Формування пізнавальних інтересів у підлітковому віці

Важливим в інтерактивних  технологіях, з огляду на досліджувану проблему, є й те, що їх використання дозволить максимально наблизити  теоретичні основи навчального предмета до практики, використовувати при  аналізі проблемних ситуацій власний  досвід учнів. Це значно підвищує рівень пізнавальної активності учнів і  є, як зазначалось вище, важливим чинником розвитку пізнавального інтересу.

У теоретичних дослідженнях педагогів і психологів зауважується, що пізнавальний інтерес впливає  на результати процесу навчання. Освітні завдання навчання пов'язані не тільки зі значним обсягом інформації, яку учень повинен ос мислити, усвідомити, але й з необхідністю її самостійного пошуку та опрацювання. Інтерес допомагає зняти інтелектуальну напругу, втому, він ніби «розчищає» шлях до знань, які засвоюються і вільніше, і легше. Щодо розвивальних завдань навчання, то пізнавальний інтерес сприяє особистісному зростанню школярів, він, як підкреслює Г. І. Щукіна, є в

                                                                                                                    24

одному випадку збудником, могутнім двигуном такого зростання, в  іншому — його результатом.[3;16] 

Пізнавальний інтерес  впливає і на вирішення виховних завдань навчального процесу. Допитливість, емоційна причетність до подій, що виявляються  під час навчання, — все це пов'язано з зацікавленістю дитини, яка сприяє формуванню емоційно-ціннісних  орієнтацій та спрямованості особистості  на цінності суспільства.

Отже, пізнавальний інтерес, зазнаючи індивідуальних змін і розвиваючись, сам впливає на розвиток навчальної діяльності дитини. Таким чином, спостерігається  певна залежність рівня сформованості  пізнавальних інтересів учнів від  усієї системи чинників, від яких залежить ефективність навчання.

1.4 Активізація  навчально-пізнавальної діяльності  школярів

Важливим засобом впливу на фізичний, психічний, соціальний і  духовний розвиток особистості школяра  є продумана й цілеспрямована організація навчально-пізнавальної діяльності, що вважається найважливішою суспільною діяльністю дітей шкільного віку.

Як відомо, навчання неоднаково здійснюється різними учнями. Найбільш сприятливий цей процес є в учнів, які успішно оволодівають знаннями. Досвід переконливо засвідчує, що педагогічно змодельована програма організації  навчально-пізнавальної діяльності як під час уроків, так і в процесі позакласної і позашкільної роботи з різними групами учнів робить педагогічно важливий вплив не лише на збагачення обсягу знань, а й на формування і розвиток особистості учня в цілому.

Проблема організації  навчально-пізнавальної діяльності школярів знайшла глибоке обґрунтування  в працях педагогів А. Мм. Алексюка, Н. І. Бібік, М. О. Данилова, І. Я. Лернера, та ін.

                                                                                                            25

Навчально-пізнавальна діяльність має на меті засвоєння учнями нових  знань, умінь і навичок творчої  діяльності (пошук нової інформації, оволодіння знаннями про природу, людину і суспільство).

Створення моделі навчально-пізнавальної діяльності учнів певного класу  на основі визначених педагогічних завдань  є дійовим засобом перевірки  тих чи інших форм і видів діяльності, засобів і методів навчання і  виховання. На основі педагогічної моделі є можливість уявити перспектив розвитку навчально-пізнавальної активності учнів, з'ясувати можливі труднощі, що можуть виникнути в процесі реалізації задуманого, та знайти способи їх усунення.

Організовуючи навчально-пізнавальну  діяльність, необхідно враховувати  її структуру, взаємозв'язок з такими компонентами, як мислитель-на, репродуктивна, творча, художня, практична, оціночна, комунікативна діяльність.

Організаційно-педагогічними  умовами успішної реалізації виховного  потенціалу навчально-пізнавальної діяльності, що враховуються в процесі педагогічного  моделювання і мають бути дотримані  при навчанні, виступають:

• реалізація принципу організації успіху в учінні кожної дитини; створення умов для самореалізації її особистісних потенцій у навчальному процесі;
• організація пізнавальної діяльності учнів, за якої навчальний матеріал ставав би предметом активних розумових і практичних дій кожного (приведення його у відповідність до рівнів навчально-пізнавальної активності}. Створення ситуацій, в яких діти самостійно формулюють мету навчальної діяльності, планують дії для розв'язання навчальних задач, контролюють їх хід, результат, вчаться працювати з підручником;

