Психічні процеси

Обдарованість — високий рівень задатків, схильностей, завдяки яким людина може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності. Обдарованість є сплавом природженого і набутого індивідом. Існує загальна (розумова) і спеціальна обдарованість. Розрізняють обдарованість технічну, наукову (зокрема математичну), художню (музичну, поетичну, художню, артистичну), соціальну, спортивну, лідерську, емпатійну та ін. Вищими рівнями обдарованості є талант і геніальність.

Взаємодія учителя  з обдарованими дітьми повинна базуватися з урахуванням таких психолого-педагогічних принципів:

— формування взаємин на основі творчої співпраці;

— організація навчання на основі особистісної зацікавленості учня, його індивідуальних інтересів  і здібностей (сприяє формуванню пізнавальної суб'єктивної активності дитини на основі його внутрішніх уподобань);

— превалювання ідеї подолання  труднощів, досягнення мети в спільній діяльності педагога та учнів, самостійній  роботі учнів (сприяє вихованню сильних  натур, здатних виявити наполегливість, дисциплінованість);

— вільний вибір форм, напрямів, методів діяльності (сприяє розвитку творчого мислення, вміння критично оцінювати свої можливості й прагнення  самостійно вирішувати все складніші  завдання);

— розвиток системного, інтуїтивного мислення, вміння «згортати» і деталізувати інформацію (дисциплінує розум учня, формує творче, нешаблонне мислення);

— гуманістичний, суб'єктивний підхід до виховання (передбачає абсолютне  визнання гідності особистості, її права  на вибір, власну думку, самостійний вчинок);

— створення нового педагогічного  середовища (будується на основі співдружності  педагогів, колег, однодумців у творчому вихованні дітей).

Втілення цих принципів  у життя потребує творчого підходу  до організації навчання як інтегрованого  процесу, який сприяє формуванню цілісної картини світу, дає змогу учням самостійно обирати «опорні» знання з різних наук при максимальній орієнтації на власний досвід.

МЕТОДИ ПОШУКУ НОВИХ ІДЕЙ І РІШЕНЬ: · Мозковий штурм;  · Конференція ідей;  · Синектика;  · Пул мозкової запису;  · Ідея Делфі;  · Опитування за допомогою карток;  · Ідейна інженерія;  · Метод колективного блокнота;  · Триггерная техніка · Метод фокальних об’єктів

Мозковий штурм (мозкова атака) - це метод роботи групи, згідно з яким першочерговою метою є знаходження нових альтернативних варіантів рішень в проблемній ситуації.  Стадії мозкового штурму:

 · Представлення проблеми  для розгляду;  · Висунення  якомога більшої кількості ідей  для вирішення проблеми; · Особа,  яка представляє проблему для  розгляду, вибирає кілька ідей для подальшого опрацювання;  · На основі відібраних ідей розробляють альтернативні варіанти вирішення.

Правила поведінки:  · Необхідно  жорстко визначити час обговорення.  · Ніхто не повинен критикувати  ідеї;

 · Забороняється починати фрази зі слів "Ні, це неможливо".  · Відбирайте найкращі ідеї, а не відкидайте гірші;  · Не встановлюйте авторства ідей. Кращі ідеї - це плід колективної творчості;  · Коли знайдено вихід зі складної ситуації, учасників необхідно розділити на дві групи - "доброзичливців" і "супротивників". Необхідно знайти слабкі місця у вирішенні і перевірити його на міцність;  · Остаточне рішення необхідно сформулювати і записати його.

В  основу синектики покладено принцип класичного мозкового штурму, але при цьому штурмі  припустимі елементи критики, але головне - передбачено обов'язкове використання чотирьох спеціальних прийомів, заснованих на аналогії: прямої аналогії (як вирішуються завдання, схожі на дану); особистої (спробуйте увійти в образ даного в задачі об'єкта, і спробуйте міркувати з його точки зору); символічної (сформулюйте у двох словах образне визначення суті завдання); фантастичної аналогії (як це завдання вирішили б казкові персонажі).

Ідейна інженерія - це метод, який враховує і обробляє в письмовій формі ідеї.

