Шпаргалка по "Психологии"

Рівень вихідного (початкового) розвитку – рівень, з яким учень підходить до навчання (знання, вміння, поняття, методи і засоби, якими учень користується самостійно і правильно до навчання). Зміст і методика навчання повинні бути адаптовані до початкового рівня.

Рівень актуального розвитку визначається тим, що учень навчається робити самостійно (наприклад, вирішувати задачі, відповідати на тестові питання). Цей рівень є звичайно предметом оцінювання на підсумкових екзаменах та інших контрольних заходах (модульний, проміжний контроль).

Рівень найближчого розвитку визначається тим, що учень навчається робити під керівництвом вчителя, а також в спільній діяльності з одногрупниками.

Рівень потенційного розвитку визначається завданнями, які учень ще не в змозі вирішити не самостійно, не під керівництвом вчителя.

Таким чином, вивчення нового матеріалу – це перехід з зони потенційного розвитку в зону найближчого і актуального розвитку.

26. Структура навчальної  діяльності молодшого школяра. Формування  системи відношень до школи, вчителя, навчальних обов’язків

Поступив в школу дитина автоматично займає абсолютно нове місце в системі відносин людей (перебудова відносин). У дошкільника - 2 сфери соціальних відносин: 1) дитина - дорослий, 2) дитина - діти. Ці системи пов'язані з ігровою діяльністю. Результати гри не впливають на відносини дитини з батьками, взаємини всередині дитячого колективу так само не визначаються взаєминами з батьками. Благополуччя дитини залежить від внутріродинною гармонії.

З перших днів перебування дитини в школі починається складний період його адаптації до школи (фізіологічна і соціально-психологічна адаптація). Основні проблеми адаптаційного періоду: включення в нову діяльність, входження в нову систему відносин, звикання до незвичного режиму дня і роботи, поява нових обов'язків, необхідність залучення таких якостей особистості, як працьовитість, дисциплінованість, відповідальність, наполегливість, посидючість, працездатність.

Дитина повинна засвоїти новий стиль спілкування з учителем. У перші дні у дітей буває дуже сильна тривожність. Це відбивається на фізіологічному стані дитини (плаксивість, дратівливість, зниження апетиту). Тому часто навчання дітей першого класу здійснюють в дитячому саду, у звичній для них обстановці.

Сходи адаптації: перший ступінь адаптації триває близько 2-х місяців (приблизно 56% дітей адаптуються); другий ступінь адаптації триває до кінця першого півріччя (приблизно 30% дітей адаптуються);

Близько 14% дітей залишаються дезадаптованими. Наслідки шкільної дезадаптації: 1) відхилення в поведінці, формування асоціальної особистості; 3) розвиток негативних особистісних якостей, виникнення соматичної і нервово-психічної патології.

Провідна діяльність.

Ця соціальна ситуація розвитку дитини вимагає особливої діяльності - навчальної діяльності. Це діяльність по засвоєнню знань.

Відмінність навчальної діяльності від ігрової діяльності:

1. Дитина, виконуючи будь-яку  діяльність, отримує певні знання, але вони, на відміну від навчальної  діяльності, є побічним продуктом.

2. Навчальна діяльність  спрямована на засвоєння науки і культури, накопичених людством. Ці предмети не дано як кубики, якими можна маніпулювати. Всі вони абстрактні i теоретичне. Засвоєння знань спирається на абстрактні і теоретичні предмети, з якими потрібно навчитися діяти.

3. Парадокс навчальної  діяльності полягає в тому, що, засвоюючи знання, дитина сама нічого в цих знаннях не міняє. Предметом зміни в навчальній діяльності вперше стає сам суб'єкт, що здійснює цю діяльність. Навчальна діяльність повертає дитини на самого себе, вимагає рефлексії, оцінки того, «чим я був» і «чим я став». Іменного тому всяка навчальна діяльність починається з того, що дитину оцінюють. Через оцінку відбувається виділення себе як предмету змін в навчальній діяльності (Ш. Амонашвілі та навчання без відміток).

Таким чином, навчальна діяльність - це діяльність, спрямована і має своїм змістом оволодіння узагальненими способами дій у сфері наукових понять.

27. Учіння як  одна із сторін педагогічного  процесу

Учіння – у загальнопсихологічному розумінні – цілеспрямоване засвоєння знань, вмінь і навичок з метою наступного використання їх у практичному житті.

Учіння – одна із сторін педагогічного процесу, що охоплює діяльність учня (чи студента) під керівництвом вчителя (викладача).

      Учіння  виступає у формі інтелектуальних  або фізичних дій, це специфічно людська діяльність, коли людина керується свідомо поставленою метою засвоїти певний обсяг знань, вмінь і навичок, форми поведінки і види діяльності.

