Сімейне благополуччя

 

Виховання дитини жодна лише ухвалення, похвала чи осуд, виховання складається  з багатьох за інші форми взаємодії  і народжується у спільній життя жінок у сім'ї. Буквально щодня у сімейному вихованні батьки мають розмежуйте дистанції. Виконання цього завдання, надання дитині тій чи іншій заходи самостійності регулюється віком дитини,приобретаемими їм у ході розвитку новими навичками, здібностями та можливостей взаємодії навколишнім світом. Разом про те багато і від особистості батьків, від стилю їхні стосунки до дитини. Відомо, що сім'ї дуже принципово різняться у тій чи іншою мірою волі народів і самостійності, наданої дітям. У одних сім'ях першокласник ходить у магазин, відводить в дитсадок молодшу сестричку, їздить навчання крізь усе місто. У другій сім'ї підліток звітує переважають у всіх, навіть дрібних, вчинках, їх відпускають в походи і поїздки з давніми друзями, охороняючи її безпека. Треба мати у вигляді, що встановлювана

дистанція пов'язані з більш  загальними чинниками, визначальними  процес виховання, насамперед із мотиваційними  структурами особистості батьків. Для правильного побудови виховання  батькам потрібен час від часу визначати для себе ті мотиви, якимипобуждается їхнє власне виховна діяльність, визначати, що рухає їх виховнимиусловиями[13]. Дистанція, що стали переважної у відносинах з дитиною у ній, безпосередньо залежить від цього, яке займає діяльність виховання в всієї складної, неоднозначною, внутрішньо суперечливою системі різних мотивів поведінки дорослої людини. Тому слід усвідомити, яке у батьківської власної мотиваційної системі займе діяльність із виховання майбутньої дитини.

 

 

1.5. Основи формування гармонійних стосунків у сім'ї

 

Оцінюючи будь-якої людської діяльності зазвичай походять від деякого ідеалу, норми. У виховній діяльності, очевидно, такий абсолютної норми немає. Ми вчимося бути батьками, як і, як вчимося  бути чоловіками дружинами, як осягаємо секрети майстерності та професіоналізм у справі.

 

У рідному праці, як у кожному  іншому, можливі й помилки, й сумніву, і тимчасові невдачі, поразки, які  змінюються перемогами.

 

Виховання у ній - сама життя, і наша поведінка і навіть почування  про дітей складні, мінливі і суперечливі. До того ж батьки схожі один на одну немов аніскільки не схожі одного іншого діти. Взаємини із дитиною, як і і з кожним людиною, глибоко індивідуальні і неповторні.

 

Зв'язок виховання коїться з  іншими видами діяльності, підпорядкування виховання тим чи іншим мотивів, а як і місце виховання в цілісної особистості людини -усе й надає вихованню батька особливий, неповторний, індивідуальний характер.

 

Головне вчених маленької людини –  досягнення душевного єднання, моральної  зв'язку батьків із дитиною. Батькам в жодному разі стоїть пускати процес виховання напризволяще й більш старшому віці, залишатиповзрослевшего дитини наодинці самим з собою.

 

Саме тому майбутнім батькам, які  б виховувати своїх дітей не стихійно, а свідомо, потрібно починати аналіз виховання своїх дітей з аналізу себе, з аналізу особливостей свого власного особистості. [2]

 

Досягнення виховних цілей у  сім'ї батьки звертаються до різноманітних  засобів впливу: заохочують і карають  дитини, прагнуть стати зразком. Через війну розумного застосування заохочень розвиток як особистості можна прискорити, зробити успішнішим, аніж за використанні заборон і покарань. Якщо виникає потреба в покарання, то тут для посилення виховного ефекту покарання наскільки можна повинні слідувати безпосередньо за гідною їх провиною. Покарання має бути справедливим, але з жорстоким. Дуже суворе покарання може викликати в дитини острах чи озлобленість.

 

Покарання ефективніше у разі, якщо провина, протягом якого його покарано, розумно йому пояснений. Будь-яке фізичне вплив формує в дитини переконання, що він зможе діяти силою, що його щось влаштує.

 

Дуже значної ролі вчених дитини грають діалог із них і прийняття  її як повноцінної, повноправною особистості.

 

Діалог. Як будувати який виховує діалог? Які його психологічні характеристики? Головне у встановленні діалогу - це спільне устремління до загальним цілям, спільне бачення ситуацій, спільність у бік співдії. Йдеться не щодо обов'язкової збігу поглядів і оцінок. Найчастіше думка дорослих та дітей різна, що що природно при розбіжностях досвіду. Проте першочергового значення має сам собою факт спільної спрямованості до розв'язання проблем. Дитина завжди повинен розуміти, якими цілями керується батько спілкування з ним. Дитина, навіть у малому віці, повинен ставати не об'єктом виховних впливів, а союзником у спільній сімейному житті, у сенсі її творцем і творцем. Саме тоді, коли дитина бере участь у загальної життя сім'ї, поділяючи її цілі й плани, зникає звичнеединоголосие виховання, поступаючись місцем справжньому діалогу.

