можуть характеризуватися також їх яскравістю, виразністю, образністю. У цих якостях відбивається опорна можливість подань для творчої діяльності свідомості: розуміння навчального матеріалу, осмислення подій, прийняття планів, передбачення. Яскравість, виразність і образність уявлень розвиваються на базі всебічного вивчення предметів і матеріалів, на базі широкого використання всіх засобів навчання. Існують різні види уявлень: зорові, слухові, рухові, нюхові, дотикові і змішані подання. Причому той чи інший вид може бути переважно розвинений. І це залежить від життєвого і професійного досвіду, а також від рівня розвитку відповідних органів почуттів. Наприклад, телеграфіст володіє великим запасом звукових уявлень, механік-водій – рухових і т.д. [14].

Увага – це зосередженість свідомості людини на певних предметах, явищах або видах діяльності. Властивостями уваги є стійкість, концентрація, обсяг, розподіл, переключення.

Стійкість уваги вимірюється періодом, протягом якого людина може бути зосереджений на якомусь об'єкті або виді діяльності.

Протилежністю стійкості є коливання уваги, коли людина не може тривало зосередиться на чомусь одному. Головна причина такого явища – слабка воля.

Обсяг уваги характеризується кількістю об'єктів або видів діяльності, які одночасно може утримувати і контролювати людина. Він дорівнює приблизно 5-8 об'єктах [15].

Концентрація – це ступінь його зосередженості на якомусь об'єкті або виді діяльності з одночасним відволіканням від всього іншого. При великій концентрації уваги людина не помічає, що відбувається навколо. Антиподом цього властивості виступає неуважність, коли людина не може зосередитися на який-небудь діяльності.

Розподілом уваги оцінюється можливість людини одночасно здійснювати виконання різних дій, зберігаючи при цьому свідомий контроль над ними.

Класичним прикладом розподілу уваги на заняттях є прослуховування, осмислення і запис лекції слухачами. Переключення уваги – це здатність послідовно переходити від одного виду діяльності до іншого, зберігаючи високий ступінь концентрації свідомості на виконуваної діяльності.

Розрізняють увагу мимовільна, довільна і «послепроизвольное». При мимовільному уваги людина не ставить перед собою цілі на чомусь зосередиться і не напружує для цього вольові зусилля. Причиною такої уваги є новизна, яскравість, сила, значущість подразника. Якщо ж людина свідомо поставив мету бути уважним і напружує при цьому вольове зусилля, така увага називається довільним. На основі довільного уваги може виникнути послепроизвольное, що характеризується посиленням інтересу людини і ослабленням його вольових зусиль [15].

Уява – це процес створення і функціонування нових образів на основі матеріалів минулих сприймань. Будівельним матеріалом для уяви виступають уявлення. Від якості уявлень людини залежать його творчі можливості.

Розрізняють уяву мимовільну, що виникає поза волею людини і не потребує від нього вольових зусиль, і довільні, коли людина свідомо поставив мету створити щось нове і для її досягнення докладає вольові зусилля. У свою чергу, довільна уява поділяється на що відтворює, при якому нові образи створюються за описами, кресленнями, схемами, і творче, передбачає самостійне створення нових образів, які реалізуються в оригінальних і цінних продуктах діяльності.

Мислення є більш складним пізнавальним процесом, вищою формою відображення дійсності. На відміну від відчуття і сприйняття, воно полягає у відображенні суті предметів і явищ, складних причинно-наслідкових зв'язків між ними. У мисленні відбивається те, що складає сутність предметів і явищ, але сама не впливає на людину, не може безпосередньо відчуватися і сприйматися [16].

Сутність зв'язку предметів і явищ розкриваються на основі їх аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення. При аналізі досліджуваний предмет, явище, навчальний матеріал розчленовується на складові частини, в кожному з яких виділяється основна думка, між ними виявляються зв'язки і відносини. Синтез – це зворотний процес. Він являє собою відновлення розчленованого в ціле на основі виявлених зв'язків. У процесі порівняння людина зіставляє досліджувані предмети і явища, знаходить в них загальне та відмінності.