— організація проблемно-пошукової діяльності, яка завчасно повинна бути спланованою відповідно до групової диференціації учнів, а

                                                                                                                        26

проб лема — усвідомлена кожним учнем; створення ситуацій, в яких би діти самі відчували потребу в порадах і допомозі з боку вчителя;

• врахування в навчальному процесі індивідуальних характеристик когнітивної сфери (вищих психічних функцій — уваги, мислення, пам'яті, мовлення), рівня вольової активності;
• широке використання на уроках парної І групової форм організації навчальної діяльності учнів — такої системи організації навчального процесу, яка пристосовує його до індивідуальних особливостей учня (окремих груп), рівня навчально-пізнавальної активності школярів;

- гуманізація взаємодії вчителя і учнів, міжособистісного спілкування між однокласниками, підтримання стосунків відвертості, довір'я, поваги один до одного, створення соціально-педагогічних умов для самоствердження кожної дитини в класному колективі.

Зміст програми навчально-пізнавальної діяльності учнів сільської школи  реалізується в таких основних напрямах:

• урочні форми навчання і виховання;
• масові позаурочні види, в яких беруть участь всі або більшість школярів;
• спеціальні групові форми позакласної роботи;
• індивідуальна позаурочна робота з обдарованими учнями;
• позашкільна навчально-пізнавальна діяльність.

Безперечно, основною формою організації навчально-пізнавальної діяльності учнів є урок. Тут взаємодіють  усі головні компоненти і навчального, і виховного процесу: мета, зміст, форми, методи, засоби, організація, результат. Саме в уроці закладено значний  потенціал для психічного, фізичного, соціального і духовного розвитку особистост¹ школяра. що має бути максимально використаний учителем. На уроці створюються сприятливі умови для органічного, цілісного поєднання навчання і виховання. Адже між процесом передачі знань про природу,

                                                                                                                    27

суспільство і людину (навчання — уміння) та процесом обміну духовними  цінностями (виховання — самовиховання), — підкреслює О.В, Киричук, — існує  діалектичний взаємозв'язок. Суть взаємодії  цих двох процесів полягає в тому, що добре побудований процес навчання (і за змістом, і за формою організації) створює сприятливі умови для  реалізації таких виховних завдань, як формування соціальних установок  і ціннісних орієнтацій, матеріальних, соціальних і духовних її потреб. І, навпаки, добре побудований виховний процес (у вузькому розумінні слова) створює сприятливі умови для  реалізації завдань навчання —- формування цілісних уявлень про навколишній  світ і внутрішній світ людини [2],

Виховну ефективність уроку  забезпечують, перш за все, зміст навчального  матеріалу, моральна спрямованість  особистості вчителя, організація  навчально-пізнавальної роботи учнів  на занятті, стиль взаємин педагога з учнями.

Навчання стимулює навчально-пізнавальну  активність школярів перш за все своїм  змістом. Зміст навчання по-різному  засвоюється ними і впливає на їх розвиток залежно від методу навчання, що визначає спосіб і характер їх взаємодій  з навчальним матеріалом. Він передбачає розвиток творчого мислення, пізнавальної потреби, інтересу до пошуку шляхів пізнання, допитливості, уміння аналізувати, узагальнювати, виділяти головне, самостійно робити висновки, спостерігати, порівнювати, що закладено  в основу розвитку пізнавальної активності. Поряд з теоретичними знаннями в  зміст навчального матеріалу входять вміння і навички, які вимагають від учнів пізнавальної діяльності: репродуктивної, творчої, логічного планування і т.п.

Зміст навчального матеріалу, що засвоюється учнями в сучасній школі, передбачає широке відображення досягнень науки, національної духовної і матеріальної культури, мистецтва  в органічній єдності із здобутками людства і інтегративними процесами, що відбуваються в науці та виробництві, розкриття цілісної картини розвитку природи і суспільства.                 28

Важливим завданням навчально-пізнавальної діяльності є оволодіння школярами  змістом загальнолюдських і культурно-національних цінностей, що є основою для формування свідомості і самосвідомості. Учень  у школі має справу як із готовим  культурно-національним «продуктом», так із самим процесом утворення  ціннісних орієнтацій. Участь вихованця  у збагаченні національних і загальнолюдських цінностей, у розвитку духовних і  культурних надбань є для нього  процесом національного самовдосконалення. Засвоєнню змісту загальнолюдських і національних цінностей, формування національної самосвідомості сприяє вивчення рідної мови і літератури, історії  України, Конституції України, фольклору  та етнографії, історію рідного краю та інших предметів.

