Теорії виникнення людської свідомості

   Осмислюючи найважливіші  досягнення сучасних наук, філософія  поглиблює теорію свідомості, надаючи  адекватнішого характеру понятійному  відтворенню процесу становлення,  виникнення і розвитку свідомості.

                                          ІІ. Поняття свідомості

   Вищим рівнем психічного  відображення, властивого тільки  людині як суспільно-історичній  істоті, є свідомість. Свідомість - це  відображення у психіці людини  ідеальних образів дійсності,  своєї діяльності, самої себе.

   Свідомість не  слід ототожнювати з усією  психікою. Це особливий психічний  процес або їх сукупність. Свідомість - особливе утворення, що сформувалось  у ході суспільно-історичного  розвитку на основі праці як  специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого  психічного відображення. Вона являє  собою таку функцію людської  психіки, сутність якої полягає в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, що здійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв'язку вражень, що постійно надходять, із попереднім досвідом, у виділенні людиною себе з навколишнього середовища і протиставленні йому як суб'єкт об'єкту. Свідомість полягає в емоційній оцінці дійсності, забезпеченні діяльності цілеполягання, у попередній побудові дій та передбаченні їхніх наслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у власному духовному житті.

   Отже, свідомість - не  просто образ дійсності, а особлива  форма психічної діяльності, орієнтована  на відображення і перетворення  дійсності.

   Свідомість сучасної  людини є продуктом всесвітньої  історії, результатом багатовікового  розвитку практичної і пізнавальної  діяльності, багатьох поколінь людей.  Але щоб її зрозуміти, необхідно  з'ясувати, як вона зароджувалась.  Свідомість має не тільки свою  соціальну історію, а й природну  передісторію - розвиток своїх суто  біологічних передумов.

   Свідомість - це насамперед  знання. Без знання свідомості  не існує. Ось чому в сучасній  філософській літературі більшість  дослідників вказують на важливу  роль пізнавальної (когнітивної), емоційної  та мотиваційно-вольової форм  діяльності свідомості. Поза знанням  нема свідомості. Усвідомити який-небудь  об'єкт - значить включити його  в систему своїх знань і  віднести до певного класу  предметів, явищ. Свідомість постає  як знання про зовнішній і  внутрішній світ, про самого себе.  Логічна структура когнітивної  діяльності людини складається  із чуттєво-сенситивного, абстрактно-мисленного та інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві й понятійні образи, які становлять предметно-змістовну основу мислення. А саме мислення є процесом оперування чуттєвим змістом і логічними формами, що має на меті синтез чуттєвого і раціонального надбання нової пізнавальної інформації. До пізнавальних здатностей людини належить також увага і пам'ять. Але у когнітивній сфері свідомості провідна роль, безперечно, належить понятійному мисленню. Саме воно забезпечує всій пізнавальній діяльності предметний, усвідомлений характер.

      Отже, необхідною  складовою свідомості є знання. Однак свідомість не зводиться  тільки до знання, не тотожна  йому. Свідомість проявляється не  лише в узагальненому знанні  навколишньої дійсності, а й  у певному спілковому, теоретичному  і практичному ставленні до  неї. Тому іншою необхідною  складовою свідомості є переживання  людиною того, що для неї в  навколишній дійсності є значущим. Якщо призначення пізнавальної  діяльності свідомості - це якомога  більш адекватне пізнання об'єкта, то, відображаючи світ у формі  переживань, людина оцінює його, виявляє своє ставлення до  обставин, що вже існують або  передбачаються нею, до власної  діяльності та її результатів,  до інших людей, до того, що  задовольняє або не задовольняє  її потреби, відповідає чи не  відповідає її інтересам, уявленням  і поняттям. Людина усвідомлює  не тільки об'єкти, їхні властивості  та зв'язки, а й їхню значущість  для себе, суспільства, що й  створює умови для актуалізації  механізмів, які забезпечують розгортання  цілеспрямованої діяльності.

   Свідомість не  дана людині від народження. Вона  формується не природою, а суспільством. З'явившись на світ, дитина ще  не здатна відразу суб'єктивно  відокремити себе від зовнішньою  світу, вона немовби «розчинена»  в ньому, її свідомість складається  поступово через оволодіння в  процесі життєдіяльності багатствами  суспільної свідомості.

   Свідомість - це продукт  суспільно-історичною розвитку людства.

   Основою якісної  зміни в розвитку психіки - переходу до свідомості - є специфічна  людська діяльність, праця, що  являє собою спільну перетворювальну діяльність, спрямовану на загальну ціль (при відмінності  функцій, що виконуються окремими людьми і суттєво відрізняються від будь-яких тварин).

