Реферування

 

План

Вступ………………………………………………………………………………….3

1.Реферування  як процес……………………………………………………………4

2.Дослідники  питань реферування…………………………………………………8

3.Становлення  та розвиток українського реферування………………………….12

Висновок  …………………………………………………………………………….21

Список використаної літератури…………………………………………………..22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

               У світі історично склалася розгалужена система інформування щодо нових напрямків розвитку науки та культури, яка представлена сукупністю реферативних журналів (РЖ). Значення їх важко переоцінити: РЖ здійснюють оперативне інформування різних категорій споживачів інформації про літературу, яка видається, сприяють ретроспективному пошуку видань, зменшують негативний вплив пов’язаного з диференціацією наук розсіяння документів, інформують про досягнення в суміжних галузях наук, інтеграцію наукових напрямів і дисциплін тощо. Значна кількість РЖ, що надходить в Україну, знайомить вітчизняних учених з новими напрямами світової науки. Однак у цій системі майже не репрезентовано українську науково-технічну та суспільно-політичну літературу. Відсутність цілісної вітчизняної системи реферування, яка б урахувала форми та методи бібліографування, що склалися історично, й новітні вимоги щодо інформаційного забезпечення науки, стає завадою на шляху якісного бібліотечно-бібліографічного обслуговування, міждержавного обміну науковою інформацією, виходу інтелектуальних доробок України за її межі.

              За цих умов зростає гострота проблеми розробки та впровадження розгалуженої, диференційованої за галузями знання й інтегрованої в масштабах країни Національної системи реферування української наукової літератури, завданням якої буде відбір, аналітико-синтетичне опрацювання та кумуляція всієї наукової інформації, що вийшла друком в Україні, про Україну, видана вітчизняними авторами різними мовами й українською мовою в усьому світі. Особливого значення набуває комплексність інформаційних послуг. Поряд із наданням інформації у вигляді друкованих РЖ має бути розроблено сервіс для її кумуляції та збереження в загальнодержавній реферативній базі даних (БД), а також доведення цієї інформації до споживачів на електронних носіях і засобами глобальних комп'ютерних мереж. Реферативні ресурси України повинні стати ядром національних інформаційних ресурсів і наукової інфосфери держави та, водночас, сегментом світової інформаційної системи.

 

1. Реферування  як процес

 

Реферування - процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, що полягає  в аналізі первинного документа, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних (основних положень, фактів, доведень, результатів, висновків). Реферування має на меті скоротити  фізичний обсяг первинного документа  за збереження його основного смислового змісту, використовується у науковій, видавничій, інформаційній та бібліографічній  діяльності.

Реферат - це 1) вторинний документ, результат аналітично-синтетичного опрацювання інформації, поданий  у вигляді стислого викладу наукової праці, вчення, змісту джерела із зазначенням  характеру, методики, результатів дослідження  та збереженням його мовностилістичних  особливостей; 2) вид письмового повідомлення, короткий виклад головних думок, поєднаних  однією темою, їх систематизація, узагальнення й оцінка.

Студентам усіх напрямів вищої освіти навички реферування допомагають  опрацьовувати на якісному рівні  та в значних обсягах науково-навчальну, науково-популярну, суто наукову літературу за спеціальністю. Реферативне читання  наукових джерел за фахом є обов'язковим  лід час написання курсової, дипломної  робіт.

Основні функції реферату:

o інформаційна - реферат подає інформацію про певний документ;

o пошукова - реферат використовується в інформаційно-пошукових й автоматизованих системах для пошуку конкретних тематичних документів та інформації.

Реферати класифікують за кількома ознаками:

1) належністю до певної галузі  знань (реферати з суспільних, гуманітарних, природничих, технічних,  точних та інших галузей науки);

2) способом характеристики первинного  документа (загальні реферати або реферати-конспекти. що послідовно передають у загальному вигляді зміст усього первинного документа; спеціалізовані або проблемно-оріентовані реферати, що акцентують увагу читача на окремих темах або проблемах первинного документа);

3) кількістю джерел реферування (монографічні - в основу покладений один первинний документ;реферати-фрагменти, складені на окрему частину первинного документа, його розділ, підрозділ, параграф; оглядові або зведені, групові реферати, коли до роботи залучається кілька або ціла низка тематично споріднених реферованих праць);

4) формою викладу (текстові, табличні, ілюстровані або змішані);

Реферат, як доповідь на будь-яку тему, написана на основі критичного огляду літературних та інших джерел, готується  за одним або кількома джерелами, у ньому автор подає чужі та власні думки. Рекомендований обсяг  реферату - 10-12 сторінок друкованого  тексту (0,5 друкованого аркуша).

