Шпаргалка по "Психологии"

 У цей період формування  передумов переходу педаго?? іческой  психології на нову стадію  свого розвитку з використанням  комп'ютерної техніки співвідноситься  з рішенням глобальної проблеми переходу людства в 21 ст. - Вік Людини, століття гуманітарної епохи, де розвиток людини - вільного користувача і творця нових інформаційних технологій забезпечує йому свободу дій у новому постіндустріальному, інформаційному просторі.

4. Історія розвитку вікової психології. Становлення вікової психології на Україні

Засновник англійської асоціативної психології Девід Гартлі (18 ст.) наполягав на прижиттєвому формуванні психіки. Виховання дитини залежить від наданого суспільством матеріалу для асоціацій, які стають змістом психіки.

Французькі філософи вісімнадцятого століття також переймались питанням співвідношення біологічного та соціального факторів. Клод-Адріан Гельвецій наполягав на виключному домінуванні середовища, тоді як Дені Дідро, не заперечуючи ролі соціального фактору психічного розвитку, підкреслював вагомість вроджених задатків.

Дев'ятнадцяте століття ознаменувалось значним кроком у становленні вікової психології - численними спробами послідовно описати весь онтогенез психіки. Зі спробами розв'язання цього завдання пов'язане ім'я англійського психолога Віктора Прейєра, автора книги «Душа дитини» (1882), в якій подано детальний опис фізичного та психічного розвитку дитини від народження до трьох років. Праця Прейєра започаткувала використання дослідних методів у вивченні розвитку психіки, що стало фундаментом для остаточного виокремлення вікової психології як наукової галузі. З кінця 19 століття почали організовуватись товариства дитячої психології, виходити книги з її проблематики.

Змістовим підґрунтям розвитку вікової психології у двадцятому столітті стала розробка численної кількості концепцій сутності та розвитку особистості, зокрема психоаналізу З.Фрейда, біхевіоризму Дж.Уотсона, гештальтпсихології К.Кофки, когні- тивної теорії Ж.Піаже, гуманістичного підходу А.Маслоу та ряду інших.

Становлення і розвиток на Україні.

Розвиток вікової психології в Україні, як і всієї психологічної науки, має суттєві особливості, зумовлені тривалим розташуванням її між імперіями на заході і сході, тому немало вітчизняних учених, мислителів починали свої дослідження в Україні, а потім з різних причин перебиралися до політичних центрів цих імперій і нерідко асимілювалися там. Попри те, вони залишали помітний слід у вітчизняній психологічній науці, яка розвивалася і на українських теренах, часто всупереч багатьом різноманітним труднощам і перешкодам.

З гуманістичних позицій досліджували розвиток особистості українські просвітники Василь Суразький (середина 50-х років XVI ст. — 1604/1608), Клірик Острозький (XVI ст.), Дем'ян Наливайко (середина 50-х років XVI ст. — 1627), Симон Пекалід (1567 — після 1601). Згідно з поглядами Василя Суразького, тільки зосередившись на внутрішньому світі духовного розуму, зважаючи на зовнішню мудрість і розумову силу знань, викладених у Святому Письмі, можна зрозуміти божественну істину. Для розвитку гуманізму обов'язкова орієнтація на вищу досконалість, на Бога. Таким є ефективний шлях динамічного розвитку особистості, духовності. Розвиток духовності опосередковується розвитком інтелектуально-емоційно-вольового комплексу внутрішньої суті особистості.

Значну роль у психологічному розумінні ідей гуманістичного розвитку людини відіграла поетична творчість Дем'яна Наливайка та Симона Пекаліда, які переймалися проблемами образу ідеальної людини — носія загальнолюдських і національних рис.

Над проблемами становлення духовно розвиненої особистості багато розмірковував філософ, письменник Григорій Сковорода.

Г. Сковорода обстоював ідею гармонії тілесного і духовного у розвитку людини, необхідність самопізнання та постійного осмислення сенсу життя, можливість людини переходити завдяки мудрості та особистісній рефлексії від буденного до вищого буття.

Ідеї вікової психології представлені у багатогранній літературній і науково-публіцистичній спадщині Івана Франка (1856—1916). Він цікавився такими проблемами психології, як проблеми особистості («людини загалом»), її характеру та інших психічних властивостей, умов становлення особистості, розвитку різних типів людей, яких доводилося описувати у своїх творах.