Учіння виступає фактором неперервної освіти, але дуже часто загальною кінцевою причиною всякого учіння є суспільна необхідність. Відомо, що внутрішня діяльність виникає із зовнішньої шляхом її інтеріоризації (Ж. Піаже, О.М. Леонтьєв). Предметні дії відображаються у психічних процесах. Після цього ці процеси звільняються від безпосереднього зв'язку з предметами і перетворюються в психічні операції.

Система психічних операцій, яка розгортається в ідеальному плані, і є внутрішня психічна діяльність, яка дозволяє відірвати образ і операцію від предмета і дії, замінивши їх словом (рухом мовлення). Але ситуації так складаються, що в психіці можуть бути ще не сформованими відповідні образи, поняття, операції. Таке учіння називають первинним на відміну від більш пізнього (вторинного), коли відповідні образи, поняття, операції вже сформовані (Хебб).

Первинне учіння носить умовно-рефлекторний характер (руховий). Вторинне учіння має інтелектуальний характер, здійснюється за допомогою внутрішньої психічної діяльності.

  Діяльність учіння складається з таких операцій:

   1. Учень пасивно  сприймає і засвоює подану інформацію (приймач і дешифратор).

   2. Учень активно  самостійно шукає, знаходить і  використовує інформацію (саморегулюючий  селектор і генератор інформації).

   3. Для учня зовні  організують спрямований пошук, виявлення і використання інформації. Тепер учень грає роль керованого селектора і генератора – його спрямовують в сторону відбору, переробки і використання необхідної інформації.

  І, нарешті, про структуру учіння. Вона включає в себе такі компоненти:

   1. Спонукаючий компонент. Сюди входять пізнавальні потреби і сформовані на їх основі мотиви діяльності. Пізнавальна потреба – це, наприклад, потреба в набутті нових знань, а мотив на цій основі – пізнавальний інтерес.

   2. Програмно-цільовий  компонент. Основний елемент тут  — це ціль (мета) діяльності (який кінцевий результат ми хочемо одержати). На основі мети виникає програма дій, орієнтована на бажаний результат.

   3. Дієво-операційний  компонент. Тут здійснюються певні  дії і операції, в ході яких  реалізується програма. В структурі учбової діяльності можна виділити перцептивні, мнемічні, предметні, мовні, розумові дії. Спосіб здійснення учбової дії – операція.

   4. Контрольно-регулюючий  компонент. Він включає в себе  оцінювання результату, контроль  і самоконтроль діяльності учіння.

28. Залежність  психічного розвитку особистості  від становища дитини у сім’ї, у школі, у середовищі ровесників

Вихідним для розуміння природи психічного розвитку є співвідношення в дитині природного і соціального, вродженого й набутого.

 Від народження дитина отримує організм з його анатомо-фізіологічною структурою, яка включає морфологічні й фізіологічні властивості та закономірності їх дозрівання, стать, нервову систему, вроджені індивідуальні ознаки (конституція, колір шкіри, волосся, очей, група крові, тип ВНД тощо). У новонародженого активність майже цілком складається з вроджених форм поведінки — безумовних рефлексів. Дитина, на відміну від тварини, народжується з мінімальною кількістю вроджених рефлексів, але з багатим потенціалом прижиттєвого їх розвитку у процесі взаємодії з соціальним середовищем.

 Таким чином, для цілісного  процесу психічного розвитку  природна основа, зумовлена генотипом, виступає передумовою, своєрідним  фундаментом, спираючись на який  виникають психічні новоутворення  при визначальному впливі соціального середовища.

Умови психічного розвитку поділяють на зовнішні й внутрішні.

Зовнішні — фактори природного і суспільного середовища, що діють на психічний розвиток дитини через внутрішні умови (С. Л. Рубінштейн). Соціальне середовище є джерелом психічного розвитку. У ньому вирізняють три компоненти:

1) макросередовище: суспільство, його соціально-економічна і політична  система;

2) мезосередовище — національно-культурні  та соціально-демографічні особливості  місця проживання дитини;

3) мікросередовище —  безпосереднє оточення, близькі  дорослі, сім'я.

Внутрішні умови психічного розвитку дитини — це її психічні особливості (розвиток свідомості, досвід, освіта, мотивація).

 Зовнішні та внутрішні  умови розвитку особистості тісно взаємопов'язані, їх взаємодія має якісні відмінності на кожному віковому етапі.

