Шпаргалка по "Психологии"

 У процесі  формування світогляду старшокласника  особливо важливою є проблема сенсу життя, яка фігурує в роздумах учнів про себе і своє призначення. Пошук сенсу життя допомагає молодій людині інтегрувати численні вимоги, що виникають у різних сферах її життєдіяльності, вибудовувати життя не як послідовність розрізнених подій, учинків, а як цілісний процес, а також максимально інтегрувати, мобілізувати всі здібності і можливості для розв'язання життєвих проблем та досягнення значущих цілей.

Загальні світоглядні пошуки в ранній юності конкретизуються у життєвих планах, які є надзвичайно важливими у становленні мотиваційної сфери особистості.

72. Критерії  оцінки ефективності навчальної  діяльності учня

Удосконалення загальної середньої освіти спрямовано на переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, навчання його самостійно оволодівати новими знаннями. Сучасна молода людина об'єктивно змушена бути більш мобільною, інформованою, критично і творчо мислячою, а значить і більш мотивованою до самонавчання і саморозвитку.

Характеристики якості знань взаємопов'язані між собою і доповнюють одна одну.

1. Повнота знань ‑ кількість знань, визначених навчальною програмою.
2. Глибина знань ‑ усвідомленість існуючих зв'язків між групами знань.
3. Гнучкість знань ‑ уміння учнів застосовувати набуті знання у стандартних і нестандартних ситуаціях; знаходити варіативні способи використання знань; уміння комбінувати новий спосіб діяльності із вже відомих.
4. Системність знань ‑ усвідомлення структури знань, їх ієрархії і послідовності, тобто усвідомлення одних знань як базових для інших.
5. Міцність знань ‑ тривалість збереження їх в пам'яті, відтворення їх в необхідних ситуаціях.

Знання є складовою умінь учнів діяти.

Названі вище орієнтири покладено в основу чотирьох рівнів навчальних досягнень учнів: початкового, середнього, достатнього, високого.

Вони визначаються за такими характеристиками:

Перший рівень ‑ початковий. Відповідь учня (учениці) фрагментарна, характеризується початковими уявленнями про предмет вивчення.

Другий рівень ‑ середній. Учень (учениця) відтворює основний навчальний матеріал, виконує завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності.

Третій рівень - достатній. Учень (учениця) знає істотні ознаки понять, явищ, зв'язки між ними, вміє пояснити основні закономірності, а також самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь учня (учениця) правильна, логічна, обґрунтована, хоча їм бракує власних суджень.

Четвертий рівень ‑ високий. Знання учня (учениці) є глибокими, міцними, системними; учень (учениця) вміє застосовувати їх для виконання творчих завдань, його (її) навчальна діяльність позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію.

73. Особливості розвитку мовлення дітей раннього віку

Особливого значення набуває мовлення у ранньому віці, коли воно виникає, починає розвиватися і разом з ним розвивається психіка дитини.

З мовленням пов'язані розвиток сприйняття і мислення, обумовлене спілкуванням з дорослими. Мовлення опосередковує весь технічний розвиток дитини раннього віку.

Найважливішим досягненням раннього дитинства є оволодіння мовленням, що передбачає опанування рідною мовою, вироблення вміння користуватися нею як засобом пізнання навколишнього світу і себе, засвоєння набутого людством досвіду, саморегуляції, спілкування і взаємодії людей.

Раннє дитинство є сензитивним періодом для засвоєння мовлення. У цей час воно відбувається особливо легко і вносить принципові зміни у поведінку дитини, психічні процеси (сприймання, мислення та ін.). Якщо з якихось причин дитина до 3-х років не почала говорити, засвоєння мовлення відбуватиметься зі значними труднощами. Відхилення у психічному розвитку, які виникають через відсутність мовлення, вимагають спеціальної компенсації (надолуження). Динамічний розвиток мовлення у ранньому віці пов'язаний з предметною діяльністю дитини.

Розвиток мовлення у ранньому дитинстві відбувається завдяки вдосконаленню розуміння мовлення дорослих і формуванню активного мовлення дитини.

Мовний зв'язок малої дитини з дорослими вибудовується на емоційній основі. Починається і розвивається він з початком розуміння дитиною навіть примітивної людської мови. Розуміння мовлення дорослих - особливо важлива передумова власного мовлення, основа семантичної сторони. З його допомогою відбувається осмислення особистого мовлення.