Метод колективного блокнота подібний методом ідейної інженерії. Всім опитуваним з проблеми видаються так звані блокноти для ідей, що містять точний опис проблеми. Від кожного потрібно щодня заносити в свій блокнот всі ідеї, що виникли в нього щодо даної проблеми.

Тригерна  техніка - при використанні цього методу на 1 етапі кожен член групи протягом декількох хвилин коротко у вигляді тез записує своє рішення з даної проблеми. Потім учасники по черзі висловлюють свої ідеї. Якщо в ході доповідей в учасників виникають нові ідеї, то їх вони також записують. II етап з оголошенням нових ідей починається після того, як були названі всі пропозиції I етапу.

Суть методу фокальних об'єктів полягає у перенесенні ознак випадково вибраних об'єктів на об'єкт, що має вдосконалюватися і який перебуває ніби у фокусі перенесення, а тому називається фокальним.

ЕМОЦІЇ, ПОЧУТТЯ. Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображується в мозку й переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями. Емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості (переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю) та складні (н-д, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу) емоції. Почуття — це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції — радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо. Емоції та почуття характеризуються певною якістю та полярністю(можуть виявлятися протилежно «радість-горе», «любов-ненавість»), активністю та інтенсивністю. Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану емоції та почуття  бувають довготривалими або короткочасними.

Емоційні стани  виявляються у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей.

Настрій — це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус. Афекти — це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. Фрустрація — це своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати перспективи.

Індивід. Особистість. Індивідуальність. Факт належності живої істоти до людського роду відображається в понятті «індивід».  Індивід (лат. individuum — неподільне) — людина як одинична природна істота, представник виду Homo sapiens. Дитина народжується як індивід. Завдяки спілкуванню з дорослими вона поступово засвоює соціальний досвід людства і включається в систему суспільних відносин, що формують її потреби, інтереси, світогляд, переконання, тобто розвивають її як особистість.

Особистість — суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими і виявляються у суспільних зв'язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми та визначають поведінку людини. Як індивід людина має такі ознаки, як вік, стать, освіта, професія, інтереси. Особистістю вона стає в системі відносин з іншими людьми. Особистість — категорія суспільно-історична. В її характеристиці головними ознаками є суспільна сутність та соціальні функції.

Особистість —  це якість індивіда. Кожна особистість  має властивий тільки їй набір  рис і особливостей, який визначає її індивідуальність.

 Індивідуальність — неповторне поєднання психологічних особливостей і рис людини, що визначає її своєрідність і несхожість на інших людей. Виявляється індивідуальність у рисах темпераменту, характеру, в здібностях, особливостях і якостях психічних процесів, у звичках і уподобаннях людини. Не існує двох людей з однаковим поєднанням психічних якостей. Індивідуальність властива кожній людині, але виявляється вона по-різному: в одних людей яскраво і сильно, в інших — малопомітно. Вона може заявити про себе в інтелектуальній, емоційній, вольовій чи одразу в усіх сферах психічної діяльності. Так, оригінальність інтелекту виявляється в здатності бачити те, чого не помічають інші люди, у вмінні чітко формулювати проблеми і знаходити їх вирішення. Своєрідність емоцій констатують за надмірної інтенсивності одних почуттів і недостатньої — інших, їх стійкості чи мінливості. Особливості волі можуть розкриватися в ступені розвитку вольових якостей.

ТЕМПЕРАМЕНТ (від лат. — змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини — їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. На однакові за змістом і метою дії подразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Одні реагують активно, жваво, глибоко емоційно, довго переживають вплив подразника, а інші — спокійно, повільно, швидко забуваючи про те,що на них впливало. Деякі люди надто афективно реагують на події, на ставлення до них — спалахують гнівом, діють агресивно, а дехто в цьому разі виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де він потрібний. Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності. Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людей на кілька груп або типів темпераменту.

У сучасній психології користуються гіппократовою класифікацією  типів темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Холерик – сильний, неврівноважений, рухливий. Сангвінік – сильний, врівноважений, рухливий. Флегматик – сильний, врівноважений, малорухливий. Меланхолік – слабкий, неврівноважений, інертний.

