Страх остракізму як чинник міжособистісних стосунків

Чим сильніше очікування успіху, тим вище позитивна привабливість, і навпаки, чим сильніше очікування невдачі, тим вище негативна привабливість. Більш детально ланцюг зворотного зв'язку можна уявити собі в такий спосіб: очікування впливає  на хід дій, хід дій – на його результат, успіхи та невдачі, що повторюються,  формують відповідні очікування, які, в свою чергу, породжують відмінності в протіканні дії, що визначає сприятливий або несприятливий результат афіліації. Таким чином, привабливість вдалої або невдалої афіліації стає зрештою величиною постійною, що і задає індивідуальний профіль співвідношення узагальненої позитивної та негативної привабливості, тобто  надії на афіліацію і страху відторгнення[11].

Так виникає (у випадку, коли об'єктом афіліації є незнайома  людина) коваріація між очікуванням  і привабливістю для індивідуального  мотиву афіліації, а також відповідною  ситуаційною мотивацією: чим більшою  мірою  узагальнене очікування успіху переважає над очікуванням невдачі, тим значніша позитивна привабливість перевищує негативну, і навпаки. Від узагальнених очікувань варто відрізняти очікування, пов'язані з певною людиною, яку, суб’єкт, що вступає в афіліацію, добре знає. У цьому випадку очікування  і привабливість можуть варіювати незалежно один від одного. Так, релевантна мотиву афіліації привабливість контакту з будь-якою добре знайомою людиною може бути досить невеликою, але супроводжуватися при цьому високим очікуванням легкого та швидкого встановлення контакту, або навпаки. Подібна ситуація складається і у тих випадках, коли людина, хоч і не знайома особисто з партнером по афіліації, але наявні в неї відомості дозволяють прогнозувати труднощі або легкість вступу в контакт. Наприклад, партнер може мати більше високий соціальний статус, чим той, хто прагне до афіліації. У цьому випадку в останнього, навіть якщо його узагальнені очікування успіху в принципі високі, може знизитися впевненість у тому, що старший по статусу позитивно відгукнеться на його зусилля по встановленню відносин афіліації. До того ж він може побоюватися (у силу малих шансів на успіх) своєї більшої, ніж звичайно, скутості і напруги, що приведе до втрати привабливості контакту з ним з боку партнера, і, відповідно, суб'єкт сам буде сприяти зниженню шансів на успіх при високій позитивній привабливості контакту[5;144].

Стійкість ковариації очікування і привабливості у випадку  мотивації афіліації, спрямованої  на незнайому людину, дотепер не перевірена емпірично. Вона передбачається дослідниками, насамперед  Бірном, Мак- Дональдом і Мікавою. Вони пишуть про те, що представляється правомірним твердження, що досвід спілкування з іншими людьми, який накопичується протягом життя, веде до узагальнених очікувань зустріти в них джерело заохочення або покарання. Якщо домінують очікування першого роду, то суб'єкт буде прагнути до інших людей і шукати в них товаришів, буде довіряти їм і високо їх цінувати. Якщо ж домінують протилежні очікування, то суб'єкт буде уникати інших людей, ставитися до них з підозрою та низько їх оцінювати. Індивід, досвід якого носить змішаний характер і в якого, у силу цього, високі очікування обох родів, буде перебувати в сфері міжособистісних відносин у стані практично постійного конфлікту. А людина, у якого обидва види очікувань низки, буде проявляти в ситуаціях міжособистісного спілкування байдужність і незацікавленість.

Люди, у досвіді яких переважають успішні міжособистісні взаємодії, повинні відрізнятися, по-перше, сильно розвиненими мотивами зближення  у відповідь на пов'язані з афіліацією ключові стимули; по-друге, переконанням у тому, що майбутні ситуації міжособистісної взаємодії дадуть ту ж кількість підкріплювальних взаємодій;по-третє, прагненням інтерпретувати релевантні афіліації стимули в термінах власного минулого досвіду та своїх очікувань.

На думку цих авторів, індивідуальний профіль мотиву афіліації  визначається винятково узагальненими  очікуваннями, що склалися в досвіді  позитивного та негативного підкріплення (винагороди або покарання), так що для пояснення індивідуальних відмінностей відповідної мотивації привабливість результату виявляється зайвою. Тому що вона являє собою або константу, або еквівалентну очікуванню змінну, причому в останньому випадку привабливість приймає те ж значення, що й очікування.

Ще чіткіше про таку взаємозамінність говориться  в  роботі А. Мехрабяна та С. Ксензкого, що являє собою найбільш розроблену спробу створення теорії мотивації  афіліації. Ці автори виділяють дві  тенденції мотиву афіліації:

а) очікування з надією на афіліацію та

б) очікування зі страхом  відторгнення

- і позначають їх  відповідно R1 і R2

Таке очікування, однак, відноситься тільки до випадків, коли партнер по афіліації незнайомий або мало знайомий. В інших випадках вирішальну роль здобувають не узагальнені  очікування R1 і R2, a специфічні очікування, які позначені Мехрабяном і Ксензким як специфічна привабливість (r1 і r2).

