Стереотипи

Забобон — це установка, а установка, у свою чергу,— це певне сполучення почуттів, переконань і схильності діяти так чи інакше. Людям із забобонами не подобаються ті, хто не схожий на них самих; вони поводяться в дискримінаційній манері, переконані в тім, що ті, інші, неосвічені й небезпечні й т.п.

Негативні оцінки, що відрізняють забобон, можуть виникати з емоційних асоціацій, з потреби виправдати поводження або з негативних переконань, називаних стереотипами. Додержуватися стереотипу - значить узагальнювати: англійці потайливі; американці товариські; професори - диваки. (Dion, 1987; Dion & Cota, 1991; Dion & Schuller, 1991). У подібних узагальненнях може втримуватися зерно правди: люди насправді різні.

Забобон — це негативна установка; дискримінація — це негативне поводження. В основі поводження, що дискримінує, часто, але не завжди, лежать установки упередженості (Dovidio & others, 1996). Як підкреслювалося в попередніх главах, установки й поводження часто переплетені й взаємообумовлені. Почасти внаслідок цього наше поводження говорить про більшому, ніж наші внутрішні переконання. Установки, обумовлені забобонами, не обов'язково приводять до ворожих дій, і не всі прояви гноблення виникають із забобонів. Расизм і сексизм являють собою застосування дискримінації, включаючи й ті випадки, коли немає ніяких забобонів.

Чи зникають расові забобони?

В 1942 році більшість американців сходилися  в думці: "В автобусах повинні бути відведені спеціальні місця для негрів" (Hyman & Sheatsley, 1956). Сьогодні така заява могла б здатися дивним. В 1942 році менше однієї третини всіх білих американців (і тільки 1 з 50 у південних штатах) підтримували скасування сегрегації в школах; до 1980 року прихильники спільного навчання склали 90 %. Беручи до уваги, який незначний історичний строк пройшов з 1942 року або навіть із часів рабства, треба визнати, що зміни відбулися вражаючі.

В одному з експериментів студентам пропонувалося  оцінити ідентичне поводження білої й чорношкірої людини. В експерименті Бирта Дункана (Birt Duncan, 1976) білі студенти з Каліфорнійського університету переглядали відеозапис епізоду, у якому один чоловік у ході нетривалої суперечки злегка штовхав іншого. Коли білий штовхав чорношкірого, тільки 13 % глядачів оцінили ця дія як "насильницьке поводження". Вони оцінювали поштовх як щось несерйозне. Але зовсім інше відношення проявлялося, коли чорношкірий штовхав білого: 73 % учасників експерименту впевнено говорили, що це "насильство".

Гендерні  стереотипи

Дослідження вказують на два безперечних факти: існують сильні гендерні стереотипи, і, як часто буває, ці стереотипи приймаються й членами тієї групи, у відношенні якої вони діють. Чоловіки й жінки погоджуються з тим, що можна судити про книгу вже по тому, яке прізвище надруковане на обкладинці — чоловіча або жіноча. Проаналізувавши результати опитування, проведеного ними в університеті, Мери Джекман і Мери Сентер (Mary Jackman & Mary Senter, 1981) прийшли до висновку, що гендерні стереотипи набагато сильніше расових. Наприклад, тільки 22 % чоловіків думали, що обидві статі рівною мірою емоційні. Із що залишилися 78 % співвідношення тих, хто вважав жінок більше емоційними, і тих, хто вважав більше емоційними чоловіків, становило 15:1. А що думають із цього приводу жінки? Їхні відповіді виявилися практично ідентичними, з різницею всього лише в один відсоток.

