Шпаргалка по "Психологии"

Поява комплексу пожвавлення у цей період є свідченням нормального психічного розвитку. Емоційна взаємодія дитини із дорослим — це фундаментальний чинник розвитку її особистості та психічного здоров'я у дорослому віці.

   Психологи  називають комплекс пожвавлення першою формою людської поведінки. Саме в період новонародженості дитина починає виокремлювати людське обличчя як соціальний об'єкт, на який спрямовує свою поведінку, виявляючи рухи, які реалізують цю спрямованість. Дитина звертається до дорослого всім своїм єством. Батьки стають центром світу, засобом розуміння його та інших людей. Дозрівання та розвиток дитини в період новонародженості залежать від того, наскільки дорослий уміє відповісти на її поведінку, заохочення до взаємодії.

  Новонароджений  швидко вчиться розрізняти знайомі та незнайомі обличчя, стежити за рухами дорослого. Експерименти підтверджують вибіркову спрямованість дитини на різні зображення: якщо їй пропонують на вибір кілька зображень, то людське обличчя вона розглядає найдовше.

Рухи, вироблювані дитиною першого року життя, роблять позитивний вплив на його фізичний і загальний розвиток. Якщо малюк не буде достатній. Рухатися, то його м'язи і опорно-руховий апарат не зміцніють. Вдосконалення таких життєво важливих; органів, як серцево-судинна і дихальна системи, також великою мірою залежить від рухової активності дитини. Рухи завжди приносять йому задоволення, підтримують позитивно-емоційний стан. У оволодінні новими рухами (перекинутися зі спини на живіт, підповзти, сісти, встати) немовля проявляє дивовижну завзятість і наполегливість, вчиться долати труднощі, проявляє самостійність. Між загальним розвитком дитини і розвитком його рухів існує взаємозв'язок. Чим більше предметів навколишнього світу привертає увагу малюка, чим: частіше і енергійніше тягнеться він до них, чим краще розвинені його рухи, тим більше він знайомиться з навколишнім світом і пізнає його. Але не усі рухи, доступні дитині в певному віці, в рівній мірі корисні йому.

56. Особливості  розвитку мотиваційної та мовленнєвої сфер у підлітків

Активний психічний розвиток підлітка зумовлює суттєві зміни спонукальної сфери його особистості. Насамперед це помітно у формуванні нової внутрішньої позиції, виникненні особливих потреб, зокрема намагання подолати у своїй самореалізації межі школи та прилучитися до життя і діяльності дорослих. На основі цих потреб підліток починає орієнтуватися на цілі, які він бачить за межами свого сьогодення. Якщо усі переживання, інтереси, прагнення підлітка зосереджені на проблемах тільки шкільного життя, то це свідчить про певне порушення (затримку) розвитку особистості, неготовність до переходу на новий віковий етап.

   Нова  внутрішня позиція підлітка виявляється  й у виникненні потреби відповідати  не тільки вимогам тих, хто  його оточує (характерна для молодших школярів), а й власним вимогам та самооцінці.  

   Для  спонукальної сфери підлітків  характерний перехід від дотримання  зовнішніх вимог щодо моральної  поведінки до особистісної активності, яка спирається на власні норми, ідеали, наміри, цілі.

   У підлітковому віці основою мотивації стають цінності, однак система ціннісних орієнтацій дитини перебуває ще на стадії формування. Відбувається перегляд сформованих у молодшому шкільному віці уявлень про цінності. Якщо в попередньому періоді великий вплив на виникнення цінностей мало виховання, то в підлітковому віці значущими для дитини стають цінності і погляди, які домінують у групі. У підлітка певною мірою сформована ієрархія життєвих цілей, однак він ще недостатньо володіє засобами їх досягнення, а це уповільнює процес опанування соціально цінної поведінки.

Важливим показником розвитку мотиваційної сфери підлітка є їхні інтереси — форма вияву пізнавальної потреби, яка забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і сприяє ознайомленню з новими фактами дійсності. Саме у сфері інтересів виявляються спрямованість, інтелектуальна та емоційна активність особистості. У підлітковому віці чітко простежуються такі етапи розвитку інтересів:

   а) поява  нових захоплень.

   б) становлення  нових інтересів.

Розвиток мовлення підлітків. На основі розвитку пізнавальних процесів активно розвиваються у підлітковому віці монологічне, діалогічне і писемне мовлення. Від уміння переказувати невеликий твір, уривок тексту діти переходять до здатності самостійно готувати усний виступ, міркувати, висловлювати думки, аргументувати їх. Вони не тільки здійснюють письмовий переказ тексту, а й самостійно пишуть твори на задану чи довільну тему.