 ТАКТИКИ ПОВЕДІНКИ У КОНФЛІКТІ:

а) співробітництво (висока наступальність і висока кооперативність) — дії спрямовані на пошук рішення, що задовольняє обидві сторони, спільне обговорення розбіжностей;

б) примус, протиборство (висока наступальність і слабка кооперативність) — прагнення наполягти на своєму шляхом відкритої боротьби, застосування примусу та інших засобів тиску;

в) поступливість (слабка наступальність і висока кооперативність) — орієнтованість на повне задоволення  вимог партнера;

г) уникнення (слабка наступальність і слабка кооперативність) — прагнення вийти з ситуації, не поступаючись, але й не наполягаючи на своєму, утримуючись від суперечок, від викладення своєї позиції, уникаючи відповідальності за прийняте рішення;

д) компроміс, пристосування (середні значення наступальності і  кооперативності) — прагнення врегулювати розбіжності, поступаючись у чомусь в обмін на поступки іншої сторони, прийняття «середніх» рішень, що задовольняють обидві сторони повною мірою

1. Педагогіка  як наука. Предмет педагогіки  та її основні категорії.

Педагогіка  – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання, розвитку особистості. Предметом  педагогіки є виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством. Педагогіка має систему педагогічних понять які називають категоріями педагогіки: виховання, навчання, освіта. Виховання – цілеспрямований та організований процес формування особистості. Освіта – процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування їх на основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих сил та здібностей. Навчання – цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння та навички.

2. Становлення педагогіки як науки. Внесок вітчизняних учених і громадських діячів у становлення та розвиток педагогіки.

Термін педагогіка походить від грецьких слів «pais» - дитя та «ago» - веду, виховую, тобто «дитиноводство». У Давньому Вавилоні, Сирії, Єгипті «пайдагогос» найчастіше були жерці, а в Давній Греції – найрозумніші, найталановитіші вільно наймані громадяни. В Давньому Римі цю роботу доручали державним чиновникам, які добре володіли науками. У Середні віки – священики, ченці. У своєму розвитку педагогіка пройшла такі стадії: народна – духовна – світська педагогіка. Значний внесок: Демокріт, Сократ, Платон, Аристотель, Тертулліан, Августин,Аквінат. за часів Київської русі сформувалась система виховання на засадах любові до Батьківщини, гуманного ставлення до людини. Національна педагогіка: Сковорода (прогресивної педагогіки), К.Ушинський (кожен народ має право навчатися рідною мовою), В.Сухомлинський (всебічний розвиток особистості), Г.Ващенко (виховний ідеал).

3. Методи науково-педагогічних  досліджень та їх стисла хар-ка.

1) Метод науково-педагогічного  дослідження – шлях вивчення  й опанування складними психолого-педагогічними  процесами формування особистості,  встановлення об’єктивної закономірності  виховання і навчання 2) Метод  педагогічного спостереження –  спеціально організоване сприймання пед. процесу в природних умовах 3) Метод бесіди – це джерело і спосіб пізнання педагогічного явища через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах 4) Метод  анкетування – дає змогу підвищити об’єктивність інформації про пед. факти, явища, процеси, їх типовість 5) Метод пед. експерименту – науково поставлений дослід організації пед. процесу в точно врахованих умовах 6) Метод вивчення шкільної документації та учнівських робіт 7) Метод рейтингу – це оцінка окремих сторін діяльності компетентними суддями 8) Метод узагальнення незалежних характеристик – узагальнення відомостей про учнів, отриманих за допомогою інших методів, зіставлення цих відомостей, їх осмислення 9) Метод психолого-педагогічного тестування – випробування учня на певний рівень знань, умінь або загально інтелектуальну розвиненість за доп. карток, малюнків, задач, шарад, ребусів, кросвордів, запитань 10) Метод соціометрії – вивчення структури і стилю взаємин у колективі 11) Метод аналізу результатів діяльності учня.

4. Характеристика  системи освіти в Україні.

За роки незалежності України в сучасній системі освіти відбулися суттєві зміни: 1. затверджено  Державну програму “Освіта” (Україна 21ст), що визначила стратегію розвитку освіти в Україні на найближчі роки.2. Прийнято Конституцію України, що утверджує здобуття повної ЗСО не лише як право, але й обов’язок кожного громадянина. Освіта 21ст- це освіта для людини. Її стрижень – розвивальна, культуротворча домінанта, вих-ня відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни.