Теорії виникнення людської свідомості

                                             План

І.   Теорії виникнення людської свідомості.

ІІ.  Поняття свідомості.

ІІІ. Поняття про несвідоме.

VІ. Співвідношення свідомого  і несвідомого.

   Список використаної  літератури.

                                                                        ... Що могутніше розуму?

                             Йому - влада, сила і панування  над всім Космосом.

                             Останній сам породжує в собі  силу, яка ним керує.

                              Вона наймогутніша серед усіх  інших сил природи.

                                                                                      К.Е.Ціолковський

                     І. Теорії виникнення людської свідомості

 
   У світі довкола нас  немає нічого дивовижнішого і загадковішого за людський розум, інтелект, свідомість. Стало звичайним твердження: все, що існує поза нами і нашою свідомістю, є нічим іншим, як конкретними різновидами і формами матеріального.

   Ідеальні, духовні  явища, які на відміну від  матеріальних існують тільки  у головах людей як похідні  від матеріальних, як результат  їхнього відображення, становлять  зміст свідомості. Вони знаходять  свій вияв у мові і, головне,  в діях, діяльності людини. Мабуть, через неможливість об'єктивної  фіксації та опису духовні,  ідеальні явища все ще залишаються  важко збагненними і загадковими. 

   Довгі тисячоліття  людство шукало відповідь на  питання, в чому ж полягає  суть феномена свідомості, яка  її природа, як вона виникла  і яке її призначення в світі. У історико-філософському процесі проблема свідомості набувала найрізноманітніших тлумачень.

   Відомо, що ідеалізм  вважає свідомість активним началом  матерії. Внаслідок цього свідомість  наділялася надматеріальним, надприродним характером. Фактично свідомість відривалась від людини і природи, їй приписували самостійне, незалежне субстанціальне існування. Така свідомість не мала ніякого відношення до мозку, дух не народжувався, не виникав і не поставав: вона жила своїм власним життям, розвивалась, породжувала явища природи та історії. Подібні тлумачення були звичайним продуктом фантастичного, гіпертрофованого розуміння людської свідомості. Ігноруючи те загальне, що мала в собі свідомість порівняно з іншими явищами природи, ідеалізм став на шлях її обожнювання. Тому, стверджували ідеалісти, свідомість може бути зрозуміла тільки із самої себе.

   Згідно з дуалізмом  у світі завжди існували дві  самостійні субстанції - матерія  і свідомість, незалежні одна  від одної. Свідомість, як і  матерія, є вічною, вона не виникала  і не народжувалась. Відповідно  відпадала й необхідність вирішення  питання про її походження.

   Близькою до дуалістичного  трактування свідомості є концепція  французького філософа, вченого  і богослова П'єра Тейяра де Шардена. Він вважав, що в земній матерії була замкнута деяка маса елементарної свідомості, психічної енергії. Отже, свідомість так само первісна, як і матерія. Тому не слід дивуватися, що вона пробилась на світ із темряви підсвідомості. Ніхто, у тому числі й наші предки, не помітив появи розуму на землі, «людина увійшла у світ безшумно». Свідомість виникла «між двома індивідами»: на «точковому рівні» відбулася деяка «мутація від нуля до всього». Тому конкретний механізм розуму, свідомості, на думку Тейяра де Шардена, осягнути неможливо.

   Значний крок у  розумінні природи свідомості  здійснює матеріалізм XVII-XVIII ст. Він  відкидає ідеалістичні та дуалістичні  уявлення про свідомість, розглядає  її як пізнавальний образ, як  відображення світу в мозку  людини, як функцію особливим  чином організованої матерії.  Матеріалісти завжди шукали спільність, єдність між явищами свідомості  і об'єктивним світом. Вони намагались  духовне вивести із матеріального  як первісного, визначального щодо  свідомості. Разом із тим матеріалізм  минулих століть так і не  зміг розкрити суспільну природу  і активний характер свідомості. Внаслідок цього свідомість не  була осмислена як результат  і ідеальний компонент чуттєво-предметної  діяльності людини, як відображення  зовнішнього світу, що виникає  не в результаті пасивного  споглядання, а як наслідок  активного перетворення світу  в процесі суспільно-трудової  діяльності.

   Подібний однобічний  підхід до проблеми свідомості  відкрив широкі можливості для  вульгарно-матеріалістичних концепцій,  які ідеальне ототожнювали з  матеріальним, думку ‒ з нервово-фізіологічними  структурами мозку (Л.Бюхнер, Я.Молєшот, К.Фогхт), а також призвів до активізації механістичного тлумачення свідомості, коли вона споглядалась як всезагальна властивість, атрибут матерії (Б.Спіноза), яка тільки кількісно різниться на певних рівнях її організації (гілозоїзм).

   Нова епоха в  розумінні генезису свідомості  була пов'язана з виникненням  німецької класичної філософії.  Ніхто інший, як Гегель впритул  підійшов до проблеми соціально-історичної  природи свідомості, звернув увагу  на різні рівні її організації,  на активність і історизм. Він  виходив з того, що свідомість  особи (суб'єктивний дух) тісно  пов'язана з об'єктом, залежить  і визначається історичними умовами  життя.

   Велика заслуга  у з'ясуванні природи свідомості  належить позитивному знанню, яке  збагачується в XIX-XX ст. досягненнями  нейрофізіології (частково вченнями  І.М.Сєченова, І.П.Павлова, Й.Прохаєка та їхніх послідовників про рефлекторну діяльність мозку) та експериментальної психології (зв'язки елементів свідомості в працях Е.Вебера, Г.Фехнера, В.Вундта, У.Джеймса та ін.).

   У марксистській  концепції свідомість, по-перше,  розглядається як функція головного  мозку; по-друге, як необхідна  сторона практичної діяльності  людини. Вона виникає, функціонує  і розвивається в процесі взаємодії  людини з реальністю, на основі  її чуттєво-практичної діяльності, суспільно-історичної практики. Відображаючи  об'єктивний світ, свідомість детермінується природним і соціальним середовищем.

   Питання про походження  і сутність свідомості пов'язується  з розглядом матерії, яка здатна  саморухатись і саморозвиватись. Останнє зумовило можливість розуміти природу свідомості як властивість високоорганізованої матерії, як вищу форму її атрибутивної властивості - відображення. Ось тут і постає необхідність послідовного історичного дослідження характеру відображення як атрибуту матерії, специфіки різних форм його прояву на всіх рівнях еволюції матерії та дослідження свідомості як найвищої форми відображення.

   Але не слід  забувати, що поставлені питання  є предметом дослідження не  тільки філософії, а й природодослідників, психологів, кібернетиків, генетиків,  соціологів та ін.

   Світова філософська  думка XX ст. переважну увагу приділяла  ролі суб'єктивних факторів у  існуванні та функціонуванні  свідомості. Взагалі питання свідомості  стає предметом постійної зосередженості  і пошуку зарубіжної філософії  цієї доби. Більшість представників  різних філософських шкіл підкреслювали,  що в їхніх теоретичних концепціях  на противагу попередній «метафізиці»  мова буде йти про розбудову  «особливої онтології людської  свідомості та суб'єктивності».  Оскільки під суб'єктивністю розуміли  специфічну реальність, відмінну  від усього світу, то її аналіз вимагав особливої теоретико-методологічної бази і принципів, які не могли зводитись до розробленого інструментарію минулої філософії.

   Щодо світової  сучасної філософії, то її трактування  «онтології суб'єктивності і свідомості»  не є однозначним. Представники  різних філософських шкіл або  описували свідомість в її  суттєвій «чистоті» та феноменальній  виразності (Е.Гуссерль, Ж.-П.Сартр), або фіксували життя свідомості на феноменально-тілесному рівні (Ф.Ніцше, М.Мерло-Понті), або виявляли детермінацію свідомості через мовні (герменевтика) та інші структури несвідомого - психоаналіз, структуралізм. Останні з названих напрямків пошуку розуміння «онтології свідомості» не були безуспішними, вони принесли нове знання про механізми свідомості, обумовлені причинними, структурними, функціональними та іншими зв'язками.

    Ще на початку  XX ст. родоначальник феноменології  Е.Гуссерль у боротьбі проти «об'єктивістського» підходу до дослідження свідомості намагався започаткувати новий «ненатуралістичний стиль мислення», вільний від антропологізму й натуралізму. Він постійно підкреслював, що приписувати свідомості природу, шукати реальні частинки для її визначення, це значить впадати в безглуздя, яке полягає в натуралізації того, сутність чого виключає буття у значенні природи. Така позиція забезпечила появу в його теоретичних будовах понять «трансцендентальної суб'єктивності», «чистої свідомості». За Гуссерлем, будь-яке об'єктивне буття має в трансцендентальній суб'єктивності основи для свого буття, будь-яка істина має в трансцендентальній суб'єктивності основи для свого пізнавання; і якщо істина стосується самої трансцендентальної суб'єктивності, вона має ці основи тільки в трансцендентальній суб'єктивності.

   Це рішуче виведення  Гуссерлем свідомості за межі природного порядку привело в подальшому до таких наслідків, яких він сам не міг передбачити. Так, його учень і послідовник М.Хайдегер, намагаючись очистити свідомість від різного роду «метафізичних» напластувань (антропологізму, об'єктивного детермінізму), в кінцевому підсумку став перед лицем загрози розчинення суб'єкту в «ніщо». Ще в гірше становище потрапив один із представників екзистенціалізму Ж.-П.Сартр. Досліджуючи терміни екзистенціалізму через призму свідомості і справедливо міркуючи про те, що людське буття неможливе без звернення до свідомості, без «свідомого виміру» (все ніби пропущене через свідомість), він дійшов висновку, що свідомість є чистою суб'єктивністю, іманентністю, «вона - абсолютна». На його думку, досліджуючи свідомість, потрібно залишатися в рамках свідомості, бо вона не може вийти за свої межі для того, щоб споглядати себе збоку. А це значить, що в дослідженні свідомості є певна межа. Це - сфера буття, екзистенції свідомості. Необ'єктивована свідомість, за Сартром, не може бути описана в термінах суб'єктно-об'єктних відношень.

  Таким чином, для  Сартра «внутрішність cogito» - єдина вихідна точка у вивченні феномена свідомості. Зовнішнім факторам, що існують поза свідомістю і формують її, він не надає ніякого значення. Однак, намагаючись подолати погрішності попередньої метафізики, її ідеалізм у розумінні проблеми свідомості, Ж.-П.Сартр у своїй філософській концепції так цілком і не позбавився її недоліків.

    Проблеми «онтології  суб'єктивності» посідають чільне  місце і в «лінгвістичній філософії»  Л.Вітгенштейна. В незакінчених «Філософських дослідженнях», головній підсумковій праці Вітгенштейна, чітко простежується перебіг його інтересів від об'єктивного аспекту мовного інтелекту до суб'єктивного, в центрі якого стоять питання про стан свідомості, її існування, зв'язок із мовою та механізм мислення.

   Питання структури  свідомості та суб'єктивності, зв'язків  між елементами структури, внутрішньої,  суб'єктивної самодетермінації свідомості набули подальшого розвитку у філософії структуралізму К.Леві-Стросса та герменевтиці Х.Г.Гадамера.

   Для Леві-Стросса базовим у дослідженні свідомості стає несвідоме, яке не є свідомістю, але визначає її. З його точки зору, несвідоме - це об'єктивна, формальна, конструктивна за своїм характером структура. Цю властивість несвідоме «отримує» завдяки тісному зв'язку своїх власних структур із мовою. Оскільки мова - це одночасно і факт культури, який відрізняє людину від тварини, і факт, завдяки якому започатковуються і утверджуються всі форми соціального життя, то, на думку Леві-Стросса, вона не тільки допомагає схоплювати специфіку свідомості, а й виступає рушійною силою переведення несвідомих структур у соціальні продукти. Мова є базисом, який слугує провідником впливу свідомості на соціальне життя людини. Разом із тим мова здійснює «зворотнє» переведення соціальних продуктів у несвідомі структури і ще глибше, у всезагальні структури мозку.

   Таким чином, проблема  свідомості розглядається у структуралізмі  через призму трьох «об'єктивностей»: структури, несвідомого, мови.

   Як бачимо, проведений  у найзагальнішій формі аналіз  деяких зарубіжних філософських  концепцій свідомості свідчить  про те, що їхні автори використовували  метод «мисленої конструкції», формально-логічний  за своїм характером. Проте зміст  названих концепцій свідомості  свідчить про нові підходи  раціоналістичного «штурму» феномена  свідомості, не пов'язаного з містикою  та ірраціоналізмом

   За останні 15-20 років філософія свідомості в  англомовних країнах помітно  перебудувалася. Вона взяла курс  на зближення з природознавством, на розробку «наукової метафізики»,  набула більш емпіричного, натуралістичного  вигляду. Сьогодні дослідження філософів зосередились на співвідношенні «духу» і «тіла», фізичних і психічних станів тощо. Багато уваги приділяється питанням, які виникають на межі філософії і мови, когнітивної психології і комп'ютерного моделювання свідомості.

   Багаторівневий характер  свідомості зумовлює різні підходи  до неї. Вона вивчається і  описується різними науками: еволюційною  теорією, медициною, кібернетикою, психологією, фізіологією, антропологією,  а також певною мірою художньою  літературою, мистецтвом та ін.

   Для філософського  аналізу проблеми плідними є  узагальнення сучасної антропосоціогенетики, яка стверджує, що проблему походження свідомості потрібно розглядати в єдності з проблемою виникнення людини і суспільства.