 Взаємодія зовнішніх  та внутрішніх умов має дві  основних форми. По-перше, як взаємопереходи  інтеріоризації та екстеріоризації. По-друге, як виникнення та розв'язання  суперечностей. Так, досвід сприймання й розуміння оточуючого «дорослого» світу відтворюється дошкільниками у сюжетно-рольових іграх. У школі учні засвоюють основи наук: відбувається інтеріоризація знань, накопичених людством, які знаходять використання у подальшій трудовій діяльності індивіда (екстеріоризація).

29. Спілкування  молодшого школяра. Роль вчителя  в навчанні та вихованні молодшого  школяра. Особливості спілкування  з однолітками

Особливостями молодших школярів можна вважати високий рівень значущості для них гри та навчання; в колективі слабо виражене поділ відносин на ділові та міжособистісні, високий авторитет вчителя як носія колективних норм і цінностей. У початкових класах відбувається багато конфліктів, які виникають найчастіше на грунті порушення дисциплінарних вимог до ігор. Вони зазвичай відкриті для дорослих, і дорослі можуть втручатися в них.

Емоційно-смисловою домінантою спілкування дитячого типу є зміст основних сфер життєдіяльності молодших школярів, якими є пізнання, діяльність і гра. Домінанта визначає зміст і характер спілкування молодших школярів з усіма категоріями партнерів.

У старших групах дитячого саду між дітьми існує вже досить складна система спілкування. Але в першому навчальному півріччі в класі відбувається своєрідне згортання спілкування в порівнянні зі старшою групою дитячого саду. Це пояснюється появою нового виду діяльності - навчання, переходом дитини в нову соціальну ситуацію. Ці обставини вимагають певного періоду адаптації дитини, одним з аспектів якої є поступове освоєння нових соціальних відносин в умовах нового колективу. Дитині необхідно зрозуміти і засвоїти норми нового для нього виду спілкування - спілкування у процесі навчальної діяльності, які відрізняються від норм спілкування, освоєних ними в дитячому саду. Крім того, відбувається дуже суттєва зміна складу оточуючих його людей, що вимагає від дитини певних (і в багатьох дітей досить чималих) зусиль для того, щоб визначити своє ставлення до людей і встановити з ними контакти.

У спілкуванні молодших школярів з вчителем складаються сприятливі умови -визнання дітьми беззаперечного авторитету педагога. Роль вчителя для першокласників надзвичайно велика, так як він стає новим значимим дорослим, замінником батьків в умовах перебування дитини в школі. Відповідно, для учнів початкової школи, особливо 1-2 класів, характерна велика сприйнятливість до кожного слова та дії вчителя. Учні початкової школи навіть демонструють конкуренцію за увагу та прихильність до себе вчителя. Засадами для формування беззаперечного авторитету педагога у молодших школярів є:

o розповсюдження авторитетності  всіх дорослих для дитини,

o визнання вчителя як  носія численних знань, організатора  діяльності школярів,

o сприймання педагога  як суб'єкта оцінювання та виховного  впливу на дитину.

Пам'ятаючи, що авторитет учителя є важливою складовою успішного навчання і виховання молодших школярів, вчитель повинен дбати про його зміцнення шляхом самоаналізу та самоконтролю власної діяльності.

30. Зв’язок понять  учіння, навчання та научіння. Навчальність  як здатність до навчання

Научіння – процес і результат набуття індивідуального досвіду. Термін «научіння» вперше з'являється в зоопсихології (Е. Торндайк та ін).  Шляхом научіння людина і тварина можуть набувати любий досвід. У людини роль і значення научіння змінюється в процесі онтогенезу. Якщо в дошкільному віці научіння – основний спосіб набуття досвіду, то в шкільному віці відсувається на другий план, а на перший виходить учіння, учбова діяльність.

 Научіння – це стійка  зміна фізичної і психічної  діяльності (поведінки), яка виникає завдяки попередній діяльності (поведінці), а не викликається безпосередньо вродженими фізіологічними реакціями організму. Подивимось на природу. Ссавці, птахи, риби, комахи - всі вони мають научіння (бджоли підлітають до тарілочки чи вулика певного кольору, мурахи коротким шляхом пробігають лабіринт, таргани приходять «на обід» у певне місце і в певний час, хробаки шукають шлях у Т-образному лабіринті...). Кількість повторів цих дій для научіння – як у вищих тварин (8-20).

      Учіння – у загальнопсихологічному розумінні – цілеспрямоване засвоєння знань, вмінь і навичок з метою наступного використання їх у практичному житті.

      Учіння  – одна із сторін педагогічного  процесу, що охоплює діяльність  учня (чи студента) під керівництвом вчителя (викладача).

      Учіння  виступає у формі інтелектуальних  або фізичних дій, це специфічно  людська діяльність, коли людина  керується свідомо поставленою  метою засвоїти певний обсяг  знань, вмінь і навичок, форми  поведінки і види діяльності.