До розумових операцій, як способам підходу до досліджуваних явищ, відносяться також абстракція, конкретизація, систематизація і класифікація. Абстракція (абстрагування) полягає в уявному відволікання від несуттєвих властивостей і якостей досліджуваного предмета і зосередженні на головному, істотному. Конкретизація – це всебічний аналіз конкретного предмета чи явища. Систематизація являє собою уявне упорядкування досліджуваних предметів і явищ, розташування їх у певній логічній послідовності. При класифікації досліджувані предмети і явища ставляться по будь-якою ознакою до певної їх групи.

Мислення здійснюється в певних формах, таких як поняття, судження, умовивід і міркування. Поняття являє собою відображення у свідомості людини загальних і найбільш істотних властивостей і якостей предметів і явищ. Приклад понять: кордон, служба, охорона, автомат, карабін і т.д. У судженні викладається певна думка, яка стверджує або заперечує будь-які факти, події. Наприклад: «Воїн – прикордонник повинен пильно нести службу з охорони державного кордону». Умовивід – це виведення з одного або кількох суджень нового судження. Умовивід – найбільш результативний спосіб докази. Міркування являє собою послідовне і взаємопов'язане висунення системи суджень [16].

Методами мислення, виведення умовиводи є індукція, дедукція й аналогія.

Індукція – це такий метод мислення, при якому висновки, узагальнення робляться на основі конкретних фактів. При дедуктивному мисленні думка рухається у зворотному напрямків – від загального до приватного.

Метод мислення за аналогією має місце тоді, коли висновок робиться на основі подібності предметів, явищ, обставин.

У процесі вирішення розумових завдань можуть бути використані різні види мислення: наочно-дієве, образне, словесно-логічне і абстрактне.

Наочно-діюче мислення функціонує на основі сприйняття реальних предметів, поводження з ними. Цей вид мислення «вплетений» в діяльність, невіддільний від неї. Ті в кого він більш розвинений, краще розуміють навчальний матеріал, коли він викладається по ходу практичних вправ з реальними предметами.

Образне мислення – протікає на основі уявлень, наочних образів, демонстрації реальних об'єктів. Люди з більш розвиненим образним мисленням краще засвоюють думка, переведену в наочні образи.

Абстрактне мислення здійснюється на основі понять. Воно має найвищу проникаючої в суть дійсності можливістю.

Пам'ять має велике суспільне та особисте значення. Завдяки пам'яті, накопичується, зберігається і передається підростаючим поколінням суспільний досвід, закріплений в знаннях, навичках і уміннях.

Пам'ять – доданок інтелектуального потенціалу, від якого багато в чому залежить соціально-економічний розвиток країни.

Пам'ять – це запам'ятовування, збереження і відтворення людиною свого особистого досвіду, того, що він робив, сприймав, вивчав. Фізіологічну основу пам'яті складає освіта, збереження та актуалізація в потрібний момент умовно-рефлекторних зв'язків [16].

Основними процесами пам'яті, як це видно з її визначення, є запам'ятовування, збереження і відтворення. Запам'ятовування може бути механічним як результат багаторазового повторення матеріалу, що вивчається, без встановлення будь-яких залежностей і зв'язків, і осмислене, коли навчальний матеріал розчленовується на складові частини, в кожній з них виділяється і формулюється головна думка, потім ці думки об'єднуються і включаються в систему наявних знань.

Збереження вивченого матеріалу припускає подальшу його доопрацювання, повторення і практичне застосування. Без цього активно буде протікати зворотний процес – забування. Воно починається відразу ж після сприйняття навчального матеріалу і йде все швидше: так, на п'яту добу в пам'яті залишається тільки 25% вивченого.