   Емоційна сфера  свідомості - складне, мало досліджене  явище. Спроба виділити її структури  і типологізувати їх не вдалась. Емоції - це відображення об'єкта у формі психічного переживання, душевного хвилювання, безпосереднього переживання життєвого смислу явищ і ситуацій та оцінювального ставлення до того, з чим людина має справу. Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, любов, ненависть та ін.), афекти (лють, жах, відчай), пристрасті та самопочуття. У емоціях предмети відображаються не в образах, а в їхньому ставленні до людини, суспільства, їхніх потреб, інтересів.

   Мотиваційно-вольова  сфера представлена мотивами, інтересами, потребами суб'єкта в єдності  із здібностями у досягненні  цілей.

      Отже, вищим рівнем розвитку психіки є свідомість. Свідомість це вища інтегрована форма психіки, яка складається під впливом суспільно-історичних умов в трудовій діяльності людини та її спілкування з іншими людьми. Суть свідомості полягає в усвідомленні того, що відображається. Свідомість як вища форма відображення властива тільки людині. Вона представляє собою єдність всіх форм пізнання людини, її переживань і відношень до того, що відображається. Відчуття, пам'ять, мислення, настрій, мрія, настирливість, принциповість і всі інші психічні процеси, стани і властивості людини є різними проявами її свідомості. Свідомість це інтегральний момент психічних явищ. В психічній діяльності немає окремих психічних актів, усі вони взаємопов'язані, але кожен при цьому зберігає свою специфіку. Завдяки свідомості людина не лише пристосовується до навколишнього світу, але й змінює його у відповідності до своїх потреб. Свідомість людини виявляється в її діяльності.

   В структурі людської свідомості виділяють такі її компоненти:

1.знання як система  відповідних понять;

2.пізнавальні процеси  (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява), завдяки яким здійснюється  відображення навколишнього світу;

3.самосвідомість як розрізнення  суб'єкта і об'єкта (тобто того, що належить «Я» і «не-Я»). Самосвідомість  проявляється в пізнавальній, емоційній  і вольовій формах.

4.воля, яка забезпечує  цілеутворюючу діяльність людини. Завдяки випереджальному відображенню людина розкриває причинно-наслідкові зв'язки, передбачає майбутнє, ставить перед собою мету, враховує мотиви і приймає вольові рішення. Вносить необхідні корективи, переборює труднощі.

5. почуття як наявність  емоційно-оцінних ставлень до  цього, що відбувається навколо  до інших людей і до себе  самого. Ця характеристика свідомості  проявляється найбільш виразно  в таких моральних почуттях  як патріотизм, обов'язок, національна  гордість і інші.

   Розрізняють низький і високий рівень свідомості. Про низький рівень свідомості говорять тоді, коли людина не достатньо усвідомлює обставини, за яких вона діє і своє ставлення до них. Високий рівень свідомості характеризується тим, що людина розкриває суттєві необхідні зв'язки, керуючись віддаленою і суспільно значущою метою та мотивами і відповідно планує, організує і регулює свої дії.

                                    ІІІ. Поняття про несвідоме

   Явища людської  психіки дуже різноманітні. І  далеко не всі з них охоплюються  сферою свідомості. Психічна діяльність  може не перебувати у фокусі  свідомості, не досягати рівня  свідомості (досвідомий чи передсвідомий стан) або опускатися нижче порога свідомості (підсвідоме). Сукупність психічних явищ, в стані дій, відсутніх у свідомості людини, що лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй і принаймні в даний момент не піддаються контролю, належить до несвідомого. Терміни «несвідоме», «підсвідоме» часто трапляються в науковій і художній літературі, а також у повсякденному житті. Інколи про людину говорять: «Вона зробила це несвідомо», «Вона не хотіла цього, але так сталося» тощо. Часто ми звергаємо увагу на те, що ті або інші думки виникають у нас в голові мовби «самі по собі», в готовому вигляді, невідомо як і звідки. Поряд із свідомістю у «внутрішньому світі» людини існує рівень несвідомого. Сьогодні це визнала більшість вчених. Вважають, що несвідоме - це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму.

   Свідома діяльність людини не виключає наявності в ній несвідомого. Несвідоме це сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених впливами, про які людина не дає собі звіту. Залишаючись психічним, несвідоме являє собою таку форму відображення дійсності, при якій втрачається повнота, орієнтація в часі і просторі, порушується мовне регулювання поведінки. В несвідомому, на відміну від свідомості, неможливий цілеспрямований контроль людиною тих дій, які вона здійснює, а також неможлива і оцінка їх результатів.