   Мовленнєвий  розвиток підлітків пов'язаний  з поєднанням і взаємопроникненням мислення та мовлення. Молодші підлітки вже складають план усного, писемного тексту, старші — план виступу і дотримуються його. їх мовлення стає контрольованішим і регульованішим. В деяких значущих ситуаціях вони особливо намагаються висловлюватися правильно і красиво.

   Розширюється  їх словниковий запас, удосконалюються  навички оперування словом, що  відкриває їм шлях до словесної  творчості, багатьох зацікавлює  нею.

   У  мовній практиці підлітків нерідко  проявляється таке явище, як власна  мова підлітків. Вони часто послуговуються словесним максималізмом, який прямо чи опосередковано відображає їх переживання незвичного “космічного” порядку. Словесний максималізм (“ніколи”, “назавжди”, “класно” та ін.) нерідко трансформується в захоплення жаргонною лексикою, супроводжується лексичною недбалістю, навіть зневажливістю до культури мови, мовних традицій, схильністю до вживання оригінальних, на їх погляд, словосполучень.

57. Психологічне  обгрунтування виховних впливів (переконання, навіювання, заохочування, покарання)

Переконання як метод виховання забезпечує ефективність усіх інших методів, лежить в основі професійної спрямованості вихованця і, відповідно, визначає його діяльність та поведінку.

Переконання – це знання, які для вихованця мають особистісний смисл (тобто перевірені ним у житті) та формують його світогляд.

Основні умови ефективності переконання:

 – особиста  переконаність вихователя;

 – глибока  його професійна компетентність;

 – знання  й уміле використання індивідуально-психічних  особливостей вихованців та елементів психології колективу;

 – звернення  не тільки до свідомості вихованця, а й до його підсвідомості, емоційно-почуттєвої та вольової  сфер;

 – вміння  контактувати з вихованцями, здатність  слухати, співчувати;

 – логічність, ясність та правдивість у викладі матеріалу;

 – відвертість, емоційність та оптимізм;

 – уміння  доводити, заперечувати та пояснювати  різноманітні твердження, вміло  використовуючи факти й приклади;

 – педагогічний  такт;

 – вдале  поєднання переконання з іншими методами виховання тощо.

НАВIЮВАННЯ - метод психологiчного впливу на людину, розрахований на некритичне сприйняття нею слiв, думок iнших, що приводить або до вияву у людини, навiть опрiч її волi i свiдомостi, певного стану, почуттiв, вiдношення, або до здiйснення людиною вчинкiв, що можуть безпосередньо не вiдповiдати її принципам дiяльностi, поведiнки.

Навiювання - вплив на людину з метою створення у неї певного стану. або спонукання до певних дiй, що розрахованi на недостатньо усвiдомлюване, некритичне сприймання.

Заохочення – метод вираження суспільної позитивної оцінки поведінки і діяльності вихованців. Він закріплює позитивні навички і звички. Дія заохочення основана на збудженні позитивних емоцій. Саме тому воно вселяє впевненість, створює добрий настрій, підвищує відповідальність. Види заохочення досить різноманітні: схвалення, похвала, подяка, премія, нагорода, важливе доручення.

Покарання – це метод педагогічного впливу, який повинен попереджувати небажані вчинки, гальмувати їх, викликати почуття провини перед собою та іншими людьми. Відомі види покарань, пов'язані з накладанням додаткових обов'язків, позбавленням або обмеженням певних прав, вираженням морального осуду, звинувачення. У сучасній школі практикуються різноманітні форми покарань: несхвалення, зауваження, догана, попередження, стягнення, звільнення від занять, виключення зі школи та ін.

58. Роль  іграшок як засобу спілкування  та психічного розвитку немовляти

Іграшка — незмінний супутник дитини з перших днів народження. Її спеціально створює дорослий у виховних цілях, щоб підготувати малюка до входження в суспільні відносини. Іграшка виступає для дитини як предмет забави, розваги, радості, і в той же час вона — найважливіший засіб психічного розвитку дошкільника.

 Яскравість, озвученность, блиск брязкалець підтримують мимовільну увагу малюка. Він розглядає їх, усміхається людині, в руках якого знаходиться іграшка, а потім брязкальце стає привабливою сама по собі, як предмет, з яким можна діяти. На п’ятому місяці життя в малюка розвивається реакція хапання, формується зорово-рухова координація, і немовля починає здійснювати з брязкальцем неспецифічні маніпуляції: розмахує, трясе, кидає. Дитина прислухається до звуку, зосереджує погляд на іграшці. Дуже важливо створити сприятливий емоційний фон, допомогти дитині зосередити увагу на іграшці, познайомити його з іграшками, різними за кольором і формою.