Звернемося також до дослідження  Наталі Портер, Флоренс Гейс і Джойс Дженнингс Уолстедт (Natalie Porter, Florence Geis & Joyce Walstedt, 1983). Вони показували студентам фотографії "групи випускників університету, що працюють над дослідницьким проектом в одній команді", а потім пропонували їм висловити свої перші враження. Студенти повинні були відповістити на запитання, хто із цієї команди, на їхню думку, міг внести найбільший інтелектуальний внесок у даний проект. Коли група на фотографії складалася тільки із чоловіків, студенти переважно вибирали того, хто сидів на чолі стола. Коли група була різнорідної по підлозі, знову ж вибирали чоловіка, що сидів на чолі стола. А от якщо там сиділа жінка, її звичайно просто ігнорували. Кожний із чоловіків на мал. 19-3 вибирався на роль лідера в три рази частіше, ніж всі три жінки разом узяті! Це стереотипне подання про чоловіка як про лідера було рівною мірою характерним не тільки для чоловіків і жінок у цілому, але й для феміністок і не феміністок, зокрема.

Гендерні стереотипи

Гендерними  стереотипами називають стійкі уявлення про риси, якості, можливості і поведінку  статей. Стереотипи тісно пов’язані  з гендерними ролями, закріпленими через систему культурних норм функціональними  спеціалізаціями чоловіка і жінки  у суспільстві.

У певному  сенсі поняття гендерних стереотипів  обґрунтовує саму концепцію гендеру, що відкрито чи імпліцитно оперта на конструктивістську логіку. Гендер, на відміну від статі, яка є сукупністю біологічного заданих  констант, означає „соціальні очікування”  щодо представників групи за статтю. До найрадикальніших конструктивістських  елементів гендерної теорії належить твердження про те, що трансформація  біологічного у соціальне здійснюється через „набір умовностей” і , отже, сам гендер, „соціальна стать” –  це продукт „договору”, „гри”, „випадку”, конвенційності, навіть історичної потреби, але у жодному разі не біологічної  неминучості.

Стереотип виступає реальним засобом відтворення  певного типу гендерних відносин, оскільки на мовленнєвому, ментальному  і поведінковому рівні фіксує “очікування” соціуму і нормативну відповідь індивідів. Якщо змінити  стереотипи – зміниться і гендерна песпектива. Переконаність у “соціальній  сконструйованості” cитуації має  своїм наслідком віру у можливість її реконструювати. На користь можливості соціального моделювання у гендерній  сфері свідчить змінність образів  чоловічого та жіночого в історичному  часі, різниця моделей міжстатевих  відносин, розмаїття символів фемінінності та маскулінності й нормативних  тверджень про стать у різних культурах. Для деяких країн Африки досі залишається нормою каменувати жінку за зраду, радикальні ісламські  традиції забороняють жінкам освіту. А на іншому полюсі – факти, які  доводять корелятивність прагнень до гендерного паритету з високими економічними показниками і розвиненістю демократії. Скандинавські країни, де існує практика гендерних квот у виборчих органах  і де жінки посідають 30-50 відсотків  місць у місцевих урядах та парламенті, становлять приклад найповнішого забезпечення соціально-економічних прав жінок.

Думка про нетотожність біологічних та психокультурних параметрів статевої ідентичності вперше була висловлена у працях психологічного, зокрема, психоаналітичного  спрямування у 50-х роках минулого століття. Принципово наголосили цю дистинкцію і соціологи, дослідники процесів інституціалізації  та соціальної регламентації статі. Із подібних теоретичних посилань на тлі масового інтересу до форм влади  та підпорядковування, зумовлених статевою належністю людини, у 60-70-х роках XX сторіччя у США та Європі виник новий  напрям соціологічних та культурологічних досліджень – гендерні студії.

Гендерні  студії і феміністичний рух співвідносяться  між собою як теорія і практика, наука та ідеологія, академічне рецептивне тло і “об’єкт аналізу”. Фемінізм, один із найпоширеніших соціальних рухів XX сторіччя, використовував прямі політичні  важелі у боротьбі за соціальні права, а гендерні студії, з’ясовуючи роль гендеру у культурі, опосередковано сприяли росту свідомості дискримінованих  „класів за статтю”. Українська культура має власні цікаві й доречно провокативні форми рецепції феміністичної ідеї, якими завдячує кільком творчим  особистостям. Але самого руху на масовому рівні не існує – як через розмитість тла соціального активізму загалом, відсутність реального адресата соціальних вимог, так і через фемінофобську налаштованість адміністративної, політичної, академічної сфери і, як це не парадоксально, багатьох жіночих професійних середовищ. Недовіра до фемінізму має і психологічний, навіть психоаналітичний, підтекст – вона часто означає чесне визнання спрямованості інтересів в інше русло – у русло боротьби за владу над конкретним чоловіком, що унеможливлює жіночу солідарність