На основі врахування регіональних і національних особливостей, відмінностей в інтелектуальній, емоційній, моральній  сферах учнів, у темпах і рівнях психічного розвитку дітей забезпечується варіативність, гнучкість, інтегрованість, відкритість, диференціація змісту освіти.

Оволодіння учнями змістом  навчального матеріалу має здійснюватися  не стільки шляхом передачі готових  висновків, скільки шляхом розвитку творчих задатків, здібностей, спрямованих на створення цінностей, знань і умінь, прилучення учнів до самостійних узагальнень. Пояснювально-ілюстративні та репродуктивні методи повинні органічно поєднуватися з проблемними методами, які ставлять учня в умови самостійного набуття знань.

1.5 Як і чому треба організувати пізнавальну діяльність учнів на уроці

Я вже зауважив, що інтерактивна модель навчання передбачає застосування технологічного підходу і бачиться нами як застосування в навчанні сукупності інтерактивних технологій, загальною ознакою яких є принципи

                                                                                                                      29

інтеракції: багатостороння комунікація, взаємодія та взаємонавчання учнів, кооперована навчальна діяльність із відповідними змінами в ролі та функціях як учнів, так і вчителя, Така модель передбачає й особливе розуміння уроку як форми навчання, яке теж ґрунтується на технологічному підході. Тому вважаємо за доцільне пояснити деякі аспекти цього підходу.

Останнім часом дослідники проблем організації процесу  навчання, звернувшись до більш глибокого  вивчення ролі та функцій учня (студента або взагалі того, хто навчається), а також його взаємодії з іншими елементами процесу навчання, все  частіше використовують технічний термін «технологія». Так, англійські автори Ф. Персивал і Г. Зллінгтон визначають технологію навчання як «більш ретельне подання всіх аспектів побудови ситуацій навчання», що передбачає "застосування будь-яких методів і технік навчання, які є най адекватнішими для досягнення мети, поставленої перед тими, хто навчається». ЇЇ роль вони бачать у «наданні допомоги у всілякому підвищенні ефективності процесу навчання».

Серед дослідників освіти пострадянського простору першопрохідником на шляху нового осмислення організації  процесу навчання та введення в науковий і практичний обіг поняття «технологія  навчання» («педагогічна технологія») став В. Беспалько, який ще 1989 року сформував  уявлення про педагогічну технологію як «про систематичне й послідовне запровадження на практиці заздалегідь  спроектованого навчально-виховного  процесу» і визначив педагогічну  технологію як «проект певної педагогічної системи, реалізованої на практиці»¹¹. На думку вченого, характерними рисами педагогічної технології є: 1) попереднє проектування навчально-виховного процесу; 2) визначення структури й змісту не тільки діяльності вчителя, а й навчально-пізнавальної діяльності самого учня; 3) визначення мети навчання («процес покладання мети»), щоб здійснювати об'єктивний контроль за якістю засвоєння учнями навчального матеріалу й розвитком особистості учнів; 4) цілісне подання навчально-виховного процесу; 5) гармонійна

                                                                                                                30

взаємодія всіх елементів  педагогічної системи; 6) забезпечення високої стабільності успіхів у  навчанні практично будь-якого числа  учнів.

Отже, В. Беспалько визначив три параметри технології навчання: цілісність процесу навчання (включаючи діяльність тих, хто навчається), покладання мети і забезпечення досягнення поставленої мети навчання.

Інші дослідники (О. Пєхота, В. Сластенін, С. Сисоєва, О. Філатов, Д. Чернілевський та ін.) зауважували  на системному підході до процесу  навчання, як головній ознаці технологізації. Проте більшість науковців продовжує  розглядати організацію процесу  навчання насамперед як діяльність викладача, вчителя. Той, хто навчається, як І  раніше посідає в їхніх схемах місце підлеглого, керованого. І  подана в такому вигляді технологія навчання («педагогічна технологія») виявляється  досить вразливою. Так, відомий російський дослідник М. Кларін зазначає, що якщо технологію розуміти таким чином, то вона орієнтується на навчання репродуктивного  типу, обумовлене загальним тяжінням до відтворюваності навчального  процесу. Вона також пов'язана (і  породжує) не розробленість мотивації  навчальної діяльності, що обумовлює  більш загальний і, ймовірно, найбільший недолік педагогічної технології —  ігнорування особистості». [15;13]