Шпаргалка по "Психологии"

1. Соціальний механізм. Існує  суспільна мораль, на якій базуються  соціальні установки, заборони, заохочення. Велику роль відіграють засоби  масової інформації. Тут дуже  важливим є механізм усвідомлення, що проявляється в соціальній пам'яті та соціальному мисленні.

2. Педагогічний механізм  базується на взаємодії вихователя  і вихованця. Цей механізм використовує  міжособистісні механізми. Істотними  є поступовість, послідовність, систематичність  у вихованні. Важливими є якості  особистості вихователя.

3. Психологічні механізми:

- Горизонтальний механізм  включає систему взаємопов'язаних  послідовних компонентів, які мають  прямий і зворотній зв'язок: знання - розуміння - переживання - регулятивний  механізм - поведінка - здібності - діяльність -ставлення і спрямованість - світогляд.

- Вертикальний механізм - основа впливу рівнів психіки  один на одного і їх усіх  на фізіологічні механізми. Найбільше  значення має програмований вплив  рівня свідомості на рівні  психіки і на фізіологію.

- Психодинамічний механізм включає три ланки: потреба -зусилля - задоволення. В процесі здійснення зусилля людина здобуває новий досвід.

- Міжособистісний груповий  механізм включає такі взаємозв'язані  механізми: психічне зараження, наслідування, механізм ідентифікації, груповий тиск, змагання, суперництво.

 

- Механізм ідентифікації  полягає в постановці суб'єктом  себе на місце іншої людини  через заглиблення у її внутрішній  світ.

4. Фізіологічні механізми - мозкова система кодування і  управління психічними явищами: тимчасові нервові зв'язки, динамічні стереотипи, умовні та безумовні рефлекси, перша і друга сигнальні системи.

Рівні виховання, як і рівні психіки, послідовно розвиваються і функціонують в дитячому віці. Кожен наступний рівень включає в себе попередній (К.К.Сергеєв).

Перший рівень розвитку психіки - рівень існування (немовлята). Основна програма поведінки - інстинктивна. Рівень виховання - сенсорно-емоційний.

Другий рівень розвитку - предметно-образний (раннє дитинство, дошкільний і молодший шкільний вік). Рівень виховання -наслідувально-стереотипний. Головне у вихованні - тренування дій з утворенням навичок і звичок.

Третій рівень - конкретно-логічний (підлітки). Рівень виховання - інтелектуальний. Основа всіх видів активності цього рівня - знання, розуміння, переконання. Необхідно, щоб знання володіли мотиваційною силою.

Четвертий рівень - свідомості (юність). Рівень виховання -морально-вольовий. Характеризується цілеспрямованістю, програмуванням, плануванням, свідомо-вольовою, моральною регуляцією внутрішніх і зовнішніх зв'язків і відносин. На основі свідомості і самосвідомості формується світогляд.

При виборі методів і окремих прийомів виховання необхідно орієнтуватися на позитивні якості та особливості учня, дотримуватися поваги до його особистості, спиратися на основні потреби дитини, передбачати активність дитини, врахувати її індивідуальність та соціальні умови життя.

Методи виховання залежать від мети виховання, індивідуальних особливостей дитини, шляхів та механізмів її розвитку.

52. Емоційно-експресивна функція спілкування та її значення для розвитку дитини. Оволодіння мовленням в процесі спілкування

Одна з основних функцій мовлення, що розвиваються в дошкільному віці,- комунікативна функція, або функція спілкування. Вже в ранньому дитинстві дитина користується мовленням як засобом спілкування. Однак вона спілкується лише із близькими або добре знайомими людьми.

Опановуючи закони побудови контекстного мовлення, дитина не перестає користуватися ситуативним мовленням, що не є мовленням нижчого рангу. В умовах безпосереднього спілкування ним користується й дорослий. Згодом дитина починає усе більш досконало і до місця використовувати і ситуативне, і контекстне мовлення залежно від умов і характеру спілкування. Особливим типом є пояснювальне мовлення дитини. У старшому дошкільному віці в дитини виникає потреба пояснити ровесникові зміст майбутньої гри, призначення іграшки й багато чого іншого.

 Головна особливість  дошкільного віку – поява регулятивної (регуляції і диференційованого  впливу), плануючої функції мовлення. Рольова гра, що потребує узгодженого виконання правил, без сумніву, сприяє становленню плануючої функції мовлення.

 Плануюча функція полягає  в тому, що протягом дошкільного  віку мовлення дитини перетворюється  в засіб планування й регуляції її практичної поведінки. Виконувати цю функцію мовлення починає у зв'язку з тим, що воно зливається з мисленням дитини.