Уявлення  про жіночу слабкість і залежність на противагу чоловічій силі та покровительству  лежать в основі системи гендерних  стереотипів. Надто жорстка прив’язка  до цієї схеми не дозволяє випробовувати  можливості інверсії ролей і ставить  під сумнів, наприклад, функціональну  повноцінність жінки-політика чи жінки-бізнесмена. Дискусії про „доречність” особи  жіночої статі за кермом автомобіля, які розгортаються подекуди на сторінках  українських газет, виявляють деяку  андроцентричну старомодність у  національній гендерній „картині світу” у зв’язку із скепсисом щодо жінки-водія  і віднесеністю автомобіля до реєстру  чоловічих іграшок. Навіть при співчутливому  до жіночого автомобілізму висвітленні  теми сам факт дискусій із цього  приводу є симптоматичним і відображає різницю темпів не лише фемінізації, а й індустріалізації і пов’язаного  із ним добробуту в Україні  порівняно із західними суспільствами. Для сучасної 50-річної американки водіння  автомобіля є нормою просто тому, що авто слугувало природним засобом  пересування уже для декількох  жіночих поколінь у її сім’ї.

Суб’єктно-об’єктне ієрархічне позиціювання ролей чоловіка і жінки може бути не лише усвідомлено-ідеологічним, а й імпліцитно відтворюваним  у сценаріях репрезентації подій. Наприклад, формула „Приходь на свято  сам і приводь свою подругу” у  рекламі масових заходів до Дня  молоді відносить осіб жіночої статі  до категорії залежних, „ведених”, обмежених у праві вибору об’єктів, а газета, яка вміщує подібний заклик, практично ігнорує половину своєї  авдиторії.

Жінка, присутня у соціальному житті, активно  домагається своєї присутності  у дискурсі. Спричинена феміністичними рухами і теоретичними дослідженнями  сенситивізація гендерної проблематики поширилась не лише на ідеологічний концептуальний рівень дискурсу, а й на саму систему  мовних одиниць. В англійській мові були запропоновані альтернативи усім формам звертань та гендерних номінацій, які відтворювали андроцентричні сценарії і могли нести дискримінаційний підтекст у модерній соціальній комунікації. Найбільше клопоту завдавала  відсутність слова на позначення осіб обох статей, на зразок українського “людина”. В англійській мові традиційно використовувалося “man” (“чоловік”) і у тих випадках, коли ішлося про стать, і тоді, коли згадувано  будь-якого представника популяції  гомо сапієнс. Запропоновані альтернативи – “one” (кожен), “person” (особа), “human being” (людська істота) – впроваджували  доволі послідовно. Фраза із видання  Біблії 1952-го року “Man does not live by bread alone”  у ревізованому стандарті 1990 року має  вигляд “One does not live by bread alone” (“Не хлібом єдиним живе людина”). У назвах посад  запропоновано замінювати компонент  „man” („чоловік”) на нейтральне „person” („особа”): business person, spoke person. Замість  „Mrs” (пані) і „Miss” (панночка) –  традиційних маркувань різниці  сімейного статусу, використовують „Ms”, яке блокує стереотипні емоції у разі, якщо жінка-професіонал неодружена.

Дихотомія гендерних репрезентацій у медіа, за спостереженнями дослідників  гендерних стереотипів (Л. Ван Зунен, 4) виявляється у кількості та особливостях контекстів показу чоловіка і жінки: надмірно репрезентований  – недостатньо репрезентована; контекст роботи – сімейний контекст; низькостатусна робота – престижні види діяльності; підпорядкованість – незалежність; пасивність – активність.