Як писати реферат

1. Визначити тему.

2. Дібрати літературу: а) документи,  першоджерела; б) монографії, довідники,  збірники; в) газетні та журнальні  матеріали.

3. Ґрунтовно вивчити літературу, зробити виписки цитат, основних  думок.

4. Скласти список розділів, який  може бути й планом реферату.

5. Продумати план реферату, можливе  його розширення.

6. Систематизувати опрацьований  матеріал.

7. Остаточно продумати та уточнити  план реферату.

8. У кінці реферату слід подавати  список використаної літератури.

9. Бібліографічний опис джерела  списку літератури оформити відповідно  до вимог.

Структура реферату

1. Титульна сторінка (назва міністерства, якому підпорядкована установа; назва закладу; назва кафедри,  на якій виконано роботу; назва  дисципліни; тема реферату; назва  виду документа (реферат); посада (студент) та номер групи, у  якій навчається автор; прізвище, ім'я, по батькові автора; місто  і рік написання).

2. План.

3. Текст, який складається зі  вступу, основної частини, висновків.

4. Список використаної літератури.

Автореферат - короткий письмовий  виклад наукового твору самим  автором, найчастіше -автореферат дисертації. Призначення автореферату - ознайомити наукових працівників з методикою  дослідження, результатами Й основними  висновками дисертації.

Розрізняють два види рефератів: продуктивні  і репродуктивні. Репродуктивний реферат  відтворює зміст первинного тексту. Продуктивний містить творче або  критичне осмислення реферованих джерел.

Репродуктивні реферати можна розділити ще на два  види: реферат-конспект і реферат-резюме. Реферат-конспект містить фактичну інформацію в узагальненому вигляді, ілюстрований матеріал, різні відомості  про методи дослідження, результати дослідження та можливості їх застосування. Реферат-резюме містить тільки основні  положення даної теми.

У продуктивних рефератах виділяють реферат-доповідь і реферат-огляд. Реферат-огляд складається  на основі декількох джерел і зіставляє  різні точки зору з даного питання. У рефераті-доповіді, поряд з аналізом інформації першоджерела, є об'єктивна  оцінка проблеми; цей реферат має  розгорнутий характер.

      При реєстрації в Роспатенте програми для ЕОМ слід додати до неї реферат. Обсяг реферату — до 700 символів (10-12 рядків), має містити відомості про призначення, сфери застосування і функціональних можливостях програмного продукту. Звичайно вказується:

• тип реалізує ЕОМ;
• мова програмування;
• операційна система;
• обсяг повного вихідного тексту програми в Кб.

Реферати  пишуться зазвичай стандартним, клішовані  мовою, з використанням типологізувати мовних зворотів на кшталт «важливе значення має», «приділяється особлива увага», «піднімається питання», «робимо  наступні висновки», «досліджувана  проблема», «освітлюваний питання» і т. п . До мовними та стилістичними особливостями рефератів відносяться слова і звороти мови, що носять узагальнюючий характер, словесні кліше. Їм, як правило, притаманні невизначено-особисті пропозиції, абстрактні іменники, специфічні і наукові терміни, властиві досліджуваній проблемі, слова-жаргонізми, дієприслівникові і причетні обороти. У рефератів особлива логічність подачі матеріалу і висловлювання думки, певна об'єктивність викладу матеріалу. Все це пов'язано не з убогістю лексики автора, а зі своєрідністю мови рефератів (особливо вузькоспеціалізованої спрямованості, де переважають жаргонізми, специфічні терміни і обороти).

          На завершення робота повинна отримати відповідну рецензію з оцінкою. Рецензія складається на основі наступних чинників:

• рівень ерудованості автора з вивченої теми (сучасність і своєчасність розглянутої проблеми, ступінь знайомства автора роботи з актуальним станом досліджуваної проблематики, повнота цитування джерел, ступінь використання в роботі результатів досліджень і встановлених наукових фактів);
• особисті заслуги автора реферату (додаткові знання, використані при написанні роботи, що отримані крім запропонованої освітньої програми, новизна поданого матеріалу і розглянутої проблеми, рівень володіння тематикою та наукове значення досліджуваного питання);
• характер реферату (логічність подачі матеріалу, грамотність автора, правильне оформлення роботи, належне відповідність реферату всім стандартним вимогам).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Дослідники питань реферування

 

         Дослідженням питання реферування документів займалися такі вчені, як Бірбраєр В., Блюменау Д. И., Бондарь В.В., Брискман М.А., Вейзе А.А., Воронков В.І., Гончаренко А.П., Гречихин А.А., Дубровіна Л.А., Ефременкова В.М., Жданова Г.С., Зайченко Н., Карташов Р., Коваль А.В., Коханова І., Кубах А.І., Кушнаренко Н.М., Удалова В.К., Мамрак А.В., Омельчук В.Ю., Петренко П.П., Рогаченко Т., Самойленко Т., Сілкова Г., Тріщук О. та інші.