Знакова функція проявляється у малюванні й інших видах продуктивної діяльності, де дитина відкриває для себе можливість використати предмети-знаки як замінники відсутніх предметів.

 Розвиток мовлення  як знакової форми діяльності  не може бути зрозумілим за  межами співвідношення з розвитком  інших знакових форм. У грі  дитина відкриває знаковий зміст  предмета-замінника, а в малюванні - знаковий зміст графічних побудов. Одночасне називання одним словом-найменуванням відсутнього предмета і його замінника або предмета й графічної побудови насичує значення слова знаковим змістом. Знаковий зміст осягається в предметній діяльності (дитина поступово опановує функціональні призначення предметів), слово, залишаючись тим самим у своєму найменуванні, змінює свій психологічний зміст. Слово виступає як своєрідний знак, використовуваний для зберігання й передачі ідеальної інформації про те, що лежить за межами словесного позначення.

Експресивна функція є генетично найдавнішою функцією, що властива всім високоорганізованим тваринам. Вся емоційна сфера працює на експресивну функцію мовлення, прикрашаючи її комунікативну й всі інші сторони.

 Експресивна функція супроводжує всі види мовлення, починаючи від автономної (мовлення для себе).

 У дошкільному віці, особливо у віці трьох-чотирьох  років, почуття панують над всіма  сторонами життя дитини, надаючи  їм особливого забарвлення й  виразності. Маленька дитина ще не вміє керувати своїми емоціями і майже завжди виявляється в полоні почуття, яке її захопило.

 Спілкуючись із іншими  людьми, дитина в мовленні виявляє  своє емоційне ставлення до  того, про що вона прагне розповісти, або до самих учасників спілкування. Експресивна функція пронизує не тільки невербальні форми спілкування, але й впливає на побудову мовлення дитини. Ця особливість дитячого мовлення робить його досить виразним.

 Емоційна безпосередність  дитячого мовлення приязно приймається  оточуючими дитину дорослими. Для добре рефлексуючого маляти це може стати засобом впливу на дорослих. Однак «дитячість», яка навмисне демонструється дитиною, не приймається більшістю дорослих, тому їй доводиться робити над собою зусилля - контролювати себе й бути природним, а не демонстративним.

53. Особливості спілкування підлітків з батьками, вчителями та однолітками

Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи решту боків його поведінки і діяльності. Для підлітка важливо не просто бути разом із ровесниками, а посідати серед них становище, що задовольнятиме його. Для деяких це намагання може виражатися через бажання посісти у групі позицію лідера, для інших – бути визнаним, улюбленим товаришем, ще для інших – непорушним авторитетом у якійсь справі, але у будь-якому випадку є головним мотивом поведінки школярів у середніх класах.

Слід відзначити, що суб’єктивна значущість для підлітка сфери його спілкування з однолітками значно контрастує з явним недооцінюванням цієї значущості дорослими, особливо учителями. Для підлітків переживання щодо спілкування із ровесниками виявляються найтиповішими, а вчителі вважають, що це переживання через спілкування з учителями, батьки ж вважають, що підлітки переживають через них. Це є серйозною проблемою сучасної виховної ситуації, свідчить про нездатність дорослих, які оточують підлітка, бачити його справжні переживання.

Більшість дорослих, які оточують підлітка, не мають ніякого уявлення про динаміку мотивів його спілкування з однолітками протягом підліткового віку, про зміну пов’язаних із цим спілкуванням переживань. Цю динаміку схематично можна подати так: якщо у 5 класі домінуючим мотивом у спілкуванні з ровесниками є просте бажання бути у їхньому середовищі, разом щось робити, то вже у 6 – 7 класах на перше місце виходить інший мотив – посісти певне місце у колективі ровесників (приклад із Танею).

У 8 – 9 класах головним стає прагнення підлітка до автономії у колективі ровесників і пошук визнання цінності власної особистості в очах однолітків. У багатьох підлітків виявляється рустованою потреба «бути значущими в очах ровесників», що призводить до переживань. Дорослі ніколи цього не помічають.

Важливість для підлітка його спілкування з ровесниками нерідко відсуває на задній план його стосунки з дорослими, передусім із батьками і вчителями. Перше джерело цих проблем – нерозуміння дорослими внутрішнього світу підлітка, їхні хибні або примітивні уявлення про його переживання, мотиви тих чи інших вчинків, прагнень, цінностей.

Чим старшими стають підлітки, тим менше розуміння вони знаходять у дорослих. Якщо їхні уявлення про переживання учнів 5 – 6 класів певним чином відповідають дійсності, то уявлення про переживання учнів 8 – 9 класів дуже від неї далекі. Іншими словами, батьки припиняють бачити своїх дітей, а вчителі – своїх учнів, а місце цих конкретних і різних підлітків починає заміняти абстрактна і спотворена їх версія, яка береться з газет і розмов дорослих між собою, але тільки не з реального і живого бачення дитини.