Помітну редукцію жіночих ролей і жіночого тіла до знаряддя задоволення здійснюють дискурси поп-культури. Із жінками саме так обходиться реклама „чоловічих”  продуктів: профіль жіночого тіла у  рекламі пива на щитах максимально  наближають до конфігурації пляшки, а  телекліпи переконують, що жінка  легко „додасться”, коли все гаразд із вибором бритви, дезодоранту чи алкогольного напою. Культ вартості чоловічого починається із визначення прерогативи дитячої статі, і  реклама догоджає масовим упередженням – у справжнього чоловіка, згідно із сценарієм крему для гоління, дві “взаємопов’язані” ознаки: у нього народжується син (“Справжній чоловік обов’язково має сина”), і він користується кремом “Арко”.

Гендерні стереотипи і гендерна чутливість комунікації (частина перша)

Людмила Павлюк

Опубліковано: 17-10-2008

http://www.mediakrytyka.info/ohlyady-analityka/henderni-stereotypy-i-henderna-chutlyvist-komunikatsiyi.html

Більшість науковців  пояснюють поняття "гендерних  стереотипів", як один із видів соціальних стереотипів, стандартизованих, стійких, емоційно насичених та ціннісно визначених образів [6], що базуються на прийнятих  у суспільстві уявленнях про "маскулинне" (чоловіче) та "фемінне" (жіноче). Вони формуються віками та закріплюються  навіть на підсвідомому ментальному  рівні нації. Одним із головних вимірів  щодо визначення ролі та місця жінки  і чоловіка в сучасному соціумі  є опозиція "публічне-приватне". У цьому плані призначення  жінки і коло її інтересів тяжіють  до суто приватної сфери (сім'я, домашні  побутові обов'язки, діти), чоловіку ж  належить п'єдестал публічної людини, для якого головним є робота, самореалізація та суспільне визнання. Представники феміністського напряму гендерології В. Агєєва, Л. Леонтьєва, О. Фоменко [7] говорять про нівелювання ролі жінки в  історичному процесі та вимагають  сьогодні перегляду історії, у якій "жіночі заслуги постають лише малозначущим доповненням до чоловічих звершень" [8]. Але А. Окара зауважує, що "позитивною особливістю України є наявність  повновартісного жіночого начала, чого немає в багатьох інших близьких культурах" [9].

Гендерні стереотипи, з огляду на їх суть і період функціонування в мові, можна поділити на традиційні, нові та актуалізовані.

Традиційні  стереотипи мають давню історію вживання і транслюють вікові уявлення народу про характер і призначення чоловіка та жінки у соціумі. Вони формувалися протягом століть, закріплювалися у свідомості не одного покоління мовців і зараз продовжують впливати на світосприйняття сучасників. До них можна віднести номінативи: Берегиня, Годувальник, Адам, Єва, Сильна стать, Слабка стать, Протилежна стать та ін.

Новіз'явилися в мові відносно недавно, під впливом мінливих умов суспільного розвитку, і спираються на сьогоденні реалії життя та нову предметність. Представлені концептами: Барбі, Супермен, Секс-символ, Модель та ін. Зберігаючи частку семем традиційних стереотипів, вони формують нові, більш сучасні уявлення про "жіноче" та "чоловіче".

Актуалізованиминазиваємо традиційні стереотипні найменування, синхронізовані у сучасний дискурс з урахуванням нових семантичних характеристик. Це лексичні гендерні пари: Партнер-Партнерка, Самка-Самець, Принц-Принцеса та ін.

Через призму сформованих  стереотипних кліше сприймається сьогодні образ Берегині, який в українській  традиції характеризує призначення  жінки у переважно приватній  сфері, а також образ Годувальника стосовно чоловіка: "Величезна кількість  причин, сформованих упродовж розвитку людства, на кшталт ментальності, релігії, національних уподобань тощо, ставлять жінку в суспільстві берегинею  домашнього вогнища, а чоловіка –  годувальником" (МУ. – 2004. – 10 лип.)