        Історія існування реферату як інформаційного документа налічує більше трьох століть. Практика становлення реферативної періодики пов’язана з появою перших наукових журналів спочатку в Західній Європі (60-і рр. XVII ст.), а потім у Росії (20-30 рр. XVIII ст.). Сторінки їх було заповнено не стільки статтями, скільки повідомленнями про нові книги з оцінкою й коротким викладенням змісту. Формування спеціалізованих реферативних служб і журналів почалося наприкінці XVIII ст. у зв’язку з успіхами фізико-математичних, хімічних та технічних наук і зростанням обсягів відповідної літератури.

          Прийоми аналізу змісту первинних документів спочатку були запозичені з методики бібліографічної роботи. Далі теорія й методика реферування набули розвитку на підставі організації та функціонування безпосередньо реферативних видань як в окремих країнах, так і світі загалом. На початку ХХ ст. тривають пошуки щодо розкриття змісту документів у рекомендаційній бібліографії та бібліографії для фахівців. Основне завдання реферування в ті часи було визначено як повне відбиття змісту першоджерела (праці В.Г.Анастасевича, Г.О.Ільїнського, К.І.Дерунова, О.М.Бєлова).

         На 30-і роки припадають перші спроби вивчення теорії й методики реферування. Особливої ваги набувають проблеми функціонального призначення рефератів і анотацій, їх типізація, відбір матеріалів для опрацювання. Основні погляди щодо реферування знайшли відображення у працях К.Р.Симона, Ф.І.Яшунської, Б.Н.Рутовського. Як вважав К.Р.Симон, саме реферативна періодика в змозі забезпечити найважливіші вимоги, висунуті до джерел бібліографічної інформації: неперервність та систематичність. У роботах В.Лазарєва, О.Я.Подземського, Ю.А.Шауера обговорено актуальні питання підготовки, видання й використання реферативної інформації. О.Я.Подземський та Ф.І.Яшунська вважали, що реферат у більшості випадків повинен замінити первинний документ. Так формувався тип інформативного розширеного реферату. К.Р.Симон відстоював думку про те, що реферат повинен збагатити дослідника інформацією щодо нових ідей, фактів, але не розкривати їх детально, тобто сприяв формуванню типу індикативного реферату.

          У 20-і роки в Україні були спроби видавати спеціальні покажчики літератури для фахівців, анотації в яких наближалися за своїм характером до рефератів. З 1927 р. до практики увійшла публікація оглядів наукової літератури, що вийшла за рік, підбивалися підсумки розвитку окремих галузей знань. У складанні їх брали участь видатні вчені: академіки П.А.Тутковський, М.В.Птуха, професори С.І.Маслов, Є.В.Соколов та ін.

           Інформацією про нову літературу з різних галузей техніки та її оцінкою займалися у той час АН УРСР, науково-дослідні інститути і кафедри, Харківська спілка Науково-технічного товариства АН УРСР, Всеукраїнська асоціація інженерів, Науково-технічне управління Вищої Ради народного господарства УРСР. Останнім було здійснено спробу створення в Україні РЖ з техніки. 1925 р. був виданий “Огляд новітньої іноземної літератури”, метою якого була публікація оглядів статей технічних журналів, які вийшли з друку за останні два місяці. А протягом 1928-1930 рр. виходив журнал “Технічні новини”, де систематично друкувалися реферати найцікавіших статей із зарубіжних журналів.

            У 40-50-і рр. розвиток реферативної справи набув своєрідної форми, що мала і позитивні сторони, і серйозні недоліки. РЖ з будь-якої галузі науки в цілому замінилися збірниками рефератів з однієї окремої теми, що виходили епізодично. Таке обмеження дозволяло кожному збірнику достатньо глибоко та широко висвітлити це питання, але шляхом відмови від систематичного інформування про літературу галузі в цілому. Але з часом будь-який реферативний збірник втрачає своє значення навіть з того спеціального питання, якому він присвячений. Тільки систематичне інформування про найважливішу літературу цілої галузі важливе для вчених, саме планово організована система реферативних органів спроможна забезпечити належну повноту й оперативність інформаційного обслуговування науковців.