   В сферу несвідомого входять психічні явища, які виникають у сні, зворотній реакції, які викликаються не відчуттями, а реально діючими подразниками (субсенсорні, субцептивні). Рухи, які в минулому були свідомими, але завдяки багаторазовому повторенню автоматизувались, стали навичками. До несвідомого відносяться і деякі патологічні явища, які виникають у психіці хворої людини (галюцинації, марення, ін.).

   Несвідоме - це настільки специфічне людське психічне проявлення, яке як і свідомість детерміноване суспільними умовами існування людини. Воно виступає як часткове, не достатньо адекватне відображення світу у людському мозку.

   До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності, а також інстинкти та запорогові почуття. Інстинкти і запорогові почуття - це такі структурні елементи несвідомого, які можуть зароджуватись на рівні підсвідомого, залежати від нього, а з часом переходити на рівень свідомості.

   До структури несвідомого  зараховуються також автоматизми й інтуїція, які можуть зароджуватись на рівні свідомості, а з часом поринати у сферу несвідомого. Під автоматизмами розуміють складні дії людини. Первинно утворюючись під контролем свідомості, в результаті довгого тренування та багаторазового повторювання, вони набувають несвідомого характеру.

   Завдяки включенню  несвідомого до психічної діяльності, на думку вчених, навантаження  на свідомість зменшується, а  це в свою чергу розширює  поле творчих можливостей людини. Сучасна наука оперує і поняттям  підсвідомого. Це особливий пласт  або рівень несвідомого. До  нього включаються психічні явища,  пов'язані з переходом операцій  діяльності з рівня свідомості  на рівень автоматизму.

   До несвідомих явищ відносять і наслідування, і творче натхнення, що супроводжується раптовим «осяянням» новою ідеєю, яка народжується немовби від якогось поштовху зсередини, і випадки миттєвого вирішення задач, які тривалий час не піддавалися свідомим зусиллям, і мимовільне згадування того, що здавалося назавжди забутим, та ін.

   Несвідоме не є  чимось містичним, його не варто  уявляти як ірраціональну, «темну»  силу, що затаїлася в глибинах  психіки людини. Це цілком нормальна  сторона психіки, особливий рівень  психічної діяльності. Несвідомі  процеси і явища реалізують  специфічну функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному відображенні людиною дійсності й ефективному регулюванні її стосунків з цією дійсністю, що відбуваються за порогом свідомості.

   На відміну від  свідомості несвідоме не передбачає  попередньої уявної побудови  дій, проектування їхніх результатів  і постановки мети. Кінцевим результатом  несвідомого відображення та  пізнання є пристосування до  дійсності, засноване на неосмисленому  врахуванні інформації про властивості  та відношення предметів зовнішнього  світу.

   Несвідомі процеси  виконують певну охоронну функцію:  позбавляють психіку від постійного  напруження свідомості там, де  в цьому немає потреби. Розум  людини ніс би, мабуть, непомірно  великий тягар, якби був змушений  контролювати кожний психічний  акт, кожний рух і дію. Людина  не могла б ані результативно  думати, ані розумно діяти, якби  всі елементи її життєдіяльності  одночасно погребували усвідомлення.

  Несвідоме як психічне  явище характеризується не лише  негативно - в розумінні чогось  неусвідомленого (прихованого у  даний момент, але здатного за  певних умов виявитись у свідомості  або приреченого назавжди залишатися  невиявленим). Воно має позитивну  особливість: це специфічне відображення, що має свою структуру, елементи  якої пов'язані як між собою,  так і з свідомістю та дією, впливаючи на них і відчуваючи  їхній вплив на собі.

   Поняття несвідомого у психологічній науці дуже ретельно досліджене З.Фрейдом, у його «теорії несвідомого», яку він побудував на низці феноменів, що спостерігалися при проведенні сеансів гіпнозу. Ним була помічена неусвідомленість причини виконуваних дій; абсолютне виконання дій, прагнення знайти пояснення своїм діям: можливість шляхом довгих розпитувань довести людину до пригадування істинної причини її дій.

   На думку Фрейда, психічне життя людини визначається  його потягами, головне з яких  сексуальне — лібідо. Ці потяги мають великий енергетичний заряд, але не можуть бути безпосередньо задоволені завдяки механізму «моральної цензури». Не звертаючи уваги на це, вони періодично прориваються в свідоме життя людини, приймаючи потворні або символічні форми: сновидіння, помилкові дії, неврологічні симптоми.