 

Найбільш істотна характеристикадиалогичноговоспитивающего спілкування полягає у встановленні рівності позицій дитину і дорослого.

 

Досягти цього, у повсякденному  сімейному спілкуванні з дитиною  дуже важко.

 

Зазвичай стихійно що виникає позиція дорослого - це позиція «над» дитиною.

 

Дорослий має силою, досвідом, незалежністю - дитина фізично слабкий, недосвідчений, повністю залежний. Всупереч цьому  батькам необхідно постійно йти  до встановленню рівності.

 

Рівність позицій означає  визнання активної ролі дитини на процесі її виховання. Людина ні бути об'єктом виховання, вона завжди активний суб'єкт самовиховання. Батьки можуть бути володарями душі своїх дітей лише тією мері, як і вони зможуть пробудити у дитини потреба у власних досягненнях, власному вдосконаленні.

 

Вимога рівності позицій у діалозі  спирається мали на той незаперечний факт, що надають безсумнівну виховує  поєднання самих батьків. Під  упливом спілкування з дітьми, включаючись у різноманітні форми  спілкування із нею, виконуючи спеціальні дії з догляду дитину, батьків на значною мірою змінюються у психічних якостях, їх внутрішній душевний світ помітно трансформується.

 

З цього приводу звертаючись  до батьків, Я.Корчак писав: «Наївно  думка, що, наглядаючи, контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорінюючи, формуючи дітей, батько, зрілий, сформований, незмінний, не піддається виховує впливу середовища, оточення та дітей».

 

Рівність позицій зовсім на означає, що батькам, ладу діалог, потрібно зійти  до дитини, немає, вони мають піднятися до розуміння «тонких істин дитинства».

 

Рівність позицій у діалозі  полягає у необхідності для батьків  постійно вчитися бачити світ найрізноманітніших його формах очима своїх дітей.

 

Контакт з дитиною, як вищий прояв  любові щодо нього, треба будувати, виходячи з постійному, безустанному бажанні пізнавати своєрідність його індивідуальності. Постійне тактовне вдивляння, в відчуття в емоційний стан, внутрішній світ дитини, в які у ньому зміни, особливо її душевного ладу - усе це створює основу для глибокого взаєморозуміння між дітьми батьками у віці.

 

Прийняття. Крім діалогу для навіювання дитині відчуття батьківської любові слід виконувати ще одне надзвичайно  важлива правило. На психологічному мові цей бік спілкування між  дітьми і батькам і називається  прийняттям дитини. Що це що означає? Під прийняттям розуміється визнання права дитини на властиву йому індивідуальність, несхожість інших, зокрема несхожість на батьків. Приймати дитини – це стверджувати неповторне існування саме цієї людини, з усіма властивими йому якостями. Як можна проводити прийняття дитини на повсякденному спілкуванні з нею? Насамперед, необхідно з особливим увагою ставитися до оцінок, котрі висловлюють батьків на спілкуванні з дітьми. Слід категорично відмовитися від негативних оцінок дитині і властивих йому якостей характеру. На жаль, більшість батьків став звичним вислови на кшталт: «Ось безглуздий! Скільки разів пояснювати, нетяма!», «І навіщо ж тебе лише з світло народила, упертюх, блазень!», «Будь-який дурень на твоєму місці зрозумів би, що робити!».

 

Усім майбутнім і теперішнім батьки повинні дуже добре зрозуміти, що кожен вислів, хоч би яким справедливим власне воно не було, який би ситуацією  ні створювалося, завдає серйозної  шкоди контакту з дитиною, порушує  упевненість у батьківської любові. Необхідно напрацювати собі правило, не оцінювати негативно самої дитини, а критикувати лише не так скоєне дію чи хибний, необдуманий вчинок.

 

Дитина обов'язково мусить бути упевнений  у батьківській любові незалежно  від своїх сьогоднішніх успіхів, і досягнень. Формула істиною батьківської любові, формула прийняття - це «люблю, бо ти - хороший», а «люблю, бо ти є, люблю такого, яке є».

 

Але якщо хвалити дитини через те, що є, він зупиниться свого розвитку, чого ж хвалити, якщо знаєш скільки  в неї недоліків? По-перше, виховує дитини жодна лише ухвалення, похвала чи осуд, виховання складається з багатьох за інші форми взаємодії і народжується у спільній життя жінок у сім'ї. Але тут йдеться про реалізацію любові, про творенні правильного емоційного фундаменту, правильної чуттєвої основи контакту між батьками та дитиною. По-друге, вимога прийняття дитини, любові до такого, яке є, виходить з визнанні та вірі у розвиток, отже, на уряд вдосконалення дитини, розуміння нескінченності пізнання людини, навіть коли він зовсім ще малий. Умінню батьків спілкуватися без постійного осуду дитині допомагає віра в усі те добре і сильне, що є у кожному, навіть у неблагополучному, дитині. Справжня любов допоможе батькам відмовитися від фіксування слабкостей, недоліків, і недосконалостей, направить виховні зусилля на підкріплення всіх позитивних моментів дитині, ось на підтримку сильних сторін душі, до боротьби зі слабкістю й недосконалостями.