Відтворення – третій процес пам'яті. Воно буває двох видів: впізнавання, яке не може бути показником знань, і пригадування, коли вивчений матеріал подумки відтворюється без використання будь-яких джерел.

Розрізняють такі види пам'яті:

а) образна – пам'ять на предмети, їх зовнішні ознаки,

б) рухова – пам'ять на рухи,

в) емоційна – пам'ять на переживання;

г) словесно-логічна – пам'ять на усну та письмову мову, послідовність, логіку матеріалу.

Залежно від участі органів почуттів у сприйнятті того, що людина запам'ятовує, образна пам'ять поділяється на зорову, слухову, нюхову, дотикальну, смакову.

Якостями пам'яті, характеризують розумовий розвиток людини, є швидкість запам'ятовування, міцність збереження, точність відтворення і готовність до відтворення в потрібний момент.

Відтворення вивченого матеріалу здійснюється за допомогою мови. Мова – це процес спілкування людей за допомогою мови. Вона тісно пов'язана з мисленням, бо є процесом обміну думками між людьми. Слово виступає компонентом мови, а як носій поняття є компонентом мислення. Ось чому в мові виявляються інтелектуальні особливості людини.

Мова може бути усній чи письмовій. Письмова мова має більші можливості: змістовність, стійкість, графічна виразність, повнота, розгорнутий характер, структурна складність.

Усна мова виступає у вигляді монологу чи діалогу. Монолог – мова однієї особи, діалог – двох осіб і більше. Ефективність діалогу багато в чому залежить від культури мовлення співрозмовників.

Отже, до пізнавальних процесів відносяться: відчуття і сприйняття, за допомогою яких людина приймає вплив навколишнього світу, відображає властивості, розрізняє ознаки предметів, відчуває стан власного організму; мислення і уяву, що представляють собою вищі форми відображення у свідомості людини об'єктивної реальності; пам'ять – один з основних психічних процесів, без якого б даний в міру перебігу безповоротно зникало в минулому; увагу – завдяки якому відбувається відбір необхідної інформації, забезпечується вибірковість психічної діяльності. Вся пізнавальна сфера має яскраво виражений індивідуальний характер і в силу цього багато в чому визначає особистісні особливості людини, на їх основі формуються і розвиваються професійно важливі якості, що забезпечують ефективність їх професійної діяльності.

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

Виходячи зі змісту роботи, ми можемо сформулювати наступні висновки:

По-перше, психологія це:

1. Наука, що вивчає факти, закономірності й механізми психіки;

2. Наука, що вивчає процеси  активного відображення людиною  дійсності в формі відчуттів, сприймань, мислення, почуттів та  інших процесів і явищ психіки;

3. Наука про закони, закономірності  й механізми функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності тварин та людини

Психологія – це наука про душу, або в сучасній інтерпретації – психіку.

По-друге, психічні процеси: сприйняття, увага, уява, пам'ять, мислення і мова. Вони є найважливішими компонентами людської діяльності. Під дією ми розуміємо поняття, що характеризує функцію суб'єкта в просторі, його взаємодію з об'єктом. Діяльність збуджується потребою. Направлена вона на предмет її задоволення.

Психічні процеси не просто беруть участь у діяльності, але вони розвиваються в ній. Всі психічні процеси взаємопов'язані між собою, і представляють єдине ціле. За відсутності будь-якого з психічних процесів (мовлення, мислення і т. п.) людина стає неповноцінною. Діяльність формує психічні процеси. Будь-яка діяльність – це поєднання внутрішніх і зовнішніх поведінкових дій та операцій.

Психічними процесами в психологічній структурі особистості називають окремі форми чи види психічної діяльності людини. Розрізняють:

а) пізнавальні психічні процеси, спрямовані на пізнання людиною навколишньої дійсності. До них належать відчуття, сприйняття, уява, пам'ять, мислення, представлення, мова;