 До кінця  першого року життя немовля, діючи  з брязкальцями, встановлює перший  причинно-наслідкові зв’язки: тепер  він розуміє, що якщо іграшку  потрясти, то почуєш звук. Дитина підпорядковує ритму свої рухи, у нього вдосконалюється музичний слух, почуття ритму.

 З дидактичними  іграшками дорослий знайомить  малюка на першому році життя. Ці іграшки спеціально сконструйовані  в навчальних цілях і побудовані  за принципом автодідактізма, тобто містять в собі спосіб їх використання. До дидактичних відносяться збірно-розбірні іграшки, бирюльки, предмети для нанизування. Саме дорослий відкриває для малюка спосіб дії з дидактичними іграшками, показує, як можна отримати результат. Зазвичай це приведення частин і деталей у відповідність за ознаками кольору, величини, форми і т. д. Тому особливе значення використання дидактичних іграшок має в ранньому дитинстві, так як саме предметна діяльність у цьому віці є провідною. В іграх з такими іграшками дитина не тільки вдосконалює вміння діяти, але й освоює сенсорні еталони. У діях з дидактичними іграшками створюються умови для прояву самостійності малюка, усвідомлення ним результатів своїх зусиль. Дії дитини набувають результативність і цілеспрямованість. Яскравість, гармонія кольору і форми іграшок викликають у малюка естетичні переживання.

  Образні  іграшки сприяють засвоєнню статевої  ролі, що позначається у виборі  іграшок та дії з ними. Однак  і дівчаткам, і хлопчикам подобаються ляльки та пухнасті звірята, вони роблять з ними різні дії.

Виділимо особливості розвитку ігрової діяльності в дошкільному віці:

- Гра стає  самостійною діяльністю дитини;

- Дитина  освоює різні види гри;

- За допомогою  гри дошкільник «входить» у  різні сфери дійсності, розширюючи можливості пізнання цих сфер.

59. Акцентуації  характеру та поведінкові реакції  підлітків

Акцентуація характеру - перебільшений розвиток окремих властивостей характеру на шкоду іншим, у результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. Вираженість акцентуації може бути різноманітною - від легкої, помітної лише найближчому оточенню, до крайніх варіантів, коли треба замислюватися, чи немає хвороби - психопатії.

   Психопатія - хвороблива потворність характеру (при зберіганні інтелекту людини), у результаті різко порушуються взаємовідносини з оточуючими, психопати можуть бути навіть соціально небезпечні для інших людей. Але на відміну від психопатії акцентуації характеру виявляються не постійно, з роками можуть суттєво згладитися, наблизитися до норми.

  Акцентуації  характеру часто зустрічаються  в підлітків і юнаків (50-80%). Визначити  тип акцентуації або її відсутність  можна за допомогою спеціальних  психологічних тестів, наприклад  за тестом Шмішека.

Поведінкові реакції:

      1) патологічні – як кліше, стереотипно  повторюються;

      2) понижується загальна критичність  при оцінці своєї поведінки;

      3) утруднюється нормальна соціальна  адаптація;

      4) поширюються за межі тієї  групи і ситуації, в яких виникли;

      5) з’являються невротичні розлади (коливання настрою, порушення сну, дратівливість тощо).

      Реакція емансипації – проявляється  у прагненні звільнитися з-під  опіки рідних, вчителів, наставників  тощо. Пов’язана із боротьбою  за самостійність, самоствердження. Реакція “нормальної” емансипації виникає у психотравмуючій ситуації, конкретно спрямована проти когось, відносно короткочасна.

      Типи хобі-реакцій у підлітків:

      - інтелектуально-естетичні;

      - тілесно-мануальні;

      - лідерські;

      - інформаційно-комунікативні;

      - накопичувальні;

      - егоїстичні;

      - азартні.

      Типи дитячих поведінкових реакцій  у підлітків:

      - реакція відмови;

      - реакція опозиції;

      - реакція імітації;

      - реакція компенсації;

      - реакція гіперкомпенсації.

      Реакція грунтування з ровесниками. Група для підлітка є важливим  каналом інформації, новою формою  міжособистісних відносин, де підліток  пізнає себе та інших, в групі  підліток задовільняє ті емоційні  контакти, які неможливі у сім’ї. Але, незаперечним є факт, що саме в групі підліток вперше знайомиться з алкоголем, з наркотичними речовинами, скоюються злочини.

      Реакції, пов’язані з підвищеною  увагою до своєї зовнішньості. Порівнюючи себе із відомими кінозірками, спортсменами, моделями, підлітки часто знаходять в себе “недоліки” свого вигляду, що викликає почуття незадоволення, невпевненості. Це інколи призводить до формування дисморфофобії (нав’язливий страх, наприклад, вийти на пляж), дисморфоманії (зверхцінна ідея фізичної вади).