 

Контакт з дитиною з урахуванням  прийняття стає найбільш творчим  моментом спілкування з ним. Іде шаблонність і стереотипність, оперування запозиченими чи викликаними схемами. На першому плані виступає творча, натхненна і щоразу непередбачувана робота зі створення нових і нових «портретів» своїх дітей. Це - шлях нових і нових відкриттів.

 

Оцінку не дитині, яке діянь П.Лазаренка  та вчинків важливо здійснювати, змінюючи їх авторство. Справді, якщо назвати  своїх дітей недотепою, ледарем  чигрязнулей, годі й чекати, що він  погодиться із Вами, і вже навряд це змусить змінити його свою поведінку. Та якщо обговоренню піддався той чи інший вчинок за повної визнання дитині і абсолютному утвердженні любові щодо нього, набагато легше зробити, що сама дитина оцінить свою поведінку й зробить правильні висновки. Він може помилитися й у наступного разу чи з слабкості волі піти більш легкому шляху, але рано чи пізно «висота візьмете», а ваш контакти з дитиною від імені цієї неможливо постраждає, навпаки, радість від перемоги стане вашої загальної радістю.

 

Контроль за негативними батьківськими  оцінками дитини необхідний ще й тому, що дуже часто за батьківським осудом стоїть невдоволення власною поведінкою, дратівливість або втому, виниклі зовсім з іншим приводів. За негативної оцінкою слід емоція засудження та гніву. Прийняття дає можливість проникнення світ глибоко особистісних переживань дітей, поява паростків «співучасті серця». Печаль, а чи не гнів, співчуття, а чи не мстивість - такі емоції істинно люблячих своїх дітей, приймаючих батьків.

 

Отже, у тому, щоб максимізувати  позитивні звести до мінімуму негативний вплив сім'ї виховання дитини пам'ятаймо внутрісімейні психологічні чинники, мають виховне значення:

 

-Приймати активну участь у  життя сім'ї;

 

-Завжди знаходити час, щоб  поговорити з дитиною;

 

-Цікавитися проблемами дитини, вникати в усі що у го життя труднощі й допомагати розвивати свої вміння і таланти;

 

-Не на дитини ніякого тиску,  допомагаючи йому цим самостійно  приймати рішення;

 

-Мати уявлення про різноманітні  етапах у житті дитині;

 

-Шанувати право дитини на  власну думку;

 

- Вміти стримувати власницькі інстинкти та уважно ставитися до дитини як до рівноправного партнеру, яке прямо поки що володіє меншим життєвим досвідом;

 

- З повагою ставитися до прагненню  решти членів сім'ї робити кар'єру  і самовдосконалюватись

 

 

Глава II. Дослідження характеру стосунків у сім'ї як головний чинник, сприяє емоційного добробуту її членів

 

 

 

2.1 Взаємини у ній як головний  чинник добробуту її членів

 

Людина нерозривно пов'язані з  суспільством, коїться з іншими людьми. Ці зв'язку, виступаючи у ролі умов і  обстановки його життєдіяльності, формують його духовний світ, поведінка. Найважливіша місце у цій процесі належить сім'ї - першому колективу, що дає людині ставлення до життєвих мету і цінностях, у тому, що треба й як треба чинити поводитися. У сім'ї юний громадянин отримує перші практичні навички застосування цих уявлень у відносинах коїться з іншими людьми, засвоює норми, які регулюють поведінка батьків у різних ситуаціях повсякденного спілкування. Пояснення й отримання батьків, їх приклад, весь уклад у домі, сімейна атмосфера виробляють в дітей віком звички поведінки й критерії оцінки добра і зла, припустимого іпорицаемого, справедливого і несправедливого. Провідним компонентом виховного потенціалу сім'ї є внутрісімейні відносини, оскільки сім'я як певна соціальна спільність виступає передусім конкретна система зв'язки та взаємодія між її членами, виникаючими щодо задоволення їх різноманітних потреб.Естественную основу сім'ї становлять шлюбні і родинні зв'язки, які у певному сенсі є первинними. Крім них воно охоплює у собі господарським економічні, правові, моральні,емоционально-психологические та інших.Внутрисемейние відносини взаємопов'язані з національними та побутовими відносинами. У перетвореному вигляді сім'я акумулює у собі все їхнє сукупність.