Уже наприкінці немовлячого віку малюк починає розуміти мову людей, які його оточують. Але це розуміння дуже своєрідне, стосується цілісної ситуації, а не конкретного предмета чи дії. Дитина може чітко виконувати за словом певні дії під час спілкування з мамою (показати на прохання матері, де в неї носик, очі, ніжки, інші частини тіла) і зовсім не реагувати на ті самі слова, вимовлені іншою людиною.

Кількість слів, які малюк розуміє (пасивний словник), швидко збільшується у першій половині 2-го року і особливо наприкінці його.

На 3-му році життя збільшується кількість слів, які розуміє малюк, вищою стає якість їх розуміння. Він починає прислухатися до того, про що говорять між собою дорослі, йому подобається слухати казки, вірші, розповіді, у яких повідомляється багато інформації про предмети та явища, недоступні безпосередньому досвіду ("Курочка Ряба", "Ріпка", "Три ведмеді").

Якісно змінюється у цей період розуміння мовлення. Дитина добре розуміє окремі слова, виконує предметні дії за інструкцією дорослого.

Слухання і розуміння повідомлень, які не стосуються безпосередньої ситуації, є важливим набутком цього етапу життя. Вони створюють передумови для використання мовлення як основного засобу пізнання недоступної безпосередньому досвіду дитини дійсності. Враховуючи це, вихователь повинен цілеспрямовано керувати розвитком здатності дитини слухати і розуміти мовлення, яке не стосується конкретної ситуації.

74. Проблема професійного самовизначення в юнацькому віці

Професійне самовизначення старшокласників розглядається як невід'ємна частина цілісного процесу у зв'язку з процесами самовизначення у світогляді, особистісного і соціального самовизначення. Крім того, професійне самовизначення старшокласників пов'язане із вибором ними соціального середовища, "приєднання" до професії як до певної сфери соціальної активності. Однак, професійне самовизначення розглядається у поєднанні із самовизначенням учнів старших класів стосовно світогляду, моральної позиції та життєвого сенсу, які обумовлюють їх зв'язки з оточуючим середовищем, а, отже, і мету, напрямок та зміст їх діяльності.

Саме успішне професійне самовизначення старшокласників в певній мірі залежить від усвідомлення або відчуття ними своєї "реалізаційної спрямованості", головного напрямку індивідуальної особистісної і професійної самореалізації. Реалізаційна спрямованість старшокласників, як аспект життєвого та особистісного самовизначення, має відображення не лише в ієрархічній структурі мотиваційної сфери, а також виявляється в їх цілеспрямованих вчинках і поведінці, переживається на емоційному рівні у формі інтересу, бажання, захоплення, покликання, відчуття перспективи тощо. Значення реалізаційної спрямованості особистості учнів старших класів залежить від усвідомлення своєї потреби в самореалізації, в нашому випадку професійної діяльності і, як наслідок, професійної кар'єри.

Обрання сфери професійної діяльності, складання індивідуального професійного плану та визначення шляхів його реалізації, вимагає від випускника прийняття певних рішень та здійснення певного вибору. Тому, вибір є основою самовизначення старшокласників, їх професійного самовизначення. Проблема вибору і труднощі, які її супроводжують є основними на вирішальних етапах професійного самовизначення, а саме: вибір навчального закладу та напрямку професійної спеціалізації.

75. Критерії  оцінки ефективності навчальної  діяльності вчителя

Учитель школи повинен знати:

1. основоположні документи: закони України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Концепцію профільного навчання в старшій школі;
2. національну доктрину розвитку освіти в Україні;
3. регіональні програмні документи;
4. концепцію і статут загальноосвітнього закладу, в якому працює;
5. основи особистісноо рієнтованої педагогіки, індивідуального, гуманістичного підходів та способи їх реалізації у шкільній практиці;
6. наукову інформацію та зміст предметів базового й профільного рівнів;
7. порядок організації  факультативів та елективних курсів;
8. методику організації проектної, науково-дослідницької, пошукової діяльності учнів.