5. Новоутворення  психічного розвитку дитини дошкільного  віку

Протягом дошкільного віку у психіці дитини виникають особливо важливі для її подальшого життя новоутворення. Зокрема, починає розвиватися творча діяльність, яка виражається у здатності перетворювати навколишню дійсність, створювати нове. Творчі здібності у дітей виявляються в конструкційних іграх, технічній і художній творчості.

Формуються у дошкільників і розумові дії та операції, які стосуються розв'язування пізнавальних та особистих завдань. Тоді у дитини з'являється внутрішнє, особисте життя, спершу в пізнавальній сфері, а потім і в емоційно-мотиваційній. Для її пізнавальних процесів характерний синтез зовнішніх і внутрішніх дій, об'єднаних у єдину інтелектуальну діяльність. У сприйманні він представлений перцептивними діями; в увазі - вмінням керувати і контролювати зовнішній і внутрішній плани дій; у пам'яті - об'єднанням зовнішнього і внутрішнього структурування матеріалу під час його запам'ятовування і відтворення; в мисленні - об'єднанням у цілісний процес наочно-дійового, наочно-образного і словесно-логічного способів розв'язання практичних завдань.

У дошкільному віці уява, мислення та мовлення тісно пов'язані. їх синтез породжує здатність творити образи та довільно маніпулювати ними за допомогою мовних самоінструкцій. Це означає, що у дитини виникає та починає успішно функціонувати внутрішнє мовлення як засіб мислення, з'являється опосередкована певними уявленнями довільна поведінка. Одночасно завершується процес опанування мови як засобу спілкування, що створює основу для активізації виховання і розвитку дитини як особистості. У процесі виховання відбувається засвоєння необхідних моральних норм, форм і правил культурної поведінки. Усвідомлені малюком норми і правила починають керувати його поведінкою, перетворювати його дії на довільні та морально регульовані вчинки. Це засвідчує появу довільної моральної саморегуляції.

У дошкільному віці виникають первинні моральні настанови, передусім розрізнення того, що є добрим і поганим. Вони формуються разом з естетичними, тому для малюків красиве не може бути поганим. Дитина цього віку вже не може жити у безладі. Все, що бачить, вона намагається впорядкувати, збагнути закономірні відношення навколишнього світу, що є свідченням виникнення первинного, хоча ще схематичного дитячого світогляду.

6. Значення педагогічної  психології для теорії і практики  підготовки майбутнього вчителя

Педагогічна психологія — галузь психологічної науки, яка досліджує психологічні проблеми виховання й навчання особистості — основних механізмів спрямованої соціалізації людини.

Предметом педагогічної психології є дослідження психологічних закономірностей процесу спрямованої соціалізації, тобто перетворення біологічної істоти в людську особистість у соціальному, спеціально організованому середовищі.

Педагогічна психологія має певну структуру, до її складу входять: психологія виховання і самовиховання; психологія навчання; психологія педагогічної діяльності та особистості учителя. Виховання і навчання в тій чи іншій мірі є предметом дослідження різних наук: філософії, соціології, історії, педагогіки та загальної психологіі. Філософія розглядає питання виховання під кутом зору становлення в людині власне людських рис; соціологічні аспекти освіти охоплюють структуру та зміст діяльності різних соціальних груп та інститутів, що виконують виховні і навчальні функції, будучи частиною системи освіти; історичні проблеми освіти охоплюють становлення і перетворення навчально-виховних інститутів; цілей, змісту і методів навчання і виховання в різні історичні епохи. Але, звичайно, найбільше з проблематикою навчання і виховання пов'язані педагогіка та психологія.

Педагогіка розглядає цілі і завдання навчання і виховання дітей, його засоби і методи, способи їх реалізації на практиці. Одночасно з цим предметом педагогічних досліджень є так само спільна актуальна зміст освіти. Що ж до особистості учня, індивідуальних психологічних особливостей вчителя, взаємин між учителем (вихователем) і дитиною, то це є предметом спеціального, уважного і детального вивчення в психології. Психологічною підставою педагогічного процесу є: 1. Теорії особистості (З. Фрейд, С. Л. Рубінштейн, Г. Олпорт, К. Левін, Е. Фромм, Л. І. Божович). 2. Теорія діяльності (А. Н. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн). 3. Вікова психологія (психологія розвитку). 4. Теорії навчання (висхідні до біхевіоризму). 5. Психологія пізнавальних процесів (когнітивна психологія, гештальтпсихології, психологія мови). 6. Психологія індивідуальних відмінностей (темперамент, характер, здібності). 7. Соціальна психологія колективів, спілкування і особистості. 8. Інженерна психологія (взаємодія людини з ТЗН, ЕОМ). 9. Культурно-історична теорія (Л. С. Виготський). 10. Системний підхід у психології (В. М. Бехтерєв, М. Вертгеймер, Б. Г. Ананьєв, Б. Ф. Ломов) 11. Нейропсихологія (А. Р. Лурія). 12. Психодіагностика. 13. Порівняльна психологія. 14. Гуманістична психологія. 15. Психотерапія.

7. Методологічні  принципи психологічного дослідження  та методи вікової психології

Методи:

Вікова психологія як галузь психологічної науки використовує комплекс загальноприйнятих методів дослідження сучасної психології. Так, із загальної психології у вікову перейшли всі методи, що використовуються для вивчення когнітивних процесів і особистості. Із соціальної - методи, за допомогою яких вивчається міжособистісні відносини в різних дитячих групах, а також взаємовідносини між дітьми і дорослими. Усі ці методи адаптовані до віку дитини.

За метою і завданням дослідження методи вікової психології поділяються на:

1) описові (не експериментальні):

- спостереження;

- бесіда;

- анкета;

- вивчення продуктів  діяльності;

2) діагностичні (вимірювальні):

- тести;

3) пояснювальні (експериментальні):

- природний експеримент;

- моделюючий експеримент;

- лабораторний експеримент;

4) перетворюючі (формуючі):

- навчаючий експеримент;

- виховуючий експеримент.

За організацією дослідження методи вікової психології поділяються на:

1) повздовжній способ (лонгітюдний  способ) - дослідження одних і  тих самих дітей упродовж тривалого  періоду;

2) поперечний зріз - дослідження  проводиться на окремих і різних  за віком групах дітей. Мета - дослідження  особливостей даного моменту  формування психіки;

3) комплексне дослідження - використання і поперечних, і  повздовжніх зрізів різними дослідниками.

Методологічні принципи психологічного дослідження

1. Принцип детермінізму. Психіка визначається способом  життя і змінюється із зміною  образу життю. Цей принцип говорить, що будь-яке психічне явище обумовлене об'єктивним матеріальним світом і про наявність у будь-якого психічного явища причини. Тому його ще називають принципом причинності.

2. Принцип єдності свідомості  і діяльності. Згідно цьому принципу свідомість і виявляється і формується в діяльності. Свідомість і діяльність не протилежні один одному, але і не тотожні, а утворюють єдність. Свідомість утворює внутрішній план діяльності, її програму.

3. Принцип розвитку (або  генетичний). Психіка може правильно зрозуміти і адекватно бути пояснена, якщо вона розглядається як продукт розвитку і результат діяльності. Психічні явища повинні вивчатися з урахуванням їх розвитку як у конкретної людини, так і у групи людей.

4. Принцип об'єктивності. Психіка суб'єктивна, оскільки у кожної людини свої образи пам'яті, свої улюблені логічні операції, свій звичний тип асоціацій і так далі Принцип об'єктивності вимагає щоб дослідження, проведене за одних і тих же умов на одних і тих же випробовуваних, але різними дослідниками дало одні і ті ж результати. Тобто думка, особиста оцінка, відношення не повинні визначати виводів експериментатора.

8. Перебудова взаємовідносин  з дорослими та однолітками, їх  вплив на розвиток самосвідомості  дитини дошкільного віку

Рушійними силами розвитку психіки дошкільника є протиріччя, які виникають у зв'язку з розвитком цього ряду потреб дитини. Найважливіші з них: потреба в спілкуванні, з допомогою якої засвоюється соціальний досвід; потреба в зовнішніх враженнях, в результаті чого відбувається розвиток пізнавальних здібностей; потреба в рухах, яка призводить до оволодіння цілою системою різноманітних навичок та вмінь. Розвиток провідних соціальних потреб у дошкільному віці характеризується тим, що кожна з них набуває самостійного значення.

Соціальна ситуація розвитку дошкільника. Потреба в спілкуванні з дорослими та однолітками визначає становлення особистості дитини.

 

Спілкування з дорослими розгортається на основі значної самостійності дошкільника, розширення його знайомства з оточуючою дійсністю. Провідним засобом спілкування у дошкільників є мова. Молодші дошкільники задають «тисячі» запитань. Вони хочуть вияснити, куди зникає ніч, із чого зроблені зорі, чому корова мукає, собака гавкає. Вислуховуючи відповіді, дитина вимагає, щоб дорослий серйозно ставився до неї, як до партнера, товариша. Таке співробітництво дитини з дорослим отримало назву пізнавального спілкування. Якщо вона не зустрічає такого відношення, у дитини виникає негативізм та впертість.