Потреба підлітків у тому, щоб дорослі, особливо батьки, визнали їх рівноправними партнерами у спілкуванні, породжує конфлікти. Цікаво, що винним у конфлікті завжди визначається підліток – так вважають, до речі, і самі підлітки.

Якщо порівнювати між собою сфери спілкування підлітків із батьками з одного боку, і з учителями – з іншого, то при всій напруженості першого, значно більше «запущеним», малопродуктивним з погляду розвитку особистості виявляється другий бік. Адже переживання, пов’язані у підлітків зі спілкуванням з учителями, посідають одне з останніх місць, а ще з учителями у підлітків пов’язані тільки негативні переживання.

Характер спілкування з учителями і суб’єктивне ставлення до них змінюється протягом усього підліткового віку. Якщо головним мотивом спілкування молодших підлітків є намагання заручитися підтримкою вчителя, заохочення до навчання, поведінки та шкільної праці, то у більш старшому віці – намагання до особистісного спілкування з ним (учителем).

54. Самовиховання  як вища форма самоуправління

Самовиховання - це діяльність, яка спрямована на певні зміни людиною своєї особистості, відповідно до свідомо поставленої мети, ідеалів, переконань.

Передбачає: самоудосконалення, самоаналіз, правильну (адекватну самооцінку).

Прийоми:

1. Добровільне  взяття на себе усвідомленої  мети і завдань самовдосконалення.

2. Самозвітування.

3.Осмислення  власної поведінки і діяльності (виявлення причин і невдач).

4. Самоконтроль (систематична фіксація своїх  дій і стану).

Етапи процесу самовиховання:

- самовизначення (життєва мета, цінності, домагання, моральні норми, професія, умови життя);

- складання  програми дій у напрямку самовиховання;

- планування  форм і видів, контролю за виконанням  програми;

- оцінка  отриманих результатів;

- самокорекція.

Методи самовиховання:

1. Самопізнання: самоспостереження, самоаналіз, самооцінка, самовиховання.
2. Самоволодіння: самопереконання, самоконтроль, самонаказування, самонавіювання, самопідкріплення, самосповідь, самопримушування.
3. Самосприймання: самоствердження, самопохвала, самовинагорода, самопокарання, самообмеження.

Показники і критерії вихованості школяра:

1. Моральне  виховання (рівень сформованості  високих моральних почуттів: гуманність, світогляд, любов до Батьківщини).

2. Рівень  спрямованості (життєрадісність, товариськість, колективізм, любов до дітей).

3. Рівень  довільної поведінки (моральна стійкість, вміння побороти труднощі, вміння  керувати своїми бажаннями і  виконувати свої наміри, тобто  управляти своєю поведінкою).

4.Рівень  домагань (характер співвідношення  між безпосередніми бажаннями  і свідомими намірами).

5. Рівень  вольової регуляції.

6. Рівень  особистісної вихованості (оволодіння  формами культурної поведінки, вміння  гідно поводитися навіть тоді, коли тебе до цього не змушують  і цього не вимагають).

55. Розвиток  рухів та дій немовляти. Розвиток  орієнтування в оточуючому середовищі

Період новонародженості попри свою відносну нетривалість є особливо важливим у розвитку дитини, якій із першим подихом необхідно передусім пристосуватися до нових умов. А вже на третій тиждень життя вона починає реагувати на соціальні агенти (чинники).

Дитина народжується із готовою до функціонування системою безумовних рефлексів (вроджених реакцій організму на певні впливи): смоктальний, захисний, орієнтувальний. Однак їх недостатньо для того, щоб забезпечити її активну взаємодію з оточенням. Основою розвитку новонародженого є безпосередній контакт (взаємодія) з матір'ю, у процесі якого починають вироблятися перші умовні рефлекси (набуті), зокрема положення тіла при годуванні.

Спостереження за новонародженим дали підстави для висновків, що першою формою людської активності є емоції дитини, виражені плачем, криком. Умовна емоційна реакція, якою є усмішка, з'являється на другому місяці життя при звучанні людського голосу або у зв'язку з появою у полі зору дитини знайомої людини. Усмішка новонародженого є зверненням до близької людини, впізнаванням її, радістю відкриття іншої людини. Вона супроводжується мімікою, жвавими рухами, гулінням, поверненням голівки до дорослого. Усе це становить цілий комплекс проявів радості, який називають комплексом пожвавлення.