 Учитель школи повинен уміти:

1. проектувати навчальний процес, дослідницьку, індивідуальну пошукову діяльність учнів;
2. застосовувати різні види й форми діяльності учнів (навчальні проекти, індивідуальні, групові заняття, самостійну роботу, практику, роботу в лабораторії);
3. застосовувати поряд з традиційними нові форми, методи й засоби педагогічного діагностування, розробляти індивідуальні освітні програми, педагогізувати середовище;
4. формувати логіку викладання профільних дисциплін, виходячи з потреб і нахилів учнів;
5. діагностувати й контролювати стадії особистісного та колективного розвитку;
6. розробляти заходи корекційно-педагогічного впливу;
7. застосовувати методи й технології навчання, які б формували навички збору та аналітичної обробки інформації, стимулювали самодіяльність учнів, збагачувати досвід відповідаль6ної діяльності, виробляли навички самоорганізації, розвивали ціннісні орієнтири;
8. використовувати в системі навчання новітні інформаційні технології, елементи модульного, дистанційного навчання;
9. забезпечувати практичну спрямованість навчально-виховного процесу, формування універсальних компетенцій (інтелектуальної, комунікативної, пізнавальної, інформаційної, громадянсько-правової тощо);
10. сприяти професійному самовизначенню старшокласників.

76. Новоутворення  у психіці дітей 1-3 року. Охарактеризуйте  передумови і початок формування  особистості дитини в ранньому  віці

Ранній вік посідає особливе місце в загальній історії психічного розвитку людини. За перші три роки дитина проходить величезний шлях у своєму розвитку; оволодіває прямоходінням, діями з предметами, мовленням, набуває певної фізичної самостійності й намагається її відстоювати.

 Соціальна  ситуація розвитку дитини характеризується спільною діяльністю малюка з дорослою людиною. Увагу дитини раннього віку привертає предмет, з яким діє дорослий. Вона прагне оволодіти ним, але спосіб і зразок дії з предметом належить дорослому. Така ситуація містить суперечність, що полягає у відсутності засобів самостійно задовольняти власні бажання. Цю суперечність можна розв'язати лише в спільній діяльності з дорослим, спрямованій на засвоєння суспільно вироблених способів дій з предметами (їсти ложкою, малювати олівцем тощо).

 Протягом  раннього віку система стосунків  «дитина — дорослий» доповнюється  системою «дитина — одноліток». Виникає особлива потреба в  спілкуванні з однолітками.

 Спочатку  дитина ставиться до ровесника  як до цікавого об'єкта, що викликає  в неї різноманітні орієнтувально-дослідницькі дії: чіпає за руки, ноги, волосся, торкається очей. Поступово вона відкриває в одноліткові нові якості, починає ставитися до нього як до суб'єкта. Але спочатку такі стосунки є епізодичними. З часом особистісні якості стають найбільш привабливими і значущими для дитини. Відбувається перехід до власного комунікативного спілкування між дітьми. Такий перехід стає можливим лише завдяки впливу дорослого.

Перехід до власного суб'єктивного ставлення до однолітка відбувається на третьому році життя.

Значення розвитку взаємин між дітьми полягає в тому, що одноліток для дитини виступає у своєрідній ролі дзеркала, тому спілкування є засобом самопізнання, формування адекватного уявлення про себе.

 Провідною  діяльністю дітей раннього віку  є предметна діяльність.

 Можливість  самостійно пересуватися, що значною  мірою вдосконалюється протягом  другого року, забезпечує дитині  певну фізичну незалежність від  дорослих і розширює межі її  активності в оволодінні простором  та предметами.

 Протягом  раннього віку діти оволодівають діями співвіднесення з діями та знаряддями.

Знаряддєві дії — це дії, в яких один предмет — (знаряддя) — використовується для впливу на інші предмети: дістати м'ячик з-під канапи можна палицею, насипати пісок у відерце — лопаткою.

На основі предметних дій виникають і розвиваються ігрові дії. Відмінність між предметними й ігровими діями полягає в тому, що перші націлені на результат, а другі — на виконання дій.

Мовлення в ранньому дитинстві розвивається двома лініями: удосконалюється розуміння мови дорослих (пасивна мова); формується власна активна мова дитини.

На третьому році словесні вказівки дорослих починають регулювати поведінку дитини в різних умовах, викликати або зупиняти її дію.

Мовленнєве спілкування є важливим новоутворенням раннього віку.

 На третьому  році життя розвиток мовлення  обумовлюється виконанням ширшого  кола його функцій.

Новоутворення у пізнавальній сфері є якісні зміни в характері сприймання. Сприймання з акту реагування на предмет перетворюється в акт орієнтації в предметах. Сприймання починає розвиватися як перцептивна діяльність.

З відокремленням дії від предмета та розвитком мовлення пов'язане одне з основних досягнень раннього віку — зародження знакової функції мислення. Виникнення такої функції свідчить про перехід до нового характерного для людини типу пізнання, опосередкованого знаковими системами.

Зародження знакової функції є одночасно і зародженням уяви дитини.