Бірн і його співавтори, як видно з наведеної цитати, пропонують перехресну класифікацію мотивів афіліації, виділяючи чотири типи можливих мотивів (цю класифікацію прийняли також Мехрабян і Ксензкий). Якщо очікування успіху відносно високе, а очікування невдачі невелике, одержуємо мотив афіліації  першого типу (НА вище СВ), зворотнє співвідношення цих очікувань дає мотив другого типу (НА нижче СВ). Третій тип представлений досліджуваними з конфліктною мотивацією (обоє очікування високі), четвертий - досліджуваними зі слабким мотивом афіліації (обоє очікування низькі). Як і у випадку мотиву досягнення, дослідники, що здійснили перші спроби на початку 50- х рр. вимірювання мотиву афіліації, виходили з існування двох відмінних один від одного тенденцій - прагнення до контакту і його уникнення. Однак роздільна фіксація цих тенденцій за допомогою розроблених на базі ТАТ методик вдалася, як і у випадку мотиву досягнення, не відразу[5;145].

В 1952 р. Шипли та Верофф опублікували першу основану на ТАТ  методику виміру мотиву афіліації. Автори прийшли до висновку, що їх заснована  на ТАТ методика вимірює страх  відторгнення. Однак вони дотримувалися  думки, що ця мотиваційна тенденція (так само як і її невиявлена протилежність - надія на афіліацію) веде не до уникнення афіліації, а до її пошуку[11].

У роботі Аткінсона, Хейнса й Вероффа  була зроблена спроба позбутися однобічного акценту  на страху відторгнення і включити в коло аналізованих явищ тенденцію пошуку (тобто надію на афіліацію).

Вони, швидше, прийшли  до того ж висновку, що Шиплі і  Верофф: мотив афіліації складається  з однієї тільки тенденції пошуку, незалежно від того,  чи збуджується  ця тенденція через страх відторгнення або через надію на спілкування. Підтвердженням цього слугує, з погляду  авторів роботи, кореляція мотиву афіліації із соціометрично виявленими особистісними властивостями - прагненням до схвалення, впевненістю і самоствердженням. Аткінсон і його співавтори залишили без уваги питання про те,  чи не здійснює надія на афіліацію та страх відторгнення - навіть якщо те й інше вносить свій внесок у тенденцію пошуку - різну дію на поведінку. Результати в цілому не дають певної відповіді на це питання[1;358].

Наряду із заснованими  на ТАТ методиками вимірювання мотиву афіліації заслуговує уваги запропонований Мехрабяном опитувальник, що був розроблений  на основі певних теоретичних принципі. Свій опитувальник Мехрабян побудував  перш за все на відмінності двох тенденцій мотиву афіліації – афіліативної тенденції (R1) і чутливості до відторгнення (R2). Він  інтерпретує ці тенденції як узагальнені очікування позитивного або негативного підкріплювального впливу партнера по афіліації[5;144].

Найбільш важливими для обох тенденцій мотиву афіліації автор вважає наступні результати (спочатку розглядаються досліджувані, орієнтовані на афіліацію):

«...дані, що стосуються тенденції  афіліації, свідчать, до особи, у яких вона домінує, сприймають інших людей  більше позитивно та більше схожими на себе. Їм подобаються ті, хто їх оточує, і вони користуються в них відповідною симпатією та популярністю. Те, що в соціальних ситуаціях вони частіше використовують позитивні міжособистісні ознаки, спонукає незнайомих людей на позитивне спілкування. Так виникає цикл позитивного спілкування, що формує при взаємодії з незнайомою людиною відчуття довіри та комфорту».

Для орієнтованих на відторгнення досліджуваних результати виглядають наступним чином:

«...дані, що характеризують сприйняття та реальну поведінку більш чутливих людей, а також враження, про які вони повідомляють, не зовсім збігаються з тим, що очікувалося. Наприклад, всупереч очікуванням, їх поведінка виявилося не менш афіліативною, а в їхніх звітах негативні міжособистісні відносини згадувалися не частіше, ніж у досліджуваних іншої категорії. Однак у ситуації спілкування з незнайомими людьми вони почували себе менш впевнено, були напружені, тривожні та стурбовані і викликали напруженість і відчуття дискомфорту у своїх партнерів. Вони викликали до себе більше негативні почуття та оцінювали себе як менш популярних і більше самотніх. Таким чином, чутливість до відторгнення вимірює незадовільний стан навичок спілкування та тенденцію потрапляти в безвихідне коло спілкування, що закріплює почуття неадекватності та нездатності справлятися з міжособистісними відносинами» [11].

З наведених даних  слідує, що особистість, орієнтована  на відторгнення, не є простою протилежність  тим, хто орієнтований на афіліацію. Інакше кажучи, від представників першої групи їх відрізняє не уникнення афіліації. Для обох груп пошук афіліації і її досягнення є першочерговою метою. Вони відрізняються, таким чином, не стільки по привабливості афіліації, скільки по очікуванню успіху, по вмінню здійснити спрямовану на афіліацію поведінку, а також по реальному успіху в партнера. Незважаючи на страх (очікування невдачі) відторгнення (негативна привабливість), мотивовані ним досліджувані прагнуть до афіліації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок до розділу I

 

На основі теоретичного аналізу встановлено те, що страх остракізму (страх відторгнення) являється одним із чинників, який визначає соціальну поведінку особистості. 

«Страх відторгнення» та «надія на афіліацію» (очікування відносин симпатії, взаєморозуміння при спілкуванні) – це мотиваційні тенденції, які є функціонально взаємопов'язаними та співвідносяться з потребою афіліації, яка виявляється у прагненні людини налагоджувати добрі, емоційно позитивні взаємостосунки з людьми.

Кожна людина на основі свого  минулого досвіду у сфері спілкування володіє узагальненими очікуваннями відносно того, чи вдасться їй встановити відносини афіліації з незнайомою людиною чи ні, тобто  узагальненими очікуваннями афіліації і відторгнення, відповідно, у кожної людини зав'язування та підтримування контакту відбувається невимушено, дружелюбно і адекватно ситуації або ж, навпаки, невпевнено та несміливо.

Проте, вченим вдалося  з’ясувати, що групи людей, орієнтовані  на прийняття та групи людей, що орієнтовані  на відторгнення не є протилежними. Для обох цих груп пошук афіліації та її досягнення є первинною та важливою метою. Вони відрізняються не стільки за привабливістю афіліації, скільки за очікуванням успіху. І незважаючи на накопичений партнерами досвід спілкування (іноді негативний), афіліація має таку позитивну цінність, яка, постійно реалізуючись, дозволяє перемогти страх остракізму.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ II. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ СТРАХУ ОСТРАКІЗМУ НА МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ СТУДЕНТІВ

 

2.1. Організація  дослідження

 

Дослідження впливу страху остракізму на міжособистісні стосунки студентів було проведено в Гуманітарному інституті Національного авіаційного університету. Вибірка складалася із 61 студента, які навчаються на другому курсі спеціальності «Психологія». Серед досліджуваних було 58 осіб жіночої статі і 3 особи чоловічої. Середній вік –19 років. Дослідження тривало протягом трьох тижнів і складалося з таких етапів:

• проведення психологічних методик на дослідження впливу страху остракізму на міжособистісні стосунки студентів;
• виокремлення груп досліджуваних, у яких «страх відторгнення» переважає над «прагненням до прийняття» і «прагнення до прийняття» переважає над «страхом відторгнення» та визначення їх відмінностей;
• виявлення впливу страху остракізму на міжособистісні стосунки студентів.

 

2.2. Підбір діагностичного  інструментарію

 

В якості діагностичних інструментів були використані:

• Тест-опитувальник для вимірювання мотивації афіліації  (А.Мехрабіана);
• Багатофакторний міжособистісний опитувальник  FPІ (модифікована форма В);
• Методика діагностики міжособистісних стосунків Лірі;
• Методика діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту у спілкуванні В. В. Бойко;
• Методика діагностики комунікативної установки В. В. Бойко.

 

Тест-опитувальник для вимірювання мотивації афіліації  (А.Мехрабіана) оцінює дві мотиваційні тенденції, які є функціонально взаємопов'язаними  та співвідносяться з потребою афіліації: прагнення до прийняття і страх відторгнення. Відповідно, досліджуваним пропонуються для відповідей два різних опитувальника, один із яких призначений для оцінки першої мотиваційної тенденції, а інший - другої.

Методика встановлює три рівні розвитку мотиву:

• низький рівень:  32-80 балів;
• середній рівень: 81-176 балів;
• високий рівень: 177-224 балів.

Багатофакторний міжособистісний опитувальник  FPІ (модифікована форма В) призначений для діагностики станів і властивостей особистості, які мають першочергове значення для процесу соціальної адаптації і регуляції поведінки.

Опитувальник FPІ містить 12 шкал; форма  В відрізняється від повної форми тільки у два рази меншим числом запитань. Загальна кількість питань опитувальника складає  114.

Шкала І (невротичність) характеризує рівень невротизації особистості. Шкала ІІ (спонтанна агресивність) дозволяє виявити та оцінити психопатизацію інтротенсивного типу.

Шкала ІІІ (депресивність) дає можливість діагностувати ознаки, характерні для психопатологічного депресивного синдрому.

Шкала ІV (дратівливість) дозволяє робити висновки про емоційну стійкість.